На что мы тратим 16 лет жизни или гнать учителей в шею
+Додати тему
Відповісти на тему
Форум містить персональні теми форумчан ділової спрямованості. Теми, що користуються популярністю в цьому розділі, можуть бути перетворені на окремі підфоруми.
Потенційно кожен із нас – супергеній. Уявіть звичайний персональний комп’ютер, де на моніторі відкриті вікна доступу до різних програм. У кожної людини їх набір свій. У цих рамках людина й використовує власний мозок. Тож річ лише в тім, які «вікна» до супергеніальності відкрилися завдяки певним випадковостям, збігові обставин, що мали місце під час розвитку особистості, освітнього процесу тощо. Навчити бути талановитим неможливо – це питання випадку, але зауважу: поки що. Я певен, розвиток нейронауки здійснить справжній прорив у цьому напрямі. Відтворити геніальність людству вдасться шляхом колективних зусиль і розвитку метамови. Завдяки цьому воно стане інтелектуальним континуумом, і тоді питання індивідуальної геніальності відпаде, як уже нині це відбувається в науці. Наука сьогодні – не час індивідуальних геніїв: Ньютона, Ейнштейна та інших. Її продукт – плід колективної геніальності, і він чимдалі дужче стає таким.
Але постає просте питання: чи дозволять всім людям розвинутись? Чи не станеться так як писав пан Хакслі в своїй фант.книзі ("прекрасний новий світ"; є укр. і в мережі). Чи не почнуть закладати розумову відсталість для більшості на генетичному рівні, замість того щоби підіймати всіх...: бо "суспільство альф виявилось нежиттєздатним..." (Чит.також книги: "Мутант" Робіна Кука про надто розумне генет.дитинча і його ставлення до "пересічних"; і "Телек" (автор?) про небажання поділитись паранорм. здібностями [простим способом!] зі всіми людьми).
От, і в наступному оповіданні злий дядько винайшов пристрій, яким опускав людей з проблисками геніальності до "норм" рівня... І мав таке обґрунтування:
„Ігор РОСОХОВАТСЬКИЙ повість „Джерела” (1988??) „... – Якщо вже ви заговорили про головне питання... Були, приміром, демократії, які допускали разючу нерівність своїх громадян. Вони дійсно надавали можливість особистості розкритися повною мірою і принести якомога більшу користь суспільству. Воно нагромаджувало величезні матеріальні блага і розподіляло їх. Але чи були такі системи тривкими? Ні, ні і ще раз ні! Адже суспільство складається з окремих осіб, співгромадян. А людині, громадянину, важливо не просто мати якийсь там, нехай навіть більш-менш задовільний прожитковий мінімум. Набагато важливіше – точка відліку. Вона для кожного у формулі: «Я не гірше за інших». Отже, людина може погодитися жити гірше, бідніше, але щоб його сусід, його співгромадянин, не жив краще за нього. Так людині спокійніше, затишніше. Тому-то значно тривкішими за демократії виявлялися такі диктатури, де чітким еталоном норми визнавався диктатор – особистість, як правило, зовсім не геніальна, а посередня, близька і зрозуміла будь-якому членові суспільства. На таких принципах будувалися цілі імперії і існували століттями, чуєте, століттями! Саме такі системи потрібні зараз, коли наш світ роздирають протиріччя! ...”
Хоча це (навіть з уст негативного персонажа) схоже на спробу виправдати існування срср... , але й дійсно можна припустити, що в багатьох випадках – правда. Як у сміховинці, що закінчується словами: "... і тут виходжу я, увесь в білому." Інакше чому безглузда реклама діє?
> Faceless > Але як висновок тут має бути ефективність донесення знань, а не звуження їх обсягу до рівня середньонеосвіченої людини.
І все-таки маю сильні сумніви, що влада (будь-яка) зацікавлена у ефективності освіти...
Їм же ж простіше керувати темними, залежними, беззахисними людьми; щоби було за що клепати ядерні ракети (у совєцькі часи) або, нині, пересилати в якусь Панаму млрд$ (на чорні тисячоліття?)
От коли вирощують корів, то основні напрямки селекції – молочність і м’ясистість, мабуть. І аж ніяк не інтелект!
Так, люди (працівники) все ще необхідні, бо вони формують ВВП країни. Багатство треба виготовляти, рахувати, будувати, посадити й викопати, або просто викопати, або хоча б розпиляти й продати... І для всього того потрібна їхня праця. Але її завжди (чомусь) у надлишку. Навіть після слабої, "лівої" освіти.
На перший погляд, що більше у людей буде знань – то більше буде млрд$ у ВВП; і ВВП/особу. Але чи дозволять ті розумні люди так себе стригти, як нині? Чи влаштовуватиме їх коеф.паритету 2 ... 3.75(!2015), мізерні $ зарплати, і, відповідно, "праця за їжу" ...? А от якщо не дати якісної освіти, а потім ще й знайти "особливо обдарованих" і начисто вимкнути їм мозок (пропагандою, наркотиками...), то можна і в шахти загнати за тарілку супу, і на кулемети послати, пообіцявши щось.
Крім того, світовий ВВП все-таки обмежений (неперервні кризи надвиробництва). Відгризти ("відібрати й поділити" як то робить увесь світ!) від нього більший шматок для України – мабуть складно, бо пручатимуться інші країни-виробники. І головне – нема заохочення для таких подвигів, бо народ жадібний до непристойності, і зд., не готовий виділяти владі за ефективну працю якийсь суттєвий % від приросту ВВП. Чого варті самі лише пропозиції депутатам – жити на мінімалку!; уявляєте як почуватиметься чесна людина в тому гадюшнику, поміж розжирілих бариг, якщо їй ще й мін.зарплату дати... (а ще ж пілоти літаків і машиністи поїздів зд. багато заробляють. Чому б і їм не позрізати все до мін.? )
А отже зостаються лише внутр.-державні ресурси (для розкрадання) і владі таки вигідніше тримати людей в темноті, щоби краще "стриглись"... Бо навіть у такому стані – роботу виконують і є значний надлишок працездатних. Якщо краще їх вчити, буде вища продуктивність праці; але припустімо, що ВВП майже не ростиме; натомість безробіття в Україні стане ще більшим (бо народ зд., не готовий ділити працю рівномірно і відпочивати більше); а отже – ще більша соц.напруженість, і більше людей (з хорошою освітою і слабкими "якорями") тікатиме за кордон. А решта дивитиметься вовком на прод.пайки і обіцянки перед виборами. То який сенс їх вчити?
І що вищим є рівень вченості народу, то розумнішими мають бути й очільники. Бо якщо можна змиритись з неприємними, але геніальними, а отже й корисними людьми (напр., Шерлок з сучасного брит.серіалу, або керівник корпорації у книзі "стріла часу" Крайтона), то терпіти якесь явно тупе хамло – народ чомусь зазвичай не бажає. "Вєчно Лєгітімний" так цього й не зрозумів, зд.... А отже, знову ж таки: яка вигода владі підіймати рівень освіченості народу, якщо потім доведеться й самим (з купою лінивих, але багатих-багатих родичів) напружуватись.
Тому, хіба що громадські орг. можуть внести корисні зміни в систему освіти. Мабуть треба наймати експертів, оцінювати затрачені дітьми зусилля і отриману від того користь; наймати психологів і досліджувати потреби, бажання і можливості дітей (бо тато-мама зазвичай і упереджені, і некомпетентні, і мало що пам’ятають про темні часи навчання). Протискати зміни, бо міносвіти (і влада в цілому) пручатимуться.
А після того ще й думати: де взяти додаткову працю для розумніших людей, або як привчити їх більше відпочивати.
>>Bobua написав:А якщо книга про Землю? І якщо інфо у ній так само неякісна й фальшива...? Що може взяти з такої книги людина? Бо хай там як, щось же залишається після прочитання... Але чому залишатись має непотріб? Те саме з пропагандою в історичних книгах.
>Faceless >Дуже неоднозначне питання. Бо все ж художня література і наукова - то різні речі, а з таким цензом на коректність можна дійти до заборони казок як класу
Дійсно. Почнуть нявкати й вити про цензуру... Але хоча б оцінка якості інфо в книгах, і навіть журнальних, газетних статтях – була би дуже корисною. Хоче письменник писати, що контейнер з антиматерією вибухне рівно опівночі, внаслідок розряджання акумулятора, на який не вдасться подати зовнішнє живлення (з безглуздих, надуманих причин), і доведеться закидати його високо у небо – хай пише. Але, оскільки в книзі маса таких “перлів”, то оцінка має бути, відповідно, близькою до нуля. Хай читають фанати "спецефектів" – для них поряд на обкладинці можна поставити ще одну оцінку – високу Для людей, яким важливіша корисна інфо, має бути інша книга (з високою оцінкою якості інфо), в якій акуми поводяться природньо: час розряджання невизначений і залежить від багатьох чинників (зокрема і від температури в підвалі). Контейнери з антиматерією мають, звісно ж, не лише акум, а й, поза всяким сумнівом, виходи для подачі зовнішньої напруги на той акум. Причому як низької так і 220 (про всяк випадок). А ще сигналізацію. Дуже гучну. Яка, мабуть, повинна працювати одразу після зникнення зовн.напруги. Або, хоча б, після втрати суттєвого заряду акума. Принаймні так має бути у логічному світі. Бо інакше норм.людина не схоче перебувати біля того контейнера.
>> Bobua написав:Але якщо освіта чомусь зроблена неідеальною (навмисно?), то мабуть і не дивно, що у більшості випадків всілякий бестселерний непотріб (з наук.-техн. точки зору) так само не здатен (і навіть не намагається?!) давати якісні знання.
> mortimer Зачем умышленно? Само собой получилось. Вы хоть представляете, сколько стоит идеальное образование? Математика в помощь!
Якщо ідеальною вважати індивідуальну, а в класах ~30дітей, то мабуть в 30разів дорожче? Але чому обов’язково індивідуальна? Невже не можна так подавати інфо, щоби вона була цікавою всьому класу? Нехай містить багато рівнів, щоби кожен міг взяти скільки подужає. Зд., саме так і буває у хороших книгах. От читав «Фонд» Азімова малим – було складно, але цікаво. Перечитував старшим – вже простіше, але все-одно цікаво.
>> Bobua написав:Але якщо освіта чомусь зроблена неідеальною (навмисно?), то мабуть і не дивно, що у більшості випадків всілякий бестселерний непотріб (з наук.-техн. точки зору) так само не здатен (і навіть не намагається?!) давати якісні знання.
> mortimer Зачем умышленно? Само собой получилось. Вы хоть представляете, сколько стоит идеальное образование? Математика в помощь!
Якщо ідеальною вважати індивідуальну, а в класах ~30дітей, то мабуть в 30разів дорожче? Але чому обов’язково індивідуальна? Невже не можна так подавати інфо, щоби вона була цікавою всьому класу? Нехай містить багато рівнів, щоби кожен міг взяти скільки подужає. Зд., саме так і буває у хороших книгах. От читав «Фонд» Азімова малим – було складно, але цікаво. Перечитував старшим – вже простіше, але все-одно цікаво.
Для "идеального" образования недостаточно только количества преподавателей.
Проблемы качественного образования намного шире собственно процесса обучения. Что обществу делать с нашествием вундеркиндов? Что делать церкви, например, при нашествии атеистов? Как готовить учительские кадры по устаревшим учебникам и под издевательские зарплаты? И много других.
>> Bobua написав:Але якщо освіта чомусь зроблена неідеальною (навмисно?), то мабуть і не дивно, що у більшості випадків всілякий бестселерний непотріб (з наук.-техн. точки зору) так само не здатен (і навіть не намагається?!) давати якісні знання.
> mortimer Зачем умышленно? Само собой получилось. Вы хоть представляете, сколько стоит идеальное образование? Математика в помощь!
Якщо ідеальною вважати індивідуальну, а в класах ~30дітей, то мабуть в 30разів дорожче? Але чому обов’язково індивідуальна? Невже не можна так подавати інфо, щоби вона була цікавою всьому класу? Нехай містить багато рівнів, щоби кожен міг взяти скільки подужає. Зд., саме так і буває у хороших книгах. От читав «Фонд» Азімова малим – було складно, але цікаво. Перечитував старшим – вже простіше, але все-одно цікаво.
Для "идеального" образования недостаточно только количества преподавателей.
Проблемы качественного образования намного шире собственно процесса обучения. Что обществу делать с нашествием вундеркиндов? Что делать церкви, например, при нашествии атеистов? Как готовить учительские кадры по устаревшим учебникам и под издевательские зарплаты? И много других.
І головне: кому то треба? У представників влади, яка керує освітнім процесом, є своє "потомство"... Воно мабуть не хоче вчитися, маючи вже змалку ВСЕ!, і більше любить кататись на ферарях, бентлях... і збивати людей... еее чи як там вони називають рабів? То нащо владі створювати конкуренцію ОТАКИМ своїм нащадкам (типу "колясіка" з "країни У")?
От, даю повну статтю, бо її 26.7 заберуть з Інету:
26 червня, 2016 ▪ The Economist ▪ Версія для друку The Economist: Навчити вчителів Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
Матеріал друкованого видання № 24 (448) від 16 червня The Economist: Навчити вчителів Для 11–12-річних учнів, яких Джиммі Каванаг учить математики, він вроджений вчитель. Теплий, але суворий. Із сильним голосом. Усміхається, коли відповідаєш правильно. Однак те, що його учні з North Star Academy в Ньюарку (Нью-Джерсі) можуть сподіватися потрапити до університетів, хоча 80% їхніх родин змушені отримувати державні субсидії на шкільні обіди, самим ентузіазмом не пояснити.
Каванага вчили викладати по-новому. Замість гаяти час на роздуми про значення освіти, його та колег муштрували для роботи в класі. Десятки відточених методів охоплюють все: від предмета освіти до того, як зробити, аби дитина активно мислила. Учителі North Star тепер видаються вродженими талантами. Але вони такими не є.
Як і багато його колег із North Star, Каванаг проходить курс у школі післядипломної освіти Relay Graduate School of Education. Тут, як і в подібних закладах у всьому світі, викладають усе: від когнітивістики, основ медицини й спортивної підготовки до бізнесу з підготовки ефективніших вчителів. Студенти Relay часто отримують навички в хороших установах та в професійно досвідчених колег. Методика викладання чітко відточена, випробувана, відпрацьована, а результати оцінюються чи не суворіше, ніж в олімпійських спортсменів. Джеремі Верріллі, який керує ньюаркським відділенням Relay (їх є ще сім), каже, що такий підхід показує, чим є насправді процес викладання: це не вроджений талант, і не прихисток для тих, хто ніде, крім школи, не знайшов собі місця, а «надзвичайно тонке, складне й прекрасне ремесло».
вчителько моя...
Успішність дитини залежить від багатьох факторів, але в школі важливішого за якість викладання немає. Торік Джон Ґатті з Університету Мельбурна звів докупи результати понад 65 тис. дослідницьких робіт стосовно впливу сотень різних втручань у навчальний процес 250 млн учнів. Він виявив, що елементи шкільного життя, якими батьки переймаються найбільше, — кількість дітей у класах, форма чи розподіл за здібностями, — майже або взагалі не впливають на здатність дитини навчатися (див. «Результат — якою ціною»).
Натомість має значення «вчительський досвід». Дослідження показує, що всі 20 найпотужніших способів підвищити засвоюваність за період, проведений у школі, залежали від того, що вчитель робить у класі.
Читайте також: Портрет «народної» освіти
Економіст зі Стенфорду Ерік Ганушек підрахував, що за академічний рік учні, яким викладають учителі вище за 90-й процентиль за шкалою ефективності, вивчають матеріал за півтора року. А у вчителів з 10-го процентилю й нижче — за півроку. Подібні результати виявлено від Британії до Еквадору.
ЕЛЕМЕНТИ ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ, ЯКИМИ БАТЬКИ ПЕРЕЙМАЮТЬСЯ НАЙБІЛЬШЕ, — КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ У КЛАСАХ, ФОРМА ЧИ РОЗПОДІЛ ЗА ЗДІБНОСТЯМИ, — МАЙЖЕ АБО ВЗАГАЛІ НЕ ВПЛИВАЮТЬ НА ЗДАТНІСТЬ ДИТИНИ НАВЧАТИСЯ Багатим родинам простіше компенсувати погану роботу вчителів. Якісне ж викладання найбільш корисне для бідних дітей. Хороший наставник у початковій школі може «серйозно компенсувати» шкоду, яку успішності дитини завдає незабезпеченість, — такі висновки Ганушек разом з іншими науковцями оприлюднює в спільній статті. За оцінками Томаса Кейна з Гарварда, якби афро-американських дітей навчали наставники, що входять до 25% кращих за шкалою ефективності, то розрив між чорними й білими зрівнявся б за вісім років. Він додає, що якби середньостатистичний американський учитель викладав на рівні тих, що перебувають у топ-чверті, то розрив у результатах іспитів між США та азійськими країнами можна було подолати за чотири роки.
Подібні дослідження наголошують на тому, наскільки великий вплив має якісне викладання в школах. Але політиків турбує питання: кращими вчителями народжуються чи стають? Популярна культура пропагує стереотипи на користь першого. Поганих педагогів зображають лінивими й ненависними до дітей. Тим часом хороші вчителі, які надихають учнів, — це щось на зразок колишнього морпіха, а тепер наставниці, яку в «Небезпечних думках» грає Мішель Пфайффер, або Мінерви Макґонаґалл із «Гаррі Поттера» з надприродними талантами. Дослідження 2011 року виявило, що люди, власне, і вірять у такі образи: 70% американців тоді сказали, що здатність учити — результат більше вродженого таланту, ніж навчання.
Авторка книги «Збудувати кращого вчителя» («Building A Better Teacher») Елізабет Ґрін називає це «міфом про вчителя від природи». Якщо в нього вірити, то пошук хорошого педагога перетворюється на полювання на золото: доведеться нещадно відсіювати все, що не підходить, залишати тільки те, що блищить. Саме тому останні два десятиліття пріоритетом для реформаторів освіти залишається збільшення «підзвітності» вчителя. У цьому є велика частка здорового глузду. У містах на кшталт Вашингтона на результати учнів украй позитивно вплинула градація зарплат учителів відповідно до їхніх досягнень та, що важливіше, відсіювання найгірших. Але залежати виключно від прийомів на роботу та звільнень і не зважати на те, як люди насправді викладають, навряд чи ефективний підхід. Діячі від освіти занедбали те, що один із них колись назвав «чорною скринькою освітнього процесу» — роботу в класі. Відкрийте цю скриньку — і побачите дві важливі істини. Значна частина того, що вчителі (й інші) думають про процес навчання, помилкова. А викладати краще, і то нерідко значно краще, можна навчитися. Так, пісок має всі шанси перетворитися на золото.
У 2014-му Роб Коу з Університету Дарема в Британії зазначив у звіті про складові якісного викладання, що багато поширених методик класного навчання насправді не діють. Незаслужену похвалу, групування за можливостями й заохочення різних «стилів навчання» дітей пропагують часто, але це неякісні прийоми. Також неправильно вважати, нібито учні можуть самостійно розуміти складні задачі. Учителі мають як прищеплювати знання, так і навчати критичного мислення.
Читайте також: Примарні університети Луганщини
Ті, що дають й те, й інше, практикують шість елементів ефективного навчання, пише Коу. Перший і другий стосуються мотивації та взаємодії учнів зі своїми однолітками. Третій і четвертий — ефективного використання часу, заохочення до хорошої поведінки й високих очікувань. Утім, найважливішими є п’ятий і шостий: високоякісне викладання й так зване знання педагогічного контенту, тобто коли поєднуються і знання предмета, і мистецтво викладання. Суть останнього визначає Чарльз Чу, один із «провідних головних вчителів» Сінгапуру, елітної групи, яка скеровує роботу шкіл острова: «Я не навчаю фізики; я навчаю своїх учнів, як вивчати фізику».
Гілки дерева пізнання
Учителі на зразок Чу ставлять усім учням тестові запитання. Це короткі письмові завдання, які змушують дітей думати, а педагогам дають можливість стежити за успіхами. Вони планують свої уроки з чіткою метою та планом її досягнення й керують ними, але ці уроки інтерактивні. Також передбачають помилки. Розподіляють інформацію і застосовують різноманітні тренувальні вправи, бо когнітивна наука довела, що це зміцнює довготривалу пам’ять.
Ці прийоми виявилися ефективними. У лютневій публікації звіту ОЕСР помітила зв’язок між застосуванням таких стратегій «когнітивної активації» та високими результатами учнів на іспитах серед своїх переважно багатих країн-членів. Учні з гіршими результатами здебільшого запам’ятовують або пасивно заучують. У нещодавньому дослідженні Девіда Рейнолдса порівнюється викладання математики в Нанкіні й Саутгемптоні, де він працює. Виявилося, що в Китаї більшу частину уроку клас проводив у взаємодії (72% часу), тоді як у Британії — лише 24%. Ще раніше дослідження психолога з Каліфорнійського університету Джеймса Стіґлера показало, що для перевірки розуміння учнями матеріалу в американських класах частіше лунає запитання «що?», натомість у Японії вчителі більше питають «чому?» і «як?».
Але краще усвідомлення того, як треба навчати, саме собою не гарантує високого рівня викладання. За словами керівника початкової підготовки вчителів у групі англійських шкіл Ark Мері Гамер, надто часто вчителям указують на те, що треба покращити, але не дають чіткої підказки, як саме це робити. Нові методи підготовки, які застосовуються в Relay та інших закладах, мають вирішити цю проблему.
Девід Стейнер з Інституту освітньої політики імені Джонса Гопкінса в Балтиморі називає багато американських педагогічних навчальних закладів «склеротичними». Отримати диплом учителя там іноді буває легше, ніж заробити оцінки, які американські коледжі вимагають від своїх спортсменів. За словами Ґатті, жодній із 450 австралійських підготовчих програм ніколи не доводилося відстоювати свою ефективність, як і не доводилося прощатися з акредитацією. Деякі інші країни набагато розбірливіші. Потрапити на навчання на педагогічні спеціальності у Фінляндії приблизно так само важко, як вступити до МІТ. Але навіть у цій країні вчителів далеко не завжди знайдеш у першій третині випускників з найкращим рівнем грамотності або математичних знань.
В Америці та Британії в підготовці вчителів завжди переважала теорія, а практиці відводилося менше уваги. Род Люсеро з Американської асоціації педагогічних коледжів (ААСТЕ) — органу, який представляє понад половину педагогічних навчальних закладів країни, — каже, що більшість курсів включають учительську практику. Але він визнає, що «клінічної практики» не вистачає. Отримавши диплом бакалавра, «я навіть близько не відчувала себе готовою», — каже Джасмін Вілер, нині першокурсниця магістратури в педагогічному коледжі Sposato, який виріс із мережі чартерних шкіл Match у Бостоні.
Це вписується в картину, яка, за даними дослідження Кейна, виглядає «майже незмінною»: новим учителям не вистачає викладацьких й організаційних умінь. Через це їм буває важко в перші три-п’ять років роботи. Нові педагогічні навчальні заклади вважають, що ті вміння, яких учителі зараз набувають методом проб і помилок, можна закладати систематично й наперед. «Хірурги починають із трупів, а не з живих пацієнтів», — зауважує Кейн.
«Ми багато розмірковували над тим, як навчати 22-річних», — каже Скотт Макк’ю, співдиректор Sposato. Він та його колеги розробили цілу «таксономію» ефективного навчання: що потрібно робити й казати. «Із приблизно 5 тис. пунктів, з яких складається ідеальне викладання, ми хочемо, щоб наші студенти точно засвоїли найголовніші 250», — каже Орін Ґатлернер, співдиректор Sposato.
Навчальна програма нової школи складена під впливом таких людей, як колишній викладач англійської мови й засновник школи в Бостоні Даґ Лемов. За балами тестування він визначив кількох найкращих учителів Америки. Відвідавши їх і проаналізувавши відеозаписи їхніх уроків (а конкретно що саме вони робили), Лемов створив список із 62 прийомів. Багато з них — це елементарні способи втримати увагу учнів. «Поріг» — коли вчитель зустрічає учнів біля дверей; «сильний голос» пояснює, що найуспішніші вчителі говорять стоячи, дотримуються формального стилю мовлення, не зловживають пишномовними конструкціями й не закінчують речення, доки увага всіх учнів не буде прикута до них. Але більшість зібраних прийомів спрямовані на те, щоб підвищити в класі число учнів, які думають, і час, який вони на це витрачають. Такі прийоми, як «дзвінок до незнайомця» і «повернись та говори», коли діти повинні швидко висловити свої думки однокласникам, забезпечують когнітивне тренування, яке часто можна побачити в класах Шанхая й Сінгапура, де учні регулярно займають вищі рядки в міжнародних рейтингах.
Курсисти Sposato проходять практику в школах Match. По 20 годин на тиждень вони навчаються і тренуються, 40–50 годин дають уроки або допомагають учителям. Ґатлернер каже, що найкраще передбачити успіхи практикантів можна на основі того, наскільки добре вони реагують на «розбір польотів» після уроків.
Де в чому цей новий підхід нагадує дух колективізму, який панує в найкращих школах Азії. На Заході знайдеться небагато професіоналів, котрі так ізольовані у своїй роботі або так позбавлені «зворотного зв’язку», як педагоги. Сьогодні 40% учителів у країнах ОЕСР ніколи не давали уроків разом з іншими педагогами, не спостерігали за процесом їхнього викладання й не висловлювали їм своїх думок із цього приводу. Професор Бристольського університету Саймон Бурджесс вважає, що викладання й досі залишається «професією за зачиненими дверима», і додає: профспілки вчителів не схвалюють, коли спостерігачі на уроках роблять нотатки. У результаті, на думку колишнього керівника департаменту освіти Фінляндії Пасі Сальберґа, страждають учні. Не в останню чергу успіхи своєї країни він пояснює культурою співпраці, що панує серед фінських учителів.
Крім ізоляції у вчителів ще одна проблема: немає чітких способів удосконалюватися. Ґатлернер наголошує, що професія педагога — єдина з усіх інших, яка вимагає від новачків того самого рівня умінь, як і від ветеранів з 20-річним стажем. Те, що називають «професійним зростанням», здебільшого не витримує жодної критики, як і система для його оцінювання. У 2011 році проведене в Британії дослідження виявило, що лише 1% курсів підвищення кваліфікації допомагає вчителям покращити свою методику навчання. Щось схоже спостерігається і в Америці. І це не пов’язано з браком фінансування. За оцінками групи New Teacher Project, яка допомагає містам набирати на роботу педагогів, у деяких американських містах школи не шкодують аж по $18 тис. щорічно на професійний розвиток, що у 4–15 разів більше, ніж в інших секторах.
New Teacher Project приходить до висновку, що після різкого підвищення кваліфікації на початку своєї кар’єри вчителі рідко просуваються далі. Можливо, це почасти через те, що вони не усвідомлюють, навіщо їм потрібно вдосконалюватися. Три із п’яти американських педагогів з низьким рівнем викладання переконані, що працюють якісно. Така надмірна впевненість — поширене явище і в інших країнах: дев’ять із десяти вчителів в ОЕСР вважають свій рівень підготовки високим. У Британії педагоги пишаються застосуванням стратегій когнітивної активації, попри те що оцінювання учнів свідчить: вони вимагають механічного заучування чи не більше, ніж їхні колеги з інших країн. Так не повинно бути. В обширному дослідженні, опублікованому в березні, професор Гарвардського університету Роланд Фрайєр виявив, що «кероване підвищення професійної кваліфікації», за якого вчителі отримують конкретне навчання паралельно з детальним і регулярним аналізом уроків під керівництвом старшого вчителя, мало великий позитивний ефект. Метью Крафт та Джон Папай з Гарварда й Браунівського університету дійшли висновку, що вчителі в найвищій чверті шкіл із рейтингу, складеного на основі рівня підтримки, за перше десятиліття покращували свою кваліфікацію на 38% порівняно з колегами з найнижчої рейтингової чверті.
Така атмосфера панує в школах Match і North Star, а також у Шанхаї та Сінгапурі. В останніх допомагає і правильне розуміння стимулів. У Шанхаї вчителі не отримають підвищення, якщо не зможуть довести, що активно співпрацюють із колегами. Їхні наставники теж не отримають підвищення, якщо не доведуть, що кваліфікація їхніх підопічних педагогів зросла. Для цього потрібен час. Учителі з Шанхая мають лише по 10–12 годин на тиждень. Це менше, ніж половина середнього американського навантаження у 27 годин.
У багатьох країнах зробити кар’єру в школі можна, перейшовши на адміністративну роботу. За словами професора Фрайєра, американські районні відділи освіти «платять людям обернено пропорційно до доданої вартості, яку ті створюють». Керівники відділів освіти заробляють більше від учителів, хоча їхній вплив на життя учнів менший. У Сінгапурі педагогічна кар’єра — це окремий шлях, тож найкращим не доводиться залишати класів. Можливо, незабаром цим шляхом піде й Австралія.
mortimer написав:Для "идеального" образования недостаточно только количества преподавателей. Проблемы качественного образования намного шире собственно процесса обучения. Что обществу делать с нашествием вундеркиндов? Что делать церкви, например, при нашествии атеистов? Как готовить учительские кадры по устаревшим учебникам и под издевательские зарплаты? И много других.
Как раз полмиллиона учителей - это даже много. И проблемы многие надуманы. Нет никакого нашествия вундеркиндов, наоборот, эта сталинская система напрочь отбивает у детей желание, вообще, учиться чему бы то ни было. Если все держится на страхе, то и учатся не ради знаний, а ради оценки, которую надо получить любым путем и через день все выбросить из головы.
З 1 вересня діти 1-4 класів навчатимуться за оновленими програмами Щоб забезпечити нову якість української освіти ще до запуску Нової української школи, Міністерство освіти і науки розвантажило і оновило навчальні програми для початкової школи та змінює методичні рекомендації для вчителів. Про це під час прес-конференції на тему “Звіт про роботу МОН за 100 днів” розказала Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.
“Наразі змінено всі 14 програм для 1-4 класів з українською мовою навчання. Програми будуть затверджені Колегією МОН 4 серпня, обговорені на вчительських конференціях і запроваджені в школах вже з 1 вересня 2016року», - зазначила Міністр освіти і науки.
Гриневич нагадала, що розвантаження і оновлення програм було здійснено спільно з відкритою платформою EdEra, на якій всі програми були виставлені для публічного обговорення і коментування. Понад 4тис коментаторів залишили понад 8тис пропозицій, більшість з них – від вчителів практиків.
Повторне обговорення програм, вже з внесеними змінами, показало, що більшість задоволена внесеними змінами і тим, що думка дописувачів під час громадського обговорення була врахована, зазначила Міністр.
“В чому полягає це оновлення програм. Насамперед, буде знято обов’язковий розподіл годин – вчитель сам вирішуватиме, яку тему скільки викладати. Самі ж теми приведено до вікових особливостей дітей, Так, згідно програмі для початкової школи з англійської мови, першокласники, шестирічні діти, вже мали писати слова і речення. Відтепер перші півроку на англійській в 1-му класі буде лише усний курс, діти вчитимуться розмовляти. Також в українській мові знято вимоги будувати схеми речень і речення за схемами, а більше уваги буде приділено розвитку усного мовлення дітей, - повідомила Лілія Гриневич.
Після затвердження програм до 1-го вересня змінять методичні рекомендації та орієнтовні вимоги до оцінювання досягнень учнів. Вчителям буде рекомендовано писати з дітьми олівцем замість ручки. За словами Лілії Гриневич, це допоможе першачкам не боятися помилок, формувати позитивне сприйняття навчального процесу. Також планується зняти вимогу перевірки читання дітьми на швидкість, натомість вчителі мають розвивати усвідомлене читання.
Також на серпневій конференції в МОН представлять концепцію “Нової української школи”. Вона вже підготована, у вересні 2016 року її винесуть на громадське обговорення.
“Коротко, в чому полягає концепція Нової української школи. Ми переорієнтовуємо навчання з засвоєння величезної суми знань, на освоєння компетентностей. Компетентності – це ядро знань, які необхідно знати дитині, вміння їх застосовувати, навички для вирішення життєвих проблем, а також ставлення і цінності, які потрібно засвоїти сучасній людині. Зараз не проблема дістати інформацію, якщо вона тобі потрібна, проблема – правильно використати цю інформацію для вирішення поставленої задачі, критично переосмислити та проаналізувати її. Саме на це буде спрямована Нова українська школа, - пояснює Лілія Гриневич.
Для того, щоб об’єктивно оцінити вміння українських школярів застосовувати отримані знання, у липні Україна підписала договір про приєднання до міжнародного дослідження PISA. Цей проект дозволяє оцінити, наскільки учень може застосувати свої знання в реальних життєвих ситуаціях і чи готовий до повноцінної участі в житті суспільства.
“Для нас це дуже важливий крок. Необхідно зазначити, що ми 79 країна, що долучилася до цього дослідження. Для нас дуже важлива участь у PISA, щоб ми побачили своє місце серед багатьох країн світу, об’єктивно оцінили якість української освіти”, - пояснює Міністр освіти і науки України.
Окремо Лілія Гриневич зазначила, що успіх як переходу до Нової української школи, так і запровадження оновлених програм для початкових шкіл, великою мірою залежить від професійності та підготовленості вчителя.
“Програми є, але якщо вчитель не буде працювати відповідно до цих програм і не намагатиметься осучаснити процес викладання відповідними методиками компетентнісного навчання, то справжніх змін не відбудеться. Тому, ми зробили так, щоб інститути післядипломної освіти зорієнтували зараз свої курси, зробили презентацію методик компетентнісного навчання і ми викладатимемо їх на онлайн платформу ЕдЕра”, - наголосила Міністр освіти і науки України.
Предлагается много правильных вещей, но что учитель сам будет решать, сколько чего преподавать, это ошибка, которая все перечеркнет. Они будут просто выбивать себе как можно больше часов, потому что это их деньги, и при этом ходить и попивать целыми днями кофеи, а детей предоставлять самим себе, запугивать и задалбывать контрольными работами, ничего не объясняя. Так легче всего. Решать должны дети и родители, а не либо засевшие с 70-х годов, либо практиканты учителя.
hxbbgaf написав:Нет никакого нашествия вундеркиндов
Не соглашусь. Может "нашествие" и сильно сказано, но я отмечаю например что среди современных детей значительно больше, чем в мои времена, талантливых детей которые очень быстро развиваются
hxbbgaf написав:Решать должны дети и родители
Тоже неверный подход. Дети, особенно маленькие, просто неспособны принимать такие решения. Родители чаще всего также неспособны, но больше в силу собственной некомпетентности и необъективной оценки собственных детей (а родители в подавляющем большинстве случаев относительно своих детей сильно предубеждены и необъективны)
mortimer написав:Для "идеального" образования недостаточно только количества преподавателей. Проблемы качественного образования намного шире собственно процесса обучения. Что обществу делать с нашествием вундеркиндов? Что делать церкви, например, при нашествии атеистов? Как готовить учительские кадры по устаревшим учебникам и под издевательские зарплаты? И много других.
Как раз полмиллиона учителей - это даже много. И проблемы многие надуманы. Нет никакого нашествия вундеркиндов
Конечно его нет. Но оно неизбежно случится при улучшении качества образования.
mortimer написав:Конечно его нет. Но оно неизбежно случится при улучшении качества образования.
Это произойдет еще нескоро, пока приоритетом должны стать здоровье и безопасность в школе как физическая так и психологическая, а потом уже все остальное.
Faceless написав:Тоже неверный подход. Дети, особенно маленькие, просто неспособны принимать такие решения. Родители чаще всего также неспособны, но больше в силу собственной некомпетентности и необъективной оценки собственных детей (а родители в подавляющем большинстве случаев относительно своих детей сильно предубеждены и необъективны)
А кто способен? По крайней мере, родители хотят для своих детей добра, а учителя не всегда.
, але й дійсно можна припустити, що в багатьох випадках – правда. Як у сміховинці, що закінчується словами: "... і тут виходжу я, увесь в білому."
)
