akurt написав:Этим налогом ( а облагать предполагается НЕ ТОЛЬКО ПРОЦЕНТЫ ПО ДЕПОЗИТАМ, НО И ТЕЛО ДЕПОЗИТА, читайте: "Одним из ударов нового Налогового кодекса Украины по всем слоям населения - это введение 5%-ного налога на доход от депозитов. Законопроект предполагает введение налога не только с депозитов, но также и с накоплений на текущих и карточных счетах.)
Переврал журналист. Облагаться будет только начисленный %.
akurt написав:С них, С ВАШИХ ЗАРАБОТАННЫХ денег, уже удержали примерно 24% удержаний при получении Вами зарплаты - подоходный налог, пенсионный взнос, налог на безработицу, и так далее и так далее - посмотрите свой расчетный листок. Как только Вы посмотрели в свой расчетный листок - Вы в ужасе позвонили жене и с Вас сразу же удержали еще 7,5 % налога. Как только Вы купили в магазине зубную пасту - с Вас удержали еще 20% НДС. Итого, с Вас удержали уже 24+7,5+20=51,5% налогов с Вашей зарплаты. МАЛО. ИМ МАЛО. "УКРАЇНА - ДЛЯ ЛЮДЕЙ!" Не забыли? Весь вопрос - кто такие люди?
С "чистой" суммы з/п сумма налогов и сборов больше 60 %:
Українські податки: від абсурду – до ефективності
Олексій Романов, експерт громадського руху «Хвиля», для «Главреда», 25.05.09 // 10:21
«Неминучі лише дві речі – смерть і податки» – кажуть американці, які створили найсильнішу державу на планеті.
«Цій державі ми податки не платитимемо» – кажуть українці, отримуючи зарплату в конверті та оготівковуючи доходи через «податкові ями». Напевно, в результаті саме такого відторгнення нами нашої недолугої недодержави сама назва «Україна» стала синонімом бідності, дурощів і повсякденного маразму.
Кажучи про погані податки, українці нерідко змішують два аспекти державних фінансів – бюджетні прибутки (до яких належать податки) і бюджетні видатки. Саме на етапі витрачання державних коштів трапляються найбільші зловживання і гучні скандали. Податкова система має до цього непряме відношення: зібрані податки йдуть в «загальний казан», який потім потихеньку (або швидко) розкрадається.
Проте через свої масштаби і всеосяжність податкова система потужно впливає на різні аспекти економіки. Тому силу негативної дії її недоліків на економічні реалії недооцінювати не можна.
Частина 1.
Ми живемо в країні податкового абсурду
Що ж поганого в українських податках? Сказати «все» – означає не сказати нічого. Давайте спробуємо зрозуміти, в чому ж саме полягають такі фатальні недоліки нашої податкової системи. Адже без такого розуміння ми нічого в ній не зможемо змінити.
Основні недоліки української податкової системи, на думку автора, полягають ось у чому:
1. Утискання національного виробника
«Податковий прес» усередині країни разом із пільговим оподаткуванням імпорту ясно показують компрадорську і антинаціональну сутність нашої фіскальної системи. Складні системи податкового обліку і адміністрування, високі ставки податків з виробників (25 % податку на прибуток + 20 % ПДВ), низькі ставки митних зборів на імпорт (особливо після вступу в СОТ), масова контрабанда методично добивають вітчизняного виробника.
Наприклад, після ухвалення в 1997 році нової редакції закону «Про оподаткування прибутку» і нового закону «Про ПДВ» українському бізнесу разом з бухгалтерським і управлінським довелося опановувати ще й податковий облік, який набагато складніший за перші два. В результаті основна частка податкових санкцій застосовується до підприємств саме через помилки в податковому обліку.
Складність ведення обліку податку на прибуток і ПДВ доповнюється п'ятьма варіантами спрощеної системи оподаткування, спеціальним порядком обрахування ПДФО для фізосіб-підприємців (на загальній системі), наявністю дублюючих податків тощо. Вся ця абсурдна архітектура дає масу можливостей для різного роду «оптимізацій», з одного боку, і для застосування різних штрафів та інших санкцій – з іншого.
2. Стимулювання нелегальної («тіньової») економіки Надвисокі податки на зарплату викликають такі потворні явища, як виплата нелегальних зарплат (у «конвертах»), для чого необхідне «оготівковування» коштів підприємств.
Податки на зарплату включають у себе як власне податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), так і внески в Пенсійний і три соціальні фонди – «безробітний», «лікарняний» і «нещасний». Оскільки всі ці фонди є державними, а внески в них обов'язкові, то ці внески, за своєю суттю, також є окремими видами податків.
Всі ці виплати розподіляються на відрахування (які утримуються «зсередини» нарахованої працівникові зарплати) і нарахування (нараховуються «зверху» зарплати).
Зауважимо, що основну частку в оподаткуванні доходів громадян становлять внески до пенсійного фонду і до три фонди державного соціального страхування –
Ставка відрахувань від зарплати становить 19 %: 15 % податку з доходів фізосіб + 1,4 % внесок до «лікарняного» фонду + 1,6 % внесок до «безробітного» фонду + в середньому 1 % до фонду страхування від нещасних випадків
Ставка нарахувань на зарплату (цю суму платить працедавець) становить в сумі 36,2%: 33,2 % пенсійний внесок + 1,4 % внесок до «лікарняного» фонду + 1,6 % внесок до «безробітного» фонду.
У результаті з нарахованої зарплати в 1000 грн. відрахування становлять 190 грн, нарахування – 362 грн. Тобто з отриманих на руки 810 грн. «чистими» треба заплатити державі 552 грн., що становить 68,1 % від суми «чистої» зарплати.
Отже, для того, щоб виплатити працівникові 100 грн. зарплати, працедавець повинен додатково витратити до 68 грн. 10 коп. Тому саме ставку 68,1% становлять в Україні реальні податки на оплату праці.
Природно, що за таких умов «білу» зарплату платити абсолютно не вигідно. Саме тому в більшості випадків зарплата платиться «в конверті», а готівка для таких виплат береться через «оготівковування», коли легальні безготівкові гроші за фіктивними договорами сплачуються «конвертаційному центру», який повертає отриману суму (за мінусом свого відсотка) готівкою «у валізі».
3. Податки на бідних на користь олігархів і шахраїв На загальному фоні українського податкового ідіотизму особливо вирізняється податок на додану вартість. Цей податок, вперше запроваджений у Франції в 1954 році, є непрямим, а його тягар лягає у результаті на кінцевих споживачів товарів і послуг. Він був вигаданий як заміна податку з обороту, щоб уникнути сплати «податку на податок» при проходженні товарів і послуг з довгого ланцюжка – від видобутку природних ресурсів до продажу кінцевому споживачеві.
У результаті кінцевий споживач сплачує суму ПДВ продавцеві при покупці товару (послуги), а продавець отриману суму податку, у свою чергу, виплачує або своїм постачальникам, або до бюджету. Наприклад, хлібний кіоск, продавши булку за 2,40 грн. (в т.ч. ПДВ 40 коп.), сплатить за куплені оптом булки по 1,80 грн. (в т.ч. ПДВ 30 коп.), за електроенергію та інші витрати, які обкладаються ПДВ, – 30 коп. (в т.ч. ПДВ 5 коп). Різницю між «вхідним» ПДВ (40 коп.) і «вихідним» (30 + 5 = 35 коп.). власник кіоску повинен буде заплатити до бюджету.
Оптовий продавець хліба так само точно повинен сплатити до бюджету різницю між своїми «вхідним» і «вихідним» ПДВ. Аналогічно і далі сплачувати цей податок повинні інші учасники технологічного ланцюжка.
Хороша, в принципі, ідея перекрутилася в наших умовах до невпізнання. Річ у тому, що механізм функціонування цього податку припускає повернення з бюджету різниці між сумою ПДВ, сплаченою постачальникам при покупці необхідних для виробництва товарів і послуг, і сумою ПДВ, отриманою від покупців товарів і послуг. Тобто якщо за звітний місяць підприємство купило на 120 тис. грн. сировини (в т.ч. ПДВ 20 тис. грн.), а продало готової продукції всього на 90 тис. грн. (в т.ч. 15 тис. грн. ПДВ), то різниця між «вхідною» і «вихідною» сумами ПДВ (тобто 20 – 15 = 5 тис. грн.) підлягає відшкодуванню з держбюджету.
А якщо врахувати, що експортери продають за кордон свою продукцію за нульовою ставкою ПДВ, то виходить, що майже всю суму «вхідного» податку, яку вони сплатили своїм постачальникам, необхідно повернути з бюджету. Адже «вхідний» ПДВ у них повновагий (за ставкою 20 %), а «вихідний» – рівний нулю.
Крім того, бюджетні виплати експортерам створюють стимул працювати на експорт на збиток внутрішньому ринку. У результаті внутрішня пропозиція вітчизняних товарів знижується, що веде до монополізації внутрішніх товарних ринків і підвищення цін на них.
У результаті відшкодування ПДВ з держбюджету стало істотною статтею доходу вітчизняних експортерів. А експортери у нас хто? Переважно – металургія і хімія, що перебувають у власності різного калібру олігархів. Тобто у результаті виходить, що 20 % з кожною купленою бабусею-пенсіонеркою булки хліба сплачується частинами до бюджету торговцями, пекарями та іншими учасниками хлібного виробничого ланцюжка. А потім ці гроші держава виплачує олігархам як «відшкодування ПДВ»!
І не лише олігархам, але ще й біляподатковим шахраям та аферистам. Обсяги зловживань з ПДВ (не- і напівзаконне відшкодування з бюджету, заниження сум податкових зобов'язань тощо) щорічно становлять мільярди гривень. І всі ці отримувані шахрайським шляхом суми виплачує саме держава – за рахунок тих коштів, які збирають під час продажу товарів і послуг кінцевим споживачам.
Частина 2. Поліпшуємо спрощуючи
Що ж слід зробити, аби податкова система стала не гальмом, а стимулом економічного розвитку? Основних напрямів декілька, і всі вони давно відомі. Але перш ніж їх перераховувати, зазначимо, що будь-яка податкова система повинна мати сенс і ідеологію. У нас якось забули, що податки – це, в першу чергу, інструмент регулювання економіки, а не спосіб наповнення держбюджету. Тому при побудові податкової системи не слід вип'ячувати тільки одну її фіскальну функцію, а потрібно всі функції (регулятивну, соціальну, фіскальну тощо) використовувати в комплексі.
Виходячи з такого комплексного підходу, спробуємо сформулювати можливі напрями реформування української системи оподаткування.
1. Спрощення податків для бізнесу Як вже наголошувалося, українська податкова система відрізняється крайньою складністю і заплутаністю. Проте більш ніж половину доходів держбюджету дає митниця – тому що їх рахувати просто. А решту податків рахувати складно, тому їх до бюджету надходить менше. Отже, податки треба спрощувати, а ставки податків – зменшувати.
Крім того, зауважимо, що, наприклад, канцлер ФРН Ангела Меркель упевнена, що одним із способів подолання економічної кризи в Німеччині має стати зниження податків. А ось фахівці аудиторської компанії "Ернст енд Янг" вважають, що податкова політика є життєво важливим чинником стимулювання економіки в умовах світової кризи.
Яких заходів можна вжити для спрощення українських податків? Разом зі скасуванням ПДВ (про це див. нижче), інший «великий» податок – податок на прибуток – можна істотно спростити, скасувавши окремий податковий облік за ним. Замість цього прибуток оподаткування можна почати обчислювати за правилами бухгалтерського обліку. В результаті такого спрощення підприємствам замість «подвійного» обліку потрібно буде вести тільки бухгалтерський облік, і оподатковуватися буде бухгалтерський прибуток. Ставку податку на прибуток при цьому бажано зменшити з нинішніх 25 % до 15 – 20 %.
Щоб дрібний бізнес не напружувати необхідністю вести бухоблік і документальний облік витрат, можна зберегти нинішній єдиний податок у вигляді невеликого податку з обороту/продажу (за ставкою 1 – 3 %, але податки з найнятих робітників сплачуються в повному обсязі), що слугуватиме деяким компенсатором неотриманих бюджетних доходів зі скасованого ПДВ. У результаті підприємці зможуть вибирати або податок на прибуток, або податок з обороту (виручки). Щоб не було спокуси приховувати оборот від оподаткування, повинна бути мінімальна щомісячна сума податку з обороту (наприклад, 200 грн.), а платники податку на прибуток при покупках у «податкооборотників» повинні утримувати і сплачувати до бюджету цей податок (за аналогією з механізмом обкладення ПДФО при покупках у фізосіб – непідприємців).
Також для спрощення податкової системи слід прибрати дублювання податків і зборів. Наприклад, якщо скасувати податок на транспорт, і навзамін трохи збільшити акцизи на ПММ, то при незмінних бюджетних доходах зменшаться документообіг і витрата робочого часу на сплату податку. Аналогічно, можна ліквідувати збір на виноградарство і хмелярство (за рахунок акцизів на алкогольні напої).
Ну і апофеозом спрощення українських податків міг би стати порядок, коли податковий облік ведеться безпосередньо працівниками податкової інспекції на підставі наданих підприємцем первинних документів. Обчислений державою податок при цьому можна оскаржувати до його сплати, але щоб після сплати будь-які претензії до підприємця були б неможливі.
2. Зменшення і спрощення податків з громадян Як ми показали раніше, ефективна ставка оподаткування витрат на оплату праці становить до 68,1%. Цілком зрозуміло, що ця ставка завищена, і її потрібно зменшувати. Питання в тому – на скільки?
Ще в 1970—1980-ті роки поширилася і дістала визнання бюджетна концепція А. Леффера. А. Леффер виходив із того, що податкові надходження є продуктом двох основних чинників: податкової ставки і податкової бази. Збільшення податкової ставки може приводити до зростання державних доходів тільки до якоїсь межі, коли не почне скорочуватися оподатковувана податком база. І навпаки – зменшення спочатку завищеної податкової ставки веде не до скорочення, а до збільшення надходжень до бюджету (так зв. «крива Леффера»). Загалом, оптимальний показник сукупної податкової ставки, за якого сума бюджетних доходів максимальна, становить 30-35 % доходів оподаткувань.
Крім того, видається необхідним об'єднати чотири пенсійно-соціальні внески в один податок, що значно спростить податкове адміністрування. Концепцію єдиного соціального податку (ЄСП) вже давно розробили, і відповідні законопроекти пиляться в парламенті.
Таким чином, основна пропозиція з реформування системи оподаткування зарплат – заміна чотирьох соціальних на один ЄСП. Оскільки ставка ПДФО становить 15 %, то, виходячи з концепції Леффера, ставка ЄСП повинна бути в межах 15-20 %. Така ставка забезпечить більші суми надходжень, ніж зараз, а за рахунок заміни шести окремих платежів одним істотно спростяться звітність і контроль.
ЄСП можна стягувати й інакше – встановити єдину або максимальну суму внеску за кожного найнятого робітника, незалежно від зарплати і кваліфікації. Це було б справедливо – адже суми пенсій, лікарняних, допомоги з безробіття та інших соціальних виплат в нашій країні не прямо пропорційні сумі отримуваної зарплати. Тому й сума соціальних платежів до бюджету у вигляді ЄСП не повинна прямо залежати від величини оплати праці.
3. Скасування ПДВ Ще одним концептуальним вирішенням фіскальної реформи може стати цілковите скасування ПДВ. Раніше ми показали, що за своєю економічною сутністю ПДВ є податком на внутрішнє споживання. Причина нинішньої економічної кризи, серед інших, саме в різкому спаді попиту через припинення споживчого кредитування. Тому скасування ПДВ могло би стати чинником, що підсилює споживчий попит, причому істотно – адже ставка ПДВ, нагадаємо, становить 20 %. Отже, скасування ПДВ автоматично дає приріст внутрішнього попиту на тих же 20 %.
Критика цілковитого скасування ПДВ ґрунтується, як правило, на двох основних аргументах:
- ПДВ існує в усіх країнах Євросоюзу, куди ми прагнемо;
- ПДВ в Україні є бюджетоутворювальним податком, і його скасування спричинить бюджетний колапс.
Спростувати «європейський» аргумент простіше простого: Україна навряд чи в осяжному майбутньому увійде до Євросоюзу, а тому й адаптувати нашу податкову систему до європейської немає жодного сенсу. Крім того, ПДВ запроваджувався спочатку у Франції в 1954 році, потім в інших країнах як податок, спрямований на боротьбу з кризами перевиробництва. В імпортозалежній Україні перевиробництва споживчих товарів немає, і найближчим часом воно нам не загрожує, тому сама наявність ПДВ в нашій економіці є абсурдом.
Та й флагман світової економіки США спокійно обходиться без ПДВ, оскільки цей податок ставить в невигідне становище компанії з високою прибутковістю, особливо великі. Бюджетонаповнювальну роль там відіграють податки з доходів громадян і податки з продажів.
http://sites.google.com/site/podatokua/ ... likaciie-1
Запропонували бабло покласти, а за угодами прийти в інший день. 
Отаке-то.
