|
Оподаткування агента з незалежним статусом |
+ Додати тему
|
Відповісти на тему
|
Обговорення питань про податки та систему оподаткування на фінансовому форумі Finance.UA - податковий кодекс, податки з доходів фізичних осіб, транспортний податок, ставки, види податків і зборів
Додано: Сер 01 сер, 2012 13:07
Доброго дня. Спеціалісти, підкажіть, будь-ласка. В Україні створюється ТзОВ-Резидент, що продаватиме продукцію (послуги) Нерезидента (Росія). У відповідності до п.5 ст.6 Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Росією та Україною, це буде "агент з незалежним статусом". Російська фірма не бере участі ні у створенні, ні у керуванні Резидентом. Кошти за продані Резидентом послуги Нерезидента отримуються Резидентом та перераховуються Нерезиденту, який сплачує Резиденту його винагороду. Нерезидент сплачуватиме податки з усієї суми проданих Резидентом послуг в Росії чи в Україні?
-
vasylbondarlviv
-
-
-
-
-
Додано: Сер 01 сер, 2012 13:42
vasylbondarlviv резидент платит все налоги на территории Украины. Если бы на территории Украины было бы просто представительство - другой вопрос.
-
ТупУм
-
- Критикан
-
- Повідомлень: 4928
- З нами з: 25.01.06
- Подякував: 25 раз.
- Подякували: 451 раз.
-
- Профіль
-
-
Додано: Сер 01 сер, 2012 13:56
ТупУм Резидент платит налоги на территории Украины - эт понятно. Возможно, я некорректно или неполно описал вопрос... Образно говоря - Резидент продал услуг Нерезидента на 1000 у.е. как агент с независимім статусом. Перечислил эту 1000 у.е. Нерезиденту. Нерезидент, в свою очередь, выплатил ему 100 у.е. награды. Или просто Резидент перечислил Нерезиденту 900, за вычетом сотни своего вознаграждения - не суть важно. То что со ста у.е. Резидент платит налог в Украине - понятно. Меня интересует - где (в Росиии или на Украине) и на основе каких статей облагается налогом вот эта тыща у.е., полученная Нерезидентом вследствии того, что Резидент продал его услуги? Учитывая нормы международного соглашения...
-
vasylbondarlviv
-
-
-
-
-
Додано: Сер 01 сер, 2012 14:57
vasylbondarlviv это нужно глубоко копать. Важно, что будет написано в договорах.
-
ТупУм
-
- Критикан
-
- Повідомлень: 4928
- З нами з: 25.01.06
- Подякував: 25 раз.
- Подякували: 451 раз.
-
- Профіль
-
-
Додано: Сер 01 сер, 2012 15:37
Накопал. Благо все вводные есть, главное - копать не лениться ) Перекопал пол-Интернета ))) Разобрался, мож, ещё кому-то пригодится - вот в этом решении суда всё расписано. Ссылку выложить не дает. Решение ВАС Украины от 18.07.2007 по делу 29/266, код в реестре судебных решений - 1110412.
-
vasylbondarlviv
-
-
-
-
-
Додано: Чет 02 сер, 2012 12:15
На сколько понимаю - этот документ.
ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В РЕЖИМІ МІЖНАРОДНОГО ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
З’ясовуються суть поняття та основні риси інституту постійного представництва в сфері уникнення міжнародного подвійного оподаткування, визначаються основні критерії постійного представництва та їх особливості; виходячи з аналізу судової практики, аналізується агентська діяльність з метою визначення постійного представництва.
Ключові слова: міжнародне подвійне оподаткування, необмежений податковий обов’язок, нерезидент, постійне представництво нерезидента.
Постановка проблеми. Податкові фактори в міжнародних відносинах набувають все більшої актуальності, зважаючи на розвиток зовнішньоекономічної активності кожної держави, оскільки податки стають важелем, за допомогою якого можна впливати на міжнародну торгівлю, рух інвестицій, здійснення інших міждержавних взаємин. Виходячи із принципу податкового суверенітету, національне законодавство держави встановлює оподаткування сукупного доходу власних резидентів та доходів і майна нерезидентів, що існують на території цієї держави. Таким чином, у випадку здійснення суб’єктом господарської діяльності на території кількох держав виникають обставини, за яких податок на прибуток, майнові та інші види податків повинні сплачуватися в кількох державах відповідно до законодавства кожної з них.
Механізм формування міжнародного подвійного оподаткування передбачає два підходи держав при оподаткуванні доходів чи майна, що перебуваються на їх території. При визначенні сфери своїх податкових домагань деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб’єктів, які мають місце проживання або резиденцію на їхній території, незалежно від того, в якій країні насправді цей дохід отриманий. Такий підхід прийнято вважати необмеженим податковим обов’язком, що встановлюється для платника податку. Відповідно до другого підходу (обмеженого податкового обов’язку платника податку) держава дотримується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач доходу місце проживання чи резиденцію в цій країні чи ні.
На сьогодні більшість держав світу мають достатньо розвинуту законодавчу базу, що встановлює податкові режими для вітчизняних резидентів, які проводять діяльність за кордоном, та для нерезидентів, які діють у такій державі. Стосовно прибутку та доходу юридичних осіб-нерезидентів то режим оподаткування визначається залежно від ступеня присутності і певного характеру діяльності іноземної компанії.
При вирішенні питання оподаткування прибутку чи доходу світова законодавча практика, в тому числі і вітчизняне законодавство, виходить з того, що визначення податково-правового статусу іноземної юридичної особи потребує певної кваліфікації обставин, які вказують на зв’язок між ступенем присутності нерезидента в державі і отриманими в результаті такої присутності доходами. У міжнародній практиці така присутність нерезидента поділяється на два види: активна та пасивна. Активна присутність передбачає отримання особою доходу із проведенням на території певної держави діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Пасивна присутність нерезидента на території держави, зрештою, передбачає отримання пасивних доходів із джерел на території цієї держави без жодної ділової (торговельної чи виробничої) активності [1].
Саме для визначення активного характеру діяльності юридичної особи нерезидента на території відповідної держави використовується поняття «постійного представництва». Встановлюючи наявність постійного представництва нерезидента на своїй території, держава обумовлює власне право на оподаткування прибутку такого нерезидента від діяльності на власній території.
Стан дослідження. Правова категорія представництва в податковому праві була предметом розгляду правової науки. Різними аспектами, пов’язаними з цим поняттям, цікавилося чимало вітчизняних науковців. Авторами низки публікацій з цієї тематики були М.П. Куче-рявенко, І.Ю. Петраш, Ю.Г. Козак, В.М. Сліп, О.І. Максак, Г.В. Щолкіна. Присвятили їй праці також зарубіжні науковці, зокрема В.Г. Кли-ментьєва, С.А. Баєв, І.А. Ларютина, С.Ф. Сутирін та ін.
Виклад основних положень. Нам важливо передовсім виокремити засади та значення представництва у режимі міжнародного подвійного оподаткування. З цього приводу особливо цінним є висновок російського ученого С.А. Баєва, який пропонує розглядати інститут постійного представництва саме як один із дієвих інструментів уникнення подвійного оподаткування, основним кваліфікаційним фактором якого є певна підприємницька діяльність (матеріальна, допоміжна чи агентська) [2, c. 17–18]. На відміну від загального сприйняття представництва у податковому праві, яке пов’язане із суб’єктним підходом при його розумінні, в сфері регулювання питань подвійного оподаткування таке представництво повинно розглядатися з позицій об’єктного підходу, тобто як певна діяльність, яка є об’єктом або підставою оподаткування. Як слушно відзначає Г.В. Щолкіна, постійне представництво – це винятково податкове поняття, притаманне переважно міжнародним угодам. Поняття «постійне представництво» має не організаційно-правове значення, а значення, що кваліфікує діяльність іноземної організації, з яким пов’язується виникнення обов’язку іноземної організації сплачувати податок на прибуток [3, c. 505].
Виходячи із такого розуміння постійного представництва при вирішенні питання уникнення подвійного оподаткування, дехто з науковців звертає увагу на неавтентичність перекладу вказаного терміну іноземним відповідникам, оскільки в англомовній версії Типової конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу від 1963 р. цей термін визначено як «permanent esteblishment», іншими варіантами перекладу якого можуть бути «постійна ділова установа», «постійне місце ведення діяльності», «постійне місце бізнесу» [3, c. 505; 4, c. 350].
Для визначення поняття та встановлення критеріїв постійного представництва, крім актів внутрішнього законодавства України, застосовуються норми двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу. При цьому такі договори укладаються на основі типових моделей конвенцій чи договорів про уникнення подвійного оподаткування, серед яких згадана Типова конвенція ОЕСР від 1963 р. (в останній редакції 2003 р.) [5], Типова конвенція ООН про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу від 1980 р.
Перша модель, Типова конвенція ОЕСР покладена в основу проекту Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна та запобігання ухиленням від сплати податку, розроблену Міністерством фінансів України, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. № 921 «Про організацію роботи щодо підготовки міжнародних договорів і майна та запобіганням ухиленням від сплати податку» повинен використовуватися під час проведення переговорів та підготовки текстів відповідних міжнародних договорів України.
Типова конвенція ОЕСР визначає постійне представництво як будь-яке постійне місце діяльності, через яке проводиться вся діяльність чи яка-небудь її частина. Загалом, у договорах України про уникнення подвійного оподаткування міститься таке тлумачення: термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.
У наступних положеннях статті «Постійне представництво» перелічені ті об’єкти, які можуть розглядатися як постійне місце діяльності, та вказуються ті види діяльності, здійснення яких не призводить до створення постійного представництва для цілей оподаткування.
Термін «постійне представництво», зокрема, включає: 1) місце управління (місцезнаходження дирекції); 2) відділення (філію); 3) контору; 4) фабрику; 5) майстерню; 6) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; 7) шахту, нафтову або газову свердловину, кар’єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів. Ці пункти можуть бути деталізовані та розширені в конкретних податкових договорах через включення: «будь-якого іншого місця, що стосується розвідки або видобутку природних ресурсів», «складу або іншої споруди, що використовуються для продажу товарів» [6, c. 236]; «постійне місце, яке використовується як торгова точка» [7, c. 625] та ін.
Також при визначенні постійного представництва можуть використовуватися певні види діяльності та об’єкти, наявність яких може братися до уваги лише за умови певної тривалості їх функціонування. За загальним правилом будівельний майданчик або монтажний чи складальний об’єкт є постійними представництвами лише, якщо вони існують понад 12 місяців. Крім того, в окремих випадках установка, або споруда для розвідки природних ресурсів може створювати постійне представництво, тільки якщо таке використання триває понад 6 місяців [7, c. 626].
Виходячи із наведених ознак постійного представництва, слід погодитися з І.Ю. Петрашем, який пропонує у договорах про уникнення подвійного оподаткування всі об’єкти поділяти на дві групи. Перша група включає ті об’єкти, які завжди розглядаються як «постійне представництво» (постійне місце діяльності), а друга включає об’єкти, які набувають такого характеру, якщо тривалість пов’язаних з ними робіт перевищує визначений термін [8, c. 96–97]. Усі ті об’єкти, які не можна віднести ані до першої, ані до другої категорії, не розглядаються як «постійне представництво для цілей оподаткування». До таких об’єктів належать склади, контори, в яких укладаються експортно-імпортні контракти, ведеться збір інформації про економічну ситуацію в країні, про потенційних постачальників та покупців, виставки товарів. Об’єкти останньої категорії не перелічуються, як правило, в угодах України про уникнення подвійного оподаткування, замість цього визначається характер діяльності особи з постійним місцем перебування (резидента) в одній державі, що не призводить до утворення постійного представництва для цілей оподаткування в іншій.
Термін «постійне представництво» не включає: 1) використання споруд тільки для зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству; 2) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, тільки для зберігання, показу або поставки; 3) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, тільки для переробки іншим підприємством; 4) утримання постійного місця діяльності тільки для закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; 5) утримання постійного місця діяльності тільки для здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; 6) утримання постійного місця діяльності тільки для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у попередніх підпунктах, за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.
Окремими критеріями постійного представництва є агентська діяльність в інтересах нерезидента. Якщо інша особа діє від імені підприємства, має, і звичайно використовує в договірній державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, або утримує запаси товарів та виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярна поставка цих товарів і виробів від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства. Вийнятками є здійснення комерційної діяльності у договірній державі через брокера, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної комерційної діяльності.
Тлумачення обмеження із загального правила визначення статусу постійного представництва на підставі агентської діяльності на сьогодні здійснено судовою практикою. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2007 р. у справі за позовом ТзОВ «Формула» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва визначено правову позицію суду стосовно правила «агента із незалежним статусом» [9].
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Формула» є агентом з незалежним статусом, а не постійним представництвом нерезидента, податковий орган необґрунтовано встановив порушення позивачем приписів п. 138., п. 13.9. ст. 13 та п. 16.11. ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В ході судових розглядів по справі встановлено, що між компанією «TradeMaster Products Limited» (Принципал), яка зареєстрована у Великобританії, з одного боку, та ТзОВ «Формула» (Агент), - з іншого, було укладено Агентську угоду про те, що Принципал надає Агенту право на продаж фізичним або юридичним особам часу відпочинку на курортах. Позивач, укладаючи агентські угоди з нерезидентом, повинен був перераховувати йому кошти, які надходили на рахунок резидента від продажу товару нерезидента та отримувати доход в poзмipi 20% комісійної винагороди від суми проданого товару.
Також Судом встановлено, що діяльністю позивача є: маркетингові дослідження, консультації з питань комерційної діяльності фінансів та управління; посередницькі послуги при купівлі-продажу товарів народного споживання; оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації; зовнішня торгівля недержавних організацій; дослідження ринку та вивчення суспільної думки; посередництво в торгівлі різними товарами; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, тобто така діяльність є звичною для позивача. Таким чином, висновок Суду полягає в тому, що, здійснюючи продаж товару споживачам на території України на підставі агентської угоди, укладеної з компанією-нерезидентом, позивач діяв у рамках своєї звичної діяльності, і отже, він не може розглядатися як постійне представництво нерезидента, а є агентом з незалежним статусом.
Друга модель постійного представництва, яка визначена у Типовій конвенції ООН 1980 р., ширше визначає перелік видів діяльності, які можуть утворювати постійне представництво, оскільки, окрім монтажного чи складального об’єктів, визначених у Типовій конвенції ОЕСР, до цього поняття включено також діяльність з нагляду за здійсненням будівництва, монтажу чи складання [10]. Друга відмінність цієї моделі полягає в термінах, по закінченню яких будівельний майданчик, монтажний чи складальний об’єкти можуть вважатися постійним представництвом. Такий термін у типовій конвенції ООН становить 6 місяців. Третя особливість Типової конвенції ООН полягає в тому, що на відміну від попередньої моделі склад, що використовується з метою поставки, утворює постійне представництво. Також консультаційні послуги, за умови їх надання більше 6 місяців в рік можуть становити постійне представництво.
У чинному законодавстві України критерії постійного представництва та особливостей його оподаткування врегульовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, на підставі п. 1.17. постійне представництво нерезидента в Україні – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, належать: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловини, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації у податкових органах як платники податку. При цьому відповідно до п. 2.1.4 Закону постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників є платниками податку на прибуток та підлягають спеціальній реєстрації відповідно до «Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв як платників податку на прибуток», затвердженого наказом ДПА від 21 серпня 1997 р. № 331/2135 [11].
Правила оподаткування нерезидентів, визначені у ст. 13 Закону та в «Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво», затвердженому наказом ДПА від 28 серпня 1997 р. № 352/2156 [12], передбачають оподаткування прибутків нерезидентів, які проводять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.
У разі якщо нерезидент проводить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.
Висновок. Таким чином, інститут постійного представництва в міжнародному податковому праві є одним із дієвих механізмів врегулювання проблеми подвійного оподаткування. При цьому досліджуване поняття слід розуміти як визначення активної діяльності юридичної особи-нерезидента, в результаті якого держава отримує право встановлювати необмежений податковий обов’язок щодо такої діяльності.
Для ефективнішого застосування інституту постійного представництва при укладенні договорів про уникнення подвійного оподаткування в сучасних вітчизняних економічних реаліях уповноваженим органам держави варто враховувати окремі норми Типової конвенції ООН про уникнення подвійного оподаткування, зокрема щодо збільшення видів діяльності для встановлення статусу постійного представництва та коригування термінів здійснення монтажної чи будівельної діяльності. Разом з тим, розвиток інформаційних технологій та господарської діяльності у мережі Інтернет потребує нових механізмів визначення постійної діяльності нерезидентів у податковій юрисдикції України.
-
Модератор
-
- Модератор Форуму
-
- Повідомлень: 6132
- З нами з: 25.01.06
- Подякував: 71 раз.
- Подякували: 431 раз.
-
- Профіль
-
-
|
+ Додати тему
|
Відповісти на тему
|
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей
Модератори:
Ірина_, Модератор
Схожі теми
|
|
9 |
7322 |
|
|
3 |
6176 |
Пон 28 січ, 2013 18:12 2001
|
|
3 |
10537 |
Суб 05 січ, 2013 16:03 civ
|
|
Топ відповідей
Топ користувачів
Найкращі відповіді за минулий тиждень
|
|
|