Політичні дискусії

+ Додати
    тему
Відповісти
на тему
Макроекономіка України, розвиток регіонів і макроекономічні показники: індекс цін, платіжний баланс, експорт, імпорт, рівень промислового виробництва, ВВП, торговельний баланс і рівень безробіття. Політика, що межує з темою бізнесу та фінансів. Політика яка пов`язана з грошима - аспекти політики у грошовому контексті. Політекономія. Корупція. Хабарі.
  #<1 ... 61936194619561966197 ... 6381>
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 13:18

  andrijk777 написав:
  innamax2008 написав: Врёт порохобот, глазом не моргнет. Все изменения в закон о зелёном тарифе на благо ахметова были приняты во время правления пети. Открой закон и почитай.

Класно "спригнув": прочитай закон.
Ось візьми і прочитай і не бреши.
Ось докази:
https://eco-tech.com.ua/a401905-zelenij-tarif-2020.html
Закон прийнятий в 1997 році - ким? - Кучмою.
Прив"язка до євро(зміна закону) коли - 2013 - ким? - Януковичем.
Наживається на "схемі" - хто? - Ахметов(корєш Яника)
Винуватий як завжди хто? :D - Порошенко звичайно. :mrgreen:

Ворами эта схема по коррупционной линии готовилась для Новоазовской ВЕС, и ещё нескольких.
Во время не спыгнув с большой цены и просрав влияние на влась к кормушке присоединилось много "чужих" - сейчас это трагедия Украины и выход один менять цену закупки электроэнергии - переводя её в гривни, а не евроценты.
Увидеть массовый протест уволенных украинских судей – мечта. Представляете, Майдан, тысяч пятнадцать митингующих – судьи и их помощники или родственники. Бочки с кострами – на растопку идут те решения, которые хотелось бы скрыть.
Kudrjavuy
Аватар користувача
 
Повідомлень: 8297
З нами з: 20.09.12
Подякував: 681 раз.
Подякували: 870 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 13:25

  shapo написав:Бездарный комментарий бездарной постановки лузеров от которых уже тошнит.

Таблеточку выпейте - полегчает.
  shapo написав:М.б.,хоть вы поясните пантомиму с участием наряженного клоуна и трех клоунов в камуфляже.
Я не понял что это было, а вы?

Понятия не имею. Возможно проявление антисемитизма.
Schmit
Аватар користувача
 
Повідомлень: 1438
З нами з: 08.09.09
Подякував: 18 раз.
Подякували: 179 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 13:28

Запрацював громадський транспорт, і вдячний народ став висловлювати подяку ЗеДенту))))

Мета Росії - знищення української держави і поголовна русифікація українців
Frant
Аватар користувача
 
Повідомлень: 21502
З нами з: 12.09.11
Подякував: 1209 раз.
Подякували: 2203 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 16:32

Сильна стаття! Читати всім!

  Козак-характерник написав:
  unicdima написав:Слишком усердно кремлевско-порошенковская пропаганда лепила из него героя, как по мне то он феэсбешная консерва.

Давно про це талдичу. :) Вкотре повторю, як можна було так розвести, як лохів, патріотичне населення західних областей України? Невже достатньо освоїти націоналістичну риторику і вдягнути вишиванку? Порошенко - націоналіст. Ржунімагу. :mrgreen: На сході по свому зомбують, на заході по свому. А мозок напружити ніхто не хоче. Зомбоящик замість голови. Порошенко - це безцінний кадр для Кремля. Нагородити треба. :) Може втихаря вже й отримав печеньки і вигукнув: "Служу России!". На Львівщину приїхав, перевзувся: "Слава Україні!". Ротяки пооткривали і вуха розвісили. :) А фабрика кондитерська в РФ печеньки штампує. Час цей міф про патріота-націоналіста розвінчувати. Втрачені території - ось головний підсумок його врєдітєльства. Більше нічого не треба про нього знати. Всіх нас продав. Колоборант, агент пуйла, національний зрадник. Таким і залишиться в памяті. Такий само агент, як Якунович, брати-близнюки.

Так, ви не помилилися, якщо подумали про той край, який ми тепер для зручності називаємо Галичиною. Дійсно, весь період незалежності три колишні галицькі області були справжнім пристанищем для високих українських політиків, які для того, щоб втриматися на владному Олімпі, кидалися за допомогою до галичан. Галичина завжди виступала в ролі, так би мовити, хранительки найбільших національних цінностей. Галичина не уявляла і не уявляє себе без державної незалежності України, її виразних національних рис, і це чудово. Бо має бути певний еталон, навколо якого будуть розігруватися всякі різні компромісні і безкомпромісні баталії.

Якщо коротенько заглянути в недавню історію, то побачимо кілька метаморфоз. Якщо на перших президентських виборах Галичина полум’яно підтримувала дисидента В’ячеслава Чорновола і противилася недавньому секретарю з ідеології ЦК КПУ Леонідові Кравчуку, то вже на наступних умлівала за того ж «комуняку» тільки, щоб не пройшов ставленик Сходу – Леонід Кучма. Перемога «червоного директора» Кучми обернулася для галичан страшним смутком і передчуттям от-от втратити незалежну Україну.

Але вже на наступних виборах, коли на горизонті замаячіла організована піарниками Кучми загроза комуністичного реваншу в особі Петра Симоненка, Галичина грудьми кинулася на захист гаранта і хранителя української державності Леоніда Кучми. Тобто Галичина, протестуючи на початку, надалі кожного разу ставала свого роду Землею обітованою для недавніх своїх ворогів.

Метаморфози метаморфозами, але пора нарешті задуматися над причиною такої радикальної мінливості. І для цього найкращим прикладом є теперішня актуальна ситуація, пов’язана з Петром Порошенком. Поспішаючи наперед, зроблю припущення: це стається через те, що в Галичині більше вірять милозвучним словам, ніж діям. Виявилося, що Галичина любить вухами. А успішні бізнесмени пострадянського зразка дуже вправно вміють «їздити по вухах». І для них не існує неможливого у досягненні мети: слова – ніщо, мета – усе.

Справа в тому, що Петро Порошенко ніколи українським націоналістом не був, галицьких культурно-історичних цінностей не поділяв, до Української греко-католицької церкви не належав і «бандерівців» героями не вважав. То що мало в природі змінитися, щоб доля призначила його на роль батька української нації в Галичині?

Відповідь до банальності проста: слова і риторика. П’ять років свого президентства Петро Порошенко відточував ораторську майстерність. Для одних театрально-пафосні промови Порошенка були нестерпними, а для інших – бальзамом на рани зболеної за Україну душі
. Правда, були й такі, для кого чергова перемога Порошенка стала б гарантією на наступні п’ять років користуватися державою як безвідмовною синекурою. Але в цьому вони ніколи не признаються. Радше й надалі ховатимуться за гучними патріотичними гаслами.

Певний час після обрання президентом Порошенко не вдавався до націоналістичної риторики. Був зайнятий набагато важливішими справами: ламав через коліно Верховну Раду, формуючи свою слухняну більшість, боровся за усунення з уряду Арсенія Яценюка, пропонував на посаду генпрокурора тих, хто «зіллє» з користю для нього справи чільних функціонерів режиму Януковича, й успішно саботував антикорупційні реформи. Здавалося б, після такого послужного списку людину мали б відправити на смітник і з «вовчим білетом». Але ні, бо в Україні є патріотичні галичани, які за слова про примат українського націоналістичного готові хоч у Фредді Крюґера вдихнути життя, або принаймні відтермінувати його політичну смерть.

Якийсь час в ораторському запалі Порошенко не дуже стежив за словами. Показовим став його виступ 25 березня 2015 року у стінах СБУ, коли він емоційно випалив: «Цинічні бандери... бандити, в мілітарній формі зі зброєю в руках. Грабували українців, таємно вбивали їх». Не будемо говорити про обмовки за Фройдом, але зауважимо тільки, що чим горщик накипів, тим і смердіти буде.

І попри такі обмовки, що дуже багато говорять про справжнє ставлення Порошенка до окремих історичних персонажів та формацій, він ніби не помічає «оуноцентричної» історичної політики, яку провадив Український інститут національної пам’яті. Він зовсім не реагує на прийняття Верховною Радою трьох «історичних» законів у тому ж 2015 році, у яких, до слова, виразно проглядається глорифікація ОУН та УПА. Виглядає на те, що гуманітарну політику Порошенко віддав на відкуп поціновувачам радикального націоналізму, щоб під прикриттям навколоісторичної тріскотні займатися набагато серйознішими справами. Найважливішою з яких був контроль за державними фінансовими потоками. А історична політика водночас була його такою собі «грядочкою на помідорчики», яка дозволила б у скрутні часи не пропасти.

Творці української історичної політики ніби за замовчуванням працювали над здобрюванням ґрунту для майбутнього останнього плацдарму Порошенка. Але виразний крен у поведінці президента став помітним лише тоді, коли соціологічні опитування показали неймовірне зростання його антирейтингу. І тут Петро Олексійович, як вправний гімнаст, зробив сальто в повітрі і став радикальним українським націоналістом. І Галичина його прийняла і полюбила. Прийняла як лідера, що забезпечить майбутнє «української України».

Насправді нічого дивного в поведінці мешканців умовної Галичини нема. Вони намагаються свято оберігати статус своєрідного П’ємонту для всіх українських земель. Гордяться, що є носіями рідної мови, що є вірними вірі предків. Поклоняються борцям за волю і незалежність України. Але саме тут і криється найважливіше питання: як так могло статися, що ці хранителі українського Ґраалю пов’язали його долю з особою Петра Порошенка? З людиною, яка всього-на-всього використовує їхню віру як інструмент, щоб залишитися в політиці, щоб не втратити влади?

Невже серед них немає людей, котрі можуть зіставити кілька простих речей? Наприклад, ну як можна повірити в гасло Петра Порошенка «Мова»? Повірити в щирі наміри людини захищати будь-якою ціною українську мову, якщо вона в побуті і, головне, в сім’ї є російськомовною? Налаштовувати одних громадян проти інших за мовною ознакою, якщо його ж діти – російськомовні і не бачать нічого злого у вдяганні футболки з написом «Russia»? Або, як можна вірити в щирість гасла «Віра», коли президент секулярної країни брутально втручається в церковну сферу і робить це елементом своєї виборчої кампанії? Перетворюючи важливу для суспільства подію на заручницю власного не/успіху. І чи не достатньо було галичанам фотографій Порошенка в ролі іподиякона в церкві Московського патріархату? Це вже так зовсім по-простому.

Про гасло «Армія» після журналістського розслідування корупції в Укроборонпромі взагалі говорити не пристойно. Як і про теперішні гасла видозміненої на «Європейську Солідарність» партії Порошенка. Оскільки тільки діти не можуть зрозуміти, що п’ять років правління Порошенка серйозно віддалили Україну від омріяної мети – вступу до ЄС
.

І кілька запитань на завершення. Як могла Галичина пов’язати майбутнє «української України» з особою з абсолютним антирейтингом? Чому вона знову погодилася стати Землею обітованою для аутсайдера, який вирішив на останок її брутально використати? Висновок один: або треба переставати любити вухами і прощатися з інфантильними мріями, або позбутися титулу П’ємонту України.

https://zaxid.net/poroshenkova_zemlya_o ... a_n1484785
Козак-характерник
2
 
Повідомлень: 28912
З нами з: 09.10.12
Подякував: 1961 раз.
Подякували: 2129 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 16:59

https://forum.finance.ua/viewtopic.php?p=4973308#p4973308
Вже сам собі відповідає, в кольорах все.... ну це вже клініка.
andrijk777
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2269
З нами з: 11.11.14
Подякував: 162 раз.
Подякували: 238 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 17:04

Маргіналізація Галичини?

Уже стало доконаним фактом, що Західна Україна, а точніше історична Галичина, відіграла надзвичайно важливу роль у становленні незалежної української держави. Перші незалежницькі імпульси, перші масові мітинги, перші демократичні депутати походять із західних областей нашої держави. Було дуже цікаво спостерігати, як національно-патріотична хвиля набирала сили на Заході і розбивалася об мури українського парламенту в Києві. Як прагнення збудувати «українську Україну» наштовхувалося на соціальний прагматизм із чималими симпатіями до радянського минулого Сходу. Не менш цікавим було те, як в підсумку сутичок, конфліктів і домовленостей представників різних історичних регіонів у Верховній Раді з’являлися «компромісні» варіанти загальноукраїнської моделі. Які, чого гріха таїти, дуже часто виглядали як радянсько-націоналістичний покруч.

З часом «західна» етнонаціональна модель знайшла своїх прихильників і в центрі і, що важливо, у столиці Києві. Невтомно формувалася й інша модель, яка найвиразніше проявилася у платформі Партії регіонів. І тоді між цими двома моделями розгорілася боротьба не на життя, а на смерть за впливи в столиці, тобто за загальнодержавний ресурс. Боротьба за те, щоб мати виняткові можливості нав’язувати свою модель розвитку всій Україні.

Поділ на «ми» і «вони» працював бездоганно, в обох випадках. Він якнайкраще надавався для виборчої мобілізації і найбільше заважав формуванню загальноукраїнської ідентичності. Почуттю єдиної спільноти. Зрозуміло, що так не могло тривати нескінченно. Що боротьба з перемінним успіхом рано чи пізно мала завершитися остаточним розколом або війною.

Умовна Галичина виступала в ролі надійної хранительки національних українських цінностей: історії з приматом національно-визвольної боротьби, мови з її домінантним, закріпленим законодавчо, статусом і культури, яка ґрунтується на етнічних народних зразках, і її ексклюзивним каноном. Щодо перспектив, то тут в планах було заледве не насильницьке поширення цього канону на увесь простір української держави. Депутати від Заходу йшли у Верховну Раду з бажанням захистити традиційні національні цінності, відстояти своїх історичних героїв, які часто були далекими від сучасного взірця для наслідування, і відвоювати щораз більший ареал для української мови. Тобто умовна Галичина, будучи досить консервативною, пропонувала свою модель України: значною мірою архаїчну, а з огляду на історичних героїв – недемократичну. Проте з виразними національними атрибутами.

Депутати від Сходу, хоча й були більш прагматичними, але для них майже ніякої цінності не становили такі поняття, як демократія, права людини, загальнолюдські цінності. Не говорячи вже про національну культуру. Крім того, на Сході через своєрідну структуру промисловості та «особливості» приватизаційних процесів сформувалася виразна кланово-олігархічна система. Утвердилися напівфеодальні відносини.

Зустріч у стінах Верховної Ради репрезентантів цих двох світів давала в підсумку неймовірну колотнечу, яка з часом призвела до вибуху двох революцій. З анексією Росією Криму та розпалюванням нею ж війни на Донбасі питома вага Сходу у внутрішньому житті України відчутно зменшилася. І тут мав настати золотий час для побудови нової, реформованої України. Причому за участі всіх без винятку сторін. Тут мало знайтися місце всім: харківським інтелектуалам, дніпровським менеджерам, львівським патріотам-управлінцям. І здавалося, що потребу у склеюванні України зрозуміли всі. Зрозуміли, що тільки в єдності сила.

Проте все покотилося старою усталеною колією. Замість уряду технократів, про який весь час говорили, сформували уряд мародерів, які свої посади зрозуміли як місця для кормління. А свою протиправну діяльність рясно камуфлювали вишиванками, боротьбою за історичних героїв та розпалюванням мовних воєн. Відверто кажучи, до влади прийшли банальні злодії, які навіть близько не валялися біля технократів. А своєю окозамилювальною національною риторикою встигли кинути тінь на пропонований українськими патріотами культурно-історичний концепт.

У підсумку вийшло так, що після загальноукраїнської Революції гідності, в якій визначальну роль відіграли такі міста, як Дніпро, які явно розраховували на спільне будівництво оновленої України, на арені знову з’явилися «галицькі» данайці зі своїми дарами: Степаном Бандерою, Романом Шухевичем та Українською повстанською армією. Думали вони досить шаблонно: особи, що воювали за незалежну Україну, – заслуговують бути її ексклюзивними героями. Байдуже, у яких мундирах і на боці яких режимів доводилося їм воювати.

Тут оливи підливала у вогонь і війна проти російського агресора. Мовляв, усі формації, що колись воювали проти Росії або СРСР, – героїчні. Робилося це не зі злими намірами, а для того, щоб підняти в українців рівень патріотизму та бойовий дух. Але піднімати бойовий дух можуть тільки ті історичні постаті, які однозначно сприймаються в суспільстві як приклади для наслідування. В загальноукраїнському масштабі реакція на подібну історичну політику була не те, що неоднозначною, вона часто викликала відторгнення. А скажіть мені, для чого баламутити людей і вчиняти дії, що роблять нас слабшими? Особливо в умовах війни? Проте на це ніхто не зважав.

Тобто знову замість реформ і консолідованих дій на зміцнення української держави підсувалася боротьба двох концепцій історичної ідентичності. А коли з наближенням президентських виборів стало зрозуміло, що Петро Порошенко змушений буде залишити свій пост, знову запрацював принцип «розділяй і володарюй». «Ми» і «вони» знову реінкарнувалися. І хоча українців більше штучно не ділили на три сорти, нагнітання ненависті до тих, хто не «за», досягло небаченого рівня. Як тільки не обзивали і не принижували тих, хто не купився на пафосні патріотичні промови Порошенка. Як тільки не вивищували себе його прихильники.

Вони дійсно повірили в те, що є неперевершеними патріотами, ексклюзивно наділеними критичним мисленням. Вони проголосили себе елітою від еліти. Вони утворили щось на зразок лицарського ордена хранителів і оборонців справжньої України. Не розуміючи, що часто боронять архаїчну, кланово-олігархічну, корумповану країну. Столицею цього «ордена» став Львів, а Львівщина – головною його опорою. Львів’ян можна зрозуміти. Вони завжди знали, що є зразковими українцями: розмовляють чудовою українською мовою, на свята вдягаються у вишиванки, ходять до церкви, не люблять північних сусідів і шанують своїх героїв. Цей канон вони певною мірою встигли експортувати до Києва. Але спроби нав’язати його всій Україні виявилися марними.

З’ясувалося, що українці здатні без кривавих революцій і війни, без безкінечних баталій на історичному полі здійснити електоральну революцію. Шляхом консолідованого голосування відтиснути стару корумповану еліту, розпочати реформи і наблизитися до формування технократичного уряду. Над Україною галичан нависла «загроза» припинення гладіаторських боїв навколо культурно-історичних питань.

Виявилося, що львів’янами останнім часом керував страх втратити «українську Україну». І цей страх настільки сильний, що змусив їх добровільно ґетоїзуватися, вдаючи з міста й області останній український форпост. Фактично це означає остаточну втрату позицій умовною Галичиною у всеукраїнському масштабі. Чинник обложеної фортеці не передбачає рекрутування від неї кадрів для управління державою. А свідоме протиставлення волі більшості громадян держави загрожує перетворенням регіону на цікавий з погляду дослідників анклав. Свого роду скансен, куди приїжджають відпочити, помилуватися архітектурою, насолодитися цікавою атмосферою, поспілкуватися з екзотичними мешканцями і поїхати далі виконувати свої буденні обов’язки будувати Україну.

Розмовляючи вчора з кількома молодими львів’янами, почув запитання: «А чому Зеленський нічого не пропонує Галичині? Невже йому важко сказати, що в мовному питанні змін не буде, що не буде наступу на нашу історію? Чому він нас не заспокоює?». На що я відповів: «Складні питання. Напевно, не хоче. Думає, що цього разу громадяни України впораються без данайців. Або, можливо, цього разу без їхньої виразної участі».

https://zaxid.net/marginalizatsiya_galichini_n1484298
Козак-характерник
2
 
Повідомлень: 28912
З нами з: 09.10.12
Подякував: 1961 раз.
Подякували: 2129 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 17:32

Re: Політичні дискусії

О побачив знайоме прізвище - не знаю , чи це той самий Гайдай ...
Колись давно він писав :
І в Російській Федерації, і в Україні держави злочинні за своєю суттю. Сподіваюся, всі розуміють різницю між державою та країною?
Правда, злочинна сутність наших держав різна.
У росіян держава - це грабіжник, бандит і пахан. Відібрати чуже, наїхати на слабкого, показати хто тут головний, за ким сила, опустити, обдурити, обіграти лоха, діяти по бєспрєдєлу - ось чим живе держава російська. З недавніх грабежів - бомбанули у Молдови Придністров'я. Оббрехали і пограбували Грузію. Постійні загрози Балтії. В України віджали Крим і частину Донбасу.
В українців же держава злодійська, де влада дісталась злочинцям, кишеньковим злодіям і баригам. Цим грабувати - слабо. Сподіваюся, всі розуміють різницю між пограбуванням і викраденням? Крали, крадуть і будуть красти. З бюджету, у своїх громадян, можуть, звичайно, і у сусідів. Але силу не застосовують. Тут наші дрібнуваті.
https://nv.ua/ukr/opinion/u-chomu-rizni ... 01207.html
Puente
 
Повідомлень: 3281
З нами з: 12.08.09
Подякував: 0 раз.
Подякували: 378 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 17:45

Ітогі подвєдьом. 2020-05-25

Ітогі подвєдьом. 2020-05-25

1) Хроника войны России против Украины: май 2020 года
LIGA.net ведет хронику этой войны с первых дней нападения России. В начале марта в Песках и под Авдеевкой произошли тяжелые "точечные" бои.

2) Надевал противогаз и стрелял над головой: всплыли жуткие подробности изнасилования полицейскими (фото)

После скандала всех полицейских Кагарлыка вывели из штата
29 авг. 2019 г. - Арахамия: Аваков остается под личную ответственность Зеленского

А ведь это серьёзный залёт.
И по делу 5-летнего мальчика, которого подстрелили полицейские, никакого движения нет

3) Человек Трампа приедет к Зеленскому просить о помощи в гонке с Байденом – ZN.ua
По данным источников издания, человек Трампа будет просить Зеленского обратиться к США за правовой помощью в рамках дела о "пленках Деркача"

Выборы в США - это не наша "драка", но Бубочка упорно желает в неё влезть и втащить Украину

4) Суд постановил открыть дело о госизмене депутатов ОПЗЖ
Поводом для обращения в прокуратуру и суд стала поездка нардепов из ОПЗЖ в Москву и их встреча с Владимиром Путиным

5) В НАБУ работают кумовья Сытника и процветает кумовство "второго уровня" - СМИ
СМИ пишут, что ключевые должности в НАБУ получили кумовья Сытника и кумовья его кумовьев.

6) "Пенсионный депозит": Шмыгаль рассказал о концепции накопительной пенсионной системы в Украине
Эти 4% позволяют в сегодняшних ценах при выходе на пенсию получить 1 млн грн», – заявил Шмыгаль.

Если брать сегодняшнюю среднюю ЗП, то за 35 лет стажа получается ~190 тыс гривен.
Откуда у Шмыгаля получился 1 млн гривен непонятно

7) Медведчук задекларировал элитный автопарк, роскошные часы и Библию Гутенберга
"Маладэц, б***!" (с) анекдот
"Я вам ничего не должен" (с) Зеленский
""Зраду", по любому незначительному или придуманному поводу, разгоняют специально обученные люди. А "полезные идиоты" подхватывают и распространяют" (с) не мой
pesikot
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4829
З нами з: 31.08.09
Подякував: 329 раз.
Подякували: 1011 раз.
 
Профіль
2
2
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 18:00

Свята Перемога!

  unicdima написав:
  Козак-характерник написав:Золоті слова... 8) Найбільша моя претензія до Пороха. Він обіцяв звільнити захоплені ворогом території. Зе - такий само балабол. Як тут неодноразово казали - сцикуни. :)

а як ви це собі уявляєте після Петрових Мінських? Європа перша почне кричати про агресію України.
і армія не в змозі провести успішні наступальні дії, зараз приблизно паритет по бронетехніці, а у нас ще й дефіцит боєприпасів через знищені арсенали.

Хорватський сценарій. Настамнєт - головний фактор. Ну раз нєт, так нєт... :) Зачистка і наведення конституційого порядку в межах суверенної території. Швидко. Блискавично! Бліцкріг! :D
Козак-характерник
2
 
Повідомлень: 28912
З нами з: 09.10.12
Подякував: 1961 раз.
Подякували: 2129 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Пон 25 тра, 2020 18:06

  Puente написав:О побачив знайоме прізвище - не знаю , чи це той самий Гайдай ...
Колись давно він писав :
І в Російській Федерації, і в Україні держави злочинні за своєю суттю. Сподіваюся, всі розуміють різницю між державою та країною?
Правда, злочинна сутність наших держав різна.
У росіян держава - це грабіжник, бандит і пахан. Відібрати чуже, наїхати на слабкого, показати хто тут головний, за ким сила, опустити, обдурити, обіграти лоха, діяти по бєспрєдєлу - ось чим живе держава російська. З недавніх грабежів - бомбанули у Молдови Придністров'я. Оббрехали і пограбували Грузію. Постійні загрози Балтії. В України віджали Крим і частину Донбасу.
В українців же держава злодійська, де влада дісталась злочинцям, кишеньковим злодіям і баригам. Цим грабувати - слабо. Сподіваюся, всі розуміють різницю між пограбуванням і викраденням? Крали, крадуть і будуть красти. З бюджету, у своїх громадян, можуть, звичайно, і у сусідів. Але силу не застосовують. Тут наші дрібнуваті.
https://nv.ua/ukr/opinion/u-chomu-rizni ... 01207.html

Вы ошибаетесь на местах ситуация куда циничнее:
https://ustymenkooleh.patrioty.org.ua/b ... 29377.html
Или
https://patrioty.org.ua/society/nasylov ... 29390.html
Или
http://ukrrudprom.com/digest/Boynya_na_ ... ardii.html
И зачем?:
Усё в результате возвращается к "своя рубашка ближе к телу" - "вкрав 100крб тай втік "(или отобрал - что то же криминал)
Власть не является средством тяжкой работі - а механизм сверх заработка. При чём совершенно безконтрольного и для "... без границ" - маємо, що маємо.
Востаннє редагувалось Kudrjavuy в Пон 25 тра, 2020 18:24, всього редагувалось 1 раз.
Увидеть массовый протест уволенных украинских судей – мечта. Представляете, Майдан, тысяч пятнадцать митингующих – судьи и их помощники или родственники. Бочки с кострами – на растопку идут те решения, которые хотелось бы скрыть.
Kudrjavuy
Аватар користувача
 
Повідомлень: 8297
З нами з: 20.09.12
Подякував: 681 раз.
Подякували: 870 раз.
 
Профіль
  #<1 ... 61936194619561966197 ... 6381>
Форум:
+ Додати
    тему
Відповісти
на тему
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей
Модератори: ТупУм, Ірина_, Модератор
Топ
відповідей
Топ
користувачів
Реклама