Конкурс від Finance.ua: розкажіть свою унікальну історію...

Летом 1985-го я гостил у родственников в деревне. Первая моя работа была на колхозном стане. Возить мешки из пункта А в пункт Б. Расстояние пара сотен метров. Проще говоря, я должен был вести под уздцы пару лошадей, тянущих груженую телегу. Что может быть проще. Все официально. Платили 5 рублей в день.
В первый же день, как только мне вручили вожжи, вместо того, чтобы вести лошадей пешком, я почему-то решил прокатиться до склада стоя на телеге.
Я часто видел, как это делали другие, хотя сам никогда до этого не управлял лошадьми.
Под пристальные взгляды колхозников я взобрался на телегу, натяну одной рукой поводья, другой взмахнул батогом…
От удара кони понеслись галопом.
Я потерял равновесие и в мгновение ока очутился верхом на дышле, между мчащимися лошадьми. Пытаясь удержать равновесие, я схватился за дышло обеими руками и быстро-быстро перебирал ногами. На колхозном стане кричали все. Женщины орали от ужаса, мужчины матерились от негодования. Я же думал только об одном – как не угодить под копыта.
К счастью кони не успели сильно разогнаться, какой-то смельчак остановил их на старте.
Меня за шкирки стащили с дышла, внимательно осмотрели, убедились, что я цел и невредим и быстро вытолкали за ворота.
Проработал я меньше минуты.
Представьте, каково было мое удивление, когда в конце месяца, мне заплатили за этот день 5 рублей зарплаты.

Було років 14-15. Розвантажував з товаришем машину зерна (ЗІЛ з кузовом) і ми отримали по 10 грн. Потім наш керівник щось порахував і вирішив, що дав нам забагато. Після чого, забрав по 2 грн з кожного. Тому заробили ми по 8 грн)) В те літо назбирав 70грн і придбав собі свої перші кросівки. Гордість переповнювала, що не брав грошей у батьків.

В 14 лет решил с друзьями подработать летом на стройке в церкви. Работа была тяжелая - копали землю и таскали её вручную на самодельных неудобных носилках. Первое, что там заработал - это кровавые мозоли и солнечные ожоги.
Кроме нас там работали другие дети и алкоголики. Алкоголики напивались с самого утра и шли спать под дерево, либо просто где-то валялись в беспамятстве. Иногда предлагали нам водку и сигареты, были такие, кто соглашался.
Когда пришло время расчёта, поп, который нас нанимал, конечно же кинул на деньги. Сказал, что сильно много у вас зарплата вышла, церковь не может себе позволить столько платить. Пересчитал в два раза меньше, чем договаривались изначально. Так как в школе и дома воспитывали быть терпилами, возразить никто не нашёлся.
Деньги были потрачены, конечно же, на всякую ерунду вроде сладостей и компьютерных клубов. Но помимо денег была заработана ненависть к церкви, тяжелому физическому труду и алкашам. Данный опыт уберёг в дальнейшем от связей со всей этой мерзостью.

Свой первый заработок трудно выделить из двух случаев.
Первый случай был незапланированным. Я учился в музыкальной школе (конец 80-х) и какое-то время участвовал в местном хоре. Участие, конечно же, предполагало не только занятия, но и выступления. В основном это были выступления на мероприятиях, связанных с художественной самодеятельностью. Такие выступления не оплачивались. Поэтому даже мысли никогда не возникало, что за это могут заплатить. Каково же было мое удивление, когда после очередного выступления каждому из участников нашего хора раздали по 1р. 15 коп. Кем и с какой целью были выделены деньги, я так никогда и не узнал. Не сказать, что это была внушительная сумма, но для 10-илетнего ребенка она представляла собой кусочек счастья. На 1р. тогда можно было купить пять буханок хлеба, если что. Но, как и положено ребенку, купил на них себе то, что в те времена считалось излишеством - плитку шоколада.
Второй случай был уже вполне осознанным в возрасте 14-и лет (лихие 90-е, инфляция зашкаливает). Мне очень приглянулся спортивный костюм, который стоил половину месячной зарплаты моих родителей, 65 000р. Было понятно, что при таких условиях мне его не видать, как своих ушей. Поэтому на период летних каникул устроился на завод по производству телевизоров "Оризон" слесарем-сборщиком. Работа оказалась на удивление интересной - сборка блоков управления телевизором. Платили сдельно. Как итог - запредельная мотивация по количеству собранных блоков за смену (смена - полдня для несовершеннолетних). За два месяца работы получил чуть меньше 80 000р, чего хватило не только на спортивный костюм, но и на шоколадки для младшей сестры.

Перший мій робочий досвід стався зі мною у 2015 році, саме тоді, коли мені було 15 років. Це було літо і час переходу між 10 і 11 класом. На той момент я, як і більшість моїх однолітків із середнім доходом їхніх батьків вештався літніми вулицями і їздив до бабусі в гості. Голову не покидали думки - де можна підзаробити 15-річному хлопцеві у маленькому місті? І хоча гострої потреби на гроші не було, бо батько, щоб забезпечити мене коштами на репетиторів для того щоб дитина потім потрапила на державне навчання поїхав у Польщу, але бажання заробити "свою копійку" мене не покидало.

І ось одного літнього ранку, коли я ще навіть не прокинувся - я отримую дзвінок:
- "Здоров, є місце на заводі, приїжджай, якщо хочеш"
- "Ок, я скоро буду"

Швидко зібравши свої речі і вилетівши з будинку бабусі я поїхав додому. На вході мене зустрів коротенький чоловічок, підозріло подивився на мене і сказав:
- "Скільки років?"
- "16, відповів я, трохи прибрехуючи"
- "Малий.. іди додому, але ні, ладно, давай попробуєш"

Отак і почався мій літній досвід роботи на заводі з виготовлення морозива. 12 годинні робочі зміни, у день і ніч. Потрібно було обклеювати коробки із морозивом скотчем і складати туди його, потім носити це все у холодильник із температурою -20 градусів. Швидко опанувавши техніку обклеювання, спеціальний пристрій, на який я надягав скотч став моїм найкращим другом, який час від час мене по-зрадницьки підводив, але все ж таки допомагав виконувати мені свою роботу. 12 годин, у день і в ніч, з 8 ранку до 8 вечора, так проходили мої літні канікули. Інколи в той час просто хотілося здатися, я хотів впасти і спати, бо стояти потрібно було всю зміну, а після себе ще і прибрати. Зараз пишучи цю історію, із посмішкою згадую як під час нічних змін на роботі і перерви на їжу я паралельно хотів готуватися до ЗНО з української мови, бо наступного дня мені потрібно було йти до репетитора. Як мчав свій старий велосипед-дорожник через поле, щоб встигнути додому після зміни і не потрапити у грозу, але в той же час і пишаюся цим, бо цей досвід у тому віці дав мені чітко зрозуміти на скільки важко я повинен працювати, щоб ніколи не допустити такої роботи для себе знову. І так і відбулося, всі наступні роботи з часом ставали кращими, більш оплачуваними, безпечнішими. У той час відбулася зміна моєї свідомості, яка дала мені зрозуміти ціну гривні і те, наскільки важко її заробити, особливо, коли ти працюєш у тих умовах маленького, душного цеху з 10 людьми і вам потрібно перевиконувати норму, бо за неї мають доплатити 20 гривень.
Мораль моєї історії така - як би важко в той час не було, але це загартувало характер і показало, що важкою працею можна змінити своє життя.
А тепер найулюбленіша частина цієї історії це те, як я витратив кошти. Отож, за приблизно місяць - півтора мені вдалося заробити трішки більше 2000 гривень. Щастю не було меж, після першого дзвонику у школі(саме тоді був день виплат) я зі своїм другом урочисто пішов на завод говорити з бухгалтером про те, що я заробив. Голову не покидали думки: "А якщо кинуть?" "Блін, так важко працював, кожен день рахував на калькуляторі, скільки ж то я заробляю, як було би добре зараз це отримати". І от я заходжу в кабінет, бухгалтерка відраховує мені мої гроші і я весь аж свічуся від щастя лечу додому, щоб похвалитися батькам!
Всі ці гроші я витратив на репетиторів, які допомогли мені здобути знання для успішної здачі ЗНО, щоб у майбутньому я зміг помилитися у виборі університету, взяти академічну відпустку, провчитися рік в абсолютно іншому закладі і пожити в іншому місті, а згодом і полетіти у США, де я з посмішкою згадував всю історію про завод, дивлячись на тамтешніх дітей, які заробляли по 2-3 тисячі доларів, повернувшись потім в Україну, але це вже зовсім інша історія...)

Дякую, що дочитали сюди, сподіваюся вам було цікаво!

Свой первый гонорар (да-да, именно он) получил аж в 18 лет, до того – нельзя считать ибо не были приложены особые усилия.

Это было написание научной статьи в университете, чтобы выиграть грант и попасть в статью. Неделю писал статью про налогообложение криптовалют (и это в 2015 году, когда биток стоит 300$).

В конкурсе принял участие аж 1 человек. Поэтому грант урезали и заработал ровно 100$ за первое место. Хотел 250$, чтобы добавить и купить биток, но что-то пошло не так.

Поэтому на одну часть я купил пиццу домой, порадовать семейство, а на вторую половину повел девушку на свидание (потом даже начали встречаться, недолго правда).

Через год подался ещё раз, там уже был грант под 1000$, но университетская коррупция его забрала себе. С того момента – деньги от науки я стараюсь обходить стороной :)

Моя первая работа
Когда я была на 2 курсе университета мне не хватало денег на личные расходы(в тот момент болела мама) и я поняла что мне пора искать работу.
И помню как сейчас в феврале приняла решение искать работу, а устроилась аж в июле. Но не смотря не много сложностей добилась цели, которую поставила перед собой. Каждый месяц я проходила от 20 собеседований и все было не так, то обманывали, то мне не подходило, то я не подходила и в июле я устроилась работать операторам конт-центра в банк, в начале было тяжело, но потом, это был классный опыт я поняла работу всех отделов банков.
А самое клевое, что когда я закончила университет мне сразу предложили должность руководителя отдела и уже зарплату выше. И если сравнивать меня с моими одногруппниками, они в то время после окончания обучения только начали искать работу и им было очень тяжело, а я уже была на должности руководителя в банке. Конечно 2,5 года было тяжело совмещать и работу и стационар, но не смотря не на что у меня все получилось.
Зарплаты конечно были не большие ,но уже тогда я начала откладывать деньги, начала со 100 грн это было смешно, но это была очень хорошая привычка, которую я использую пожизненно и благодаря этому у меня получилось купить маленькую квартиру и машину.

В 14 років я мріяв про мопед, батьки були категорично проти нього, тому розраховувати на їх допомогу було не варто. І ось случай допоміг мені. Батьки мого однокласника влітку вирішили взяти в аренду землю для вирощування бахчевих культур, їм потрібні були помічникі і вони запропонували це мені. Я погодився не зовсім розуміючи що мене очікує. Було важкувато під спекотним сонцем полоти, полівати, збирати врожай. На щастя його вродило багато і всі отримали непоганий заробіток, суму зараз я не пам'ятаю, але точно помню, що на не новий, але у не поганому стані мопед мені вистачало. Проте сталося не так як гадалося. У вересні того ж року в мене народилась молодша сестра і мама вмовила мене витрати ці кошти на придбання коляски для неї, спочатку я був трохи засмучений таким розвитком, але згодом, гуляючи у дворі з коляскою відчував неймовірну гордість за себе. До речі, вона і досі зберігається у нас на горищі.

Свої перші гроші я заробив місяць тому. Мені 14 років, я учень старшої школи. Біля мого багатоповерхового будинку знаходяться невелики клаптики землі, які сусіди використовують під садиби. Один з них зайняв і я. Цого літа йшли дощі. Врожай помідорів, огірків, перцю та гарбуза був непоганий. Помідори та огірки ми з’їли, а ось гарбузи нам нема де зберігати. Я вирішив їх продати. Виносив по кілька штук на ринок та не повертався поки не продавав останього. За два тижні я наторгував 1126 гривень. Батьки зголосилися додати стільки ж, і я нарешті придбав свій перший смартфон! До речі, цю свою розповідь я набираю саме з нього.

70-е годы, тогда ещё СССР. Мне только исполнилось 14 лет, мне купили мопед "Карпаты" и я живу в небольшом поселке Розовка, недалеко от Мариуполя. Часто бывая с родителями на рынке в Мариуполе я увидел, что вишни там стоили раза в три дороже, чем у нас. Мы, со своей уличной компашкой решили подзаработать. На нашей улице уже тогда жило много стариков у которых эти вишни просто осыпались и мы просились им помочь- кому за часть собранного, кому за какую-то им нужную помощь, а большинство отдавали просто даром. Младшие собирали вишню, а я по три ведра за один раз!, отвозил на мопеде в Мариуполь. Там сразу меня заприметили и забирали всё оптом, не обижая. За ведро давали кажется 5-6 рублей (тогда это огромные деньги : белый хлеб стоил 20 копеек). На вырученные денежки купили мелюзге конфет и лимонада, а себе три настоящих, со "шнуровкой" футбольных мяча, сетку для футбольных ворот и всем одинаковые футболки! Когда мы вышли-на поле это был фурор, ведь тогда мы ещё играли в футбол "улица на улицу"....