Оподаткування агента з незалежним статусом

+ Додати
    тему
Відповісти
на тему
Обговорення питань про податки та систему оподаткування на фінансовому форумі Finance.UA - податковий кодекс, податки з доходів фізичних осіб, транспортний податок, ставки, види податків і зборів
Повідомлення Додано: Сер 01 сер, 2012 12:07

Оподаткування агента з незалежним статусом

Доброго дня.
Спеціалісти, підкажіть, будь-ласка.
В Україні створюється ТзОВ-Резидент, що продаватиме продукцію (послуги) Нерезидента (Росія).
У відповідності до п.5 ст.6 Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Росією та Україною, це буде "агент з незалежним статусом". Російська фірма не бере участі ні у створенні, ні у керуванні Резидентом.
Кошти за продані Резидентом послуги Нерезидента отримуються Резидентом та перераховуються Нерезиденту, який сплачує Резиденту його винагороду.
Нерезидент сплачуватиме податки з усієї суми проданих Резидентом послуг в Росії чи в Україні?
vasylbondarlviv
 
 
Повідомлення Додано: Сер 01 сер, 2012 12:42

vasylbondarlviv резидент платит все налоги на территории Украины. Если бы на территории Украины было бы просто представительство - другой вопрос.
ТупУм
Аватар користувача
Критикан
 
Повідомлень: 4928
З нами з: 25.01.06
Подякував: 25 раз.
Подякували: 451 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Сер 01 сер, 2012 12:56

ТупУм Резидент платит налоги на территории Украины - эт понятно.
Возможно, я некорректно или неполно описал вопрос...
Образно говоря - Резидент продал услуг Нерезидента на 1000 у.е. как агент с независимім статусом. Перечислил эту 1000 у.е. Нерезиденту. Нерезидент, в свою очередь, выплатил ему 100 у.е. награды. Или просто Резидент перечислил Нерезиденту 900, за вычетом сотни своего вознаграждения - не суть важно.
То что со ста у.е. Резидент платит налог в Украине - понятно.
Меня интересует - где (в Росиии или на Украине) и на основе каких статей облагается налогом вот эта тыща у.е., полученная Нерезидентом вследствии того, что Резидент продал его услуги? Учитывая нормы международного соглашения...
vasylbondarlviv
 
 
Повідомлення Додано: Сер 01 сер, 2012 13:57

vasylbondarlviv это нужно глубоко копать. Важно, что будет написано в договорах.
ТупУм
Аватар користувача
Критикан
 
Повідомлень: 4928
З нами з: 25.01.06
Подякував: 25 раз.
Подякували: 451 раз.
 
Профіль
Повідомлення Додано: Сер 01 сер, 2012 14:37

Накопал. Благо все вводные есть, главное - копать не лениться ) Перекопал пол-Интернета )))
Разобрался, мож, ещё кому-то пригодится - вот в этом решении суда всё расписано.
Ссылку выложить не дает. Решение ВАС Украины от 18.07.2007 по делу 29/266, код в реестре судебных решений - 1110412.
vasylbondarlviv
 
 
Повідомлення Додано: Чет 02 сер, 2012 11:15

На сколько понимаю - этот документ.

ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В РЕЖИМІ МІЖНАРОДНОГО ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ

З’ясовуються суть поняття та основні риси інституту постій­ного представництва в сфері уникнення міжнародного подвійного опо­даткування, визначаються основні критерії постійного представництва та їх особливості; виходячи з аналізу судової практики, аналізується аге­нтська діяльність з метою визначення постійного представництва.

Ключові слова: міжнародне подвійне оподаткування, необме­жений податковий обов’язок, нерезидент, постійне представництво нерезидента.

Постановка проблеми. Податкові фактори в міжнародних від­носинах набувають все більшої актуальності, зважаючи на розвиток зовнішньоекономічної активності кожної держави, оскільки податки стають важелем, за допомогою якого можна впливати на міжнародну торгівлю, рух інвестицій, здійснення інших міждержавних взаємин. Виходячи із принципу податкового суверенітету, національне законо­давство держави встановлює оподаткування сукупного доходу власних резидентів та доходів і майна нерезидентів, що існують на території цієї держави. Таким чином, у випадку здійснення суб’єктом господарської діяльності на території кількох держав виникають обставини, за яких по­даток на прибуток, майнові та інші види податків повинні сплачуватися в кількох державах відповідно до законодавства кожної з них.

Механізм формування міжнародного подвійного оподаткування передбачає два підходи держав при оподаткуванні доходів чи майна, що перебуваються на їх території. При визначенні сфери своїх податкових домагань деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб’єктів, які мають місце проживання або ре­зиденцію на їхній території, незалежно від того, в якій країні насправді цей дохід отриманий. Такий підхід прийнято вважати необмеженим пода­тковим обов’язком, що встановлюється для платника податку. Відповідно до другого підходу (обмеженого податкового обов’язку платника подат­ку) держава дотримується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач доходу місце проживання чи резиденцію в цій країні чи ні.

На сьогодні більшість держав світу мають достатньо розвинуту законодавчу базу, що встановлює податкові режими для вітчизняних резидентів, які проводять діяльність за кордоном, та для нерезидентів, які діють у такій державі. Стосовно прибутку та доходу юридичних осіб-нерезидентів то режим оподаткування визначається залежно від ступеня присутності і певного характеру діяльності іноземної компанії.

При вирішенні питання оподаткування прибутку чи доходу світова законодавча практика, в тому числі і вітчизняне законодавство, виходить з того, що визначення податково-правового статусу іноземної юридичної особи потребує певної кваліфікації обставин, які вказують на зв’язок між ступенем присутності нерезидента в державі і отриманими в результаті такої присутності доходами. У міжнародній практиці така присутність нерезидента поділяється на два види: активна та пасивна. Активна прису­тність передбачає отримання особою доходу із проведенням на території певної держави діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Пасивна присутність нерезидента на території держави, зрештою, передбачає отримання пасивних доходів із джерел на території цієї держави без жод­ної ділової (торговельної чи виробничої) активності [1].

Саме для визначення активного характеру діяльності юридичної особи нерезидента на території відповідної держави використовується поняття «постійного представництва». Встановлюючи наявність по­стійного представництва нерезидента на своїй території, держава обу­мовлює власне право на оподаткування прибутку такого нерезидента від діяльності на власній території.

Стан дослідження. Правова категорія представництва в подат­ковому праві була предметом розгляду правової науки. Різними аспек­тами, пов’язаними з цим поняттям, цікавилося чимало вітчизняних науковців. Авторами низки публікацій з цієї тематики були М.П. Куче-рявенко, І.Ю. Петраш, Ю.Г. Козак, В.М. Сліп, О.І. Максак, Г.В. Щолкіна. Присвятили їй праці також зарубіжні науковці, зокрема В.Г. Кли-ментьєва, С.А. Баєв, І.А. Ларютина, С.Ф. Сутирін та ін.

Виклад основних положень. Нам важливо передовсім виокре­мити засади та значення представництва у режимі міжнародного по­двійного оподаткування. З цього приводу особливо цінним є висновок російського ученого С.А. Баєва, який пропонує розглядати інститут постійного представництва саме як один із дієвих інструментів уник­нення подвійного оподаткування, основним кваліфікаційним фактором якого є певна підприємницька діяльність (матеріальна, допоміжна чи агентська) [2, c. 17–18]. На відміну від загального сприйняття предста­вництва у податковому праві, яке пов’язане із суб’єктним підходом при його розумінні, в сфері регулювання питань подвійного оподатку­вання таке представництво повинно розглядатися з позицій об’єктного підходу, тобто як певна діяльність, яка є об’єктом або підставою опо­даткування. Як слушно відзначає Г.В. Щолкіна, постійне представниц­тво – це винятково податкове поняття, притаманне переважно міжна­родним угодам. Поняття «постійне представництво» має не організа­ційно-правове значення, а значення, що кваліфікує діяльність іноземної організації, з яким пов’язується виникнення обов’язку іно­земної організації сплачувати податок на прибуток [3, c. 505].

Виходячи із такого розуміння постійного представництва при ви­рішенні питання уникнення подвійного оподаткування, дехто з науковців звертає увагу на неавтентичність перекладу вказаного терміну іноземним відповідникам, оскільки в англомовній версії Типової конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу від 1963 р. цей термін визначено як «permanent esteblishment», іншими варіантами пере­кладу якого можуть бути «постійна ділова установа», «постійне місце ведення діяльності», «постійне місце бізнесу» [3, c. 505; 4, c. 350].

Для визначення поняття та встановлення критеріїв постійного представництва, крім актів внутрішнього законодавства України, за­стосовуються норми двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу. При цьому такі договори укладаються на основі типових моделей кон­венцій чи договорів про уникнення подвійного оподаткування, серед яких згадана Типова конвенція ОЕСР від 1963 р. (в останній редакції 2003 р.) [5], Типова конвенція ООН про усунення подвійного оподат­кування доходів і капіталу від 1980 р.

Перша модель, Типова конвенція ОЕСР покладена в основу проекту Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна та запобігання ухиленням від сплати податку, розроблену Міністерством фінансів України, який відповідно до Постанови Кабі­нету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. № 921 «Про організа­цію роботи щодо підготовки міжнародних договорів і майна та запобі­ганням ухиленням від сплати податку» повинен використовуватися під час проведення переговорів та підготовки текстів відповідних міжна­родних договорів України.

Типова конвенція ОЕСР визначає постійне представництво як будь-яке постійне місце діяльності, через яке проводиться вся діяльність чи яка-небудь її частина. Загалом, у договорах України про уникнення подвійного оподаткування міститься таке тлумачення: термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

У наступних положеннях статті «Постійне представництво» пе­релічені ті об’єкти, які можуть розглядатися як постійне місце діяль­ності, та вказуються ті види діяльності, здійснення яких не призводить до створення постійного представництва для цілей оподаткування.

Термін «постійне представництво», зокрема, включає: 1) місце управління (місцезнаходження дирекції); 2) відділення (філію); 3) кон­тору; 4) фабрику; 5) майстерню; 6) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; 7) шахту, нафтову або газову свердловину, кар’єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів. Ці пункти мо­жуть бути деталізовані та розширені в конкретних податкових догово­рах через включення: «будь-якого іншого місця, що стосується розвід­ки або видобутку природних ресурсів», «складу або іншої споруди, що використовуються для продажу товарів» [6, c. 236]; «постійне місце, яке використовується як торгова точка» [7, c. 625] та ін.

Також при визначенні постійного представництва можуть вико­ристовуватися певні види діяльності та об’єкти, наявність яких може братися до уваги лише за умови певної тривалості їх функціонування. За загальним правилом будівельний майданчик або монтажний чи складальний об’єкт є постійними представництвами лише, якщо вони існують понад 12 місяців. Крім того, в окремих випадках установка, або споруда для розвідки природних ресурсів може створювати постійне представництво, тільки якщо таке використання триває понад 6 місяців [7, c. 626].

Виходячи із наведених ознак постійного представництва, слід погодитися з І.Ю. Петрашем, який пропонує у договорах про уникнен­ня подвійного оподаткування всі об’єкти поділяти на дві групи. Перша група включає ті об’єкти, які завжди розглядаються як «постійне пред­ставництво» (постійне місце діяльності), а друга включає об’єкти, які набувають такого характеру, якщо тривалість пов’язаних з ними робіт перевищує визначений термін [8, c. 96–97]. Усі ті об’єкти, які не мож­на віднести ані до першої, ані до другої категорії, не розглядаються як «постійне представництво для цілей оподаткування». До таких об’єктів належать склади, контори, в яких укладаються експортно-імпортні контракти, ведеться збір інформації про економічну ситуацію в країні, про потенційних постачальників та покупців, виставки това­рів. Об’єкти останньої категорії не перелічуються, як правило, в угодах України про уникнення подвійного оподаткування, замість цього ви­значається характер діяльності особи з постійним місцем перебування (резидента) в одній державі, що не призводить до утворення постійно­го представництва для цілей оподаткування в іншій.

Термін «постійне представництво» не включає: 1) використання споруд тільки для зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству; 2) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, тільки для зберігання, показу або постав­ки; 3) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємст­ву, тільки для переробки іншим підприємством; 4) утримання постій­ного місця діяльності тільки для закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; 5) утримання постійного місця діяльності тільки для здійснення для підприємства будь-якої іншої дія­льності, яка має підготовчий або допоміжний характер; 6) утримання постійного місця діяльності тільки для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у попередніх підпунктах, за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

Окремими критеріями постійного представництва є агентська дія­льність в інтересах нерезидента. Якщо інша особа діє від імені підприємс­тва, має, і звичайно використовує в договірній державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, або утримує запаси товарів та виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярна поста­вка цих товарів і виробів від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства. Вийнятками є здійснення комерційної діяльності у договірній державі через броке­ра, комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної комерційної діяльності.

Тлумачення обмеження із загального правила визначення стату­су постійного представництва на підставі агентської діяльності на сьо­годні здійснено судовою практикою. Ухвалою Вищого адміністратив­ного суду України від 18 липня 2007 р. у справі за позовом ТзОВ «Фо­рмула» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва визначено правову позицію суду стосовно правила «агента із незалежним статусом» [9].

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Формула» є аге­нтом з незалежним статусом, а не постійним представництвом нерези­дента, податковий орган необґрунтовано встановив порушення пози­вачем приписів п. 138., п. 13.9. ст. 13 та п. 16.11. ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В ході судових розглядів по справі встановлено, що між компа­нією «TradeMaster Products Limited» (Принципал), яка зареєстрована у Великобританії, з одного боку, та ТзОВ «Формула» (Агент), - з іншо­го, було укладено Агентську угоду про те, що Принципал надає Аген­ту право на продаж фізичним або юридичним особам часу відпочинку на курортах. Позивач, укладаючи агентські угоди з нерезидентом, по­винен був перераховувати йому кошти, які надходили на рахунок ре­зидента від продажу товару нерезидента та отримувати доход в poзмipi 20% комісійної винагороди від суми проданого товару.

Також Судом встановлено, що діяльністю позивача є: маркетин­гові дослідження, консультації з питань комерційної діяльності фінан­сів та управління; посередницькі послуги при купівлі-продажу товарів народного споживання; оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації; зовнішня торгівля недержавних організацій; дослідження ринку та вивчення суспільної думки; посередництво в торгівлі різними товарами; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгі­вля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асор­тименту, тобто така діяльність є звичною для позивача. Таким чином, висновок Суду полягає в тому, що, здійснюючи продаж товару спожи­вачам на території України на підставі агентської угоди, укладеної з компанією-нерезидентом, позивач діяв у рамках своєї звичної діяльно­сті, і отже, він не може розглядатися як постійне представництво нере­зидента, а є агентом з незалежним статусом.

Друга модель постійного представництва, яка визначена у Типовій конвенції ООН 1980 р., ширше визначає перелік видів діяльності, які мо­жуть утворювати постійне представництво, оскільки, окрім монтажного чи складального об’єктів, визначених у Типовій конвенції ОЕСР, до цього поняття включено також діяльність з нагляду за здійсненням будівництва, монтажу чи складання [10]. Друга відмінність цієї моделі полягає в термі­нах, по закінченню яких будівельний майданчик, монтажний чи складаль­ний об’єкти можуть вважатися постійним представництвом. Такий термін у типовій конвенції ООН становить 6 місяців. Третя особливість Типової конвенції ООН полягає в тому, що на відміну від попередньої моделі склад, що використовується з метою поставки, утворює постійне предста­вництво. Також консультаційні послуги, за умови їх надання більше 6 місяців в рік можуть становити постійне представництво.

У чинному законодавстві України критерії постійного представни­цтва та особливостей його оподаткування врегульовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, на підставі п. 1.17. по­стійне представництво нерезидента в Україні – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, належать: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шах­та, нафтова чи газова свердловини, кар’єр або інше місце розвідки чи ви­добутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних предста­вництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утри­мувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації у податкових органах як платники податку. При цьому відпові­дно до п. 2.1.4 Закону постійні представництва нерезидентів, які отриму­ють доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників є платниками податку на прибуток та підлягають спеціальній реєстрації відповідно до «Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв як платників податку на прибуток», затвердженого нака­зом ДПА від 21 серпня 1997 р. № 331/2135 [11].

Правила оподаткування нерезидентів, визначені у ст. 13 Закону та в «Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представницт­во», затвердженому наказом ДПА від 28 серпня 1997 р. № 352/2156 [12], передбачають оподаткування прибутків нерезидентів, які проводять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатко­вуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійс­нює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент проводить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визна­чається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерези­дентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний при­буток визначається податковим органом як різниця між валовим дохо­дом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Висновок. Таким чином, інститут постійного представництва в міжнародному податковому праві є одним із дієвих механізмів врегу­лювання проблеми подвійного оподаткування. При цьому досліджува­не поняття слід розуміти як визначення активної діяльності юридичної особи-нерезидента, в результаті якого держава отримує право встанов­лювати необмежений податковий обов’язок щодо такої діяльності.

Для ефективнішого застосування інституту постійного представ­ництва при укладенні договорів про уникнення подвійного оподатку­вання в сучасних вітчизняних економічних реаліях уповноваженим ор­ганам держави варто враховувати окремі норми Типової конвенції ООН про уникнення подвійного оподаткування, зокрема щодо збільшення видів діяльності для встановлення статусу постійного представництва та коригування термінів здійснення монтажної чи будівельної діяльності. Разом з тим, розвиток інформаційних технологій та господарської діяль­ності у мережі Інтернет потребує нових механізмів визначення постійної діяльності нерезидентів у податковій юрисдикції України.
Модератор
Аватар користувача
Модератор Форуму
 
Повідомлень: 6102
З нами з: 25.01.06
Подякував: 71 раз.
Подякували: 431 раз.
 
Профіль
Форум:
+ Додати
    тему
Відповісти
на тему
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість
Модератори: Ірина_, Модератор

Схожі теми

Теми
Відповіді Перегляди Останнє
9 7296
Переглянути останнє повідомлення
Чет 05 вер, 2013 17:59
йцукен
3 6164
Переглянути останнє повідомлення
Пон 28 січ, 2013 17:12
2001
3 10526
Переглянути останнє повідомлення
Суб 05 січ, 2013 15:03
civ
Топ
відповідей
Топ
користувачів
реклама
Реклама