За чиїм наказом знищується українська наука?
30 жовтня президія Національної академії наук України мала розглядати питання про термінову реорганізацію цих двох дослідницьких установ. Першу з них повинні були ліквідувати, відновивши – як за СРСР – на основі її частини Археографічну комісію при Інституті історії НАНУ, другу ж збиралися приєднати до Інституту всесвітньої історії. Офіційна мотивація – ці інститути «не дають належної наукової віддачі або мають стабільно низький рейтинг порівняно з однопрофільними установами».
Ідеологами такої реорганізації публічно виступили декілька академіків. Так, директор Інституту археології Петро Толочко заявив, що таке об’єднання необхідне, оскільки Інститут української археографії та джерелознавства дублює роботу Інституту історії України НАНУ. Толочко вважає, що «з частини їх співробітників необхідно створити Археографічну комісію, а інших розподілити по різних відділах». А директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ Валерій Геєць заявив: «Це тільки початок масштабної реструктуризації, а ці інститути обрані першими у зв’язку з тим, що, на жаль, знаходяться без керівництва після смерті своїх директорів». І, нарешті, академік–секретар відділення історії, філософії і права Секції суспільних і гуманітарних наук НАНУ Олексій Онищенко підбив підсумок: «Мета оптимізації – зосередження фінансових, кадрових, організаційних зусиль на основних напрямах фундаментальної науки. Виникла ідея, що близькі за тематикою, споріднені інститути доцільно об’єднати в один потужний кулак, щоб підвищити ефективність наукових установ».
При цьому не враховується й те, що у вересні-жовтні в Інституті відбулася вступна кампанія аспірантів, - наголошує Вчена рада Інституту Інститут археографії та джерелознавства. – Знищення Інституту буде відчутною втратою не лише для академічної гуманітаристики, а й для всієї української культури та її державності. Воно призведе до припинення диверсифікації наукових історичних досліджень та згортання здорової наукової конкуренції, без якої немислимий розвиток науки. Ліквідація Інституту, здійснена у будь-який спосіб, стане прецедентом для поступового скорочення інших установ гуманітарного профілю».
А ось що міститься в ухвалі загальних зборів Інституту сходознавства: «Без потужної спеціалізованої установи, яка б координувала зусилля науковців у цій галузі, вкотре можна говорити про зникнення сходознавства в Україні…
Україна розвиває стосунки з країнами Сходу. Саме з розвитком економічних взаємин із цими регіонами ми пов’язуємо підйом української економіки. Суспільства Сходу треба вивчати у спеціалізованій установі НАН, де сконцентровані відповідні наукові кадри. Розпорошення колективу Інституту сходознавства по різних установах матиме згубні наслідки». І справді: у разі приєднання цього Інституту до створеного на базі Інституту українознавства (!!!) Інституту всесвітньої історії (ЗМІ якийсь час тому сповіщали про скандали, пов’язані з цією «реорганізацією», куратором якої був Дмитро Табачник), у новому дослідницькому закладі вочевидь виявляться зайвими десятки сходознавців-філологів, релігієзнавців, філософів та інших фахівців, які зараз працюють в Інституті сходознавства.
Принагідно зауважу: обидва інститути створені невдовзі після відновлення незалежності України, коли виникла реальна потреба мати цілісну структуру соціально-гуманітарних наук, без огляду на компартійну цензуру (бо ж хіба вона допустила, скажімо, академічне видання 50-томника праць Михайла Грушевського, здійснене Інститутом археографії та джерелознавства?) і без апеляцій до Москви (а сходознавство було після 1930-х років зі зрозумілих причин прерогативою метрополії…). То, може, глибинна суть раптової (наче за командою «з найвищих інстанцій») «реорганізації» та «оптимізації» якраз і полягає в тому, щоб по-чекістському енергійно знищити «кубла українського буржуазного націоналізму», якими під певним ракурсом зору, безумовно, є обидва зазначені інститути? Щоб не друкувалися в Києві «неправильні» книги і щоб Україна була безпорадною у відносинах зі східними державами?
І що знов-таки впадає в очі: ці паскудства (не побоюся оціночного терміну, на який маю повне право відповідно до вердикту Європейського суду з прав людини) планувалося зробити руками фізиків, хіміків, біологів і «технарів», які традиційно мають більшість в президії НАНУ і далеко не завжди можуть зорієнтуватися в тонкощах соціогуманітаристики. Divide et Impera – давно відомий принцип, який, судячи з усього, хтось (хто, цікаво?) намагається застосувати до нищення української науки, почавши з найбільш вразливих її сегментів. А потім би і до фізиків-хіміків, ясна річ, справа дійшла…
скільки відсотків бюджету виділено на науку в 2013році, скільки було в 2005-2012рр?
українська наука не потрібна невігласам від політики та депутатам, адже за відсутності науковців та науки хто зможе пролити світло та вказати на помилки?
