Может, хотя бы из Москвы этот дерибан денег банков (а значит - денег вкладчиков и акционеров) тормознуть сумеют?
|
|
Додано: П'ят 18 жов, 2013 17:05
Re: ПромінвестбанкПохоже, на балансе ПИБа (да и не только ПИБа - еще Сбера, Альфы...) еще один огромный висяк
Может, хотя бы из Москвы этот дерибан денег банков (а значит - денег вкладчиков и акционеров) тормознуть сумеют?
Додано: Нед 20 жов, 2013 09:24
Правда, что при Матвиенко, году так в 2003-2004 на пенсионную карту было 16%  Черт, я опять прокололся с тарифами ПИБа, расслабился, не сверял в них каждую букву и выписки долго не делал... Аlександр, Вы так часто постите новости, изменения в тарифах, а что же Вы не написали, что банк пересмотрел стоимость смс-инфо в услуге "все в одном"? Или у Вас одна карта  Не сомневаюсь, что все в курсе и я один это прозевал. Короче покращення  :только по одной карте смс-инфо может быть бесплатным (и то, если у вас >50K), по всем остальным 6 грн/0.8usd Я считаю, что такое кривое смс-инфо НЕ СТОИТ этих денег! (исключение - кредитка, просто там цена ошибки ооочень высока) И теперь получается, что обслуживание, например, долларовой визы-классик в "бесплатном" пибовском "все в одном" (+ виртуон к ней, без него нельзя) обходится почти в 20 долларов в год. Где-то есть сейчас дороже? Конечно, можно и без смс-ок, тем боле что этот сервис от ПИБа не обеспечивает и минимум безопасности средств на счету. В отделении банка меня заверили, что в декабре будет ИБ для людей. Востаннє редагувалось vladvlas в Нед 20 жов, 2013 10:11, всього редагувалось 1 раз.
Додано: Нед 20 жов, 2013 11:37
Re: ПромінвестбанкА вот какое интересное решение о Матвиенко.
Правда апеляция яскостила с 8 млн до 1 с хвостиком Справа № 2-325-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2010 року Печерський районний суд міста Києва в складі головуючого-судді Мельник А. В. при секретарі Пятовій В.В., Марчук О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів В С Т А Н О В И В : Позивач 25.11.2009 року звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 4952304 гривні 87 копійок. Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі в розмірі 8631342 гривні 98 копійок. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач з 26 вересня 1992 року працював на посаді Голови правління ЗАТ «Промінвестбанк України» Протягом 2004р. - 2008рр. ОСОБА_2 отримував грошові кошти в якості компенсації відпустки. Дані виплати були проведені в такі дати та такими сумами: № п/п Дата платежу Сума до сплати (грн.) Платіжний документ, що підтверджує: 1 10.02.04р. 472 256,84 Пл.дор. № 850 від 10.02.04р. 2 21.04.04 1 126 015,19 Пл.дор. № 2706 від 21.04.04р. 3 29.11.04 421 341,74 Пл.дор. № 9606 від 29.11.04р. 4 16.12.04р. 427 667,92 Пл.дор. № 10145 від 16.12.04р. 5 11.02.05р. 357 701,37 Пл.дор. № 852 від 11.02.05р. 6 01.07.05р. 414 306,02 Пл.дор. № 5084 від 01.07.05р. 7 07.10.05р. 410 531,26 Пл.дор. № 7671 від 07.10.05р. 8 22.02.06р. 410 964,65 Пл.дор. № 1096 від 22.02.06р 9 07.07.06р. 495 979,95 Пл.дор. № 5712 від 07.07.06р. 10 25.12.06р. 591 384,36 Пл.дор. № 10987 від 25.12.07р. в сумі 920 921,03 грн. 11 14.11.07р. 567 745,32 Пл.дор. № 9905 від 14.11.07р. 12 29.02.08р. 827 620,60 Пл.дор. № 1473 від 29.02.08р. 13 12.05.08р. 668 194,45 Пл.дор. № 4089 від 12.05.08р. 14 29.09.08р. 392 141,29 Пл.дор. № 11 268 від 29.09.08р. 15 06.10.08р. 1 047 492,02 Пл.дор. № 11 451 від 06.10.08р. Всього: 8 631 342,98 грн. Частина перерахованих грошових коштів сплачувались відповідачу як компенсація за невикористану відпустку, частина коштів сплачувалась як компенсація невикористаної відпустки учаснику аварії на Чорнобильській АЕС. В якості компенсації невикористаної відпустки учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС виплачувалась в таких сумах: 29.02.2008р. в сумі 364 466,74 грн.; 01.07.2005р. в сумі 414 306,02 грн.; 07.10.2005р. в сумі 410 531,26 грн. Всього виплачено компенсації невикористаної відпустки учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1 189 304,02 грн. Факт нарахування та виплати коштів підтверджується платіжними дорученнями: № 5084 від 01.07.2005р., № 7671 від 07.10.2005р., № 1473 від 29.02.2008р. Факт належності цих виплат до виплат компенсації невикористаної відпустки постраждалому від аварії на ЧАЕС підтверджується «Особовим рахунком по заробітній платі», де зазначено В особовому рахунку по заробітній платі за 2008р. - «виплата ЧАЕС за 14 календарних днів» за 2005р.; в особовому рахунку за 2005р. - «компенсація за невикористану відпустку ЧАЕС - 1993-1994рр. - 28 календарних днів; «компенсація за невикористану відпустку ЧАЕС за 1995 - 1996рр. - 28 календарних дні». Вказані особові рахунки складені заступником головного бухгалтера ОСОБА_3, що відповідала за нарахування платежів членам правління банку. Позивач стверджує, що ці кошти безпідставно набуті. Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» передбачено отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік, але особам, які віднесені до 1 або 2-ї категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС. (п. 22 ст. 20, та п. 1 ст. 21 Закону). Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» не передбачає надання додаткової відпустки для постраждалих 3-ї категорії. Відповідач є постраждалим 3-ї категорії від аварії на ЧАЕС, отже не мав права на отримання цього виду додаткової відпустки. Більш того, ані зазначений Закон, ані будь-який інший не передбачає надання компенсації за невикористану відпустку в рамках цього Закону, навіть учасникам І та II категорій. Враховуючи, що ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено надання при звільненні грошової компенсації тільки за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, додаткова відпустка, встановлена п. 22 ст. 20 та п. 1 ст. 21 Закону № 796, не підлягає грошовій компенсації. Пункт 22 частини першої статті 20 та пункт 1 частини першої статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" дає право особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на використання чергової відпустки в зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів на рік. Ця відпустка є гарантованою державою пільгою, що надається протягом календарного року. Зазначена відпустка не належить до виду щорічних, визначених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки", на неї не поширюються норми цього Закону, передбачені для щорічних відпусток, тому грошовій компенсації вона не підлягає. Такий висновок підтверджується Міністерством праці та соціальної політики, викладений в листі від 17.11.2006 р. № 415/13/116-06. При цьому отримані суми коштів не підпадають під дію статті 1215 ЦК України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). До інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати, відносяться гонорари штатним працівникам газет, журналів, видавництв тощо, оплата відряджень та інші платежі, передбачені у Розділі 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N5. Пунктом 2.2.12 Інструкції із Статистики із заробітної плати визначає, що до фонду оплати праці включається: оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; оплата додаткових відпусток, що надаються відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Тобто, постраждалим від аварії на ЧАЕС відпустка постраждалим взагалі не компенсується, а оплачується в разі виходу у відпустку. Отже, особа, що не скористалась відпусткою не має права на її компенсацію. Тим більше, як зазначалось вище право на таку відпустку не має відповідач, як постраждалий від аварії на ЧАЕС III ї категорії. Отже, сплачені відповідачу кошти у вигляді компенсації відпустки є саме безпідставно набутими коштами та підпадають під регулювання главою 83 ЦК України, але ці кошти не є «платежами, що прирівнюються до заробітної плати» чи іншими платежами, визначеними ст. 1215 ЦК України. Крім того, при отриманні коштів вбачаються підстави недобросовісності, оскільки саме відповідач надав своє свідоцтво до відділу бухгалтерії для нарахування йому компенсації відпустки. В матеріалах справи є копія свідоцтва постраждалого від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії. Інша частина коштів виплачувалась відповідачу у вигляді компенсації відпустки. Протягом лютого 2004р. - по 06.10.08р. виплачено відповідачу такі кошти, в якості компенсації невикористаної відпустки: № п/п Дата платежу Сума до сплати (грн.) Платіжний документ, що підтверджує: 1 10.02.04р. 472 256,84 Пл.дор. № 850 від 10.02.04р. 2 21.04.04 1 126 015,19 Пл.дор. № 2706 від 21.04.04р. 3 29.11.04 421 341,74 Пл.дор. № 9606 від 29.11.04р. 4 16.12.04р. 427 667,92 Пл.дор. № 10145 від 16.12.04р. 5 11.02.05р. 357 701,37 Пл.дор. № 852 від 11.02.05р. 6 22.02.06р. 410 964,65 Пл.дор. № 1096 від 22.02.06р. 7 07.07.06р. 495 979,95 Пл.дор. № 5712 від 07.07.06р. 8 25.12.06р. 591 384,36 Пл.дор. № 10987 від 25.12.07р. в сумі 920 921,03 грн. 9 14.11.07р. 567 745,32 Пл.дор. № 9905 від 14.11.07р. 10 12.05.08р. 668 194,45 Пл.дор. № 4089 від 12.05.08р. 11 29.02.08р. 517 823,87 Пл.дор. № 1473 від 29.02.08р. 12 29.09.08р. 392 141,29 Пл.дор. № 11 268 від 29.09.08р. 13 06.10.08р. 1 047 492,02 Пл.дор. № 11 451 від 06.10.08р. Ці кошти також є безпідставно набутими відповідачем, виходячи з наступних підстав. Вказані кошти сплачені відповідачу як компенсація невикористаної відпустки. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено надання при звільненні грошової компенсації тільки за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. На даний час ОСОБА_1 не звільнився та продовжує працювати в банку. Частина 4 ст. 24 Закону визначає, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Згідно розпорядження від 06.10.08р., підписаного самим ОСОБА_1 йому виплачена компенсація за «невикористану» відпустку: за 2006р. - 10 календарних днів, за 2007р.- 24 календарних дні. Проте, за змістом ст. 24 Закону України «Про відпустки» йому могла бути виплачена частина невикористаної відпустки, що перевищує 24 календарних дні. При цьому умовою компенсації є обов'язкове використання такої відпустки. Відповідач використав щорічну відпустку з 19 липня по 01 серпня 2008р. на підставі Наказу № 621-к від 09.07.2008р. Отже, відповідач використав лише 14 календарних днів. За таких обставин, відповідач працюючи, не має права на компенсацію відпустки, не використавши 24 календарних дні. В інший час Відповідач відпустку не використовував, а отже, отримані кошти, виплачені як компенсація за невикористану відпустку є безпідставно набутими. Факт невикористання відпустки підтверджується табелями робочого часу, залучених до матеріалів справи. За своєю юридичною природою отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому отримані суми коштів не підпадають під дію статті 1215 ЦК України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Таким чином, компенсація невикористаної відпустки могла виплачуватись або 1) при звільнені, або 2) у випадку, якщо відповідач використав відпустку в даному році і за період, що перевищує 24 календарні дні. Отже, аналіз статей ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. 1215 ЦК України дозволяє стверджувати, що оскільки особа не має права на компенсацію відпустки, то отримані грошові кошти не є компенсацією невикористаної відпустки. Крім того, ст. 1215 ЦК України передбачає, що не можуть бути витребувані кошти, які виплачені як засіб до існування. Отримані відповідачем суми не є засобами до існування, оскільки відповідач отримав середньоденну заробітну плату 17 000 грн., і компенсація відпустки не була єдиним джерелом існування відповідача. Оскільки грошові кошти, що виплачувались відповідачу не повинні виплачуватись, а також не є коштами, як засіб до існування, отримані відповідачем суми повинні бути повернені як безпідставно набуті. Крім того, відповідач був керівником банківської установи протягом тривалого часу і саме він, відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік» був особою, відповідальною за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності. Отже, відповідач не міг не знати про нарахування та виплати йому неналежних сум. Відповідач грошові кошти не повернув, отримуючи протягом тривалого часу, з огляду на що в його діях є недобросовісність. Збільшення позовних вимог пов'язано з тим, що позовні вимоги заявлені за період з 2004р.-2008р. Подання позову до цього часу було неможливим, оскільки ОСОБА_1 був Головою Правління банку. В зв'язку з цим пропущення позовної давності за 2004р.- 2005р. є об'єктивним та позивач просить його поновити. Під час розгляду справи представник позивача підтримав позов з викладених в ньому підстав. Представники відповідача позов не визнали та зазначили що відповідач має право на компенсацію не використаних ним відпусток. Згідно статей 256, 257 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності, яка встановлюється тривалістю у три роки. Проте Позивач просить стягнути з Відповідача спірну суму, строк позовної давності щодо якої минув, а саме сума у розмірі: 472 256,84 грн. була сплачена 10.02.2004 р., платіжне доручення № 850; 1 126 015,19 грн. була сплачена 21.04.2004 р., платіжне доручення № 2706; 421 341,74 грн. була сплачена 29.11.2004р., платіжне доручення № 9606; 427 вві,92 грн. була сплачена 16.12.2004 р., платіжне доручення № 10145; 357 701,37 грн. була сплачена 11.02.2005 р., платіжне доручення № 852; 414 306, 02 грн. була сплачена 1.07. 2005 р., платіжне доручення № 5084; 410 531,26 грн. була сплачена 7.10.2005 р., платіжне доручення № 7671; 410 964,65 грн. була сплачена 22.02.2006 р., платіжне доручення № 1096; 495 979,95 грн. була сплачена 7.07.2006 р., платіжне доручення № 5712; 591 384, 36 грн. була сплачена 25.12.2006 р., платіжне доручення № 1473. Всього, спірна сума у розмірі 5 128 149,30 грн. (п'ять мільйонів сто двадцять вісім тисяч сто сорок дев'ять гривень тридцять копійок) не підлягає сплаті, окрім інших підстав, ще у зв'язку із тим, що строки позовної давності скінчилися до її витребування. Посилання Позивача на те, що Відповідач «був Головою правління банку, а тому пропущення строків позовної давності за 2004 - 2005 роки є об'єктивним» не може бути поважною причиною пропуску терміну позовної давності за період 2004-2006 років, оскільки Відповідач не очолює бак з листопада 2008 року, що підтверджено Позивачем. Тобто у Позивача було достатньо часу для подачі позову до суду. Крім того, Позивач абсолютно не обґрунтував у зв'язку із чим він раніше не міг заявити позовні вимоги до Голови правління. Пропуск строків позовної давності також може бути самостійною та достатньою підставою для часткової відмови в задоволені позовних вимог. Звертаючись до суду із позовною заявою Позивач зазначив, що Відповідач безпідставно отримав грошові кошти у розмірі 8 631 342,98 грн. з яких сума у розмірі 1 189 304,02 грн. (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч триста чотири гривні дві копійки) була сплачена в якості компенсації за невикористану відпустку, яка надається учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС та сума у розмірі 7 496 708,97 грн. була сплачена в якості компенсації за невикористану щорічну відпустку. Позивач у своєму позові зазначає, що вказані суми згідно статті 1212 ЦК України підлягають поверненню як безпідставно набуті та не підпадають під дію статті 1215 ЦК України, яка встановлює виключення щодо повернення безпідставно набутих коштів. Однак Позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх тверджень. Позивач стверджує, що Відповідач безпідставно отримав компенсацію за невикористану відпустку як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС у розмірі 1 189 304,02 грн. (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч триста чотири гривні дві копійки), оскільки для третьої категорії учасників ліквідації аварії на ЧАЕС не передбачено надання додаткової відпустки. Тобто Відповідач не мав правових підстав для отримання такої компенсації. В той же час Позивач не надав суду доказів того, що сплата грошових коштів здійснювалася в якості компенсації за відпустку, яка надається учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач надав суду платіжні доручення № 5084 від 01.07.2005 р., № 7671 від 07.10.2005 р., № 1473 від 29.02.2008 р. які начебто підтверджують факт порушення. Однак слід відмітити, що зазначені платіжні доручення, так само як й інші докази надані Позивачем суду, не дають можливості встановити юридичну природу цих грошових коштів, тобто Позивач не довів яка саме компенсація сплачувалася Відповідачу. В платіжних дорученнях № 5084 від 1.07.2005 р. та № 7671 від 7.10.2005 р. на які посилається Позивач як на доказ, в графі призначенні платежу зазначається «нарахування компенсації». У вказаних платіжних дорученнях не зазначається чи є така компенсація «компенсацією за невикористану щорічну відпустку», або «за невикористану відпустку, яка надається ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», або будь-яка інша компенсація, пов'язана із виконанням Відповідачем своїх трудових обов'язків та за який період ця компенсація нараховується тощо. В платіжному доручені № 1473 від 29.02.2008 р. в графі призначення платежу зазначається «компенсація за неиспользованный отпуск во вклад на личный счет, согласно списка». Період за який нараховується компенсація також не вказаний. Сума перерахованих коштів в платіжному доручені № 1473 складає 827 620,60 грн. В своїй же позовній заяві Позивач зазначає, що із цієї суми в якості компенсації невикористаної відпустки як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, було сплачено всього 364 466,74 грн. Решта суми сплачувалася як компенсація за невикористану щорічну відпустку. Єдиним доказом, який може підтвердити факт належності вказаних виплат до компенсацій за невикористану відпустку, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, Позивач вважає записи на лицьовому рахунку, які були зроблені заступником головного бухгалтера ОСОБА_3, відповідальної за нарахування платежів членам правління банку (сторінки 52-57 справи). Такі документи взагалі не можуть розглядатися в якості доказів. Так, жодна із копій цих лицьових рахунків не містить в собі будь-яких вихідних даних, окрім року. Крім того, із зазначених лицьових рахунків вбачається, що заробітна плата нараховувалася в умовних одиницях (невідомо в якій валюті), позаяк в Україні єдиною грошовою валютою є гривня й всі нарахування та сплати заробітної плати та інших компенсацій, що прирівнюються до заробітної плати, мають проводитися виключно в національній валюті. Це ж має відображатися і в бухгалтерському обліку. Про це відомо й Позивачу як банківській установі, що діє на території України. Більш того, записи здійснені від руки та з помітками також зробленими від руки. Таким чином, ці внутрішні документи, могли бути складені будь-ким та в будь-який час без залучення до цього Відповідача, не є належними доказами по справі. Інші докази, які б могли пояснити юридичну природу спірних грошових коштів Позивач не надав. Згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (надалі - «Закон про соціальний статус») держава зобов'язана компенсувати шкоду, завдану учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та постраждалим від її наслідків, зокрема, у вигляді компенсації шкоди, пов'язаною із ушкодження здоров'я внаслідок Чорнобильської катастрофи, наданні відповідних пільг визначеним категоріям громадян, наприклад, компенсаційні виплати, податкові пільги, соціальне забезпечення тощо. Оскільки деякі пільги постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС надаються працедавцями, зокрема, додаткові відпустки, то держава зобов'язуються компенсувати працедавцям витрати пов'язані із наданням відповідних пільг. Згідно п.5, п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку використання коштів Державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20.09.2005 № 936 (надалі - «Порядок № 936») соціальні виплати, доплати, проводяться за місцем основної роботи громадян підприємствами, установами, організаціями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінпраці. З метою отримання таких соціальних виплат підприємства повинні бути зареєстровані уповноваженим органом та зобов'язані щорічно у визначені строки надавати відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів за формою, затвердженою Мінпраці, і списки таких громадян. Якщо такі соціальні виплати пов'язані із наданням відпусток, то підприємства додатково зобов'язані надати уповноваженому органу відповідний графік відпусток громадян та розрахунок витрат для додаткової відпустки на наступний бюджетний рік. В ході судового засідання 27.01.2010 р. представник Позивача підтвердив, що ПІБ дійсно зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення та відповідні відомості подаються до Управління праці та соцзахисту. Проте, представник Позивача пояснив, що ПІБ не подавав відомостей до Управління праці та соцзахисту щодо надання додаткових відпусток Відповідачеві та не одержував будь-яких компенсацій за надання таких додаткових відпусток з Державного бюджету України. Більш того, представник Позивача заявив, що йому не відомо про будь-які порушення, які могли бути виявлені під час перевірок Мінпраці та податкових органів, пов'язаних із правильним нарахуванням та перерахуванням податків з доходів фізичних осіб. Таким чином, це ще раз підтверджує той факт, що спірні суми у розмірі 1 189 304,02 грн. (один мільйон сто вісімдесят дев'ять тисяч триста чотири гривні дві копійки), сплачені Позивачем Відповідачу жодним чином не можна вважати компенсацією за додаткову відпустку надану як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, навіть якщо Відповідач мав би право на додаткову відпустку згідно Закону України «Про соціальний статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи» Стаття 1215 ЦК України передбачає, що грошові кошти, як-то, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, навіть якщо кошти були отримані безпідставно, поверненню не підлягають. Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує, що сплачені кошти у розмірі 1 189 304,02 грн. не є грошовими коштами в розумінні статті 1215 ЦК України та посилається на статтю 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (надалі - «Закон про оплату праці»), яка містить визначення «заробітна плата» та на Розділ 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2003 № 5 (надалі -«Інструкція № 5»), що визначає які платежі входять до складу «інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати». Так, Позивач вказує, що відповідно до Інструкції № 5 до «інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати, відносяться гонорари штатним працівникам редакцій газет, журналів, видавництв, тощо, оплата відряджень та інші платежі» (тобто посилається на п. 2.1.3, п. 2.1.6 Інструкції № 5). Однак ці твердження не відповідають дійсності, не ґрунтуються на нормах матеріального права та навмисно перекручуються Позивачем для того, щоб суд постановив позитивне для Позивача рішення. Відповідач категорично не згоден з тлумаченням Позивачем норм матеріального права в контексті спірних правовідносин, а саме статті 1215 ЦК України, Закону про оплату праці та Інструкції № 5. Так Позивач тлумачить статтю 1 Закону про оплату праці та навмисно ігнорує статтю 2 цього ж Закону, яка визначає структуру заробітної плати. Так, до структури заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. І якщо до основної заробітної плати включається винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, то до додаткової заробітної плати включаються доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Той же Розділ 2 Інструкції № 5 на який посилається Позивач в своїй позовній заяві, а саме, п. 2.2.12, до додаткової заробітної плати відносить також оплату за невідпрацьований час, до якого законодавець включив оплату щорічних, додаткових та будь-яких інших видів відпусток, які надаються працівникам та інші оплати. Такої ж позиції дотримується й Верховний Суд України (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999, № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Отже, твердження Відповідача про те, що «кошти у вигляді компенсації відпустки» не підлягають сплаті власником або уповноваженим ним органом, оскільки такі платежі «не є «платежами, що прирівнюються до заробітної плати»» суперечать чинному законодавству, а саме статті 94 КЗпП та статті 2 Закону про оплату праці. До спірних правовідносин має застосовуватися стаття 1215 ЦПК України, а тому, грошові кошти, які були сплачені позивачуповерненню не підлягають. Позивач не довів, по-перше, факту порушення свого права, а, по-друге, що в нього є законні підстави звертатися до суду із позовом про стягнення коштів з Відповідача, оскільки грошові кошти у розмірі 1 189 304,02 грн., сплачені Відповідачеві, підпадають під дію статті 1215 ЦК України та не підлягають поверненню, навіть якщо такі виплати й були б безпідставними. Твердження позивача про те, що відповідач безпідставно отримав суму у розмірі 7 496 708,97 грн. в якості компенсації за невикористану щорічну відпустку та така сума підлягає поверненню як безпідставно набута не ґрунтується на нормах матеріального права. Згідно статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується, зокрема, гарантованим наданням оплачуваної щорічної відпустки визначеної тривалості, а умови здійснення права на відпочинок працівниками визначаються законами України, зокрема Кодексом законів про працю України (надалі - «КЗпП») та Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (надалі - «Закон про відпустки»). Відповідно до статті 6 Закону про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т. ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону про відпустки. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Такої позиції дотримується Міністерство праці та соціальної політики України у своєму листі від 22.02.2008 р. N 33/13/116-08. Таким чином, враховуючи положення статей 74, 79 КЗпП, статей 2, 6 Закону про відпустки Позивач вважає, що своє право на щорічну відпустку, яке отримав починаючи з вересня 1992 року, тобто з моменту прийняття його на роботу у ПІБ, він не втратив й на даний момент. Згідно статті 4 Закону про відпустки до щорічних відпусток відносяться основна щорічна відпустка та додаткова щорічна відпустка. Стаття 8 Закону про відпустки передбачає, що працівникам з ненормованим робочим днем може надаватися додаткова щорічна відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списком посад, робіт та професій, визначених колективним договором. Крім того, конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки може встановлюватися як колективним договором, так і трудовим договором, укладеним із працівником. Колективний договір, укладений між власником або уповноваженим ним органом та працівниками також може визначати інші підстави надання щорічних додаткових відпусток. Прицьому працівник у відповідності до вимог статті 10 Закону про відпустки може на свій власний розсуд використовувати щорічну додаткову відпустку одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. В ході судового засідання 9.02.2010 року Позивач надав для ознайомлення колективний договір, укладений між власником та трудовим колективом ПІБ від 2004 року (надалі - «Колективний договір»), який зберігає свою чинність на даний час. Згідно умов Колективного договору працівникам ПІБ надається щорічна основна оплачувана календарна відпустка строком не менше ніж 24 календарних дні (п. 4.1), а також щорічні додаткові відпустки. Так, Голові Правління ПІБ за працю на умовах ненормованого робочого дня надається 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки (Додаток № 1 до Колективного договору), працівникам, які мають стаж 10, 12 та більше років роботи в ПІБ та за умови фінансової можливості, надається щорічна додаткова відпустка строком на 1, 2 та більше календарних днів відповідно. Ті ж самі умови надання щорічних основних та щорічних додаткових відпусток передбачалися колективним договором, укладеним між власником та трудовим колективом ПІБ від 1997 року по 2004 рік до прийняття нового Колективного договору. Таким чином, Відповідач мав право на щорічну оплачувану додаткову відпустку, яку він міг використовувати на свій розсуд разом із щорічною основною відпусткою або окремо, або отримати грошову компенсацію у випадку її невикористання, що жодним чином не заборонено чинним законодавством України. Крім того, Відповідач можливо мав право на щорічну додаткову відпустку більшої тривалості, ніж передбачено, в тому числі Колективним договором. Проте Позивач не надав суду трудовий договір між ПІБ та Відповідачем, для з'ясування цього факту під час розгляду справи у суді Позивач не надав підтверджень того, що Відповідач використовував саме щорічну основну відпустку, а не щорічну додаткову відпустку. Крім того, враховуючи той факт, що позивач не використав своє право на щорічну відпустку протягом тривалого часу (фактично з 1992 року), то у випадку звільнення він має право на отримання компенсації за невикористану відпустку сума якої буде значно перевищувати розмір позовних вимог, а вже сплачені кошти за невикористані відпустки підлягають вирахуванню при здійснені остаточного розрахунку. Тобто сума, яку ПІБ повинен буде сплатити Відповідачу буде зменшена на суму, що вже була йому сплачена. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо повернення грошей Позивач вважає, що спірні грошові кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті згідно статті 1212 ЦК України та не є грошовими коштами в розумінні статті 1215 ЦК України, оскільки вважає що сплачені кошти не можуть розглядатися як засіб для існування, враховуючи розмір заробітної плати Відповідача. Однак з цим твердженням погодитися неможливо, оскільки стаття 1215 ЦК України передбачає виключення із загального правила щодо повного повернення всього безпідставно набутого або збереженого майна та встановлює перелік видів майна, яке хоча і набуте або збережене безпідставно, але не підлягає поверненню. Так згідно статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за щорічні основні чи додаткові відпустки не розглядається ані як засіб для існування, ані як допомога тощо, а як додаткова заробітна плата. Це також підтверджується й п. 2.2.12 Розділу 2 Інструкції № 5. З пояснень представника Позивача вбачається, що останній вважає, що ним була допущена юридична помилка, а не рахункова. Позивач не надав суду відомостей, що нарахування грошових коштів відбулося через рахункову помилку Позивача. В заяві про зміну підстав та предмету позову Позивач посилається на статтю 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» крізь призму відповідальності керівника за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років. Але, Позивач навмисно «забуває» звернути увагу на спеціальні норми (частина 6 і 7 статті 8 цього Закону), які визначають, що керівник підприємства зобов'язаний лише створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів, а головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; ( організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій тощо. Згідно статуту банку органами управління банку є: Загальні збори акціонерів банку; Спостережна рада банку; Правління банку. Члени Правління банку зобов'язані проявляти в роботі високий професіоналізм, сумлінність, обачливість та несуть персональну відповідальність за шкоду, що заподіяли банку внаслідок своїх невірних рішень. Крім того, Правління підзвітне Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді банку й організовує виконання їх рішень. Заступники Голови, члени Правління та інші посадові особи банку мають чітко визначені та розподілені обов'язки і діють відповідно до їх компетенції шляхом виконання своїх обов'язків, покладених на них посадовими інструкціями. Зазначене доводить відсутність недобросовісності Відповідача й натомість виявляє недобросовісність в діях представника Позивача, який намагається перекласти відповідальність своїх співробітників на Відповідача. Враховуючи зазначене вище грошові кошти, сплачені Відповідачу як компенсація за невикористану щорічну відпустку не підлягають поверненню згідно статті 1215 ЦК України не дивлячись на те, що вони були сплачені Позивачем до моменту припинення трудових відносин, а сплачена сума підлягає врахуванню при здійснені остаточних розрахунків із Відповідачем у разі припинення трудових відносин. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач посилається на документи, в тому числі платіжні доручення, копії яких були залучені судом до матеріалів справи. На початку розгляду справи судом Позивач посилався як на докази виплати грошових коштів як компенсації невикористаної відпустки, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС на одні платіжні доручення, а згодом після зміни підстав та, фактично, предмету позову, використав як докази сплати компенсації за невикористану щорічну відпустку ті ж самі платіжні доручення та обраховував ті ж самі грошові суми уже як доказ сплати за невикористану щорічну відпустку. Згідно статті 58 ЦПК України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх (конкретних) вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Оскільки Позивач використовує один й той самий доказ для підтвердження різних вимог, то на думку Відповідача має місце недобросовісність Позивача та зловживання своїм правом на звернення до суду. Згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі - «Закон про переказ коштів») та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 (надалі - «Інструкція № 492») фізичні особи можуть мати в банківських установах поточні та карткові рахунки, які відкриваються банком на умовах договору. В кожному із наданих платіжних доручень спірні грошові кошти перераховувалися на рахунок НОМЕР_1, відкритий в банку та який, відповідно, має бути рахунком пана ОСОБА_1 В ході розгляду справи судом 9.02.2010 р. представник Позивача пояснив, що зазначений рахунок є картковим рахунком Відповідача. Пізніше Позивач в якості доказу належності рахунку Відповідачеві надав довідку від 17.02.2010 року про структуру рахунку, що на думку Відповідача не може слугувати належним доказом по справі, оскільки довідка про структуру рахунку не може замінювати собою договір банківського рахунку. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (надалі - «Інструкція № 22), встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участі банків, визначає, що платіжне доручення є письмовим дорученням платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Згідно Інструкції № 22 отримувачем може бути особа на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі. Згідно платіжних доручень, наданих Позивачем, спірні грошові кошти були перераховані на рахунок, який розпочинається цифрами «НОМЕР_2». У відповідності до плану рахунків рахунок «НОМЕР_2» є рахунком за яким здійснюється облік коштів на вимогу фізичних осіб, у тому числі поточні рахунки фізичних осіб та розрахунки за ними, надані кредити овердрафт (Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280). Згідно п. 2.1 Інструкції № 492 банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Тобто рахунок «НОМЕР_2» повинен відкриватися на ім'я конкретної фізичної особи на підставі договору банківського рахунку або договору банківського вкладу, що укладається з такою особою (п. 1.8 Інструкції № 492). Згідно п. 3.1 Інструкції № 22 платник зобов'язаний оформлювати платіжні доручення за формою, наведеною в Додатку № 2 доІнструкції № 22, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в Додатку № 8 до Інструкції № 22. Платник в обов'язковому порядку зобов'язаний зазначати, зокрема, найменування/прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний код (номер) отримувача та номер його рахунку, призначення платежу. При цьому реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу (п.3.8 Інструкції № 22). У всіх платіжних дорученнях, наданих Позивачем як докази по справі, отримувачем спірних грошових коштів зазначається «Сбербанк 2», а не пан ОСОБА_1, не вказується ідентифікаційний код Відповідача тощо. Таким чином, жодне із платіжних доручень не містить реквізитів, обов'язковість яких передбачена Інструкцією № 22. Також жодне із платіжних доручень не містить будь-якої інформації, яка б давала підстави стверджувати що цими платіжними дорученнями було ініційовано переказ грошових коштів на користь саме панові ОСОБА_1 Згідно статті 30 Закону про переказ коштів переказ грошових коштів вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Документами, які б підтверджували завершення переказу коштів Відповідачу може бути або виписка з рахунку, який відкритий на ім'я пана ОСОБА_1, або квитанція про отримання суми переказу з каси банку. Однак таких доказів Позивач не надав. Протягом розгляду справи Представник Відповідача неодноразово заявляв про відсутність доказів щодо належності рахунку НОМЕР_1 Відповідачеві та подавав відповідні клопотання щодо витребування доказів від Позивача. В ході судових дебатів представник Позивача також заявив про відсутність вищезазначених доказів. В зв'язку із чим суд постановив ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі та зобов'язав Позивача надати договір про відкриття банківського рахунку НОМЕР_1 на ім'я Відповідача та докази перерахування коштів на рахунок Відповідача. Позивач надав договір № К 829 про відкриття фізичній особі банківського рахунку та його розрахунково-касове обслуговування від 12.12.2007 р. (надалі - «Договір № К 829») та, як зазначено в супровідному листі Позивача від 18.02.2010 за вих. № 10, «виписку по поточному рахунку К-829». Однак Договір № К 829 був укладений в грудні 2007 року, позаяк Позивач стверджує, що грошові кошти перераховувалися на цей рахунок з 10.02.2004 р. і на підтвердження цього були Позивачем залучені платіжні доручення, якими він намагається обґрунтувати позовні вимоги. Договір № К 829 не містить в собі номеру рахунку взагалі. Як було зазначено вище Інструкція № 492 забороняє банкам відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Крім того, надана «виписка по поточному рахунку К-829» також не свідчить про те що «поточний рахунок К-829» є рахунком НОМЕР_1. Стосовно ж самої «виписки по поточному рахунку К-829», то вона також жодним чином не містить інформації щодо того ким був ініційований переказ грошових коштів та чи були ці кошти перераховані на користь ОСОБА_1 Таким чином, документи, залучені Позивачем в якості доказів по справі взагалі не можуть підтвердити не тільки юридичну природу спірних сум, підстави її сплати, але й взагалі факту перерахування спірних коштів пану ОСОБА_1 Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідач з 26 вересня 1992 року працював на посаді Голови правління ЗАТ «Промінвестбанк України» Протягом 2004р. - 2008рр. ОСОБА_2 отримував грошові кошти в якості компенсації відпустки. Дані виплати були проведені в такі дати та такими сумами: № п/п Дата платежу Сума до сплати (грн.) Платіжний документ, що підтверджує: 1 10.02.04р. 472 256,84 Пл.дор. № 850 від 10.02.04р. 2 21.04.04 1 126 015,19 Пл.дор. № 2706 від 21.04.04р. 3 29.11.04 421 341,74 Пл.дор. № 9606 від 29.11.04р. 4 16.12.04р. 427 667,92 Пл.дор. № 10145 від 16.12.04р. 5 11.02.05р. 357 701,37 Пл.дор. № 852 від 11.02.05р. 6 01.07.05р. 414 306,02 Пл.дор. № 5084 від 01.07.05р. 7 07.10.05р. 410 531,26 Пл.дор. № 7671 від 07.10.05р. 8 22.02.06р. 410 964,65 Пл.дор. № 1096 від 22.02.06р. 9 07.07.06р. 495 979,95 Пл.дор. № 5712 від 07.07.06р. 10 25.12.06р. 591 384,36 Пл.дор. № 10987 від 25.12.07р. в сумі 920 921,03 грн. 11 14.11.07р. 567 745,32 Пл.дор. № 9905 від 14.11.07р. 12 29.02.08р. 827 620,60 Пл.дор. № 1473 від 29.02.08р. 13 12.05.08р. 668 194,45 Пл.дор. № 4089 від 12.05.08р. 14 29.09.08р. 392 141,29 Пл.дор. № 11 268 від 29.09.08р. 15 06.10.08р. 1 047 492,02 Пл.дор. № 11 451 від 06.10.08р. Всього: 8 631 342,98 грн. Частина перерахованих грошових коштів сплачувались відповідачу як компенсація за невикористану відпустку, частина коштів сплачувалась як компенсація невикористаної відпустки учаснику аварії на Чорнобильській АЕС. В якості компенсації невикористаної відпустки учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС виплачувалась в таких сумах: 29.02.2008р. в сумі 364 466,74 грн.; 01.07.2005р. в сумі 414 306,02 грн.; 07.10.2005р. в сумі 410 531,26 грн. Всього виплачено компенсації невикористаної відпустки учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1 189 304,02 грн. Факт нарахування та виплати коштів підтверджується платіжними дорученнями: № 5084 від 01.07.2005р., № 7671 від 07.10.2005р., № 1473 від 29.02.2008р. Факт належності цих виплат до виплат компенсації невикористаної відпустки постраждалому від аварії на ЧАЕС підтверджується «Особовим рахунком по заробітній платі», де зазначено В особовому рахунку по заробітній платі за 2008р. - «виплата ЧАЕС за 14 календарних днів» за 2005р.; в особовому рахунку за 2005р. - «компенсація за невикористану відпустку ЧАЕС - 1993-1994рр. - 28 календарних днів; «компенсація за невикористану відпустку ЧАЕС за 1995 - 1996рр. - 28 календарних дні». Вказані особові рахунки складені заступником головного бухгалтера ОСОБА_3, що відповідала за нарахування платежів членам правління банку. Судом встановлено, що ці кошти безпідставно набуті. Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» передбачено отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік, але особам, які віднесені до 1 або 2-ї категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС. (п. 22 ст. 20, та п. 1 ст. 21 Закону). Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» не передбачає надання додаткової відпустки для постраждалих 3-ї категорії. Відповідач є постраждалим 3-ї категорії від аварії на ЧАЕС, отже не мав права на отримання цього виду додаткової відпустки. Більш того, ані зазначений Закон, ані будь-який інший не передбачає надання компенсації за невикористану відпустку в рамках цього Закону, навіть учасникам І та II категорій. Враховуючи, що ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено надання при звільненні грошової компенсації тільки за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, додаткова відпустка, встановлена п. 22 ст. 20 та п. 1 ст. 21 Закону № 796, не підлягає грошовій компенсації. Пункт 22 частини першої статті 20 та пункт 1 частини першої статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" дає право особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на використання чергової відпустки в зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів на рік. Ця відпустка є гарантованою державою пільгою, що надається протягом календарного року. Зазначена відпустка не належить до виду щорічних, визначених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки", на неї не поширюються норми цього Закону, передбачені для щорічних відпусток, тому грошовій компенсації вона не підлягає. При цьому отримані суми коштів не підпадають під дію статті 1215 ЦК України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). До інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати, відносяться гонорари штатним працівникам газет, журналів, видавництв тощо, оплата відряджень та інші платежі, передбачені у Розділі 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N5. Пунктом 2.2.12 Інструкції із Статистики із заробітної плати визначає, що до фонду оплати праці включається: оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; оплата додаткових відпусток, що надаються відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Тобто, постраждалим від аварії на ЧАЕС відпустка постраждалим взагалі не компенсується, а оплачується в разі виходу у відпустку. Отже, особа, що не скористалась відпусткою не має права на її компенсацію. Тим більше, як зазначалось вище право на таку відпустку не має відповідач, як постраждалий від аварії на ЧАЕС 3- ї категорії. Отже, сплачені відповідачу кошти у вигляді компенсації відпустки є саме безпідставно набутими коштами та підпадають під регулювання главою 83 ЦК України, але ці кошти не є «платежами, що прирівнюються до заробітної плати» чи іншими платежами, визначеними ст. 1215 ЦК України. Інша частина коштів виплачувалась відповідачу у вигляді компенсації відпустки. Протягом лютого 2004р. - по 06.10.08р. виплачено відповідачу такі кошти, в якості компенсації невикористаної відпустки: № п/п Дата платежу Сума до сплати (грн.) Платіжний документ, що підтверджує: 1 10.02.04р. 472 256,84 Пл.дор. № 850 від 10.02.04р. 2 21.04.04 1 126 015,19 Пл.дор. № 2706 від 21.04.04р. 3 29.11.04 421 341,74 Пл.дор. № 9606 від 29.11.04р. 4 16.12.04р. 427 667,92 Пл.дор. № 10145 від 16.12.04р. 5 11.02.05р. 357 701,37 Пл.дор. № 852 від 11.02.05р. 6 22.02.06р. 410 964,65 Пл.дор. № 1096 від 22.02.06р. 7 07.07.06р. 495 979,95 Пл.дор. № 5712 від 07.07.06р. 8 25.12.06р. 591 384,36 Пл.дор. № 10987 від 25.12.07р. в сумі 920 921,03 грн. 9 14.11.07р. 567 745,32 Пл.дор. № 9905 від 14.11.07р. 10 12.05.08р. 668 194,45 Пл.дор. № 4089 від 12.05.08р. 11 29.02.08р. 517 823,87 Пл.дор. № 1473 від 29.02.08р. 12 29.09.08р. 392 141,29 Пл.дор. № 11 268 від 29.09.08р. 13 06.10.08р. 1 047 492,02 Пл.дор. № 11 451 від 06.10.08р. Ці кошти також є безпідставно набутими відповідачем, виходячи з наступних підстав. Вказані кошти сплачені відповідачу як компенсація невикористаної відпустки. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено надання при звільненні грошової компенсації тільки за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. На даний час ОСОБА_1 не звільнився та продовжує працювати в банку. Частина 4 ст. 24 Закону визначає, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Згідно розпорядження від 06.10.08р., підписаного самим ОСОБА_1 йому виплачена компенсація за «невикористану» відпустку: за 2006р. - 10 календарних днів, за 2007р.- 24 календарних дні. Проте, за змістом ст. 24 Закону України «Про відпустки» йому могла бути виплачена частина невикористаної відпустки, що перевищує 24 календарних дні. При цьому умовою компенсації є обов'язкове використання такої відпустки. Відповідач використав щорічну відпустку з 19 липня по 01 серпня 2008р. на підставі Наказу № 621-к від 09.07.2008р. Отже, відповідач використав лише 14 календарних днів. За таких обставин, відповідач працюючи, не має права на компенсацію відпустки, не використавши 24 календарних дні. В інший час Відповідач відпустку не використовував, а отже, отримані кошти, виплачені як компенсація за невикористану відпустку є безпідставно набутими. Факт невикористання відпустки підтверджується табелями робочого часу, залучених до матеріалів справи. За своєю юридичною природою отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому отримані суми коштів не підпадають під дію статті 1215 ЦК України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Таким чином, компенсація невикористаної відпустки могла виплачуватись або 1) при звільнені, або 2) у випадку, якщо відповідач використав відпустку в даному році і за період, що перевищує 24 календарні дні. Отже, аналіз статтей ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. 1215 ЦК України дозволяє стверджувати, що оскільки особа не має права на компенсацію відпустки, то отримані грошові кошти не є компенсацією невикористаної відпустки. Крім того, ст. 1215 ЦК України передбачає, що не можуть бути витребувані кошти, які виплачені як засіб до існування. Отримані відповідачем суми коштами не є засобами до існування, оскільки відповідач отримав середньоденну заробітну плату 17 000 грн., і компенсація відпустки не була єдиним джерелом існування відповідача. Оскільки грошові кошти, що виплачувались відповідачу не повинні виплачуватись, а також не є коштами, як засіб до існування, отримані відповідачем суми повинні бути повернені як безпідставно набуті. Крім того, відповідач був керівником банківської установи протягом тривалого часу і саме він, відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік» був особою, відповідальною за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності. Отже, відповідач не міг не знати про нарахування та виплати йому неналежних сум. Відповідач грошові кошти не повернув, отримуючи протягом тривалого часу. Суд вважає що строк позовної давності в частині вимог за період часу 2004р.- 2005р. підлягає поновленню, оскільки та обставина, що відповідач займав посаду голови правління банку в період часу з 27.03.1992 року по 11.11.2008 року і будь яка посадова особа банку предявляючи до суду позов мала діяти за дорученням голови правління ( відповідача) є поважною причиною пропуску строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, оскільки суд задовольняє позов з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1700 гривень у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 74, 76, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ : Поновити строк позовної давності. Позов Публічного акціонерного товариства « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1 про стягненнябезпідставно отриманих коштів задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 8 631 342 гривні 98 копійок Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 1700 гривень у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана через Печерський районний суд міста Києва до Апеляційного суду міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається через Печерський районний суд міста Києва до Апеляційного суду міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Повний текст рішення складено 14.04.2010 року. Головуючий
Додано: Нед 20 жов, 2013 19:32
Упс, не знал, что Вы пенсионер со стажем 
...в общем просто не посмотрел ссылочку на тарифы 3-х месячной давности ни на форуме, ни на сайте банка.
Две. Одна дебетная, другая кредитная, но обе с бесплатным SMS-банкингом. vladvlas, а как у Вас работает SMS-банкинг по гривневой карте ?
Додано: Нед 20 жов, 2013 22:07
Просто не нужно делать голословные популистские заявления. Да, я не просмотрел новую версию тарифов, не сверил все пункты... Да - сам виноват. Но теперь известно, что глашатаи банка, которые , хвастаются тут далеко не всеми (и так не многочисленными) нововведениями, и как бы случайно умалчивают о тех покращеннях, которые не в пользу клиентов. Ни и ладно.Может быть смс-ки по кредитке всегда бесплатны. И поэтому у карты к гривневому депо и кредитке смс-инфо одновременно бесплатное. у меня работает как у всех хреново  То смс о возврате 6 грн. по два раза подряд приходят, то вообще не приходят... Проценты - не приходят смс. Неудачные операции - не приходят смс. Окончание депо - не приходят смс. Нужен перевыпуск карты - не приходят смс. Такое чувство, что в банке за одну лишнюю смс готовы удавиться (летние изменения - лишнее тому доказательство). При том что услуга платная!!! А чего стоит смс, когда, например, снимаешь в "чужом" банкомате 100 грн.: и получаешь типа "операция на сумму 100 грн." Но ведь это неправда! Или у всех не так Такое смс-инфо и бесплатно стыдно предлагать в наше время. Но, если деньги от продаж помещений уже закончились... то можно и платно.
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
