zzzzzz написав:Какие-то новости сегодня интересные от ПР. Неужели курс меняем на 180 градусов? в ТС ?
А, может быть, если отвлечься от политики, в этом и есть, увы, печальная сермяжная правда? И все эти разговоры, что "счета Семьи на Западе, поэтому они хотят в ЕС" - пустой треп? Утопающий (пусть даже по своей вине) хватается за соломинку. Видно, дядя Вова прижал так, что выхода не осталось. Посмотрим, конечно...
У. Т.: Можливо, одна з причин, чому НБУ заплющує очі на негаразди окремих банків, полягає в тому, що у зв’язку з проблемами із державними фінансами влада не хоче витрачати гроші ФГВФО на повернення депозитів?
– Ні, з фондом ситуація дещо інша. Під час кризи 2008-го на виплату депозитів лише збанкрутілого Укрпромбанку могли піти всі гроші ФГВФО. Як бачите, він працює досі й на сьогодні акумулював близько 5 млрд грн, хоча це мізерна сума порівняно із сотнями мільярдів на депозитах української банківської системи. Щодо двох зазначених проблемних банків, то йдеться про півмільярда гривень депозитів. Це не є небезпекою. Значно загрозливіша ситуація, коли люди збираються біля НБУ щотижня й показують усій країні, до чого все йде. Це може спричинити паніку, якої не можна допускати за жодних обставин.
Відповідно до закону ФГВФО може отримувати кредити від НБУ на погашення необхідних сум. Масштаб виплат не призведе до серйозних інфляційних наслідків. Водночас такий інструмент дасть можливість уникнути панічних настроїв та збереже довіру вкладників до банківської системи загалом. Від початку року обсяг депозитів фізичних осіб зріс майже на 16% – до 425 млрд грн. І це в умовах нульової інфляції, спаду виробництва. Довіра суспільства до банківської системи має цілком реальний еквівалент – він дорівнює річному бюджету країни! Невже ця довіра не заслуговує на підтримку держави на рівні 1–2 млрд грн? Натомість що ми маємо? Фактичну бездіяльність чиновників. У. Т.: Але який тоді мотив у НБУ не реагувати на ситуацію?
– Це застаріла хвороба реагувати на наслідки, а не на причини. І то вади управління не тільки НБУ, а й багатьох інших інституцій.
У. Т.: Є інформація про можливий продаж західними фінансовими групами своїх українських «дочок». Зокрема, UniСredit начебто готовий позбутися Укрсоцбанку, а Raiffeisen Bank – «Авалю». У чому саме вони не бачать перспективи: у розвитку української економіки, банківського сектору, чи в них свої проблеми, європейські, чи, може, не йде робота з теперішньою владою в Україні?
– Країна начебто прагне інтеграції до ЄС, а в цей час реальні представники європейського бізнесу в Україні йдуть із країни. Це означає, що декларації влади і реалії її економічної політики – зовсім різні речі. 2010 року було розроблено програму економічного розвитку, яка передбачала, що до 2020-го Україна має увійти до Великої двадцятки розвинених країн (G20). Багато її положень заслуговують на підтримку. Але там ішлося про реформи, інвестиції, збільшення експорту, а реальні здобутки на сьогодні – стабільний обмінний курс та низька інфляція. Але і курс, і показник інфляції – то лише інструменти для досягнення стратегічних цілей, як-от зростання добробуту суспільства, підвищення стандартів життя, розвиток економіки. У нас же інструменти стали самоціллю, річчю в собі. Оце суть державної економічної політики. Як наслідок – зупинка економічного зростання. Водночас головна причина виходу іноземних банків з українського ринку була закладена ще в 2005–2008 роках, коли національний ринок капіталу був бездумно відкритий для безконтрольного доступу іноземних фінансових структур. Ми не висували жодних умов, не визначали пріоритетів. Фактично віддали свій ринок на відкуп іноземцям. А вони й не збиралися кредитувати наше літакобудування, космічну галузь, інноваційні технології. Усе, що ми отримали, – валютна іпотека, споживче й автомобільне кредитування. Саме тому ці банки сьогодні й втратили стратегічні напрями роботи в Україні. Нові пріоритети не сформульовані, старі технології відпрацьовані. Фінансовий цикл закінчився. Заробляти гроші на різниці ставок між депозитами в Європі та кредитами в Україні більше не вдається. Нинішні умови кредитування реального сектору економіки для іноземних банків явно не підходять.
ВВГ написав:коллеги, подскажите пожалуйста кто предлагает приличные мультивалютные вклады по типу ситикомерсбанковского?
спасибо.
А хто Вам сказав шо в ССБ мультивалютний пристойний? Як тільки курс гривні на пару копійок вверх то відразу там вводяться обмеження по конвертаціїї на якийсь окремий вклад з комісією при достроковому знятті...
ВВГ написав:коллеги, подскажите пожалуйста кто предлагает приличные мультивалютные вклады по типу ситикомерсбанковского?
спасибо.
А хто Вам сказав шо в ССБ мультивалютний пристойний? Як тільки курс гривні на пару копійок вверх то відразу там вводяться обмеження по конвертаціїї на якийсь окремий вклад з комісією при достроковому знятті...
Приватбанк сделал такие проценты при изменении валюты вклада и так хитро показывает курс, что на паре евро-доллар уже не поиграеш.
У. Т.: Можливо, одна з причин, чому НБУ заплющує очі на негаразди окремих банків, полягає в тому, що у зв’язку з проблемами із державними фінансами влада не хоче витрачати гроші ФГВФО на повернення депозитів?
– Ні, з фондом ситуація дещо інша. Під час кризи 2008-го на виплату депозитів лише збанкрутілого Укрпромбанку могли піти всі гроші ФГВФО. Як бачите, він працює досі й на сьогодні акумулював близько 5 млрд грн, хоча це мізерна сума порівняно із сотнями мільярдів на депозитах української банківської системи. Щодо двох зазначених проблемних банків, то йдеться про півмільярда гривень депозитів. Це не є небезпекою. Значно загрозливіша ситуація, коли люди збираються біля НБУ щотижня й показують усій країні, до чого все йде. Це може спричинити паніку, якої не можна допускати за жодних обставин.
Відповідно до закону ФГВФО може отримувати кредити від НБУ на погашення необхідних сум. Масштаб виплат не призведе до серйозних інфляційних наслідків. Водночас такий інструмент дасть можливість уникнути панічних настроїв та збереже довіру вкладників до банківської системи загалом. Від початку року обсяг депозитів фізичних осіб зріс майже на 16% – до 425 млрд грн. І це в умовах нульової інфляції, спаду виробництва. Довіра суспільства до банківської системи має цілком реальний еквівалент – він дорівнює річному бюджету країни! Невже ця довіра не заслуговує на підтримку держави на рівні 1–2 млрд грн? Натомість що ми маємо? Фактичну бездіяльність чиновників. У. Т.: Але який тоді мотив у НБУ не реагувати на ситуацію?
– Це застаріла хвороба реагувати на наслідки, а не на причини. І то вади управління не тільки НБУ, а й багатьох інших інституцій.
У. Т.: Є інформація про можливий продаж західними фінансовими групами своїх українських «дочок». Зокрема, UniСredit начебто готовий позбутися Укрсоцбанку, а Raiffeisen Bank – «Авалю». У чому саме вони не бачать перспективи: у розвитку української економіки, банківського сектору, чи в них свої проблеми, європейські, чи, може, не йде робота з теперішньою владою в Україні?
– Країна начебто прагне інтеграції до ЄС, а в цей час реальні представники європейського бізнесу в Україні йдуть із країни. Це означає, що декларації влади і реалії її економічної політики – зовсім різні речі. 2010 року було розроблено програму економічного розвитку, яка передбачала, що до 2020-го Україна має увійти до Великої двадцятки розвинених країн (G20). Багато її положень заслуговують на підтримку. Але там ішлося про реформи, інвестиції, збільшення експорту, а реальні здобутки на сьогодні – стабільний обмінний курс та низька інфляція. Але і курс, і показник інфляції – то лише інструменти для досягнення стратегічних цілей, як-от зростання добробуту суспільства, підвищення стандартів життя, розвиток економіки. У нас же інструменти стали самоціллю, річчю в собі. Оце суть державної економічної політики. Як наслідок – зупинка економічного зростання. Водночас головна причина виходу іноземних банків з українського ринку була закладена ще в 2005–2008 роках, коли національний ринок капіталу був бездумно відкритий для безконтрольного доступу іноземних фінансових структур. Ми не висували жодних умов, не визначали пріоритетів. Фактично віддали свій ринок на відкуп іноземцям. А вони й не збиралися кредитувати наше літакобудування, космічну галузь, інноваційні технології. Усе, що ми отримали, – валютна іпотека, споживче й автомобільне кредитування. Саме тому ці банки сьогодні й втратили стратегічні напрями роботи в Україні. Нові пріоритети не сформульовані, старі технології відпрацьовані. Фінансовий цикл закінчився. Заробляти гроші на різниці ставок між депозитами в Європі та кредитами в Україні більше не вдається. Нинішні умови кредитування реального сектору економіки для іноземних банків явно не підходять.
За Сугоняко, банківська система в зоні надвисокої нестабільності. Пора просити Квестора повернутися. Актуальність його списку, як на мене, не втрачена, але потребує серйозних корекцій.
Тарас Бульба написав: А хто Вам сказав шо в ССБ мультивалютний пристойний? Як тільки курс гривні на пару копійок вверх то відразу там вводяться обмеження по конвертаціїї на якийсь окремий вклад з комісією при достроковому знятті...
благодарю. я уже понял, шо дешевле держать в скарбнычке(ХХХ банков), чем связывать себя с якобы мультивалютными вкладами в якобы банках (типа ситикоммерс, в том числе)
У. Т.: Можливо, одна з причин, чому НБУ заплющує очі на негаразди окремих банків, полягає в тому, що у зв’язку з проблемами із державними фінансами влада не хоче витрачати гроші ФГВФО на повернення депозитів?
– Ні, з фондом ситуація дещо інша. Під час кризи 2008-го на виплату депозитів лише збанкрутілого Укрпромбанку могли піти всі гроші ФГВФО. Як бачите, він працює досі й на сьогодні акумулював близько 5 млрд грн, хоча це мізерна сума порівняно із сотнями мільярдів на депозитах української банківської системи. Щодо двох зазначених проблемних банків, то йдеться про півмільярда гривень депозитів. Це не є небезпекою. Значно загрозливіша ситуація, коли люди збираються біля НБУ щотижня й показують усій країні, до чого все йде. Це може спричинити паніку, якої не можна допускати за жодних обставин.
Відповідно до закону ФГВФО може отримувати кредити від НБУ на погашення необхідних сум. Масштаб виплат не призведе до серйозних інфляційних наслідків. Водночас такий інструмент дасть можливість уникнути панічних настроїв та збереже довіру вкладників до банківської системи загалом. Від початку року обсяг депозитів фізичних осіб зріс майже на 16% – до 425 млрд грн. І це в умовах нульової інфляції, спаду виробництва. Довіра суспільства до банківської системи має цілком реальний еквівалент – він дорівнює річному бюджету країни! Невже ця довіра не заслуговує на підтримку держави на рівні 1–2 млрд грн? Натомість що ми маємо? Фактичну бездіяльність чиновників. У. Т.: Але який тоді мотив у НБУ не реагувати на ситуацію?
– Це застаріла хвороба реагувати на наслідки, а не на причини. І то вади управління не тільки НБУ, а й багатьох інших інституцій.
У. Т.: Є інформація про можливий продаж західними фінансовими групами своїх українських «дочок». Зокрема, UniСredit начебто готовий позбутися Укрсоцбанку, а Raiffeisen Bank – «Авалю». У чому саме вони не бачать перспективи: у розвитку української економіки, банківського сектору, чи в них свої проблеми, європейські, чи, може, не йде робота з теперішньою владою в Україні?
– Країна начебто прагне інтеграції до ЄС, а в цей час реальні представники європейського бізнесу в Україні йдуть із країни. Це означає, що декларації влади і реалії її економічної політики – зовсім різні речі. 2010 року було розроблено програму економічного розвитку, яка передбачала, що до 2020-го Україна має увійти до Великої двадцятки розвинених країн (G20). Багато її положень заслуговують на підтримку. Але там ішлося про реформи, інвестиції, збільшення експорту, а реальні здобутки на сьогодні – стабільний обмінний курс та низька інфляція. Але і курс, і показник інфляції – то лише інструменти для досягнення стратегічних цілей, як-от зростання добробуту суспільства, підвищення стандартів життя, розвиток економіки. У нас же інструменти стали самоціллю, річчю в собі. Оце суть державної економічної політики. Як наслідок – зупинка економічного зростання. Водночас головна причина виходу іноземних банків з українського ринку була закладена ще в 2005–2008 роках, коли національний ринок капіталу був бездумно відкритий для безконтрольного доступу іноземних фінансових структур. Ми не висували жодних умов, не визначали пріоритетів. Фактично віддали свій ринок на відкуп іноземцям. А вони й не збиралися кредитувати наше літакобудування, космічну галузь, інноваційні технології. Усе, що ми отримали, – валютна іпотека, споживче й автомобільне кредитування. Саме тому ці банки сьогодні й втратили стратегічні напрями роботи в Україні. Нові пріоритети не сформульовані, старі технології відпрацьовані. Фінансовий цикл закінчився. Заробляти гроші на різниці ставок між депозитами в Європі та кредитами в Україні більше не вдається. Нинішні умови кредитування реального сектору економіки для іноземних банків явно не підходять.
За Сугоняко, банківська система в зоні надвисокої нестабільності. Пора просити Квестора повернутися. Актуальність його списку, як на мене, не втрачена, але потребує серйозних корекцій.
да он же скомандовал всем : з грывни ГЭТЬ! а для долларового депозитчика написал что мол из-за 2% рисковать всем капиталом глупо
так что бегом все на форекс рисковать из-за 100 , 200, и 1000%% прибыли
Покатакой, Квестор сказав, що свідомо втрачає вигоду і тримає гроші на поточних рахунках в надійних банках. Можливо зараз, лозунг з гривні геть набуває більшої актуальності. Але якщо все в Ікебані, і в надійних банках то лише банкран всієї банківської систему може порушити гармонію.
Додано: Пон 11 лис, 2013 21:39
Як тільки курс гривні на пару копійок вверх то відразу там вводяться обмеження по конвертаціїї на якийсь окремий вклад з комісією при достроковому знятті...
