Ринок нерухомості. Ціни на квартири та земельні ділянки, аналітика, прогнози. Купівля та продаж нерухомості, оренда квартир та офісів, пропозиції комерційної нерухомості. Ріелтори та агентства нерухомості в Україні
akurt написав:- Але я НЕ литовець - продовжував він - я з Марокко. Я емігрував в Литву - там жив 2 роки, поки не отримав легальний статус та переїхав в іншу країну ЄС, у Францію. Тепер тут і працюю, і живу...
Я подумав: так і наші українці проходять різні етапи адаптації та об"єднання з іншими народами - заради виживання
І якщо ти знаєш англійську мову та маєш гідну кваліфікацію/професію - то виживеш.
Марокко це бувша французська, як і Алгерія, Тунезія та частково іспанська колонія. Мови в них відповідно або французська, або іспанська, плюс в школі англійська. Колір шкіри відповідний, багато перемішано з французами або іспанцями. Стосовно праці як технік з обслуговування в даному випадку, 90% потрібно навчання в ЄС, плюс практика роки 3, плюс знання мови на дуже високому рівні. Тому він і працює у Франції. Нас так тупо на таку роботу ніхто не візьме.
Наші люди працюють Європі - заробляють гроші - і мені здалося, що не помічають, що суттєва інфляція існує не тільки по долару, а й по євро... В середу група людей української діаспори прямуює на екскурсію підземною рікою в серці гір імʼям Піринеі, які відокремлюють Францію від Іспанії:
Так ось: - рік 2017 ціна квитка 10,80 €. - рік 2025 ціна квитка 16,50 €.
Виходить, що за 8 років 10 євро перетворилися на 6,5€… Цікаво, що в 2017 році співвідношення $/€ було таким самим, що і зараз. Виходить, що 10$ року 2017 перетворилися на 6,5$ року 2025… В 2017 році турист хоч з України, хоч із США платив за квиток 10,80*1,17=12,64$. Зараз той турист заплатить 16,50*1,17=19,31$.
Востаннє редагувалось akurt в Пон 21 лип, 2025 00:39, всього редагувалось 1 раз.
akurt У мене також спочатку було трохи упереджене ставлення до африканців. Я думав там усі чорні та неосвічені. Але колись жив я Лондоні в таунхаусі на 8 кімнат що здавалися в оренду і сусідкою в мене була одна дівчина. Була дуже симпатична, але трохи смугла і мусульманка. Ну я думав, що вона з місцевих, бо була дуже розумна і англійська мова (а також італійська) у неї були на високому рівні.
Одного разу запросила мене на якийсь захід (сказала, що це сюрприз). Я дуже зрадів, так як подумав, що це побачення. А сам би не наважився запросити її, бо у нас лише сусідські відносини були в тому домі, пари були хіба у людей з однієї країни (італійці проживали, а також інколи англійці чи поляки, то вони могли піти і на пиво разом). Так ось зібрався я і радісно пішов з нею на той захід, куди вона мене запросила. По дорозі розговорилися (наскільки мені дозволяла моя англійська), виявилося, що розумна і красива дівчина з Лівії. Мені аж соромно стало, наскільки я погано знав Африку і думав, що там одні неосвічені "негри".
П.с. Ну а моя історія була не з щасливим кінцем - це було не побачення, а якийсь семінар та якісь лекції на щось типу сенсу буття, а основним мотивом було запрошення мене у якості реферала (по принципу мережевого маркетингу)
Молодь шукає, де притулитися. Сьогодні говорив з друзями: в родині 17-ти річний хлопець, досить добре знає англійську та французьку мови, думає, де притулитися. Один з варіантів - Французська республіка. Дістатися досить легко: - прямо з України ходять мікроавтобуси не тільки в Париж; ціна питання: 150€. - з Кракова - прямі авіарейси на Тулузу; ціна квитка - від 40€. - якщо вибрався у Варшаву, то за помірною ціною автобусами FlixBus можеш дістатися в будь-яке місто - нехай і з пересадками (наприклад, у Празі). - цікавий варіант - рейси WizzAir з Бухареста…
Але є одне «но». Такому хлопцю треба оформити - щоби навчатися - в більшості випадків безкоштовно - в університеті Франції так званий «Міжнародний захист».
За законами Франції такий статус може отримати людина, старша за 18 років. Всі діти вважаються членами родини і не мають на руках жодних документів про особливий статус у Франції: дитина повинна триматися за спідницю мами. Це призводить до суттєвих проблем на кордоні наприклад, Украіна-Польшя: якщо наша мама відвідала Україну з дитиною, то назад у Францію вона не може повернутися з дитиною: блокують повернення саме дитини польські (румунські, словацькі, угорські) прикордонники: виходить, що дитина вже використала 90 безвізових для країни Шенгенської угоди днів.
Що робити тому 17-ти річному хлопцю? Навіть якщо він заїде у Францію - сам не зможе оформити собі «Міжнародний захист» та не зможе навчатися. Вихід є: йому у Франції треба оформити опікунство.
Найкращій варіант: вигідніше приїхати до Франції з кимось (не обов'язково з батьками, можливо, з опікуном в Україні) для того, щоб дорослий (!) оформив «Тимчасовий захист» і майбутній студент теж отримав з ним цей статус.
Для українців є окрема програма вступу до вищих навчальних закладів (тобто, квота поза загальним конкурсом) «étudiants en exil» з підвищеною стипендію приблизно 700 €. Це дуже важливо, тому що для «просто» студентського статусу навпаки, є умова самозабезпечення (!) у розмірі не менше приблизно 650€.
Цікаво, що опікуном може бути не обовʼязково родич, а хто завгодно.
P.S. Цікаво, що хлопець має доволі рідкісне для України прізвище, співзвучне з назвою однієї рослини: це багаторічна трав'яниста жовтувато- або світло-зеленого кольору рослина. Найчастіше таке прізвище згадується в Книзі національної памʼяті жертв голодомору. Знищували і знищували. Один вижив. Можливо і далі виживе…
The_Rebel написав:akurt У мене також спочатку було трохи упереджене ставлення до африканців. Я думав там усі чорні та неосвічені.
Краща вчителька англійської на italki, краща за філіпінок, ірландок, американок була афроанглічанка. Так їй на урок ще важко було записатися - нарасхват, хоча і рейт в рази вищий В Америці афротаксист врятував - не в той аеропорт замовив поїздку, він каже "Бачу хлопець що ти не місцевий, може тобі треба в міжнародний аеропорт, а не внутрішній "
Плата за додаткову обробку даних іноземців на кордоні країн Шенгенської угоди в розмірі 7€ озвучена декілька років тому. На сьогодні це сміхотворно мала сума - враховуючи інфляцію. Я мешкаю в Європі та не придумаю, яка робота може бути оплаченою сумою в 7€. Наприклад, з 1 липня підвищено оплату послуг найбільш розповсюдженого серед українських людей мобільного оператора Free (будь-хто може купити стартовий пакет в такому терміналі, схожому на термінали Приватбанку. Без жодних додаткових умов і паспорта). Було 19,90 євро - стало 25€. Так що нічого дивного. Було 7€ - стане 20€.
akurt написав:Такому хлопцю треба оформити - щоби навчатися - в більшості випадків безкоштовно - в університеті Франції так званий «Міжнародний захист».
За законами Франції такий статус може отримати людина, старша за 18 років. Всі діти вважаються членами родини і не мають на руках жодних документів про особливий статус у Франції: дитина повинна триматися за спідницю мами.
Mineur Non Accompagné Документ titre mineur protégé
Час біжить швидко: ще 10 років тому з Севастополя в місто Хуст виїхав з мамою маленький хлопчик. Батько та мама намагалися побудувати в Криму - на півострові - острівець щастя… Змушені були все продати та виїхати в Україну.
Хлопчик підріс і почав навчатися в одному з вишів в Словаччині, місто Кошице. Ну ось: рік 2025, закінчив вже третій курс. Навчання словацькою - безкоштовне, англійською - за гроші. Проживання в гуртожитку (входить оплата за інтернет та тренажерну залу) обходиться в 130…150€ на місяць. Тому студент додатково до навчання працює… Чого байдикувати: батькам гроші з неба ніколи не падали. Справжні працівники зранку до вечора…
Працює і батько: створив колектив, який вʼяже/плете для наших бійців захисне мереживо - ну таке, яке ви можете бачити в кіно: рятує наших солдат… А у сина справжня еміграція та справжнє заробітчанство.
Людство має різні видатні досягнення: колись це були аспірин та антибіотики, транзистор та ракета. Потім придумали вакуумні бомби та дрони.
Наука говорить, що все може підкоритися громадянину України. Крім одного: туалети в містах. Тут проблема, яку не може вирішити ні Київ, ні Дніпро, ні Львів… я взагалі не памʼятаю і не знаю, де можна людині попасти в туалет. В тому ж Львові - розказують люди - ніби то відкрили туалет на 2 «посадкових» місця. Цікаво, що інваліди Першої світової війни можуть відвідати безкоштовно. Важко буде нашим українцям, які повернуться після закінчення жахливої війни в Україні, звикнути до платних парковок на кожному кроці та практично повної відсутності туалетів на вулицях українських міст. Я про це подумав, відвідуючи вчора у складі української групи ланцюжок французьких міст в Піренеях, приблизно за 90-100 км від Андорри: - парковка біля фортеці, якою володів король Henry IV: перші 1/2 години безкоштовні, а за 2,5 години я заплатив карткою ПриватБанку аж 0,60€ (нуль цілих 6 десятих). Здається це десь 25 гривень. Але найбільше мене вразив туалет прямо в центрі одного з міст того регіону: - безкоштовна парковка майже навпроти мерії міста. Реально. Реально центр міста. - на розі двох вулиць - три кафе. Одне класичне французьке (офіціант в традиційному костюмі того регіону), друге кафе - «європейське» (власники чорношкірі араби, а виделки та ножі на столи розкладували із діти років 12), третє кафе - зовсім маленьке (вʼєтнамська кухня - кафе таке маленьке, що там може поміститися або 10 вʼєтнамців або не більше 3-х європейців). Тут є табличка яка говорить про те, що ліворуч ж публічний туалет. - гріх не відвідати. Туалет був досить незвичний: крім того, що він безкоштовний та майже ідеально чистий - «відкрита чоловіча зона».
В цьому ж будиночку невідомого архітектора: ліворуч та праворуч індивідуальні кабіни. Все в середині з нержавіючої сталі. Чисто. Є вода. Немає тільки одного: касира.
Якось не по-людські люди живуть. Вчити їх та вчити…
В цьому смислі згадую слова мого приятеля - колись бізнесмена, який розпродувати все, привласнене з складів радянських часів: свердла, мечіки, штангенциркулі, лабораторне обладнання в таке інше. Відвідуючи зі мною Гюйнюк-каньон поблизу Анталії він на виході сказав: «Я нарахував 15 місць, де можна поставити будку з касиром та приймати гроші»… Наші люди кумедні дотепні та кмітливі. Особливо, коли мова йде про туалети…
akurt написав:- Але я НЕ литовець - продовжував він - я з Марокко. Я емігрував в Литву - там жив 2 роки, поки не отримав легальний статус та переїхав в іншу країну ЄС, у Францію. Тепер тут і працюю, і живу...
