Еміграція, заробітчанство

Пока кто-то путешествует по миру в поисках возможностей пожить на шару и по возможности поделиться с ближним его-же, ближнего, деньгами по принципу незабвенного Остапа Берта Марии Бендер-бея "Деньги будем делить по-честному -Половина моя, половина наша", мне вспомнилась история семьи моего друга, которую я тут периодически выкладывал и в которую отказывалась верить мадам Вишня.
Жила-была семья в городе Киев, выходцы из депрессивного региона Украины.
Но "Киев покорили". Квартирой обзавелись, машинами укомплектовались.
Но детей с малого возраста к чему-то да готовили бОльшему.
Как-бы ни было трудно во врмея экономических кризисов, которые случались регулярно, деньги на курсы английского и немецкого изыскивались.
В результате, еще до большой войны старший ребенок закончил университет в Германии, где на немецком обучение бесплатно для всех. Пошел работать в Германии и даже довольно быстро продвинулся по работе, так как свободно владел 4-мя языками в равной степени. Английским, немецким, русским и украинским. Получил немецкое гражданство. Из украиского выйти не удалось.
В начале войны, фактически с первого курса медунивера приехала его младшая сестра с мамой.
Не удалось пойти по максимуму, но смогла учесть обучение в Украине и уже закончила немецкий, не знаю как правильно называется, типа я так понял медицинский коледж, и пошла работать операционной медсестрой в хирургии берлинского госпиталя. Повторюсь, немецким она, как и ее брат, занималась дополнительно на курсах с детства, в дополнение к школьной программе. Английский тоже свободный.
Мама пытается работать в магазинах, но с такой работой трудно.
Папа пошел добровольцем в ВСУ в марте 2022 и с тех пор на фронте. Контужен, суставы разваливаются, позвоночник рассыпается от стольких лет в бронике, но морально крепок. Папа на несколько лет старше меня, шутит, что война будет длиться или до победы Украины или по достижении им 60 лет.
Если я правильно понимаю, то по окончании войны, мама вернется из Германии в Киев, папа вернется с фронта в Киев. Дети уже возвращаться не будут.

Вчора буда в мене людина працювала на заливці пола.
Будівельник, все життя по закордонам.
Заробала 165 євро за день.
Це робота на вихідних крім основної.
15 євро за годину.

Вчора буда в мене людина працювала на заливці пола.
Будівельник, все життя по закордонам.
Заробала 165 євро за день.
Це робота на вихідних крім основної.
15 євро за годину.

експлуатуєш людей на вихідних за мінімалку?..

Для Європи це хороший заробіток.
Тому що в основному люди живуть досить скромно.
Для порівняння: перебуваючи тиждень тому на узбережжі Атлантичного океану, в готелі випадково поспілкувалися з нашою українкою,
Живе у Франції з 2014 року. Має офіційний статус «Біженець». ВНЖ у Франції не має : має такий статус, який оформлюється на 10 років з правом продовження. Заміжня, двоє дітей. Старшому 14 років.
Працювала в різних місцях, передостаннє місце - завод.
Зараз працює на рецепції готеля. Робота чиста та приємна. Але зарплатня типова для французів: 1500 € на місяць.
Чоловік працює водієм підприємства. Не думаю, що зарплатня вища за 2000€.
Так що 165€ за день роботи - або 15€ година - то гарні в ЄС гроші.

Вчора буда в мене людина працювала на заливці пола.
Будівельник, все життя по закордонам.
Заробала 165 євро за день.
Це робота на вихідних крім основної.
15 євро за годину.

експлуатуєш людей на вихідних за мінімалку?..

Субота рахується робочим днем і не оплачується додатково.
Наші робітники без знання мови не отримують в масі більше 15 євро за годину.

Талант висловлювати свої думки в галузі еміграції, заробітчанства та інвестицій дано не всім.
Інколи коротко вагомо - що не допис, то на вагу золота:

10 млн? сверху или снизу?

Лучше на ютюбе

Я извиняюсь, а в Украине бензин из WTI уже продаётся?

В цьому році будемо святкувати ювілей: 10 років, як пан anduzenko цікавився особисто у мене як купити нову квартиру у Львові по 600$ за кв.м. Я тоді якраз закінчив ремонт в своїй новій квартирі, яку реально було куплено по 600$ за квадрат.
Пройшло 10 років: ну що, пане anduzenko, чим закінчилося ваше бажання?

Расстреляли меня, внучек (С)

Вчора буда в мене людина працювала на заливці пола.
Будівельник, все життя по закордонам.
Заробала 165 євро за день.
Це робота на вихідних крім основної.
15 євро за годину.

експлуатуєш людей на вихідних за мінімалку?..

Субота рахується робочим днем і не оплачується додатково.
Наші робітники без знання мови не отримують в масі більше 15 євро за годину.

й 11 годин - це теж стандарт?

от бачите, як раптом змінюється підхід, коли людина має не отримувати, а платити гроші відразу замість оплатити як має бути 25 євро/год шукає, кого б можна нажухати, користуючись нагодою - краще свого ж.

й 11 годин - це теж стандарт?

от бачите, як раптом змінюється підхід, коли людина має не отримувати, а платити гроші відразу замість оплатити як має бути 25 євро/год шукає, кого б можна нажухати, користуючись нагодою - краще свого ж.

Людина хотіла стільки працювати.
Праці 9 годин, 2 година на дорогу.
Так що робота фактично тільки 9 годин.

Ви неуважні. Вище я писав.
Наші без мови отримують 15 євро година, не більше.
25 євро година без мови на будівництві ніхто в Німеччині не платить.

Цікава стаття: Українці без України
https://www.pravda.com.ua/articles/2026/05/30/8036955/

Останнім часом про вітчизняну депопуляцію говорять особливо часто та охоче. При цьому згадують і наших біженців в ЄС, і потенційних іммігрантів (чия можлива поява в Україні вже спровокувала ксенофобську істерію), і вільний виїзд юнаків до 23 років, і багато іншого. Рідше акцентують на тому, що в цій історії різні групи українських громадян перебувають у свідомо нерівних умовах.

Велика війна розділила наших співвітчизників на цивільних і військовослужбовців; на виїзних і невиїзних; на тих, хто залишив країну, і на тих, хто залишився на Батьківщині.Але, крім того, війна ще виразніше окреслила вододіл, що намітився задовго до повномасштабного вторгнення. Між українцями, яким дуже важко чи навіть неможливо обійтися без України, і українцями, для яких це цілком можливе завдання.

Візьмемо типового вітчизняного чиновника чи силовика. Україна дає йому владу та вплив. Україна робить його важливою людиною. Україна нерідко надає йому доступ до корупційної ренти. Без України він усе це втрачає – і жодна країна Європи не запропонує йому аналогічних можливостей.

А ось для успішного вітчизняного айтівця подібної проблеми зазвичай не існує. В іншій точці планети він може бути не менш успішним, ніж в Україні.

Багатьом освіченим українцям поза Україною доводиться несолодко. Їхні життєві досягнення надто тісно прив'язані до вітчизняного гуманітарного простору. Домогтися того ж становища на чужині для них майже неможливо: заважають мовні, культурні, соціальні та інші бар'єри.

А ось простий роботяга затребуваний скрізь. Йому легко продати себе на європейському ринку праці, і його вмілі руки оплачуватимуть вище, ніж в Україні.

Для літньої людини, яка прожила все життя на українській землі, вимушена еміграція часто стає психологічними тортурами. Їй надто важко адаптуватися до чужої країни, чужих звичаїв, чужих правил. Найчастіше вона не має ні моральних, ні фізичних сил починати все з чистого аркуша.

А ось для енергійної української молоді еміграція – це шанс. Молодим хлопцям і дівчатам набагато простіше влитися в чужий соціум і знайти себе поза Україною.

Коли йдеться про українську депопуляцію, важливо не піддаватися емоціям і відокремлювати ідеологічне від практичного.

Ідеологія спонукає нас розглядати прихильність до України крізь призму патріотичних почуттів. Однак на практиці ця прихильність або її відсутність може бути обумовлена ​​і більш прозаїчними обставинами.

Український мовний омбудсмен стає ніким без України. Український лауреат Шевченківської премії втрачає свій авторитет без України. Але український будівельник, зварювальник чи сантехнік цілком може обійтися без України – і жити краще, ніж на Батьківщині.

При цьому люди, прив'язані до України, потребують об'єктивно тих, хто прив'язаний до неї набагато менше.

Державному чиновнику потрібні платники податків, які його утримуватимуть. Інтелектуалу потрібні звичайні роботяги, які облаштовуватимуть його побут. Літній людині потрібні молоді, які зароблятимуть для неї пенсію. Проте зворотної залежності зазвичай не спостерігається.

Українець, який здатен досягти успіху поза Україною, не відчуває гострої потреби в рідних чиновниках, пенсіонерах чи публічних інтелектуалах.

Логіка та здоровий глузд підказують, що для стримування депопуляції варто боротися саме за таких людей: за тих, хто справді може обирати між Україною та чужиною. Потрібно пропонувати їм раціональні аргументи на користь Батьківщини. Знаходити їм відповідні стимули. Створювати їм привабливі умови. У перспективі це важливіше завдання, ніж заохочення тих, хто точно не обійдеться без України через обставини чи патріотичні переконання.

Проте де-факто ми спостерігаємо діаметрально протилежну картину.

Політичний клас, який без України позбавляється кар'єрних перспектив і кормової бази.

Гуманітарна інтелігенція, яка без України навряд чи зможе зберегти нинішній соціальний статус.

Національні активісти, які без України втратять свою значущість.

Саме ці люди формують наш публічний порядок денний та визначають державний курс. І, як правило, вони прагнуть зробити Україну максимально привабливою для себе та своїх однодумців – а не для співгромадян, які можуть самореалізуватися без України.

Активне ядро, прив'язане до України, сприйняло велику війну як шанс побудувати ідеальну країну на власний смак. Пріоритети та настрої цієї частини суспільства відразу ж вийшли на перший план. А інтереси безідейних обивателів, здатних прожити без України, найчастіше просто ігноруються. Ба більше, такі громадяни регулярно стають об'єктом публічного хейту. Наприклад, нерідко лунають заклики обмежити права тих, хто залишив Батьківщину в розпал війни; чи взагалі карати їх позбавленням українського громадянства – хоча зовсім не факт, що для них це стане покаранням.

Безумовно, комусь такий підхід видасться справедливим. Українська держава має орієнтуватися на тих, хто по-справжньому нею дорожить, а не задовольняти тих, хто готовий проміняти її на безпечне закордонне життя! Але це якраз той випадок, коли справедливість стає синонімом неефективності. Тому що знекровленій Україні вже зараз не вистачає людей; а в період післявоєнного відновлення цей брак відчуватиметься ще сильніше.

Чи є шанс вирішити проблему депопуляції без змін підходів до державної політики?

Чи є ймовірність, що блудні сини та дочки України таки оберуть Батьківщину, яка нехтує їхніми інтересами і не готова піклуватися про їхній комфорт? Суто теоретично – так. Це можливо в тому разі, якщо можливості для самореалізації українців поза Україною різко скоротяться.

У 1940-х–1960-х молодій ізраїльській державі виявилися об'єктивно вигідними антисемітські акції в країнах Близького Сходу та Північної Африки. В результаті на планеті помітно поменшало євреїв, здатних обійтися без Ізраїлю. Численні єврейські громади Іраку, Сирії, Ємену, Єгипту, Алжиру, які існували століттями, фактично зникли. Ізраїль отримав сотні тисяч репатріантів – лояльних громадян, платників податків і солдатів.

А в 2020-х українська держава виявилася зацікавленою в тому, щоб українцям за межами України жилося якнайтяжче.

Про це неприємно і не прийнято говорити, але сьогодні Україні вигідно, щоб її громадян за кордоном утискали та принижували. Щоб їх сприймали як людей другого ґатунку. Щоб їм на кожному кроці вставляли палиці в колеса.

Як не сумно, але найближчими роками для Києва буде актуальним принцип "що гірше, то краще". Що гірше ставитимуться до українців на чужині, то сильніше звузиться коло громадян, здатних обійтися без України. І то більше наших співвітчизників не покинуть країну чи повернуться на Батьківщину за першої нагоди. Навіть якщо ця Батьківщина не здатна оточити їх турботою та увагою.

Як не сумно, але найближчими роками для Києва буде актуальним принцип "що гірше, то краще". Що гірше ставитимуться до українців на чужині, то сильніше звузиться коло громадян, здатних обійтися без України. І то більше наших співвітчизників не покинуть країну чи повернуться на Батьківщину за першої нагоди. Навіть якщо ця Батьківщина не здатна оточити їх турботою та увагою.

Тобто не дбати про своїх громадян, щоб їм дома жилося краще, ніж в сусідів, а погіршувати їх життя за кордоном. му***.