Ринок нерухомості. Ціни на квартири та земельні ділянки, аналітика, прогнози. Купівля та продаж нерухомості, оренда квартир та офісів, пропозиції комерційної нерухомості. Ріелтори та агентства нерухомості в Україні
Shaman написав:Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг.
Далеко не для всіх. Як приклад сусідка 50+: тут мала приватизовану кімнату на 12 м2, працювала в магазині. Поїхала в Латвію, там вийшла заміж за власника магазину де працювала, через кілька місяців він помер. Тепер вона бізнес-вумен з магазином, 2 квартирами, авто ...
Ще приклад сусіда: чоловік 40 р., дружина, 2 дітей. Працює на будівництві, зокрема вміє плитку викладати. В Чехії тепер арендував великий будинок в передмісті Їглави. Краще, ніж однокімнатна квартира. А ще дружина пішла медсестрою в лікарню. Кажуть "вперше в житті грошей хватає на все"
Про друга - професора в Казахстані писав: ЗП із 800$ в Києві перетворилась в 2k$ в Астані. А там ціни нижчі, як в Україні до війни.
ИМХО дауншифтинг стосується тільки частини середнього класу (тих, хто мав в Україні від 1000$ доходу на члена сім'ї ). А за статистикою таких 6%. Для решти еміграція буде не в мінус.
Востаннє редагувалось Дюрі-бачі в П'ят 21 чер, 2024 21:04, всього редагувалось 6 разів.
rjkz написав:Думаю, в Канаде есть частные клиники, которые могут разместить в виайпи палате за некоторую сумму. Насчтет пить-курить-есть - не уверен, протоколы у всех одинаковые.
Уже поинтересовались: нет частных клиник. Жена пациента говорит: если ты считаешь, что тебя лечат «не так», то уже вымерло б пол-Канады… И ни пить, ни есть не разрешают все же уже более суток. Цирк: уже хочет покупать билеты и лететь в свою страну, думает там будет даром, бесплатно и быстро - в палате VIP. P.S. Только что связался с Канадой: готовят к операции. Вот видите как интересно: бесплатно, но не так как в клинике Шарите (Берлин).
Shaman написав:Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг.
Далеко не для всіх. Як приклад сусідка 50+: тут мала приватизовану кімнату на 12 м2, працювала в магазині. Поїхала в Латвію, там вийшла заміж за власника магазину де працювала, через кілька місяців він помер. Тепер вона бізнес-вумен з магазином, 2 квартирами, авто ...
Ще приклад сусіда: чоловік 40 р., дружина, 2 дітей. Працює на будівництві, зокрема вміє плитку викладати. В Чехії тепер арендував великий будинок в передмісті Їглави. Краще, ніж однокімнатна квартира. А ще дружина пішла медсестрою в лікарню. Кажуть "вперше в житті грошей хватає на все"
Про друга - професора в Казахстані писав: ЗП із 800$ в Києві перетворилась в 2k$ в Астані. А там ціни нижчі, як в Україні до війни.
ИМХО дауншифтинг стосується тільки частини середнього класу (тих, хто мав в Україні від 1000$ доходу на члена сім'ї ). А за статистикою таких 6%. Для решти еміграція буде не в мінус.
варіант вийти заміж за багатія - це варіант можливий в будь-якій країні
Казахстан - я ж так розумію, мова російська. своєрідна країна.
проблеми для більшості, хто працює в офісі не на посаді кур'єра. доведеться перекваліфіковуватися з білого на синього комірця
Еміграція до будь-якої країни для більшості людей — процес болісний і непростий. Усе залежить від трьох факторів: настрій, гроші та рівень знання мови.
І ось тут ми підійшли до основного, що також стосується поняття «гроші». Це — житло. У великих містах, де більшість мігрантів шукає роботу, житло просто непристойно, негуманно дороге. Це проблема не тільки біженців, а й корінного населення, особливо молоді, яка без підтримки батьків не в змозі накопичити грошей на перший внесок для взяття іпотеки. Більшість орендує житло все своє життя, і ця оренда з'їдає левову частку їхніх статків. Залишитися наприкінці життя в орендованій квартирі, на соціальній пенсії та без підтримки сім'ї — катастрофа. А знати водночас, що на батьківщині в тебе є своя ділянка землі, свій дім, нехай маленький, нехай зруйнований, але свій, — нестерпна мука. Урешті, вдома все можна відбудувати, а от придбати щось пристойне на чужині більшість неспроможна.
Так само як і більшість емігрантів, яким за 40, змушена буде працювати до кінця своїх днів, бо далеко не всі матимуть право на соціальну пенсію, а накопичити достатньо в приватному пенсійному фонді, щоб бути self-funded retiree, у них уже не вистачить часу.
Здебільшого історії успіхів випадають на долю тих, хто вчився в місцевих навчальних закладах або ще в Україні працював у міжнародних компаніях чи мав перекладацьку освіту. Якщо ви осіли в країні без знання мови і без навичок або природного хисту до її вивчення, вам буде дуже складно, майже неможливо знайти роботу за фахом, особливо коли вам 40+.
Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг. Іншими словами: знизити амбіції та задовольнитися малим. Має сенс представити це як свою нову філософію, якщо ви людина, що шукає сенсів життя. Якщо ж ви просто налаштовані виживати, то вам в еміграції психологічно буде легше: померти з голоду вашій сім'ї там не дадуть, а на більше ви й не розраховуєте.
1. Чи варто емігрувати? — Ні, якщо ви належите до тієї категорії людей, яка може жити комфортно лише серед своїх, у своєму рідному оточенні, не пересуваючись із місця на місце. Коли ви боїтеся залишатися там, де ви є, розгляньте можливість переїзду в іншу область України. Життя за кордоном може стати для вас не меншим викликом, ніж війна, бо ви загубите його сенс.
2. Чи справді більшість тих, хто виїхав, не повернеться в Україну? — Коли припиняться воєнні дії, більшість повернеться. Причини: своє житло, рідне оточення, більші кар'єрні можливості.
пишу те саме, лише іншими словами. щоб люди реально розуміли, що таке еміграція, а не ці казки...
але радий за кожного, кому вдалося
Один і найвпливовіший, як на мене, фактор - чи вдасться досягти того самого рівня комфорту життя і скільки на це піде часу. Але тут є один момент - той самий комфорт життя таки зростає з часом, люди звикають, знаходять роботу, вчать мови. Водночас в Україні цей комфорт невпинно падає. Починаючи з цін на товари та послуги, наявності цих товарів, періодичності надання послуг і закінчуючи збільшенням податків, звуженням прав і свобод, тощо. І через пару років може статись так, що тих переваг повернення і не лишиться стільки, щоб переконливо хитнути шальки терезів в бік репатріації. От Ви там про пенсії цитуєте, так людям мого віку вони взагалі в Україні не світять, якщо вірити заявам деяких посадовців))) І так з усіма аспектами, чого не торкнись.
Еміграція до будь-якої країни для більшості людей — процес болісний і непростий. Усе залежить від трьох факторів: настрій, гроші та рівень знання мови.
І ось тут ми підійшли до основного, що також стосується поняття «гроші». Це — житло. У великих містах, де більшість мігрантів шукає роботу, житло просто непристойно, негуманно дороге. Це проблема не тільки біженців, а й корінного населення, особливо молоді, яка без підтримки батьків не в змозі накопичити грошей на перший внесок для взяття іпотеки. Більшість орендує житло все своє життя, і ця оренда з'їдає левову частку їхніх статків. Залишитися наприкінці життя в орендованій квартирі, на соціальній пенсії та без підтримки сім'ї — катастрофа. А знати водночас, що на батьківщині в тебе є своя ділянка землі, свій дім, нехай маленький, нехай зруйнований, але свій, — нестерпна мука. Урешті, вдома все можна відбудувати, а от придбати щось пристойне на чужині більшість неспроможна.
Так само як і більшість емігрантів, яким за 40, змушена буде працювати до кінця своїх днів, бо далеко не всі матимуть право на соціальну пенсію, а накопичити достатньо в приватному пенсійному фонді, щоб бути self-funded retiree, у них уже не вистачить часу.
Здебільшого історії успіхів випадають на долю тих, хто вчився в місцевих навчальних закладах або ще в Україні працював у міжнародних компаніях чи мав перекладацьку освіту. Якщо ви осіли в країні без знання мови і без навичок або природного хисту до її вивчення, вам буде дуже складно, майже неможливо знайти роботу за фахом, особливо коли вам 40+.
Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг. Іншими словами: знизити амбіції та задовольнитися малим. Має сенс представити це як свою нову філософію, якщо ви людина, що шукає сенсів життя. Якщо ж ви просто налаштовані виживати, то вам в еміграції психологічно буде легше: померти з голоду вашій сім'ї там не дадуть, а на більше ви й не розраховуєте.
1. Чи варто емігрувати? — Ні, якщо ви належите до тієї категорії людей, яка може жити комфортно лише серед своїх, у своєму рідному оточенні, не пересуваючись із місця на місце. Коли ви боїтеся залишатися там, де ви є, розгляньте можливість переїзду в іншу область України. Життя за кордоном може стати для вас не меншим викликом, ніж війна, бо ви загубите його сенс.
2. Чи справді більшість тих, хто виїхав, не повернеться в Україну? — Коли припиняться воєнні дії, більшість повернеться. Причини: своє житло, рідне оточення, більші кар'єрні можливості.
пишу те саме, лише іншими словами. щоб люди реально розуміли, що таке еміграція, а не ці казки...
але радий за кожного, кому вдалося
Один і найвпливовіший, як на мене, фактор - чи вдасться досягти того самого рівня комфорту життя і скільки на це піде часу. Але тут є один момент - той самий комфорт життя таки зростає з часом, люди звикають, знаходять роботу, вчать мови. Водночас в Україні цей комфорт невпинно падає. Починаючи з цін на товари та послуги, наявності цих товарів, періодичності надання послуг і закінчуючи збільшенням податків, звуженням прав і свобод, тощо. І через пару років може статись так, що тих переваг повернення і не лишиться стільки, щоб переконливо хитнути шальки терезів в бік репатріації. От Ви там про пенсії цитуєте, так людям мого віку вони взагалі в Україні не світять, якщо вірити заявам деяких посадовців))) І так з усіма аспектами, чого не торкнись.
Імовірність ухилитись від ТЦКашників, які намагатимуться втулити мені повістку, набагато більша ніж від закордонного орендодавця який прийде по орендну плату за свою контура, за яку я змушений буду платити у випадку еміграції. 😏
gonchik74 написав:Один і найвпливовіший, як на мене, фактор - чи вдасться досягти того самого рівня комфорту життя і скільки на це піде часу. Але тут є один момент - той самий комфорт життя таки зростає з часом, люди звикають, знаходять роботу, вчать мови. Водночас в Україні цей комфорт невпинно падає. Починаючи з цін на товари та послуги, наявності цих товарів, періодичності надання послуг і закінчуючи збільшенням податків, звуженням прав і свобод, тощо. І через пару років може статись так, що тих переваг повернення і не лишиться стільки, щоб переконливо хитнути шальки терезів в бік репатріації. От Ви там про пенсії цитуєте, так людям мого віку вони взагалі в Україні не світять, якщо вірити заявам деяких посадовців))) І так з усіма аспектами, чого не торкнись.
цей комфорт падає лише через війну. якби не війна, комфорт теж зростав.
з пенсіями біда. але що там соціальна пенсія, що тут соціальна пенсія...
Ось вона: занадто перехвалена безкоштовна канадська медицина: операцію вже зробили, все - що заважало жити - видалили - та відразу відпустили додому. Вже їде з жінкою додому… Це ж мабуть буде просити, щоби вона збігала за півасиком та цигарками, а він буде «хворіти»… Операція мала назву «Проктоскопія»… Ну ось - а хотілося б по-людськи: в клініку Шаріте в Берліні, за 18 500€…
Еміграція до будь-якої країни для більшості людей — процес болісний і непростий. Усе залежить від трьох факторів: настрій, гроші та рівень знання мови.
І ось тут ми підійшли до основного, що також стосується поняття «гроші». Це — житло. У великих містах, де більшість мігрантів шукає роботу, житло просто непристойно, негуманно дороге. Це проблема не тільки біженців, а й корінного населення, особливо молоді, яка без підтримки батьків не в змозі накопичити грошей на перший внесок для взяття іпотеки. Більшість орендує житло все своє життя, і ця оренда з'їдає левову частку їхніх статків. Залишитися наприкінці життя в орендованій квартирі, на соціальній пенсії та без підтримки сім'ї — катастрофа. А знати водночас, що на батьківщині в тебе є своя ділянка землі, свій дім, нехай маленький, нехай зруйнований, але свій, — нестерпна мука. Урешті, вдома все можна відбудувати, а от придбати щось пристойне на чужині більшість неспроможна.
Так само як і більшість емігрантів, яким за 40, змушена буде працювати до кінця своїх днів, бо далеко не всі матимуть право на соціальну пенсію, а накопичити достатньо в приватному пенсійному фонді, щоб бути self-funded retiree, у них уже не вистачить часу.
Здебільшого історії успіхів випадають на долю тих, хто вчився в місцевих навчальних закладах або ще в Україні працював у міжнародних компаніях чи мав перекладацьку освіту. Якщо ви осіли в країні без знання мови і без навичок або природного хисту до її вивчення, вам буде дуже складно, майже неможливо знайти роботу за фахом, особливо коли вам 40+.
Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг. Іншими словами: знизити амбіції та задовольнитися малим. Має сенс представити це як свою нову філософію, якщо ви людина, що шукає сенсів життя. Якщо ж ви просто налаштовані виживати, то вам в еміграції психологічно буде легше: померти з голоду вашій сім'ї там не дадуть, а на більше ви й не розраховуєте.
1. Чи варто емігрувати? — Ні, якщо ви належите до тієї категорії людей, яка може жити комфортно лише серед своїх, у своєму рідному оточенні, не пересуваючись із місця на місце. Коли ви боїтеся залишатися там, де ви є, розгляньте можливість переїзду в іншу область України. Життя за кордоном може стати для вас не меншим викликом, ніж війна, бо ви загубите його сенс.
2. Чи справді більшість тих, хто виїхав, не повернеться в Україну? — Коли припиняться воєнні дії, більшість повернеться. Причини: своє житло, рідне оточення, більші кар'єрні можливості.
пишу те саме, лише іншими словами. щоб люди реально розуміли, що таке еміграція, а не ці казки...
але радий за кожного, кому вдалося
Один і найвпливовіший, як на мене, фактор - чи вдасться досягти того самого рівня комфорту життя і скільки на це піде часу. Але тут є один момент - той самий комфорт життя таки зростає з часом, люди звикають, знаходять роботу, вчать мови. Водночас в Україні цей комфорт невпинно падає. Починаючи з цін на товари та послуги, наявності цих товарів, періодичності надання послуг і закінчуючи збільшенням податків, звуженням прав і свобод, тощо. І через пару років може статись так, що тих переваг повернення і не лишиться стільки, щоб переконливо хитнути шальки терезів в бік репатріації. От Ви там про пенсії цитуєте, так людям мого віку вони взагалі в Україні не світять, якщо вірити заявам деяких посадовців))) І так з усіма аспектами, чого не торкнись.
Да что Вы на эту чушь реагируете? Чел про жизнь в эмиграции ни в зуб ногой, но отрабатывает заказ на остановку бегства рабов с плантации рыжего татарина. В эмиграции, по сравнению "подавляющего большинства" жителей Украины, уровень комфорта и "социальный статус"(для кого это имеет значение) падает только в первые годы. Главная ошибка, которую может совершить будущий эмигрант - выбрать не ту страну, в которой ему будет комфортно жить. Например, мои знакомые. Очень импульсивные и активные молодые люди, но не любят сложных и долгих решений. Еще задолго до их эмиграции я им сказал "Вам надо в США", но проще было попасть в Канаду. Теперь сидят в канадском захолустье и тихо ненавидят некогда вожделенную Канаду. Хотят переехать в Испанию и заняться там бизнесом. Говорю, "вы в курсе испанских налоггов?" Похоже что нет. Но привлекает что в Испании тепло и курорт. Посмотрим чем уже эта их затея закончится. Или, например, люди владеют на довольно приличном уровне английским, но хотели уехать в Барселону. Зачем? Хоть эти послушались и неплохо себя чувствуют в ЮК. Кстати, те канадцы с испанским вообще никак не пересекались, а Инглиш хоть на уровне аппер интермидиэйт, как минимум, есть у обоих.
Sir rjkz! Вы должны правильно реагировать. Абзацы 1-2-3 реально гениальные. Особенно 1 - как реплика на то, что смерд какой-то - голый босый почти голодный - что-то там вякает про эмиграцию, в которой никогда не был и в ближайшие - как говорил Воланд - 1000 лет - не будет. Лично я на сегодня не вижу вариантов попасть в США для участников этого форума.
P.S. Я сейчас юридически в Испании. Не пишите так смело про Испанию. Вы точно не все знаете. Как и я тоже. Но я хоть «на месте».
Востаннє редагувалось akurt в Суб 22 чер, 2024 01:25, всього редагувалось 1 раз.
gonchik74 написав:Один і найвпливовіший, як на мене, фактор - чи вдасться досягти того самого рівня комфорту життя і скільки на це піде часу. Але тут є один момент - той самий комфорт життя таки зростає з часом, люди звикають, знаходять роботу, вчать мови. Водночас в Україні цей комфорт невпинно падає. Починаючи з цін на товари та послуги, наявності цих товарів, періодичності надання послуг і закінчуючи збільшенням податків, звуженням прав і свобод, тощо. І через пару років може статись так, що тих переваг повернення і не лишиться стільки, щоб переконливо хитнути шальки терезів в бік репатріації. От Ви там про пенсії цитуєте, так людям мого віку вони взагалі в Україні не світять, якщо вірити заявам деяких посадовців))) І так з усіма аспектами, чого не торкнись.
цей комфорт падає лише через війну. якби не війна, комфорт теж зростав.
з пенсіями біда. але що там соціальна пенсія, що тут соціальна пенсія...
усі аспекти - це явне перебільшення
Тут главный вопрос - для кого в чем этот комфорт измеряется. Ну, какой линейкой мерять жизнь? Логично что если театрами - то одна история, если чистотой воды -то другая, если высотой заборов - то третья и т.п. Для любителей полузгать семечки со своего подсолнуха Канада наверное занимает первое место снизу в рейтинге стран, а вот для любителей хокея - наоборот сверху, ну вы поняли о чем я.
Shaman написав:Загалом більшості мігрантів корисно запам’ятати та полюбити два слова, які характеризують їхнє життя на чужині: дауншифтинг і даунсайзинг.
