Політичні дискусії архів

[2]

Титульный народ, титульная нация: в международном праве - народ, в честь которого названо населяемое им государство. Например, в Узбекистане титульной нацией считаются узбеки, в Белоруссии - белорусы и т д.

Ого, наконец появился знаток международного права который покажет мне Конституции Узбекистана, Белоруссии и т. д. где об этом написано. Страны, правда, к цивилизованным тяжело отнести, более того, относятся они к СНГ из которого про-европейская Украина вышла.

А який зв’язок між визначенням терміну "титульна нація" і його необхідністю закріплення в діючих Конституціях?
Доречі термін "титульна нація" це ще з часів савка вами обожнюваного тягнеться.

Ланцюжок тут намагаються протягти зовсім до іншого, але топорно: всі свідомі українці є нацистами, бандерівцями, мазепинцями, махновцями і інші штампи радянської ідеології. А от денаціоналізована частина українського народу, по суті - манкурти, а також національні меншини є носіями передових наднаціональних, глобалістичних ідей, справжніми європейцями і демократами. По суті, заперечують право на самовизначення і самоорганізацію українців, як етносу, право на творення власної хати-держави з власним уставом. Хочуть, щоб українці почувалися чужинцями у власній хаті. Навіть штампи - кліше, що використовує пропаганда, походять від постатей, що в той чи інший спосіб плекали цю державність. А це україноненависникам, як серпом по яйкам. Вони люблять зовсім іншу державу, а деякі якусь іншу, спотворену зовні Україну - Малоросію. Що стосується дискусії, щодо титульної нації і тлумачення різних дотичних до неї термінів, то є дослідження Мирослави Антонович "Співвідношення понять «народ» і «нація» в національному та міжнародному праві (в контексті українського націєтворення)." Хто має інтерес, гугл в поміч. Уривок наведу...

У міжнародно-правових актах також фігурують терміни «народ», «нація», «держава». Зокрема, в обох Міжнародних пактах 1966 р. («Про громадянські та політичні права» і «Про економічні, соціальні та культурні права»), йдеться про право народів на самовизначення, однак це поняття не витлумачено. Той самий термін використовується в Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., інших міжнародно-правових актах. У проекті Декларації ООН щодо дискримінації корінних народів, зокрема, згадано про демілітаризацію земель і територій корінних народів, яка сприятиме мирові, взаєморозумінню та дружнім відносинам між державами (nations) та народами світу.
У Конституції України 1996 р. вжито терміни «Український народ», «українська нація», «національні меншини» та «корінні народи». В Преамбулі Основного Закону визначено, що «Український народ» – це громадяни України всіх національностей. Тут само розмежовано поняття «українська нація» та «Український народ», а саме: «спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення...». Отже, поняття «нація» і «народ» українським законодавцем співвідносяться як частина і ціле, видове і родове.

Статус України як, з одного боку, національної держави, а з другого, – багатонаціональної, полікультурної, було закріплено в її Конституції 1996 р. У Преамбулі дано визначення Українського народу як громадян України всіх національностей, тобто в основі такого тлумачення є елементи і громадянської, і етнічної нації [9]. Українська держава, яка постала у 1991 р., значною мірою була
результатом національно-визвольного руху другої половини 80-х років ХХ ст. і відтворювала національну ідентичність через український державний прапор (синьо-жовтий), герб (тризуб) і державний гімн України. Ці споконвічні державні символи української незалежності сприйняли усі політичні сили, крім комуністів, однак навіть вони одноголосно підтримали Конституцію України 1996 р., яка
проголошувала державний прапор, герб та гімн.

Те, що поняття «Український народ» за Конституцією України є родовим щодо поняття «українська нація», підтверджує, зокрема, і стаття 11 Основного Закону, в якій ідеться про сприяння держави консолідації та розвиткові
української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові
етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. У цій статті на рівні загальних засад вирішуються два питання. По-перше, конституційно визначено характер та основний зміст політики держави щодо української нації, яка за чисельністю є основою українського народу. Ця політика зумовлена реальними наслідками складного
багатовікового історичного розвитку української нації в підневільному стані в
складі різних держав. Природно, що після проголошення незалежності український етнос очікує від держави активних заходів щодо поступового розв’язання проблем національного відродження.

По-друге, у ст. 11 конституційно визначено також характер і мету політики держави щодо корінних народів і національних меншин. Ідеться про сприяння з боку держави розвиткові їх «етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності». Цією статтею поняття «корінні народи» в українське право запроваджено вперше. Як правило, цей термін позначає категорію національних меншин, яка є самобутньою етнічною групою, що склалася історично і споконвіку проживає на території певної держави. Головна відмінність корінних народів та національних меншин, відповідно до Міжнародної конвенції Міжнародної Організації Праці 1989 р., полягає у наявності специфічних прав землевласності чи землекористування в тих регіонах, в яких корінні народи проживають.

Коли Україна ввійшла до складу Радянського Союзу, ці великі здобутки української нації щодо дружніх відносин з усіма меншинами в Україн замовчувались, однак акцентувались ідеї єврейських погромів в Україні, бандерівської загрози, національної нетерпимості для дискредитації ідеї українського націоналізму.
«Факти, однак, свідчать, що український національно-визвольний рух ніколи не пропонував досягти своїх цілей за рахунок чи всупереч неукраїнському населенню країни»

Для великої частини українського етносу національна ідентифікація залишається проблемою. Це не дивно, оскільки століттями
заперечували національну ідентичність українського народу, переслідували
українську мову і національну культуру. Звісно, визнавали існування українських
звичаїв, літератури українською мовою (це заперечити було неможливо), але «їх
вважали чимось таким, що існує на етнографічному рівні, а культура освіченого
суспільства – це, звичайно, російська культура. Українського ж інтелігента в Пітері чи в Білокам’яній називали не інакше, як “мазепинець”. Пізніше чіпляли ярлики “петлюрівця”, “бандерівця”«. За таких умов, коли за національну свідомість людину фізично знищували, важко очікувати відродження української самосвідомості за п’ятнадцять років, хоч ознаки цього процесу очевидні.
Отже, в Україні паралельно йде формування як української політичної нації (за термінологією Конституції України – Українського народу), так і відродження української етнічної нації, яка є титульною нацією Української держави.

[2]

Я не боюсь написати відкрито - шапо-єврей

Напомнило старый анекдот ещё эпохи Хрущёва.
Поспорили Хрущёв с Никсоном, какая страна демократичнее. Никсон, естественно: "У вас никакой демократии, у вас диктатура".
Хрущёв и говорит, давай, мол, выйдем на улицу, спросим у людей.
Вышли. Остановил Никсон какого-то прохожего, явно простого работягу и говорит:
- Вот у нас в Америке любой может прийти к Белому дому и крикнуть: "Долой Никсона!", а у вас?
А прохожий:
- Подумаешь! Я тоже могу выйти на Красную площадь и крикнуть: "Долой Никсона!"

[2]

Чи є доцільними зміни в Конституцію України? Вважаю, що так. Ось ініціатива відповідна.


У столичному Будинку офіцерів відбулися збори представників понад 20 політичних та громадських організацій. На них створено Координаційну раду громадського руху «Українці — етнічна нація». Мета — відновлення графи «національність» в державних реєстраційних документах. До громадської ініціативи долучилися: Спілка офіцерів України, Народний рух України, Конгрес українських націоналістів, УНСО, Українська партія, Українське козацтво, ВУТ «Просвіта»... Головою Координаційної ради обрано Героя України, генерал-лейтенанта, заступника голови Спілки офіцерів України Григорія Омельченка.


Координаційна рада підготувала «Звернення до українського народу». У ньому, зокрема, йдеться про те, що за часів перебування України в складі Російської та інших імперій колонізатори намагались знищити нашу національну ідентичність. Від 1991 року Україна незалежна. Проте пострадянська номенклатура, яка залишилась при владі, продовжувала денаціоналізацію. Так, 26 червня 1992-го Верховна Рада України прийняла Постанову «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження...» (№2503-ХІІ), якою, в порушення принципу верховенства права, закріпленого в міжнародних актах ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, вилучила графу «національність» з українського паспорту.


Втім, зберегли у свідоцтві про народження зазначення національності батьків дитини, а у свідоцтві про шлюб — національність кожного з подружжя. Але ці норми були скасовані 12 вересня 2002 року постановою №1367 Кабінету Міністрів України. А 10 листопада 2010-го КМУ на чолі з М. Азаровим ухвалив Постанову № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків...», якою завершив процес денаціоналізації українців, вилучивши графу «національність» з усіх бланків про державну реєстрацію. Цією постановою уряд позбавив 46 млн. громадян України (37 млн. етнічних українців) права вказувати в документах свою національність.


Таким чином, підкреслено в зверненні, здійснено юридичний етноцид титульної нації — українців. Цитата: «Сьогодні, з юридичної точки зору, українська нація і українці за національністю де-юре не існують».
«З часу ліквідації графи «національність» у свідоцтві про народження в Україні народилося понад 11 млн. дітей», ідеться у зверненні, але у їхніх свідоцтвах не вказана національність їх батьків. Отже, усі вони — національні безбатченки? «Україна перетворена на державу, яка є єдиною в Раді Європи і у світі, громадяни якої позбавлені права мати запис про свою національність в державних реєстраційних документах».


Власне, для того й створено Координаційну раду руху «Українці — етнічна нація», зазначено далі у зверненні, щоб повернути нашим громадянам права на добровільний запис своєї національної ідентичності в державних реєстраційних документах, що надасть змогу «всім, без винятку, представникам національних меншин, які проживають в Україні, реальне юридичне право ... задовольняти їхні культурні та освітні потреби, закріплені в Конституції України».


Автори звернення посилаються на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН від 1960 року «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам» (№ 1514-ХV), яка визнає право корінного народу на створення національної держави. Національною є така держава, де корінний народ (етнос) становить не менше 67% населення. Українці — це 78% населення країни. Але досі Верховна Рада законодавчо не закріпила статус українців як корінного народу України.


Відтак Координаційна рада руху «Українці — етнічна нація» вважає за необхідне законодавчо вирішити питання про повернення УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ його національного коріння. І просить Президента, Верховну Раду, Кабінет Міністрів України, зокрема, про таке:


— подати до ООН заяву про приєднання України до Декларації ООН «Про права корінних народів» та ратифікувати її, щоб вона відповідно до ст. 9 Конституції України стала частиною нашого законодавства;


— закріпити в Конституції України положення про те, що українці є корінною (титульною) нацією, а Україна — національною державою;


— повернути етнічним українцям та національним меншинам України право мати запис про національність у реєстраційних державних документах;


— зобов’язати державні органи реєстрації актів цивільного стану України внести запис «національність» у паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, у яких відсутній запис про національність, або видати відповідний вкладиш до цих документів.

[2]

Козак-характерник
Возможно, не прав, но я понимаю - "політична нація" и "етнічна національнiсть".

[2]

Козак-характерник
Затея глубоко реакционная.
И вы ещё обвиняете "пострадянську номенклатуру"!
В Союзе графа "национальность" это было святое. В автобиографии требовалось обязательно указать не только свою национальность, но и отца и матери, а порой могли поинтересоваться и дальше.
А нужно это исключительно для "процентных норм" по "Свободе".

[2]

но гордиться национальностью ... гордиться тем, что у тебя несколько генов отличаются от генов соседей? При этом не уверен, что этих отличий больше, чем отличий от других людей твоей же национальности.

За вроду дякую батькам,
За вдачу - Богу і родині
І поцілунок, що в зірках,
Що я живу на Україні!
Що маю гени доброти
І серце сповнене любові,
Що ми разом і я, і ти
Є українцями по крові!

[2]

Козак-характерник
Затея глубоко реакционная.
И вы ещё обвиняете "пострадянську номенклатуру"!
В Союзе графа "национальность" это было святое. В автобиографии требовалось обязательно указать не только свою национальность, но и отца и матери, а порой могли поинтересоваться и дальше.
А нужно это исключительно для "процентных норм" по "Свободе".

Я виділив червоним там... .."добровільний запис своєї національної ідентичності в державних реєстраційних документах"...Диявол ховається як завжди у дрібничках. Я, наприклад, хочу вписати свою національність в паспорт. А якщо людина стидається свого походження чи приховує його з інших мотивів, то тут вже її власний вибір. Але таку людину державна машина все одно візьме на олівець! Природу такого вибору треба вивчати і аналізувати, чому людина позиціонує себе, як перекати - поле. Може він є циганом, або вона є циганкою.

Старинная звонкая песня
Куда-то с собою зовёт,
По полю, по полю, по полю
Цыганская бричка плывёт.

Перекати-поле, перекати-поле,
Воля, вольная воля.

Козак-характерник
Возможно, не прав, но я понимаю - "політична нація" и "етнічна національнiсть".

Не зрозумів. Поточніть, що саме Вам є не зрозумілим? А краще наберіть в гугл, бо я надав лише уривок з дослідження. Там детальніше все розтлумачила авторка.

П.С. В душі, я є державником, державною людиною, а не патріотом. Патріот - це високопарне слово, навіть дискредитоване. А от побудувати такий механізм, щоб дійсно запрацював на благо українців, як швейцарський годинник, то була б цікава справа з точки зору професійного менеджмента. Щоб все по науці було вибудовано: чіткий план, мета, задачи, виконавці, методи реалізації, мотивації, контроль і прогнозування. Це як облаштувати хату, в якій комфортно було б жити. Шкода, що наша псевдоеліта не є амбітною, в кращому випадку - бариги, а так, переважно - окупанти, уламок денаціоналізованої і чужинської номенклатури, що пов'язана кров'ю з криміналом.

"добровільний запис своєї національної ідентичності в державних реєстраційних документах"[/color]...Диявол ховається як завжди у дрібничках. Я, наприклад, хочу вписати свою національність в паспорт. А якщо людина стидається свого походження чи приховує його з інших мотивів, то тут вже її власний вибір. Але таку людину державна машина все одно візьме на олівець! Природу такого вибору треба вивчати і аналізувати, чому людина позиціонує себе, як перекати - поле. Може він є циганом, або вона є циганкою.



П.С. В душі, я є державником, державною людиною, а не патріотом. Патріот - це високопарне слово, навіть дискредитоване. А от побудувати такий механізм, щоб дійсно запрацював на благо українців, як швейцарський годинник, то була б цікава справа з точки зору професійного менеджмента. Щоб все по науці було вибудовано: чіткий план, мета, задачи, виконавці, методи реалізації, мотивації, контроль і прогнозування. Це як облаштувати хату, в якій комфортно було б жити. Шкода, що наша псевдоеліта не є амбітною, в кращому випадку - бариги, а так, переважно - окупанти, уламок денаціоналізованої і чужинської номенклатури, що пов'язана кров'ю з криміналом.

а вот так.
человек,гражданин Украины, явно не то что не украинец, а даже и не славянин, пошёл добровольцем на фронт. не прятался, ни прикрывался отговорками - пускай украинцы воюют за свою землю.
допустим, погиб. а его дети не хотят терять национальную идентичность- их тоже

державна машина все одно візьме на олівець!

вариантов может быть уйма.

В душі, я є державником, державною людиною, а не патріотом.

вступает в противоречие с написанным раннее тобой.
національність не имеет НИКАКОГО отношения к тому, как ощущает,ведёт себя гражданин в своём государстве.

Сегодня, конечно, нет смысла об этом говорить, но было бы интересно посмотреть, как РФ осваивала бы Сибирь без участия Украины, если бы развал Союза произошёл не в 1991, где-нибудь в 70-м.

Та думаю также и освоила бы. Просто заробитчан с Украины было бы еще больше.
Но в целом согласен, излишне сладко поет Волгарь. Приторно. Потому как бессмысленно отрицать, что дешевый газ из Украины выбрали еще при Союзе. Как и уголь. И рассказывать теперь, что это ничего не значило для становления Союза тогда, и, соответственно, России сегодня – это просто передергивание фактов.
Хотя, конечно, и Украина тогда свою долю получила, как часть Союза. И немалую, этого тоже отрицать нельзя. А сейчас да, Украине остается сосать..лапу, а Россия в нефте–газовом шоколаде.

И во времена СССР же УССР за каждый метр кубический, поставленный вне республики, успела получить МИНИМУМ 10 КУБОМЕТРОВ ВЗАМЕН.
Насчет шоколада - в 90-е ые он был совсем не сладок. Во-первых, резко упали объемы - добыча нефти к началу нулевых снизилась с 570-ти до 360-ти млн. т. Во-вторых, это добро почти не приносило ничего в бюджет. С легкой руки МБХ со товарищи, нефтяные компании добывали сотни миллионов тонн СКВАЖИННОЙ ЖИДКОСТИ, которая становилась нефтью лишь после пересечения госграницы. Помнится, году в 1-ом в Нижнем пришлось пообщаться с чином из налоговой полиции. Оказалось, что все ее силы в тот момент были призваны срочно решать насущную проблему - в один прекрасный день крупнейший в Европе Новогорьковский НПЗ оказался СДАН В АРЕНДУ некому ООО, зарегистрированному на Байконуре. В результате платежи в бюджет упали НА ПОРЯДОК (Байконур в то время - налоговый офшор)
И лишь посадка владельца самой прозрачной российской компании, не успевшего продать по сходной цене 2 ПРОЦЕНТА МИРОВЫХ РАЗВЕДАННЫХ ЗАПАСОВ НЕФТИ!!!, привела в итоге к тому, что добыча нефти выросла в РФ в 1,5 раза, а налоговые поступления от нее - В ШЕСТЬ РАЗ!!!

И во времена СССР же УССР за каждый метр кубический, поставленный вне республики, успела получить МИНИМУМ 10 КУБОМЕТРОВ ВЗАМЕН

Бреше і навіть не червоніє...
1 З 1965 по 1985 Україна влила в енергосистему СРСР - приблизно 600 млрд м3
2 З 1985 по 1991 - Україна добувала 30 млрд м3 . при споживанні 40-45 млрд м3 - тобто отримала назад менше 100 млрд м3
3 З 1991 по 2019 - споживання впало до 30 млрд м3 , при стабільному видобутку 20 млрд м3

Як бачимо фантазії нижнєгородського татарина - треба ділити мінімум на 20..