Еміграція, заробітчанство

І персонально до Ермакса. Я розумію, що є комплекс провини за те, що там гинуть люди, а у відні, куди вас вивезла робота, все добре. Це не погано розповідати, яка погана у відні опера та і взагалі важно жити. Трохи брехня звичайно, але то таке, точка зору лише. А от заклики з ваших вуст до боротьби до останньої краплини крові, шеймінгу дописувачів які не в Україні або хочуть виїхати, та закликів до примусового повернення чоловіків, а краще і жінок, в Україну вже давно віддають фарісейством, і викликають відразу. Тобто досягають прямо протилежного ефекту від задуманого.

Для простих українців війна як почалася у 2014, так і триває досі. Це у пропагандонів термін "війна" змінюється з методичками в залежності від цілей (АТО, ООС, СВО).. Незмінною залишається лише москальська мова, бо коли вони намагаються щось писати солов'їною, то виходять "пекельні борошна"

Звичайно, для 99% українців війна почалась у 2022 році, а не в 2014.

Соромлюсь запитати, частина Донбасу + Крим це у вас 1%, які відчули війну у 2014? Тільки не треба розповідати, що всі як один чекали пуйла і щасливі від рузького міра.
Туди ж (до вашого 1%) військові, яких відправили воювати з інших регіонів + туди ж сім'ї цих військових, які відчули нестачу рідних чоловіків.

..............
Ви справді вважаєте, що краще тут роздавати поради де за кордоном "смачніше годують" та де кращі ніштяки роздають? І що в Україні цього ніколи не буде, а буде все ще гірше чим, навіть, зараз? Це більше підіймає дух?

Кто захочет уехать, тот уедет и без этой ветки.
То, что "там" живут богаче, чем здесь, вроде, общеизвестно.
То, что здесь будет тяжело, пока идёт война, да и несколько лет после, тоже понятно любому здравомыслящему человеку. Хотя не знаю, может, на западе люди живут в материальном отношении так же, а кто-то даже лучше, чем до войны.
До конца войны мужчины отсюда не уедут. Женщины, кто хотел, уже уехали.

Считаете, что можно/нужно "підіймати дух" розовыми сказками о том, как у нас всё классно и как все зарабатывают по 100 тыс.? Кто-то поверит? Разве что дети.

P.s. Насчёт Арлингтонского кладбища ошибся. Не знал, что там 320 000 захоронений. У нас меньше - за 1,5 года этой войны. Но Арлингтонское кладбище основано в 1865 году, т.е. это число за 158 лет.
Если у нас прибавить хотя бы погибших в ВОВ, то у нас будет заметно больше.

Ну яке ще ВОВ? Навіщо ця кацапско-совєтьска підміна назв? Коли чую ВОВ - чекаю далі почути про бандерівців.

[1]

..............
Ви справді вважаєте, що краще тут роздавати поради де за кордоном "смачніше годують" та де кращі ніштяки роздають? І що в Україні цього ніколи не буде, а буде все ще гірше чим, навіть, зараз? Це більше підіймає дух?

Кто захочет уехать, тот уедет и без этой ветки.
То, что "там" живут богаче, чем здесь, вроде, общеизвестно.
То, что здесь будет тяжело, пока идёт война, да и несколько лет после, тоже понятно любому здравомыслящему человеку. Хотя не знаю, может, на западе люди живут в материальном отношении так же, а кто-то даже лучше, чем до войны.
До конца войны мужчины отсюда не уедут. Женщины, кто хотел, уже уехали.

Считаете, что можно/нужно "підіймати дух" розовыми сказками о том, как у нас всё классно и как все зарабатывают по 100 тыс.? Кто-то поверит? Разве что дети.

P.s. Насчёт Арлингтонского кладбища ошибся. Не знал, что там 320 000 захоронений. У нас меньше - за 1,5 года этой войны. Но Арлингтонское кладбище основано в 1865 году, т.е. это число за 158 лет.
Если у нас прибавить хотя бы погибших в ВОВ, то у нас будет заметно больше.

Ну яке ще ВОВ? Навіщо ця кацапско-совєтьска підміна назв? Коли чую ВОВ - чекаю далі почути про бандерівців.

Опять стеб.
Такое впечатление, что, сидя в Австрии, вы просто упиваетесь своим положением по сравнению с теми, кто воюет или вообще остался в Украине.
Вы достаточно разумный и образованный человек, но при этом вещаете нонстоп исключительно лозунгами и призывами... Посмеиваясь в душе как над теми кто это все воспринимает за чистую монету, так и над теми, кто пытается возразить.
Абсолютно беспроигрышная позиция, если единственная цель - самоутвердиться и при этом тупо ложить на всех остальных.

Для простих українців війна як почалася у 2014, так і триває досі. Це у пропагандонів термін "війна" змінюється з методичками в залежності від цілей (АТО, ООС, СВО).. Незмінною залишається лише москальська мова, бо коли вони намагаються щось писати солов'їною, то виходять "пекельні борошна"

Звичайно, для 99% українців війна почалась у 2022 році, а не в 2014.

Соромлюсь запитати, частина Донбасу + Крим це у вас 1%, які відчули війну у 2014? Тільки не треба розповідати, що всі як один чекали пуйла і щасливі від рузького міра.
Туди ж (до вашого 1%) військові, яких відправили воювати з інших регіонів + туди ж сім'ї цих військових, які відчули нестачу рідних чоловіків.

Ок, виправлюсь. 99% від тих, кого вона не зачепила географічно протягом 2014-2015 рр.

Я Вам скажу, что вполне резонное желание здравого человека, не лежать на кладбище, хоть оно и Арлингтонское.
Как говорил ныне покойный классик:
"Пусть лучще над тобой смеются, чем плачут" (М. Жванецкий)

Питання в того, що для нормальної людини природньо захищати своє майно, бізнес, сім'ю, дітей. Відстоювати свої права. Якщо цього немає - то лишається психологія +- раба. Я працюватиму і робитиму те, що мені скажуть, якась сім'я та дах над головою, який мені не належить.
Участь в захисті так і робота в силових структурах не пов'язана із загибеллю. Вона пов'язана із ризиком загибелі та каліцтва при діяльності, яка нагадує "гру" в хованки з виявленням противника який також ховається і нанесенням ударів по ньому.
Тобто військова служба - це прийняття додаткового ризику. Але він нічим не відрізняється від ризику хвороб, ДТП та всього іншого.

Взагалі у сучасному світі з його поточною війною і людожерськими режимами демократія прийде до двопалатного парламенту.
Нижча палата займатиметься всіма цивільними речами - медициною, освітою, ремонтом доріг, пенсіями. Й верхня палата - така собі хунта, яка встановлюватиме відсоток від ВВП, який втрачається на безпеку, в тому числі поліцію, армію, спецслужби і т.п. Ну і яка може втручатися в цивільні справи, якщо вони мають військовий аспект. Верхня палата обиратиметься серед тих, хто служив або служить і не перебуває в маразматичному віці (тобто +- у резерві).
В усіх інших випадках популістські політики отримають забагато влади. А популістські країни будуть з'їдені авторитарними режимами (або віджато їх майно, як в рф віджали компанії, заводи та літаки), а Захід лише продовжує постачати критичні комплектуючи, хоч і напівконтрабасом. Бо це ж "робочі місця".

Ну яке ще ВОВ? Навіщо ця кацапско-совєтьска підміна назв? Коли чую ВОВ - чекаю далі почути про бандерівців.

Опять стеб.
Такое впечатление, что, сидя в Австрии, вы просто упиваетесь своим положением по сравнению с теми, кто воюет или вообще остался в Украине.
Вы достаточно разумный и образованный человек, но при этом вещаете нонстоп исключительно лозунгами и призывами... Посмеиваясь в душе как над теми кто это все воспринимает за чистую монету, так и над теми, кто пытается возразить.
Абсолютно беспроигрышная позиция, если единственная цель - самоутвердиться и при этом тупо ложить на всех остальных.

З чого ви це взяли? Я чесно намагаюсь повернутись, але я не можу собі дозволити уан уєй тікет - мені по роботі потрібно мати можливість вільного перетину кордону. Через бігорів та йому подібних процес наразі настільки ускладнений, що роботодавець виявився неспроможним вирішити це питання. Тому так, став пздболом. Проте, все ж таки сподіваюсь що питання буде вирішене і я повернусь.

За розрахунками Центру економічної стратегії, станом на кінець червня 2023 року за кордоном через війну перебуває 5,6–6,7 млн українців. Це на 0,3–0,5 млн більше, ніж у кінці 2022 року, коли їх кількість складала 5,3–6,2 млн осіб.

Переважна більшість біженців – жінки та діти. Згідно з даними Європейської служби статистики, станом на травень 2023 року, найбільша частка українських біженців перебуває в Німеччині (27%) та Польщі (24%).

Згідно з опитуванням Info Sapiens на замовлення ЦЕС, переважна кількість українців (63%), які зараз перебувають за кордоном, планують повернутися до України. Проте багато чинників ставлять під сумнів повернення біженців.

Передусім, що довше триватиме війна, то більше українців адаптуються до життя за кордоном. Зокрема деякі українці (6,8%) вважають, що перспективи для їхніх дітей там є кращими. Люди із зони бойових дій можуть не мати куди повертатися. Їхнє повернення залежатиме від того, як швидко відбудовуватимуть їх регіони або ж чи буде можливість переїхати до інших регіонів України.

Важливим чинником є поточний статус зайнятості. Менш схильними до повернення є студенти іноземних навчальних закладів (на 68% менш схильні, ніж ті, хто не є студентами) та люди, які не працюють, але активно шукають роботу (на 45%, ніж ті, що не працюють і не шукають).

Велику роль грає дохід: люди з високим доходом до війни більш схильні до повернення, тоді як ті, які мають високий рівень доходу зараз – менш схильні.

За допомогою кластерного аналізу Центр економічної стратегії виокремив чотири групи біженців:

Перша група (25% від усіх біженців) – це класичні біженці: переважно жінки середнього віку з дітьми, які виїхали до Польщі. Вони не є дуже адаптованими до життя за кордоном і переважно жили в населених пунктах, які перебували поза зоною бойових дій, але потерпали від ракетних обстрілів. Основна причина виїзду за кордон – побоювання за власну безпеку.

Друга група (29% від усіх біженців) – це квазітрудові мігранти, які виїхали за кордон не тільки через війну, а й для роботи. Є найбільш адаптованими до життя за кордоном. Зовнішні фактори – як бойові дії, так і політика української держави – найменше впливатимуть на їх рішення щодо повернення до України.

Третя група (29% від усіх біженців) – це професіонали, які переважно працюють за спеціальністю та менше готові працювати не за нею. До війни вони часто мали власний бізнес. Є більш лояльними до України та частіше, ніж інші, планують повернутися в Україну.

Четверта група (16% від усіх біженців) – це люди із зони бойових дій, українці, які найбільше постраждали від війни. Найбільш готові робити кроки для адаптації за кордоном, водночас висловлюють найбільшу готовність до повернення в інший регіон України, якщо повернутися до рідного буде неможливо. Їх рішення щодо повернення залежатиме від створених умов для цього.

Розрахунки показують, що в залежності від різних сценаріїв, за кордоном можуть залишитися від 1,3 млн до 3,3 млн українців. Це на 0,4–0,6 млн осіб більше, ніж прогнозувалося станом на грудень 2022 року. Неповернення українців матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,7% до 6,9% ВВП щороку.

Потік українських біженців загострив дефіцит житла у багатьох європейських містах. Попит на орендне житло в останні місяці різко зріс, а пропозиція залишається обмеженою. Це призводить до зростання цін та погіршення ситуації на ринку нерухомості.

Європейці нарікають на брак пропозиції та високі ціни на жито, що викликано низкою факторів

Потік українських біженців загострив дефіцит житла у багатьох європейських містах. Попит на орендне житло в останні місяці різко зріс, а пропозиція залишається обмеженою. Це призводить до зростання цін та погіршення ситуації на ринку нерухомості. Про це пише Bloomberg.

Україну залишили понад 5 млн громадян, багато хто з них влаштувався в столицях ЄС. Наприклад, в Естонії оренда житла за 2022 рік зросла в середньому на 22%. Середня вартість оренди в Амстердамі зросла на чверть, у Дубліні – на 20%. У Парижі та Берліні темпи зростання перевищили 10%.

Експерти попереджають про загрозу зростаючої нерівності: молодим сім'ям та випускникам вишів чим далі тим складніше знайти житло за доступною ціною.

У найбільших містах Європи орендарі стикаються з гострим дефіцитом пропозиції, який підштовхує ціни до рекордно високого рівня. Підвищення ставок по іпотеці змусило людей відмовитися від покупки нерухомості, так само як інфляція збільшує вартість будівельних матеріалів, перешкоджаючи появі нового житла у Європі.

Політика уряду та тенденції роботи після пандемії підштовхнули кваліфікованих іноземних працівників, які часто можуть платити більше, ніж місцеві жителі, до Парижа, Дубліна, Берліна та Лісабона, тоді як повернення студентів після COVID-19 підштовхнуло попит у таких місцях, як Лондон та Амстердам.

Тенденція до стрімкого зростання орендної плати після пандемії не є унікальною для Європи, але вона посилилася на континенті через відносно невеликі розміри міст і більшу концентрацію історичних і малоповерхових будівель.

Дефіцит житла особливо гострий у столиці Нідерландів, тому що місто стало магнітом для іноземців: у 2022 році 18 000 новоприбулих переїхали до міста з населенням близько 882 000 осіб. Голландські компанії, такі як ING Groep, Royal Philips і Just Eat Takeaway.com, за останні роки розширили свою робочу силу.

Сприятливий податковий клімат міста зробив його привабливим для великих міжнародних компаній, таких як Tesla та Netflix, які створили тут європейські штаб-квартири. «Надзвичайне» зростання населення призвело до того, що в місті не вистачає близько 200 000 будинків, йдеться в останньому звіті міської влади.

Населення Дубліна зросло майже на 12% за останнє десятиліття, оскільки державні податкові пільги створили стимули для глобальних фармацевтичних і технологічних компаній, таких як Meta Platforms, Google від Alphabet і Pfizer, розмістити там свої європейські штаб-квартири.

Ця політика починає викликати негативну реакцію, оскільки компанії часто називають житло однією з головних проблем для найму та утримання персоналу.

У Цюріху, де знаходиться найбільший дослідницький центр Google за межами Сполучених Штатів, рівень вакансій для оренди квартир становить лише 0,07 відсотка, а черги на перегляд квартир регулярно розтягуються на понад 100 осіб.

Уряди намагаються знайти рішення, але вони часто обирають короткострокові рішення, які, як правило, мають зворотний ефект.

Понад 5000 орендодавців у Дубліні повідомили про припинення продажу своєї нерухомості у другому кварталі після того, як уряд запровадив обмеження орендної плати.

Шведська система оренди квартир, що контролюється державою, створила багаторічний список очікування в Стокгольмі та ринок суборенди, де є непоодинокі повідомлення про хабарі для того, аби зняти житло.

«Контроль цін на оренду – це найгірша політика, яку ви можете запровадити, оскільки він ще більше обмежує пропозицію. Політики, як правило, досить зосереджені на тому, що вони можуть зробити для ринку сьогодні, але вирішення таких типів питань постачання займає щонайменше десятиліття», – сказав виконавчий директор HousingAnywhere, платформи оренди, яка працює в столицях Європи Джорді Зельманн.

У потоці українських біженців переважають жінки, що створює великі проблеми для інтеграції їх за кордоном. Адже ні прийом, наданий українкам на Заході, ні отриманий безпрецедентний рівень доступу до ринку праці не гарантують їхньої адаптації. При цьому більшість повертатися не має наміру. Про це пише The National Interest.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну минулого року до країн Європи та за її межі втекли мільйони українців. Однак частка жінок серед дорослих українських біженців наближається до 70% у більшості країн, що приймають.

Це йде врозріз із колишнім досвідом: так, у ході міграційної кризи в Європі у 2015-2017 роках жінки становили лише 30% усіх прохачів притулку. За іншими даними від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у 2022 році з усіх, хто отримав допомогу в рамках організації, жінки склали трохи менше половини.

У контексті України йдеться про «фемінізацію» біженців. Термін «фемінізація» відображає не стільки збільшення частки чи кількості жінок-мігрантів, скільки поява нового, типово жіночого різновиду міграції починаючи з 1980-х: жінки переїжджають за кордон самостійно в пошуках роботи (а не йдуть за чоловіками) і стають основними здобувачами для своїх сімей.

Українки, які тікали від війни, зіткнулися з новими обов'язками. Їм доводиться не тільки справлятися самим і шукати роботу, а й дбати про супутників-утриманців (в основному це діти та літні, причому в деяких випадках ще й з особливими запитами та потребами), одночасно підтримуючи фінансово родичів та членів сім'ї, що залишилися на батьківщині.

Іноді ці проблеми стають непереборними: деякі зрештою повертаються, міняючи безпеку на чужині на звичний устрій вдома. За даними Міжнародної організації з міграції, 10% усіх українських біженців, які залишили країну після початку активних бойових дій у лютому 2022 року, повернулися додому.

Однак ні прийом, наданий українкам у Європі та США, ні отриманий безпрецедентний рівень доступу до ринку праці ще не гарантують їх економічної інтеграції у суспільство за межами батьківщини.

Успіху цих програм можуть перешкодити такі проблеми як розпад сім'ї, відсутність адекватного та доступного догляду за дітьми, соціальна ізоляція, розрив між освітою та фактичним працевлаштуванням, надлишок кваліфікації або, навпаки, її відсутність, невизнання дипломів та вчених ступенів у країнах, що приймають, тощо.

Щоб не допустити навантаження звичної системи надання притулку та оперативно захистити права новоприбулих, Європейська комісія вирішила надати громадянам України статус «тимчасового захисту», який має на увазі посвідку на проживання, працевлаштування, житло, соціальне забезпечення, медичне обслуговування, освіту тощо.

З іншого боку Атлантики уряд США запустив програму під назвою «Об'єднуємося заради України», за якою українці отримали право приїхати до США поза межами звичайної програми переселення на початковий термін у два роки. Українці, які прибули до США «гуманітарним коридором», також мають право на працевлаштування та номер соціального страхування, а також на федеральну допомогу та пільги для біженців.

Але і Європейський Союз, і уряд США запропонували швидкі та ефективні засоби захисту громадян України поза межами звичної системи. Це красномовно свідчить, що нинішня система прийому біженців застаріла.

Надання працевлаштування та новонабуті навички можуть розширити можливості біженців, коли вони повернуться додому, щоб відновити свою країну, а цю перспективу вкрай заохочує український уряд, надаючи підприємствам гранти для створення робочих місць та відновлення робочої сили. Зеленський нещодавно заявив: «Якщо люди не повернуться, у нас не буде сильної економіки».

Але як пише видання, схоже, що більшість українців про повернення не думають. Думка, що «всі українці хочуть повернутися додому», не підтверджується даними досліджень та опитувань.

За даними голландського Інституту Клінгендал, навіть до початку повномасштабних бойових дій кожен четвертий дорослий українець мріяв про еміграцію.

Найбажанішим напрямком був ЄС, але до цього списку потрапили й інші країни, зокрема США та Канада. Більше того, дослідження моделей репатріації показує, що «насправді саме жінки та діти мають найнижчу ймовірність повернення, особливо якщо війна затягується, а діти «пускають коріння» у школі на новому місці. А демографічний склад українських біженців саме такий.

Українська війна затягується, і назрів перехід від антикризових та короткострокових заходів до довгострокової політики та підтримки.

З прицілом на цей уряд США висунув нову державно-приватну ініціативу та підписав меморандум про взаєморозуміння з «Партнерством для біженців» на підтримку працевлаштування та економічної інтеграції.

У партнерство входить понад 300 транснаціональних компаній, які підтримують біженців за допомогою найму, навчання та наставництва. Мета цього партнерства – мобілізація американських та міжнародних підприємств та корпорацій на працевлаштування біженців (зокрема українців) у США та інших країнах, що приймають. Це також наголошує на спільній відповідальності – наріжному камені Глобального договору ООН про біженців.

Логічно, що інтеграційні можливості Європи можуть із часом вичерпатися – це стосується ринків праці, освіти, житла та багато іншого. Окрім тих, хто вирішить повернутися додому, багато українців захочуть мігрувати далі у пошуках кращої долі або возз'єднатися з членами сім'ї, розкиданими по всьому світу, – адже саме діаспори стимулюють подальшу міграцію.

Оскільки на території США вже перебувають сотні тисяч українців (як старожилів, так і новоприбулих), дедалі більше українців захочуть до них приєднатися. Станом на 2019 рік у США проживало близько 355 тис. українських іммігрантів, і щонайменше 300 тис. українських біженців прибули сюди за останні півтора роки.

В Ірландії із 5 вересня українських біженців почнуть поетапно розміщувати у наметах, що використовуються для проведення фестивалю «Електричний пікнік». Про це пише IrishMirror з посиланням на рішення влади.

Департамент інтеграції Ірландії підтвердив газеті, що на початку вересня підписав контракт на використання об'єкта у Страдбаллі (селище в Ірландії, в графстві Ліїш, провінція Ленстер) для розміщення до 750 біженців протягом шести тижнів.

У пояснювальній записці йдеться, що «ділянка оточена з усіх боків безпечним парканом» і «кожному жителю буде видано бейджик на шнурку з посвідченням особи з фотографією, яку вони мають пред'явити на вхід та вихід».

«Захищений майданчик буде пристосований для розміщення низки наметів із сімейною конфігурацією на 3 та 6 осіб у міру необхідності».

Також наметове містечко буде укомплектовано командою, яка включатиме менеджера об’єктів, менеджера громади, соціальний персонал, персонал служби харчування, прибиральниць, охорону та медичний персонал.

Місцева влада також хоче створити намет, у якому буде місце для розваг та відпочинку дітей.

Представник Департаменту інтеграції підтвердив, що з лютого 2021 року 92,4 тис. українців поселилися в державному житлі у Ірландії. Понад 10 тис. біженців прибули з України з травня, в середньому 650 людей прибувають на тиждень. За оцінками, протягом наступних кількох тижнів можуть продовжувати прибувати до 500 осіб щотижня.

Посадові особи Департаменту інтеграції заявили, що зараз існує «значна нестача ліжок», а житло в туристичному секторі «заповнено», і є замало нових варіантів. Пропозиції комерційного житла також скорочуються «місяць за місяцем». Також біженці мають залишити студентські гуртожитки, адже у коледжах Ірландії починається новий навчальний рік. Наразі чиновники визначають локації, де зможуть встановити наметові містечка. Підбирають місце, де можна буде розгорнути табір, подібний до Gormanston Camp. Його торік так само використовували для розміщення біженців у Ірландії. Найближчими тижнями до 2 тис. українців у Ірландії можуть залишитися без житла. Уряд країни продовжує шукати альтернативні варіанти поселення для біженців.

Українські біженці, які проживають у готелях та інших місцях з обслуговуванням, повинні щодня платити за харчування €10 з дорослого і €5 з дитини

Українські біженці, які проживають у готелі в західноірландському графстві Мейо, висловили занепокоєння у зв'язку з розпорядженням уряду про те, що вони повинні платити за власне харчування. Про це повідомляє видання Independent.

Раніше цього року уряд Ірландії оголосив, що українські біженці, які проживають у готелях та інших місцях з обслуговуванням, повинні будуть платити за харчування €10 з дорослого і €5 з дитини щодня.

Однак це рішення зустріло спротив з боку мешканців готелю Breaffy Woods поблизу Каслбару, в якому проживають 333 українські біженці та 132 заявники на отримання міжнародного захисту з інших країн.

У листі, надісланому керівництву готелю, українські мешканці заявили, що їжа не відповідає стандартам, встановленим Всесвітньою організацією охорони здоров'я, і «не еквівалентна запропонованій ціні». Вони висловлюють свою «стурбованість і колективну незгоду» і стверджують, що мігранти з інших країн, які перебувають у центрі, не повинні платити за харчування.

«Адміністрація готелю не зобов'язує мешканців інших національностей платити за харчування, що можна розцінювати як дискримінацію», – йдеться в листі.

За схемою, яка була запроваджена для зменшення витрат держави, мігранти, які відмовляються платити, будуть розглядатися як такі, що відмовляються від наданого їм житла, і їх попросять виїхати.

«Пряма загроза виселення українських сімей, у разі несплати продовольчих внесків, порушує умови директиви про тимчасовий захист в країнах ЄС для осіб, переміщених в результаті російського вторгнення в Україну, згідно з якою надання житла є обов'язковим», – додається в листі.

Лист, підписаний «мешканцями приймального центру Breaffy Woods», був адресований Вілсону Берду, генеральному директору готелю.

В Ірландії перебуває близько 85 000 українських біженців, які отримали тимчасовий захист після втечі від російського вторгнення. На відміну від шукачів притулку, вони можуть працювати або претендувати на соціальні виплати, в тому числі на допомогу по безробіттю.

Українці, які проживають у Breaffy, отримали листа від Департаменту рівності 17 липня, в якому повідомлялося, що нові збори за харчування є обов'язковими. У ньому також говорилося, що будь-які витрати на прання білизни або утримання домашніх тварин «більше не будуть покриватися цим департаментом».

«Якщо ви не сплачуватимете цей внесок за харчування, постачальнику послуг з розміщення доручено повідомити про це цей департамент, і ви не зможете залишитися в цьому помешканні», – йдеться в листі.

У готелі заявили, що їм було рекомендовано переадресувати питання ЗМІ до уряду, і поширили заяву, в якій йдеться про рішення уряду від жовтня минулого року ввести плату за харчування для осіб, які користуються тимчасовим захистом у «фінансованих державою місцях проживання».

Нова програма передбачає надання допомоги та часткову компенсацію витрат для осіб, які вирішать повернутися

Чеський уряд готує спеціальну ініціативу щодо добровільного повернення біженців до України. Про це повідомляє Radio Prague International.

Нова програма передбачає надання допомоги та часткову компенсацію витрат для осіб, які вирішать повернутися. Уряд планує визначитися з видом підтримки, на яку буде виділено кошти.

Про це йдеться у проєкті шостої поправки до закону, відомого як lex Ukrajina, що регулює права та обов'язки українських біженців у Чехії. За даними МВС Чехії, у країні перебуває близько 360 900 біженців з України, які отримали тимчасові захисні візи, переважно жінки та діти.

«Необхідно реагувати на зростаючий попит іноземців на допомогу у поверненні до України. Хоча ситуація в Україні багато в чому не є задовільною, доречно запропонувати допомогу тим, хто зацікавлений у поверненні», – йдеться у повідомленні.

Раніше повідомлялося, що у Чехії виявилося надто багато молодих чоловіків з України, які не роблять нічого для захисту своєї країни. «Коли сюди приїхали біженці з України, мені повідомили, що 80% з них жінки та діти, і я припускав, що решта, 20%, будуть переважно літні чоловіки та літні жінки. Що ж, здається, я помилився, чи ця інформація була неточною. Вчора мене відвідав мер Находа (місто в Чехії в Краловеградецькому краї, адміністративний центр однойменного району – «Главком») Ян Бірке. І він мені сказав: «У Наход направили тисячу українців, і значну частину – не кажу, що більшість – значну частину з них складають молоді чоловіки», – сказав він.

Ну так, чомусь всі натягують на надзвичайну ситуацію правила що працювали у звичайному житті. Чомусь людям здається що 6+ мільйонів біженців - це норм ситуація і варіантів що їх можуть без їхньої згоди повернути - взагалі не існує. Звідси увесь цей наївняк про суди, порушення прав людини і т.п. булшіт.