Політичні дискусії архів

[2]

PS. Будь на вашем месте, скажем, andrijk, тут же прибежал бы наш топ-менеджер и раскритиковал бы нелогичность первого утверждения . Утверждать существование некоторого факта допустимо и при отсутствии его объяснения.

Ась? Где что там нелогично? Бегло пролистал - не увидел.
PS: и относительно манер - можно попросить не поминать меня всуе? Я так никогда не делаю по отношению к тем, кто этого не делает сам. И в ответ прошу того же. Есть вопрос ко мне, даже если возник он в процессе дискуссии с другим автором, пож-ста - задавай прямо, всегда отвечу.

Это я так плюсовал

[2]

Так, авжеж! Ще б пак!

Авжеж! Так савєти "попрацювали", що раді німцям були. І не лише у Львові. І далі "працювали" в тому ж дусі...І це лише частина "роботи"...

Через ряд об'єктивних причин і злочинних промахів лідерів СРСР, радянські війська, зазнаючи величезних втрат у бойовій техніці та живій силі, відступали на схід

Долаючи початкове безладдя, радянські власті стали організовувати більш упорядкований відступ. Вони застосовували традиційну російську тактику «спаленої землі», що, за словами Сталіна, мала «зробити нестерпним життя в тилу ворога». Відтак усі промислові підприємства, якими могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшніших руйнувань від відступу радянських військ, які висадили в повітря багато визначних споруд міста, ніж від наступу німців. У Донбасі більшовики затопили майже всі шахти; було також зруйновано гігантський комплекс заводів при Дніпрельстані та всі 54 домни в республіці.

Поспішний відступ Червоної армії мав трагічні наслідки для тисяч політичних в'язнів у тюрмах Західної України, де мучилися безвинно арештовані люди, в основному українські патріоти. Не в змозі вчасно евакуювати їх, протягом тижня, з 22 по 29 червня 1941 р., НКВС провів масове винищення в'язнів без огляду на те, які звинувачення проти них висувалися. Масові вбивства відбулися у Львові, Самборі та Станіславі, що в Галичині, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, та Рівному і Луцьку на Волині, де загинуло ще 5 тис. Організовані слідом за масовими депортаціями та наростаючим терором радянського режиму, ці екзекуції поглибили відразу західних українців до радянської влади. Тому не дивно, що частина населення Західної України зустрічала німців як визволителів. Багатьом українцям Німеччина видавалася єдиною зовнішньою силою, яка могла змінити статус України в Європі і допомогти українцям у боротьбі проти більшовизму.

Коли щось таке обговорюють - завжди згадую книжку "Дефіляда в Москві" - така собі альтернативка ...

[2]

https://history.wikireading.ru/325572

Є і така точка зору. Є інші. Все було. І чорне, і біле, і сіро-буро-малинове...Кожна ситуація і обставини є унікальними. Не треба робити узагальненнь. Гріх перетворює людину на вбивцю і самогубця не залежно від національності. Але завжди перемогає Любов! Всі ми є дітьми Божими, а значить браттями і сестрами! Давайте любити один одного, як вчив Христос! На цій оптимістичній ноті припиняю дискусію. Кожний зробить свої висновки.

[2]

Кот в мешке - это скорее исключение, чем правило.
Как правило, избирают людей с политическим опытом, а не певцов и комиков прямо с подмостков.
Но нарід же отчаялся (с)...

Ничего подобного. Это современный тренд прихода в политику по всему миру несистемных людей. Чем так уж Трамп сильно отличается от Зеленского, такой же же менеджер в недвижимости,ТВ, учебных курсах не имевший никакого отношения к политике.
Видимо,люди интуитивно понимают, а до политического истеблишмента до сих пор не доходит что мир слишком быстро меняется чтобы продолжать жить по старым клише и мифам освященным в университетах где оседают такие же отставшие от реальной жизни профессора.

Вы - революционер, это я уже понял.
Долой профессуру, даешь кухарок у руля!
И ваша защита экстремиста Кахане тоже о многом говорит.

Между прочим, Трамп 30 лет рвался в политику. И, кстати, если бы не специфика американской избирательной системы - проиграл бы.

Аlександр
Гордість - це гріх ! Вже про це писав ...

Только одни с немцами воевали, а другие нет.

Другі з червоною чумою. Один хрін - окупанти.

[2]

Только одни с немцами воевали, а другие нет.

Вивчай, куме! Українське підпілля виникло раніше за червоне.

Незабаром після приходу німців на Україні виник підпільний рух, що був головним чином реакцією на політику нацистів. Йому сприяло те, що німцям бракувало війська для належного контролю над величезними захопленими територіями. До того ж на Україні вже існували підпільні організаційні мережі ОУН, більшовиків і - на північному заході - поляків, кожна з яких мала власні партизанські сили. Рекрутів для партизанської війни з німцями було достатньо - їхні ряди поповнювали найрізноманітніші особи: колишні червоноармійці, українські націоналісти, члени комуністичної партії, євреї, перебіглі поліцаї, утікачі-остарбайтери тощо. До них приєднувалися ті, хто просто шукав нагоди виступити проти нацистів. Оскільки велика частина України є степом і тому непридатна для партизанської війни, то партизани в основному зосереджувалися в північно-західній частині країни - в лісах Волині, болотах Полісся та Карпатах.

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою «Поліська Січ» (пізніше перейменовану на Українську повстанську армію) з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців «у ліси», щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН-Б та ОУН-М, що ховалися від переслідувань Коха.

Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра, як вважалося, знадобиться, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього краху спонукали й такі нагальні причини: по-перше, з посиленням німецьких репресій проти місцевого населення селяни вимагали, щоб ОУН вжила заходів для їхнього захисту, й, по-друге, коли наприкінці 1942 р. з Білорусії у Північно-Західну Україну почали проникати радянські партизани, потрібно було, щоб ОУН узяла на себе роль «народної армії», перш ніж це зроблять більшовики.. У результаті об'єднання окремих відділів Української національної самооборони, січових військових формувань ОУН у жовтні 1942р. була створена Українська Повстанська Армія (УПА ). Вона стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти більшовицьких партизанів. Улітку 1943р. УПА здійснила низку успішних боїв з окупаційними військами, внаслідок яких величезні території України були фактично під її контролем.

21-25 липня 1943р. відбувся ІІІ Надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні вимоги організації в нових умовах: право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України незалежно від національної приналежності, свобода слова, друку, совісті й світогляду. Збір заявив , що ОУН бореться проти імперіалізму та проти імперій, тому має за противника як СРСР, так і нацистську Німеччину.

У середині 1943р. УПА С.Бандери насильно залучила до свого складу майже всі загони Т.Бульби-Боровця та частини ОУН А.Мельника. рештки її утворили незалежне партизанське зєднання під назвою Українська Народна Революційна Армія (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів та німців аж до кінця 1943р. (на той час Т.Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий до концентраційного табору).

З кінця 1943р. центр УПА перенісся в Галичину, де тривала боротьба проти німецького терору. У зв'язку з територіальним поширенням дій УПА розділилася на кілька груп: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. Для загального керівництва було створено Головне командування УПА з Головним військовим штабом, який очолив безстрашний борець за волю України Роман Шухевич. Восени 1943р. Головне командування УПА прийняло рішення створити посаду Головного командира УПА, яким і став Р.Шухевич під псевдонімом Тарас Чупринка ( спочатку в ранзі підполковника, а з 22 січня 1946р.- у ранзі генерала-хорунжого ). На початку 1944р. УПА, за приблизними даними, нараховувала 100 тис. вояків.

Активізація дії УПА у західних регіонах України викликала занепокоєння не лише в німецького , а й у радянського командування, оскільки повстанці ставали "третьою силою", що намагалася втримати під своїм контролем значні території. Численні криваві сутички з радянськими партизанами свідчили , що УПА хотіла охопити якомога більше українських земель і ні з фашистами, ні з більшовиками владу ділити не збиралась. Щоб не випустити ситуацію в західноукраїнських землях з-під контролю, у серпні 1943р. за наказом радянського командування з Білорусії в район Ковеля та Любомля було перекинуто 2 тис. радянських партизанів, але, втративши в протистоянні з повстанцями півтори тисячі осіб, ці формування були змушені відійти. Про намагання УПА утвердитися як "третя сила" свідчить статистика: лише в жовтні-листопаді 1943 року вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів.

Повстанці були змушені в роки війни воювати ще й на третьому фронті - проти поляків. Початком конфлікту стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською Армією Крайовою 1941р. Незабаром ці терористичні акції були поширені й у Галичині та на Волині. Тільки на Холмщині 1943-1944рр. польські формування знищили майже 5 тис. українців. Спроби керівництва УПА досягти порозуміння і звертання митрополита А Шептицького успіху не мали. На Волині, в Галичині розпочалася різанина, жертвою якої стали не лише солдати, а й десятки тисяч мирних жителів, як українців так і поляків. Кривава українсько-польська боротьба, то спалахуючи, то затухаючи, тривала аж до 1947р.

Центральна ідея, яку відстоювало УПА , сформульована в одній із листівок: "Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу". Зростання лав УПА , поновлення загонів людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології і політики.

З наближенням лінії фронту до підконтрольних УПА територій її керівництво спочатку вирішило зайняти позицію невтручання в протистояння між вермахтом та Червоною армією. У цей час ставка робилася на збереження та зміцнення своїх сил, очікуванням слушного моменту для вирішального удару. З огляду на це, очевидно, і слід сприймати укладення угоди про ненапад у липні 1944р. між невеликою частиною УПА, що перебувало в горах на німецькому боці фронту, і вермахтом. Проте це були не союзницькі відносини, а вимушені кроки обох сторін. Німеччина вже не мала ілюзій щодо українського руху, про що вказано в одній з інструкцій головного штабу вермахту: "З огляду на ... ненадійність , не може бути мови про якісь спільні дії з УПА з подальшою метою. УПА...відмовляється воювати на боці німецького вермахту". І хоча на цьому етапі боротьба повстанці проти фашистських окупантів мали затухаючий характер, вона все ж тривала майже до останніх днів німецької окупації. 1 вересня 1944р. у районі Коломиї відбулася остання сутичка повстанців з гітлерівцями.

Отже, у роки Другої світової війни основною стратегічною метою ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль "третьої сили ", що представляє та відстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватись своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, очікування слушного моменту для вирішального удару.

Насчет, один хрен - в 41-44-ом на территории УССР было ПРЕДНАМЕРЕННО УНИЧТОЖЕНО около 3,5 млн. человек, отправлено на каторжную работу в Германию 2,5 млн. (из 41 млн. населения на 22/6/1941. Для этих 6 млн. совесткая и немецкая власть - УЖ ТОЧНО НЕ ОДНО И ТО ЖЕ.

Один червоний Голодомор все це перекрив.

[2]

А где же модераторы. АУ? Тут БЕЗНАКАЗАННО публикуют советскую (читай, реальную) версию истории в картинках, полностью противоположную тем басням, которыми кормили страну последние 30 лет, а вы молчите!
Насчет, один хрен - в 41-44-ом на территории УССР было ПРЕДНАМЕРЕННО УНИЧТОЖЕНО около 3,5 млн. человек, отправлено на каторжную работу в Германию 2,5 млн. (из 41 млн. населения на 22/6/1941. Для этих 6 млн. совесткая и немецкая власть - УЖ ТОЧНО НЕ ОДНО И ТО ЖЕ.

Одне і теж...Червона чума страшніше і підступніше.