ЛАД написав: Козак-характерник написав:shapo Скажіть відверто, яке ваше бачення на ці історичні постаті: Шептицький, Бандера, Мельник, Шухевич. І організації, які вони очолюваали. Також 14-я гренаде́рська дивизия СС «Гали́чина».
Ви вважаєте ці організації і їх лідерів злочинними? Чи ні? Розрізняєте їх? Чи ставите в один ряд?
Якщо вважаєте злочинними, чого хочете? Засудження їх на державному рівні Україною?
Деталізуйте своє бачення. В мене склалося таке враження із ваших критичних зауважень, що Ви негативно ставитеся до них всіх. Поясніть Вашу позицію детальніше і чого саме прагнете? Хочу зрозуміти.
Интересно было бы услышать и Ваш ответ на поставленные вопросы.
Добре, поясню. Хоча моя позиція повинна була бути зрозумілою з попередніх дописів.
Коротко...Це постаті історичні, що є частиною історії України.
Шептицький - справжня еліта України, меценат, що залишив великий матеріальний і духовний спадок.
Бандера, Мельник, Шухевич - очільники українського повстанського руху в той чи інший час. Про дивизію СС «Галичина писав вище. Це теж прояв національно-визвольних змагань українського народу.
Політичні погляди і цінності, що сповідували всі ці постаті були не однозначні, тому і точиться стільки дискусій навколо них: від ненависницьких і засуджуючих до апологетичних. Але треба дивитися на їх діяльність об'єктивно, а не з позицій власних цінностей і уподобань. Вони всі були дітьми свого часу і так чи інакше діяли в дусі тогочасних європейських практик. І методи, що використовували для досягнення своїх цілей і світоглядні цінності, що сповідували, то все було притаманно людям того часу: і добре, і погане. Я намагаюся не оперувати такими пафосними категоріями, як то герої, чи зрадники. Все це доволі суб'єктивно і залежить від цінностей, що сповідує людина, яка оцінює.
В сухому залишку мене цікавить наступне...
Ми живемо в незалежній державі Україні. Чи наближали ці люди час звільнення України від усіляких загарбників? Однозначно так, в той чи інший спосіб, плекали саму ідею незалежності. Помилялися іноді, десь висловлювали спірні гасла, лили кров свою і чужу. Треба розуміти тогочасні реалії, що точилася справжня війна і методи тоді не підбирали, жорстокість була зі всіх боків, білих і пухнастих там не було. І це все наша історія: складна, суперечлива, трагічна...Але наша історія. Не історія Німеччини, РФ, Франції, а НАША. А я виступаю за СВОЄ у будь якому прояві. Тому однозначно я ставлюся з симпатією до цих постатей, вони є цікавими для мене, як українця, щоб знати справжню історію, трагічну історію.
Ваш пост вночі видалили, але я встиг його прочитати, просто часу вчора відповісти не було. Ви там дорікнули мені в слові "теж" по відношенню до червоноармійців в контексті опису діяльності українського підпілля. Мовляв я применшив роль останніх і навпаки прибільшую роль перших. Ні, це не так. Чому? Бо апологетів "побєдоносія" і так вистачає. А тема українського підпілля завжди була ідеологізована і під забороною. І постаті, про які ми говоримо, завжди малювалися лише чорними фарбами, з негативною оцінкою. І пропаганда була настільки потужною, що свідомість багатьох наших громадян наповнена всіма тими міфами, що створювалися не в Україні. Розвінчання цих міфів необхідно. Бо ми живемо в незалежній Україні.
Що стосується червоноармійців...Це не була наша армія, а окупаційна. Але в ній було багато українців, які воювали з нацизмом. І шана їм за це і повага! Але й треба розуміти, що за незалежну Україну вони не воювали. Бо теж були дітьми свого часу, ошуканими дітьми свого часу, що дуже трагічно. Бо воюючи з нацизмом, вони захищали інший злочинний режим - червону вже чуму. Але вони теж є НАШІ.
Тому треба розвінчувати міфи чужі і створювати власну історичну міфологію, в позитивному розумінні цього слова, бо будь яка незалежна країна творить СВОЮ міфологію, СВОЇХ героїв. Це ознака, що притаманна будь якій незалежній державі. А той хто прагне жити міфологією країни ворожої, чи країни, що вже не існує і пішла в небуття, ну що ж, це теж їх вибір. Але це нагадує наступне...І мені шкода таких людей.
И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они - рабы.
А впрочем - зная. Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся - к датам.
А потому - любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный - все тот же раб.
Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех - все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре - новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы -
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.
Победа... Сделал дело - в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия - не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд - обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы - столетьями в плену...
На нашей улице - не праздник.
Мы проиграли ту войну.
9 мая 2002
Ворог програв. Та держава пішла в небуття. Нацизм теж був переможений. Обидві диктаторські режими програли. Україна є. І остаточна перемога НАША відбудеться, коли ми демонтуємо залишки червоної чуми в себе в хаті. І побудуємо нову хату: чисту і світлу, де є добро і порозуміння між братами і сестрами, а не ворожнеча, яку сіють зовні. Ми є народ-переможець!
