Конкурс від Finance.ua: розкажіть свою унікальну історію...

R2
Мой первый опыт заработка был в 4-м классе. Решил немного подзаработать перед
учебным годом. Были каникулы, время свободного много. Жил в своем доме и на огороде
росла большая груша. В том году она дала хороший урожай, груши были большие, яркого
желтого цвета немного с таким красным оттенком, сочные, сладкие, прям как мед и очень
много. Думаю, такие красивые груши висят и все равно никому до них нет дела, надо их
продать, как раз смогу перед школой подзаработать.
На следующий день с утра для пробы нарвал полный пакет и понес на рынок. Пришел, по
узнавал цены, нашел место, поставил среднею цену и начал торговать. Не прошло и пяти
минут уже есть первый покупатель. Думаю: "Отлично супер". Буквально еще пяти минут
не прошло, следующий и так примерно за полчаса все продал. Такой себе: "Ого, круто,
надо еще". Пошел за следующим пакетом. Вернулся, та же история сразу пошли продажи.
Стою такой, думаю: "Блин почему Я раньше грушами не занимался, во как их быстро
разбирают".
Подходит ко мне очередной покупатель, берет груши, расплачивается и говорит: "Спасибо
большое. С праздником Вас". Я на автомате отвечаю: "Спасибо и Вас". Я сам стою и
думаю, что за праздник может быть. Понятно, что у меня праздник, торговля идет хорошо,
но с этим навряд ли меня поздравляли. Ну ладно, стою дальше, торгую, очередной
покупатель говорить то же самое: "Спасибо большое. С праздником Вас". Опять, та что за
праздник такой сегодня, непонятно. А спросить страшно, за этим покупателем еще двое
стоит. Думаю, спрошу, подумают, что какой-то не опытный продавец, могут передумать
покупать. Дальше мысли: не знал и торговля хорошо идет, а если спрошу может масть
пропадет. Ладно, какая разница, что за праздник, главное торговля хорошо идет. Когда
уже на торговался, но все-таки интересно, что за праздник. И уже у крайнего покупателя
спрашиваю: "А не подскажите, что за праздник сегодня?" А мне отвечают: "Яблочный
спас". Поблагодарил, а сам стою и думаю: "Хорошо, что раньше не спрашивал, теперь
вообще ничего не понятно. Если яблочный спас должны яблоки хорошо брать, причем
здесь груши. Почему их брали, а не яблоки. Ну ладно, такой весь на положительных
эмоциях, какая разница. "
Мотивирован таким успешным днем, решил на следующий тоже идти торговать, но не
тут-то было, продал еле-еле только один пакет груш, через день опят продажи
минимальные. Был конечно удивлен почему так. И где в глубине души меня такая мысль
грызет: "Ага спросил, узнал, что за праздник, сбил себе масть, а теперь продаж нет, зачем
это сделал." Это сейчас понимаю, что не в этом дело, а тогда малой еще был.
Чуть позже от своей бабушки узнал, после того как ей рассказал эту историю, оказывается
на яблочный спас можно святить в церкви не только яблоки, но и груши и другие фрукты.
Теперь стало понятно в чем был секрет. Тогда и усвоил свой первый урок: продавай
нужный товар, в нужное время и в нужном месте.
Первые деньги, помню, потратил на модный тогда рюкзак для школы.
P.S. Этот рюкзак как-то спустя много лет нашел на чердаке у родителей, когда помогал им
делать ремонт. Было прикольно вспомнить день триумфа.

Бачу, претендентів багато на головний приз. Навіть, з самим першим повідомленням (яка тяга, до виграшу у всіх з’явилися)!
Батьки жили бідно, завершувалася ера СССР. Років з 5-6 я вже знав напам’ять конкьюктуру всієї склотари кінця Радянського Союзу. Молочна, винна, Дюшесна, горілчана – всі злачні місця, гендель мани, забігайлівки не могли скритися від пильного ока хлопця простого районного містечка українського краю. Промисел прозвітав влітку, з ранку до ночі – день довгий, часу вдосталь. Перші свої заробітки не пам’ятаю, але всі гроші були батькам, а я навіть не отримував ні копійки (таке виховання + бідність). Самий найбільший «заробіток» пам’ятаю, як зараз : злачне місце, п’яний дядько отримав, мабуть, зарплатню і скупився… додому. А саме, 13 бутилок портвейну, палка ковбаси і банка консерви «Турист». Але не розрахував сили, перебрав, і заснув біля водонапірної башні, а рядом, в кущі, хтось затягнув цей весь трофей. Я знайшовши «клад», насилу перетягнув в невеличкий приямок, і хутчіш до батька, за допомогою. Яка ж смакота була палка ковбаси і відкрита на Новий Рік консерва «Турист». P.S. Зараз, каюсь, і розумію печаль всього поступку. Наразі би і віддав ящик Фінландії, але тітка ГОЛОД+БІДНІСТЬ на той час, робила свою справу(((.
Моя пронирливість підігнала наступний кейс: через мій районний центр проходив потяг Луганськ-Львів, котрий зупинявся на 15 хвилин. У магазині КООПспоживспілка продавалися соняшникове насіння на кілограми. Мати жарила, а я під потягом крутив паперові куль очки і з відерця продав всім пасажирам, на стаканчик (прошу вибачення у провідниць, за знатний мусор у вагонах). За літо семирічний хлопчик на Орльонку став … оптовим покупцем соняшникового насіння, котре куплялося мішками. Профіт досягав до 100%. Особливо пам’ятаю здивовані очі рядових покупців радянського «овощного»… В ті юні роки, з’явився перший мій записник, котрий десь до сих пір береже мій батько (можу його спитати і надати як речовий доказ).
Наступний крок розвитку був розширення асортименту – жарені пиріжки, пиво і навіть горілчані вироби (так, був такий грішок). Зараз згадую з посмішкою, але Тітка Бідність гнала восьми-девятирічного хлопця жваво. Памятаю, як сильно на дитячу психіку вплинуло попадання восьмирічного хлопця з пивом… у транспортну залізничну міліцейську каталажку. Конфіскація всього «товару» + сильна психологічна травма, котрої хватило на три дні невиходу на працю).
В денну пору, коли було вікно в зупинках поїздів, я купивши в одному магазині цигарки, продавав поштучно-попачково, на вокзалі. Памятаю, як хазяїн магазину, зустрівши мого батька, питав: «Ти скільки цигарок куриш в день? Бо син купляє упаковками (самий оптовий покупець) і продавчині не вірять йому що це для тебе»… А батько жодного дня в житті не курив.
Осінню наступала шкільна зимня пора, але й там була «підзаробітна» діяльність. Жуйки «Турбо», «Love Is» придбанні за 30 км (на дорогу витрачалося до 2 годин, після навчання у школі), йшли на ура однокласникам з маржою 70-80%.
Середні і старші класи пройшли досить рівно і спокійно. Після школи, сімнадцятирічний хлопець пропрацював 3 місяці підсобником на будівництві. Кожен день з 7-00 до 20-00, плекаючи надію заробити копійчину за літо. Але не судилося, прораб з старшими вуйками з Закарпаття, гроші забрали, а ми підсобники – не отримали ні копійки (стандартна практика того часу). Така шарова праця, але гарний урок від долі, на все подальше життя.
На першому курсі технікуму (після пар), в 17 років, продавав старе –добре пиво на прогоні Київ-Фастів на початку нульових. Перші зароблені 50 доларів (котрі не віддавалися вже батькам) пішли на придбання свого першого комп'ютера.
Хто осилив багато букв – дуже дякую, можливо ніколи б не було такого кейсу, якби не Тітка Бідність, котра просила плюсанути тому юному бізнесмену .

Мій перший заробіток стався в 13 років.
Отже - мені 13 років, колекціоную монети...різні, а ще багато читаю про монети.
Одного разу приходить до мене додому товариш та й показує дві монети - 3 та 5 германських марок 1905 та 1911 років (срібні монети), в майже ідеальному стані. Товариш запитує про цінність монет та де їх можна продати чи обміняти на щось ...на м'яч чи на скейт. Глянув я в каталог та й занімів - одна монета рідкість R4 інша R5 (дуже рідкі монети). Запропонував товаришу 50 карбованців (всі мої багаторічні накопичення). Виявилось монети не товариша а його двоюрідного брата. Той брат у селі виміняв монети у іншого хлопця за якусь дрібницю.
Товариш та його брат теж зрозуміли що монети рідкісні та й відмовились від запропонованих мною 50 крб (виявилось що у мого товариша є точно такий каталог в який до того моменту він і не заглядав).
Щоб не втратити потенційний заробіток я повідомив хлопців що монети ДУЖЕ рідкісні та можуть коштувати по 1000 карбованців кожна, але приблизно - точну ціну взнаємо як продамо монети (у мене є знайомства). Хлопці розсміялись - на той час 1000 карбованців за монету для 13-річних хлопчаків несусвітні гроші, але погодились - продаж монет беру на себе (в їхній присутності), за вдалий продаж монет мені 10 відсотків.
Під час цілої низки пригод (затягне на пригодницький роман) обидві монети були продані мною за 600 карбованців (хоча мій товариш та його брат погоджувались й на 200). В результаті я заробив СВОЇ Перші гроші - 50 карбованців (менш ніж 10 % від суми продажу). Брат мого товариша купив м'яч та велосипед. Товаришу не дісталось нічого.
Через місяць приїхали батьки хлопчака з села (власники монет) - та зажадали повернення монет. Монети повернути було не реально, тож замість монет повернули велосипед, м'яч та залишок не розтрачених на жувальні гумки та морозиво грошей.
До мене теж приходила ціла делегація для повернення коштів у розмірі 50 карбованців.
Я відмовився їх повернути - заявив, що вони зароблені мною чесно, вони витрачені, крім того якби не я то було б не 600 крб а всього навсього 200....В результаті гучного скандалу мене залишили у спокої (мої батьки у тому числі).
Свої зароблені 50 крб я поклав до своїх зекономлених 50 крб, згодом на всю 100-ю накупив ювілейних монет Австралії (які згодом продав набагато дорожче).
Ось тоді вже я зрозумів деякі істини - легких грошей не буває, гроші важко заробити, якщо заробив то ще необхідно їх зберегти, а згодом витратити з розумом.

На початку міленіуму мені було 19 років і я поїхала з Києва у приморське містечко працювати офіціанткою у нічний клуб на самому березі моря (щось типу Казантипу). Місцерозташування мало дві сторони медалі, далі про них.
Вдень це був ресторан, де відвідувачі насолоджувались стравами індійської кухні та фруктовими фрешами. Я під час роботи під сонечком поступово засмагала, а деколи могла зробити перерву і покупатися в морі. А вночі, коли клуб розривався ді-джейськими сетами та мерехтінням стробоскопів відвідувачі тим самим берегом намагалися втікти, щоб не сплачувати рахунки, а одного разу хтось навіть намагався уплисти морем, аби всі веселощі оплатив офіціант. Також щоб убезпечити себе від крадіжок з боку персоналу начальник взяв паспорт, як гарантію. Працювала без вихідних майже два місяці: денні та нічні зміни то чергувалися, то взагалі можна було в дві зміни заступити на добу, а от коли настав час зарплати, то, за вирахуванням оплати за житло, яке знімав роботодавець, уніформу, харчування на роботі, битий відвідувачами посуд та ними ж несплачені рахунки мені видали зарплатню – 50 грн! Добре, що паспорт повернули (і не набрали на нього кредитів). Свою зарплату я витратила на квиток на поїзд додому, а з собою привезла засмагу і безцінний життєвий досвід.

Зазвичай, коли обмінюємося історіями заробітків, я згадую свій досвід з біткойном, коли це ще не було мейнстрімом, але то справді інша історія. Маємо повернутися до самого початку...

Перш за все хочеться подякувати організаторам конкурсу за приємні спогади, адже згадувати таке дійсно приємно. А найбільш приємно усвідомити, що перший заробіток не пов'язаний із першою роботою, бо це дійсно власноруч зароблені гроші у країні де заробітки поза основним місцем роботи ще також не були мейнстрімом )

СРСР. 1987 рік. Я малий як цуценя. Йду до першого класу, до своєї першої великої соціальної групи. Адаптація, взаємодія, нові стосунки і раптом, аналізуючи ті спогади, розумію, що в якійсь момент почав відноситися до класного ком'юніті як до ринку. Побачив попит на якісь вкладиші від імпортних жувальних гумок, фантикі, ще до чогось яскравого, вже не пам'ятаю. Вже не пам'ятаю детально, як і де знаходив, вимінював цей актуальний товар. Але точно пам'ятаю чим вимірювався перший комерційних успіх - повні кишені монет: 1, 3, 5 і навіть 10 копійок. Шалені гроші в часи, коли економна дитина була здатна витрачати 10 рублів до двох тижнів. Повні, важкі кишені. Тепер в мене такі бувають лише коли два тижні збираю здачу від маршруток ))

Чим все скінчилося. Насправді, не було класичного "батькі до школи" чи будь-якої іншої конфронтації зі шкільною адміністрацією. Але дуже скоро мого класу стало замало і я вийшов завойовувати "інші ринки", було лише питанням часу, коли я зустріну хоч якусь протидію. І це був старшокласник (як для мене), учень 3-го класу - майбутнє пострадянського бізнес середовища, - але певно він того ще не розумів, оскільки лише наполегливо, майже ввічливо, попросив припинити мою комерційну діяльність, навіть не вимагаючи частину прибутку. Відбувшись легким переляком, я згорнув свій перспективний, буквально кажучи, "першоклассний" стартап.

На цьому, окрім першого заробітку, я отримав неоціненний досвід і розуміння, що, в разі твого успіху, завжди знайдеться хтось, хто захоче тебе зупинити, або заволодіти частиною цього успіху, тим більше якщо це просто гроші. І дуже неприємно розуміти, що нашу державу я досі асоціюю з тим третьокласником і його імовірним рекетирським майбутнім.

Хочу рассказать на конкурс свою историю о заработках. Объективно - она уникальная, стоит первого места. Уже почти два часа не понимаю как это сделать: в каком месте на вашем сайте. Мои кредиты закончились в СССР. А для моей истории сегодня последний день...увы.

Всем здравствуйте, первый заработок был таков...
Начало 2000 я и пару друзей нашли для себя лёгкий на тот момент заработок, сбор металла !!! Сейчас я понял что это было начало моих заработок!

Я до сих пор помню, как заработал свои первые в жизни деньги!
Было это в далеком 1983 году, когда булочка «малютка», треть литра кваса и стакан сладкой газировки из автомата стоили 3 копейки; фруктовое мороженное 7 копеек; пломбир в стаканчике 12. Имея от 15 до 25 копеек уже можно было выбирать между пломбиром на палочке, эскимо в шоколадной глазури, либо «запретной Пепси Колой»…
И вот в те времена, когда мне только-только исполнилось 6 лет, я гонял со своим лучшим другом по району. Однажды июльским утром мой отец решил меня с пользой занять и предложил мне собрать немного липового цвета (чтобы в дальнейшем он мог его высушить и заваривать чай) и пообещал заплатить по 1 рублю за килограмм липового цвета. Он рассчитывал что я, даже с помощью друга, соберу не более 500-600 грамм…
Получив такой заказ мы, вместе с моим первым в жизни деловым партнером, сразу же принялись за работу с таким энтузиазмом, что это стало заметно всем проходящим ровесникам. Когда все мальчишки двора собрались вокруг нас, мы были как Том Сойер в момент покраски забора…
Быстро оценив «рынок труда» и не имея верхнего предела в заказе на липовый цвет мы, впервые в жизни, стали работодателями и платили сдельную заработную плату – 50 копеек за килограмм. Каково же было удивление моего отца, когда к вечеру мы с другом принесли домой более 6 килограмм липы! Так как изначально не было оговорено предела заказа – ему пришлось рассчитаться и предупредить нас, что завтра уже собирать ничего не нужно. После получения денег и раздачи зарплаты мы с партнером получили почти по 2 рубля чистой прибыли! Таким образом, мы за один предприимчивый день обеспечили себе пару недель «сладкой жизни»!

Почав заробляти в 7 років внас в селі своє хозяйство 42 сотки землі все засажували овочами ми з сестрою дуже з малку почали допомагати нашій мамі в роботі адже батько був закордоном і вона дуже багато мала роботи таким чином вона нас наймала зробили щось то 2,чи 5, гривень на морозиво потім підріс і в 13 років поїхав працювати на стройку підсобником до Києва тоді я з друзями і односельчанами заробив за тиждень свою першу 1 тисячу гривень і після того так і їздив по зароьбітках аш до 18 років потім армія 3,5 роки потім закордон і зарас так як кажуть люди гастролірую....