Еміграція, заробітчанство

Дивно що хтось ще це лайкає. Бачу - багатьом погано за кордоном. Ковбаса є - самоповаги - ніт. Я живу у Відні в неприпустимо гарних умовах. В 50 метрах від пляжу з видом на канал в будинку з модними мопами та квартирі з італійськими меблями. Але це нічого не міняє - я тут абсолютно чужий і людина другого сорту. І якщо вам легше від того що ви себе заспокоюєте що ось ви мову підтягнете і до вас будуть ставитись краще - це ваша справа. Я таким аутотренінгом страждати не збираюсь і все прекрасно розумію.

Добре що ви перестали жлобитись та стали винаймати прйнятне житло.
Не можу сказати що до мене стали відностись гірше ніж в Україні.
В Україні дебілів вистачало навіть на керівних посадах.
В Німеччині є люмпени які сидять на російській пропаганді. Для них всі іноземці вороги і заважають жити.
Так що в якості соціального відношення виходить те що було в Україні.
Але в Німеччині не ломають голови сусіди на парковках, не давлять на переходих, мости не розвалюються з нехмлою вірогідністю скупатись разом з авто. Я вже не кажу про все інше що прилітає кожної ночі.
Якщо вам це підходить, ок, живіть з цим. Можливо в майбутньому.
А зараз сидіть в Остерайху як біженець втікач.

Відень - це наша стара українська метрополія, в якій найбільш щаслива та свідома частина України розвивалась та квітла. Саме тому українці відчувають себе у Відні як вдома. І їм тут не потрібні ані зелені картки, ані навіть австрійськи номери чи водійські посвідчення. І до чого тут Трамп та ICE? І що мені тут здобувати? І про яку втечу розмова? Я ж був в Києві в червні минулого року. Як можна втекти, повернутись а потім знову втекти?

Как-же, как-же.
Помню.
Вы кажется к чему-то себя готовили, в спортзал ходили, вес сбрасывали.
Может даже броник примеряли перед зеркалом?
Геройски вернулись в Украину. Я уж готовился увидеть фотку автомата с выцарапанным airmax78 (как наш геройский Долярчик выложил). Не, не увидел.
Небось пошли в ТЦК и ...не взяли? Сказали что в Вене вы нужнее Родине?
ШтЫрлиц вы наш. Мы вами гордимся неописяемо. Когда возвращались в Вену, вы как, на коровьих копытах контрольную полосу переходили? Или как в прошлый раз - на парашюте прыгали?
Извините, не могу писать, все плывет перед глазами, это слезы умиления и гордости за вас. Берегите себя. На рожон не лезьте. Хотя, я знаю, вы меня не послушаете, герой вы наш. Да прибудет с вами Сила!

Тримайте себе в руках. На потязі Укрзалізниці "Київ - Пшемшль" я повертався. У військоматі був. Медичну комісію пройшов. Військовий квиток отримав. Сказали що поки я більш потрібний на економічному фронті. Але сказали бути до всього готовим і форму підтримувати. Чим я і займаюсь сумлінно. 193 см - 83 кг.

Плачу от умиления.
Ну вы там держите экономический фронт, панфиловец вы наш.
Если шо, обвязывайтесь гранатами и под банкомат бросайтесь.
Вам памятник нужно поставить нерукотворный.

Набір слів якийсь. Соціальний статус, залученість, самоповага жодним чином не залежать від того чи людина в еміграції, чи на батьківщині.

Максімка мабуть хоче сказати що в нього був в Україні соціальний статус.
Але соціальний статус був примарний як виявилось.
В іншому разі максімка не жив би в соціальному житлі для люмпенів.

Дивно що хтось ще це лайкає. Бачу - багатьом погано за кордоном. Ковбаса є - самоповаги - ніт. Я живу у Відні в неприпустимо гарних умовах. В 50 метрах від пляжу з видом на канал в будинку з модними мопами та квартирі з італійськими меблями. Але це нічого не міняє - я тут абсолютно чужий і людина другого сорту. І якщо вам легше від того що ви себе заспокоюєте що ось ви мову підтягнете і до вас будуть ставитись краще - це ваша справа. Я таким аутотренінгом страждати не збираюсь і все прекрасно розумію.

У вас комплекс неполноценности, сходите на ветку по психологии к Виталиану, он с вас недорого за прием возьмет.
Это какой-же уровень нарциссизма должен быть, чтобы так страдать от отсутствия восхищения окружающих?
Шота у меня нет ни таких комплексов ни ощущения что меня тут как-то на сорта делят. Да, живу не овноблоковом неохруще, а местной "сталинке". Но мне норм, пляж недалеко, район спокойный, питание регулярное и сбалансированное, шапку надел, люди вполне приемлемые, хоть это и НЙ. Вот ездили в прошлом году в отпуск, на юг НДЖ, городок Кэп Мэй, так хоть узнали наконец, что такое настоящая американская приветливость.
Кстати, я уже несколько дней порываюсь спросить.
Ветка назыается "Эмиграция и заробитчанство".
Ну, ладно, со мной все ясно, я - эмигрант презренный.
А вы?
Не эмигрант?
СТало быть - заробитчанин?
Что вы там, клубнику собираете? Или на стройке бетон лопатой кидаете?

Приїзжайте в Київ. Допоможемо, чим зможемо!

Я провів місяць в Києві та Одесі в червні минулого року. Ну це важко. Жити на 22 поверсі і кожної ночі підриватись та йти в хол перечікувати тривогу. А вранці - на роботу... Важко. І це тоді ще не було проблем з електроенергією.

Може пожаліти ще Вас? Живете своє найкраще життя, маєте можливості які є тільки у 0,01%, жодним чином не дотичні до війни та ще ниєте?

Это не нытье, это проявление нарциссизма и лицемерия.
Типа "Проколол шину в Ролс-Ройсе, пришлось на Бентли ехать, пожалейте меня, нищеброды".

Припиніть щось за мене домислювати. Що за ідіотська звичка? Кому і на що я скаржуся? В Києві/Україні зараз нормально жити неможливо. Це що - скарга? Чи це просто констатація факту? Те що емігранти ніколи не будуть сприйматися як місцеві - це скарга? Це об'єктивна реальність. До речі, ви ж в Польші живете? То кому як не вам це знати? Але якщо хочете себе обманювати - будь-ласка.

Ви реально ниєте. А мені в Польщі нормально, напевно через те що нема такої великої корони як у Вас.

Це називається не корона а сходинка на якій ви знаходитесь в піраміді маслова. Ті хто був ніким в Україні і стояв на першій сходинці ледь зводячи кінці з кінцями - у 99% випадків в повному захваті від свого нового життя за кордоном. Особливо якщо пощастило вимутити у добрих європейців якесь пристойне житло та сісти на соціал в X разів більший ніж була зп в Україні. Але чим людина стояла вищє в цій піраміді - тим більш тверезо вона дивиться на своє місце в закордонні. І це не про скарги - це про об'єктивність.

Я наконец понял, кого наш венский узник мне напоминает!

трагедія це ставати чужим для власних доньок.
Я носив їх на руках з народження. ще пам'ятаю, як вони засинали у мене на плечі.
А тепер для них я просто зображення в телефоні.
Я не бачив їх півтора року.
Півтора року я не можу їх обійняти. Не можу взяти за руку.
Ловлю себе на тому, що намагаюся згадати, як це — тримати в своїй руці дитячу долоньку
І жодній людині в цій країні до цього немає діла.
Жодній.
Не лякають російські ракети, лякає байдужість і легкість, з якою одні руйнують мільйони життів інших, а самі живуть найкраще життя

В отличиии от 99% М18-60 встретивших 24.02.22 в Украине, у вас была возможность избежать такой ситуации.
Не думаю, что государству Украина есть какой-то прок от ваших телодвижений с флиппингом.