Еміграція, заробітчанство

Так це кілька років зусиль!! Шалених зусиль! В 40+ мову вивчити можна лише через неймовірну мотивацію, десь на рівні мотивації життя/смерть. А тут таке питання не стоїть взагалі, вона ще навіть не звикла до нових кратно більших доходів, вона в ейфорії))

Тітка дружини, 76 років, пів року як виїхала, вже зараз має сертифікат А2.
IMHO, головне бажання, чи у неї щелепа не та?
Якщо їй є куди повертатись, плюс там ще житло здать, то звісно нафіг нада.

А2 - это не за полгода.
Явно она учила и поддерживала по жизни.
Когда-то очень популярно было учить немецкий.

Життя в австрійській столиці не дуже дешеве: оренда квартири може забирати від 800 до 1000 євро на місяць.
Комунальні платежі типові для Європи - 120-180 євро на місяць.

Перепрошую, але це не дорого, в Варшаві/Кракові стількі ж.
Фішка Відня що там повно соціального житла, якщо доведете що підходите під нього (музиканти, артисти, художники ітд нужденні) - то будете мати за умовні 200 Євро те що інші мають за 800-1000 Євро.

Так Максим плакался слезами, которые оказались крокодильими?
Каков подлец...

За окупасов уже писал, все эти видео о том как страшно иметь жилье в Испании слегка преувеличены так как:

1. Единственное жилье нельзя окупировать. Тоесть 90% населения впринципе не могут пострадать от этого. Так же как и украинцы - для большинства тут хоть бы 1 дом купить.
2. Обычные дома/квартиры за 200-300к (99% жилья) в обычных домах/урбанизациях окупируют ОЧЕНЬ редко так как консьерж, охрана - сложно.

В группе риска по сути только 3 вида недвиги:

1. Жилье за 50к в супер унылых районах типа Joan XXIII (в Аликанте) где 99% жителей всякие пакистанцы и куда полиция даже днем не заезжает.

2. Фермы в ипенях, 99% из которых из серии "дети уехали 20 лет назад, родители умерли, дом стоит годами пустой и даром никому не нужен".

3. Дорогая недвига стоимостью от ляма и дороже. Ну это уже бизнес где работают професионалы, вычисляют где никто не живет, взламывают охраную систему, заселяются, и даже не скрывают того что они захватили виллу - их цель не жить в ней, а сбить с владельца по быстрому 20-30к за выезд и идти на след объект. Не приятно конечно, но врядли какой-то украинец попадет в эту категорию. Кроме Борисова конечно, но и хрен с ним, если его виллу окупируют я не буду сильно грустить.

За окупасов уже писал, все эти видео о том как страшно иметь жилье в Испании слегка преувеличены так как:

1. Единственное жилье нельзя окупировать. Тоесть 90% населения впринципе не могут пострадать от этого. Так же как и украинцы - для большинства тут хоть бы 1 дом купить.
2. Обычные дома/квартиры за 200-300к (99% жилья) в обычных домах/урбанизациях окупируют ОЧЕНЬ редко так как консьерж, охрана - сложно.

В группе риска по сути только 3 вида недвиги:

1. Жилье за 50к в супер унылых районах типа Joan XXIII (в Аликанте) где 99% жителей всякие пакистанцы и куда полиция даже днем не заезжает.

2. Фермы в ипенях, 99% из которых из серии "дети уехали 20 лет назад, родители умерли, дом стоит годами пустой и даром никому не нужен".

3. Дорогая недвига стоимостью от ляма и дороже. Ну это уже бизнес где работают професионалы, вычисляют где никто не живет, взламывают охраную систему, заселяются, и даже не скрывают того что они захватили виллу - их цель не жить в ней, а сбить с владельца по быстрому 20-30к за выезд и идти на след объект. Не приятно конечно, но врядли какой-то украинец попадет в эту категорию. Кроме Борисова конечно, но и хрен с ним, если его виллу окупируют я не буду сильно грустить.

Единственное жилье - де? В Іспанії, ЄС, чи й в інших країнах?

Тітка дружини, 76 років, пів року як виїхала, вже зараз має сертифікат А2.
IMHO, головне бажання, чи у неї щелепа не та?
Якщо їй є куди повертатись, плюс там ще житло здать, то звісно нафіг нада.

А2 - это не за полгода.
Явно она учила и поддерживала по жизни.
Когда-то очень популярно было учить немецкий.

Спитав, сказала з німецькою раніше не мала справ, АЛЕ свого часу вчила, знала, працювала з англійською. Сказала англійська більш заважає, ніж допомагає.
Постійно десь ходе на якісь місцеві заходи та події. У серпні збирається на В1. Саме цікаве шо взнавала чи може десь працювать. Чим завершилось- не знаю, але зараз не працює. Саме прикол, шо сказала хоче заміж, до цього замужем була років 50 назад. Сказала повертатись ніяк не хоче.

Інша знайома, 75 років, виїхала з окупації до дочки в US влітку 2022, у неї відкрита 10-річна віза, не по програмі для українців. На курси не ходить, в них немає курсів для мігрантів, тільки школи, містечко типу село, місцевих заходів немає, репетитора онлайн наймать не хоче, англійську знає поганенько. АЛЕ... взимку пішла працювать у якійсь супермаркет(забув який саме), сказала важко, яле їй подобається, з англійської взнала ще пару слів по роботі і все. Шось їй з американського побуту нічого не подобається, сказала дуже поганий клімат, дуже хоче додому в Україну, її будинок знищено.
Я сказав їй подавать по програмі компенсації втраченого житла, але вона не знає де й як, дочка шось теж не дуже в цьому плані допомагає.

Еміграція, заробітчанство

News from Canada
(або сама правдива історія Еміграції та Заробітчанства)

Я ніколи не приховував, що родина моєї племінниці в лютому 2024 року переїхали в Канаду.
Місто Едмонтон, столиця провінції Альберта.
Чому саме туди? А хтось порадив, що там рай на землі - а особливо видають майже безкоштовне житло українцям.
Це виявилося обманом: рай на землі навряд чи був при мінус 26 з першого дня.
А житло шукали майже місяць. Іноді відвідували такі гнидники, що з порога розверталися.
Це при тому, що добиралися автобусами з двома пересадками по 1,5 години години в один бік.

Але житло знайшли майже випадково: реально шикарна дворівнева (!) квартира із власним невеликим двориком.
Головне:
1. Весь час треба пам"ятати знамените Правило життя:
"И запомни: имя твоё "Никто" и фамилия твоя "Никак".
Правило згадали після того, як створили Резюме номер 1000 та розповсюдили його за 1000 адресами.

2. Отримували СУТТЄВУ допомогу від Уряду Канади: а) перші 2 тижня в готелі з харчуванням безкоштовно, а потім 5 місяців поспіль - соціальна допомога по 2 100 доларів на місяць. З них 1700 доларів віддавали за оренду квартири а 400 доларів відкладували на майбутнє. б) гроші на харчі фактично НЕ ВИТРАЧАЛИ: зранку до вечора канадські благодійні організації або привозили все додому, або треба було піти до церкви, або під"хати в якийсь фонд.

3. До еміграції виявився НЕ ГОТОВИМ чоловік: впав в ступор повний. Роботу НЕ шукав і НЕ хотів шукати. Власне нічого дивного: ні у племінниці (39 років), ні у чоловіка (43 роки) немає і не було ніякої спеціальної освіти та кваліфікації. Але двох синів якось виростили. Останні 10 років жінка фактично ніде не працювала (перехоплювала якісь випадкові заробітки, готувала їсти, слідкувала за навчанням дітей - все як має бути). Чоловіку повезло - він працював НЕ МАЮЧИ жодної освіти крім школи на досить непоганих посадах - зовсім випадково колись - років 10 тому просто попав "в обойму". Не буду говорити, що за посада, але безкоштовне харчування було, чорні брюки та біла сорочка - і купа підлеглих. Ну так теж буває...

Нижче реальна сповідь племінниці після того, як все налагодилося.
Вперше все розказала так відверто.

Травень 2025. більше року в Канаді.

1. Ми купуємо тільки найнеобхідніше. Один раз зайшла після роботи в магазин, голодна і під гіпнозом: мінус 70 доларів на смакоти. Пожаліла що купила.
2. У магазинах можна купити шампунь за 15 доларів або цю шампунь за 3 долари під час розпродажу. Спостерігаю знижки.
Одяг: окремий вид мистецтва, ходжу в тому, що подобатися і не думаю що люди подумають. 😃 Ніхто не звертає уваги - тільки компліменти відважують, ніхто не засудить якщо ти одягнений "дивно". Коротше можу дозволити собі ходити у червоних "дивних" речах. (Примітка моя: а народ все засуджує костюми наших учасників "Євробачення-2025" - вони просто не в курсі).
3. Всі навколо тут переживають за Вид на прожиття, вічно стрессують на цю тему. А мені так спокійно - то живу без планів. Головне жити. Почуття таке що це точно дадуть, а якщо ні - то значить так має бути...
4. А взагалі це найважчий рік у моєму житті. Скільки я плакала, не могла їсти, не могла спати. І весь біль проживала одна, всю роботу робила одна, всі документи, пошук квартир, лікування, пошук роботи, оформлення всього - все на мені. Я тут ніби мати одиначка з двома дітьми та підлітком у пубертатному періоді.
5. І тепер розумію що це підготовка тільки ... психіка правда на межі руйнування, але з'явилося міцне почуття поххххму (Примітка: відредаговано мною) на багато речей, знаєш: такими "захисними колючками" обросла. Зрозуміла, що в мене є тільки "Я" і треба навчитися любити і поважати себе. І ніхто, крім себе, мені не допоможе. Таке почуття самотності всередині, але від розуміння цього стало легше....
6. Якісь дурні ілюзії з очей впали.
7. Діти за рік практично повністю засвоїли англійську, дуже добре вчаться в канадській школі. Старшого будемо віддавати на курси Програмування - реально хлопець розвивається. Додам що в школі все безкоштовно.
8. Але й Канада цікава зовсім інша - не така зрозуміла, як Україна, просто по цікавому інша і хочеться її повивчати, зрозуміти, понюхати та помацати. Стою на зупинці вранці чекаю на автобус і таке почуття що я тут мінімум два життя прожила 😄...

За окупасов уже писал, все эти видео о том как страшно иметь жилье в Испании слегка преувеличены так как:

1. Единственное жилье нельзя окупировать. Тоесть 90% населения впринципе не могут пострадать от этого. Так же как и украинцы - для большинства тут хоть бы 1 дом купить.
2. Обычные дома/квартиры за 200-300к (99% жилья) в обычных домах/урбанизациях окупируют ОЧЕНЬ редко так как консьерж, охрана - сложно.

В группе риска по сути только 3 вида недвиги:

1. Жилье за 50к в супер унылых районах типа Joan XXIII (в Аликанте) где 99% жителей всякие пакистанцы и куда полиция даже днем не заезжает.

2. Фермы в ипенях, 99% из которых из серии "дети уехали 20 лет назад, родители умерли, дом стоит годами пустой и даром никому не нужен".

3. Дорогая недвига стоимостью от ляма и дороже. Ну это уже бизнес где работают професионалы, вычисляют где никто не живет, взламывают охраную систему, заселяются, и даже не скрывают того что они захватили виллу - их цель не жить в ней, а сбить с владельца по быстрому 20-30к за выезд и идти на след объект. Не приятно конечно, но врядли какой-то украинец попадет в эту категорию. Кроме Борисова конечно, но и хрен с ним, если его виллу окупируют я не буду сильно грустить.

Единственное жилье - де? В Іспанії, ЄС, чи й в інших країнах?

Единственное (основное) жилье это где ты живешь 90% времени. Мы ведь говорим о тех кто сюда на постоянку переехал. Резидент Испании, живешь тут все время и владеешь домом/квартирой. Если это у тебя дача на 2 недели в году, смотри пункт 2 - не покупай в пакистанском районе, ферму в ипенях и виллу дороже ляма. Впринципе не такие уж сложные условия )

Еміграція, заробітчанство

News from Canada
(або сама правдива історія Еміграції та Заробітчанства)

Я ніколи не приховував, що родина моєї племінниці в лютому 2024 року переїхали в Канаду.
Місто Едмонтон, столиця провінції Альберта.
Чому саме туди? А хтось порадив, що там рай на землі - а особливо видають майже безкоштовне житло українцям.
Це виявилося обманом: рай на землі навряд чи був при мінус 26 з першого дня.
А житло шукали майже місяць. Іноді відвідували такі гнидники, що з порога розверталися.
Це при тому, що добиралися автобусами з двома пересадками по 1,5 години години в один бік.

Але житло знайшли майже випадково: реально шикарна дворівнева (!) квартира із власним невеликим двориком.
Головне:
1. Весь час треба пам"ятати знамените Правило життя:
"И запомни: имя твоё "Никто" и фамилия твоя "Никак".
Правило згадали після того, як створили Резюме номер 1000 та розповсюдили його за 1000 адресами.

2. Отримували СУТТЄВУ допомогу від Уряду Канади: а) перші 2 тижня в готелі з харчуванням безкоштовно, а потім 5 місяців поспіль - соціальна допомога по 2 100 доларів на місяць. З них 1700 доларів віддавали за оренду квартири а 400 доларів відкладували на майбутнє. б) гроші на харчі фактично НЕ ВИТРАЧАЛИ: зранку до вечора канадські благодійні організації або привозили все додому, або треба було піти до церкви, або під"хати в якийсь фонд.

3. До еміграції виявився НЕ ГОТОВИМ чоловік: впав в ступор повний. Роботу НЕ шукав і НЕ хотів шукати. Власне нічого дивного: ні у племінниці (39 років), ні у чоловіка (43 роки) немає і не було ніякої спеціальної освіти та кваліфікації. Але двох синів якось виростили. Останні 10 років жінка фактично ніде не працювала (перехоплювала якісь випадкові заробітки, готувала їсти, слідкувала за навчанням дітей - все як має бути). Чоловіку повезло - він працював НЕ МАЮЧИ жодної освіти крім школи на досить непоганих посадах - зовсім випадково колись - років 10 тому просто попав "в обойму". Не буду говорити, що за посада, але безкоштовне харчування було, чорні брюки та біла сорочка - і купа підлеглих. Ну так теж буває...

Нижче реальна сповідь племінниці після того, як все налагодилося.
Вперше все розказала так відверто.

Травень 2025. більше року в Канаді.

1. Ми купуємо тільки найнеобхідніше. Один раз зайшла після роботи в магазин, голодна і під гіпнозом: мінус 70 доларів на смакоти. Пожаліла що купила.
2. У магазинах можна купити шампунь за 15 доларів або цю шампунь за 3 долари під час розпродажу. Спостерігаю знижки.
Одяг: окремий вид мистецтва, ходжу в тому, що подобатися і не думаю що люди подумають. 😃 Ніхто не звертає уваги - тільки компліменти відважують, ніхто не засудить якщо ти одягнений "дивно". Коротше можу дозволити собі ходити у червоних "дивних" речах. (Примітка моя: а народ все засуджує костюми наших учасників "Євробачення-2025" - вони просто не в курсі).
3. Всі навколо тут переживають за Вид на прожиття, вічно стрессують на цю тему. А мені так спокійно - то живу без планів. Головне жити. Почуття таке що це точно дадуть, а якщо ні - то значить так має бути...
4. А взагалі це найважчий рік у моєму житті. Скільки я плакала, не могла їсти, не могла спати. І весь біль проживала одна, всю роботу робила одна, всі документи, пошук квартир, лікування, пошук роботи, оформлення всього - все на мені. Я тут ніби мати одиначка з двома дітьми та підлітком у пубертатному періоді.
5. І тепер розумію що це підготовка тільки ... психіка правда на межі руйнування, але з'явилося міцне почуття поххххму (Примітка: відредаговано мною) на багато речей, знаєш: такими "захисними колючками" обросла. Зрозуміла, що в мене є тільки "Я" і треба навчитися любити і поважати себе. І ніхто, крім себе, мені не допоможе. Таке почуття самотності всередині, але від розуміння цього стало легше....
6. Якісь дурні ілюзії з очей впали.
7. Діти за рік практично повністю засвоїли англійську, дуже добре вчаться в канадській школі. Старшого будемо віддавати на курси Програмування - реально хлопець розвивається. Додам що в школі все безкоштовно.
8. Але й Канада цікава зовсім інша - не така зрозуміла, як Україна, просто по цікавому інша і хочеться її повивчати, зрозуміти, понюхати та помацати. Стою на зупинці вранці чекаю на автобус і таке почуття що я тут мінімум два життя прожила 😄...

я так понимаю это история с хеппиендом

те кто не дожил до хеппиенда - им рассказать уже нечего

Еміграція, заробітчанство

News from Canada
(або сама правдива історія Еміграції та Заробітчанства)


1. Ми купуємо тільки найнеобхідніше. Один раз зайшла після роботи в магазин, голодна і під гіпнозом: мінус 70 доларів на смакоти. Пожаліла що купила.

Навіть не уявляю, скільки кілограмів смаколиків/солодощів можна придбати за один раз на 45 євро (приблизно 70 CAD) у Німеччині. Наприклад, минулого тижня Toffifee по 0,99 за 125 гр упаковку, Milka pralinen 1.79 за 110 гр.
Якщо ж мова не про солодощі, тим більше круто.

Еміграція, заробітчанство

News from Canada
(або сама правдива історія Еміграції та Заробітчанства)


1. Ми купуємо тільки найнеобхідніше. Один раз зайшла після роботи в магазин, голодна і під гіпнозом: мінус 70 доларів на смакоти. Пожаліла що купила.

Навіть не уявляю, скільки кілограмів смаколиків/солодощів можна придбати за один раз на 45 євро (приблизно 70 CAD) у Німеччині. Наприклад, минулого тижня Toffifee по 0,99 за 125 гр упаковку, Milka pralinen 1.79 за 110 гр.
Якщо ж мова не про солодощі, тим більше круто.

Та легко!