для доступу до статті треба ввести email
Як же НБУ вдається підтримувати стабільність національної валюти в такі складні часи воєнної доби? Відповідь проста: гроші дають союзники і чимало. Згідно НБУ: «у серпні - жовтні отримано понад $13 млрд зовнішнього фінансування. До кінця року очікується надходження ще майже $15 млрд». Згадайте, як раніше доводилося у МВФ гроші канючити — скільки різних умов виконували, як хитрували та обманювали, скільки принижень терпіли і часто лише заради одного однісінького мільярду. А зараз за півроку майже тридцять отримаємо і оком не моргнемо, а наступного року ще більше будемо вимагати. А коли МВФ натякає, що непогано було б і гривню трохи девальвувати, щоб навантаження на дірявий бюджет знизити, ще й невдоволену міну робимо і відмахуємося від фонду, як від набридливої мухи, мовляв: «ми НАТО захищаємо від російських варварів, а ви нам тут поради роздаєте. Ваше діло гроші задурно давати, а що, як і коли з ними робити, ми й самі знаємо».
Не знаю, скільки завзяття залишилося у народу, але те, що його достатньо в НБУ — сумнівів жодних, адже відмовити самому МВФ у проханні девальвувати гривню — це сміливий крок, все одно, що кинутися кусати руку, яка тебе годує. Але з іншого боку, що робити, коли на іншу шальку терезів, на противагу міжнародно-валютному невдоволенню, кинули тягар проблем, які можуть призвести до чималих соціальних та політичних негараздів, адже для переважної більшості українських громадян саме курс є індикатором стану справ економіці і відповідно мірилом економічних досягнень влади, яка у нас зосереджена в одному єдиному сакральному місці. А коли так, то девальвацію і спричинену нею інфляцію можуть сприйняти, як промахи того, хто ніколи не помиляється, а це точно не на користь незламній потужності. І якщо народ готовий простити правителю багато різних гріхів, то різка девальвація точно запам’ятається надовго. Он Віктору Федоровичу «долар по вісім» і досі згадують.
Чи не обернуться сьогоднішні досягнення болючими проблемами в майбутньому? Не виключено. За 9 місяців 2025 року дефіцит торгівельного балансу виріс до рекордних $39,9 млрд, що на 3% більше, ніж за весь минулий рік, і очікується, що на кінець року він становитиме $55,9 млрд, а це на 44% більше ніж минулого. Чого так? Бо імпорт зростає, а експорт зменшується. Кажуть, що зростання імпорту в першу чергу пов’язано з купівлею обладнання та товарів, необхідних для оборони. Може й так, але статистика демонструє, що імпорт споживчих товарів, наприклад, електромобілів за пільговими схемами, які навряд чи так необхідні фронту, теж зростає. В той же час, обсяги експорту зменшуються, і це теж не дивно, адже всім відомо, що зміцнення валюти шкодить експортерам, а її знецінення — імпортерам.
Як не крути і не розповідай про досягнення влади, а виходить, що вся сила нашої національної валюти лише в щедрості союзників, саме завдяки яким НБУ назбирав за роки війни чимало резервів? Але ж наївно думати, що так буде завжди. Уявімо, що війна закінчиться і союзники перестануть давати гроші. Що тоді?! Рекордні резерви закінчаться дуже швидко. Якщо не вірите, запитайте у Януковича. А потім, на мою думку, все, як завжди, закінчиться девальвацією і саме в найболючіший для громадян і найнеприємніший для влади спосіб — зразу і набагато, як це було при кожному з українських президентів. Схоже, що «курсові граблі», на які наступає практично кожна влада, передаються в спадок від одного президента іншому. Хоча, чому дивуватися, якщо всі керманичі України жили виключно проблемами сьогоднішнього дня, віддаючи перевагу короткостроковим цілям над стратегічними, а незалежний НБУ завжди був готовий їм в цьому допомогти! Тому й не дивно, що гасло «Втримаємо гривню сьогодні, а там якось буде» знову переможно майорить на Печерськими пагорбами.
