Політичні дискусії архів

[2]

А от приклад навпаки :
Австрійський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург вивчив українську мову, взяв українське ім’я Василь Вишиваний, писав вірші українською мовою і робив військову кар’єру в українському війську.

З елітою в Україні завжди було складно. Продажна. І наслідки відповідні. Доречі ймовірний варіант виходу з сучасної кризи.

«Обезголовлення» українського етносу стало чи не найбільшим «гріхом» Речі Посполитої, який, урешті-решт, обернувся проти неї самої. Ополячення та одночасне покатоличення української еліти посилювало не лише етнічну і конфесійну напругу, а й соціальну. В Україні склалася така ситуація, що еліта і простолюд мали різну етнічну свідомість, також різнилися конфесійно. Ця етнічна й конфесійна чужість сприяла загостренню соціальних конфліктів.

Наслідком «обезголовлення» українського етносу виявилася Хмельниччина, внаслідок якої на місці старої еліти постала нова козацька еліта, сформована як із простолюддя (козаків та покозачених селян і міщан), так частково і з шляхетських елементів, які не встигли полонізуватися. Хмельниччина була складним явищем. Відзначимо, що мала вона не лише ознаки соціальної, етнічної боротьби, а й ознаки громадянської війни. З польського боку воювали не тільки поляки, а й українці, зокрема шляхтичі. Ця війна, ведена з надзвичайною жорстокістю, призвела до прискорення полонізації української шляхти, оформлення козацької провідної верстви та породила антагонізм між українцями і поляками, відгомін якого іноді вчувається й сьогодні.

Однак козацька провідна верства, не встигнувши сформуватися, фактично зникла з політичної та культурної арени. Сталося це, очевидно, наприкінці ХVIII ст. Так, 1764 р. цариця Катерина ІІ повторно скасувала Гетьманщину, відновивши Малоросійську колегію. 1775 р. за її наказом російські війська зруйнували Запорізьку Січ. 1786 р. цариця ліквідувала Малоросійську колегію, запровадивши перед тим на теренах України губернський устрій. Як наслідок, українські землі були остаточно прикріплені до Російської імперії. Ці ж роки стали часом нищення засад соціального устрою краю. У 1780-х рр. було запроваджено кріпацтво, розформовано козацькі полки, на основі яких створювалися регулярні частини російської армії. 1785 р. Катерина ІІ видала «Жалованную грамоту дворянству», згідно з якою зрівняла українську козацьку верхівку із російським дворянством. На думку Євгена Маланюка, це був чи не найбільший удар по українській спільноті, позаяк та Грамота влила «нашу козацьку шляхту» в «безобличні шереги... чисто урядового «служилого дворянства» московського, що, силою речей, жадною «шляхтою» не могли бути, бувши додатком до адміністраційно-державної машини». Тож, як наслідок, «нашому народові було відтято його аристократію, яка, на додаток, перестала бути аристократією взагалі, тратячи свою національну й особисту індивідуальність, бувши вповні залежна від примхи того чи іншого урядового петербурзького чинника». Додамо ще від себе: «Жалованная грамота дворянству» розколола козацький стан — верхівка перетворювалася на дворянство, в той час як прості козаки за своїм статусом наближалися до безправного селянства. Таким чином, українська нація вдруге була «обезголовлена».

Звісно, не можна говорити, що це «обезголовлення» було абсолютним. Деякі нащадки козацької старшини — більшою чи меншою мірою — продовжували зберігати специфічну «малоросійську» національну свідомість. Проте вони не могли утворити «критичної маси», яка посприяла би творенню модерної нації. При цьому значна частина залишків цієї еліти, яка ладна була працювати на культурному полі, опинилася у столиці Російської імперії — в Петербурзі. На перший погляд це виглядає парадоксально, але в середині ХІХ ст. Петербург стає головним осередком української культури. Саме тут «відбувся» Тарас Шевченко. Тут реалізовував себе Микола Гоголь. Тут же з’явився перший український журнал «Основа», редагований Пантелеймоном Кулішем. Як бачимо, навіть «культурна голова» українства виявилася відокремленою від тулуба.

Микола Костомаров, один із провідних діячів українського «національного відродження», спеціально звертав увагу на те, що українці постійно втрачають свою еліту. Про це він писав у роботі «Дві руські народності»: «Доля південноруського племені влаштовувалася так, що ті, хто висувався з маси, звичайно втрачали і народність; за старих часів вони ставали поляками, а нині — великоросами: народність південноруська постійно була і тепер залишається надбанням простої маси. Якщо ж доля відцурається тих, хто висувається зі сфери прадідівської народності, то вона якось їх поглинає знову в масу і позбавляє набутих переваг». Тобто безелітарність українців Костомаров трактував як «долю», забуваючи, що за давньоруських часів українці мали свою еліту і «не губили» її. Роблячи висновок про безелітарність українців, письменник підштовхував до думки, що вони мали би служити «матеріалом» для росіян, хоч і доволі цінним.

При цьому Костомаров та його однодумці намагалися в пропагандистських текстах подати безелітарність українців як чесноту і навіть як перевагу, що допоможе їм стати народом-месією. Це бачимо у «Книзі битія українського народу» (1847 р.), створеній у середовищі Кирило-Мефодіївського братства. Вважається, що її автором був Микола Костомаров.

На початку «Книги...» зазначено: Бог, створивши людей, дав їм дві основні заповіді — мати істинну віру в нього і плекати рівність серед людей. Єдиний народ, який дотримується цих Божих заповідей, — це слов’яни. Щоправда, вони мають два лиха — незгоду між собою, а також «те, що вони, як менші брати, все переймали од старших — чи до діла, чи не до діла, ніби не помічаючи, що у їх своє було лучче, ніж братівське». Саме від німців слов’яни попереймали королів та панів. Та все ж ці можновладці не є слов’янами. Переважно це німці.

Тому слов’яни перебувають у неволі. «Але не до кінця прогнівився Господь на племено слов’янське, бо Господь поставновив так, щоб над цим племеном збулось писаніє: камень, його же не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла», — читаємо в «Книзі битія. І ось цим наріжним каменем має стати саме Україна. У творі звернуто увагу на українське козацтво. Воно розглядається як носій християнської свободи: «І день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Україні всі козаки, усі вільні та рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного...»

Поляки й москалі, як стверджує «Книга битія...» знищили козацтво. Але Україна не вмерла: «Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч би і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі, і хоч з української крови були ті вирідки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятати одного Бога Ісуса Христа...»

Отже, саме Україна має порятувати слов’янство й увесь світ: «І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх Слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа... І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, него же не брегоша зиждущії, той бисть во главу угла».

То може не треба винаходити лісапєд вдруге? Ось і національна ідея.

Всі не можуть мати свою справу і бізнес. Є наймані працівники, що виконують певну роботу.

Не можуть
Але навіть наймані можуть покращувати свою кваліфікацію - а зараз чим вища кваліфікація - тим вища оплата...
Тому
На зрозумілій для вас мові
Бог створив людей - але при цьому не зробив їх всіх щасливими/здоровими/багатими... а дав можливість кожному досягнути чогось самостійно..
Може тому - що навіть він не міг подумати ЗА кожного?

Это не так.

Люди живут в обществе.
Граждане в государстве.
И открою Вам тайну, что в обществе (даже начиная с объединения в племя, у вождя, шамана) у вышестоящих (у тех, у кого в руках рычаги управления, основные средства производства общества) есть обязанности по ... созданию благоприятных условий для развития как всего общества в целом, так и граждан в отдельности.


Дворник гарно подметает улицу, военный гарно владеет сложной техникой, предприниматель гарно горилкой торгует .... а целый ряд ДРУГИХ лиц за них думают, как обеспечить им условия для гарного жития, развития.


У адептов Вашей точки зрения этот дворник, военный, предприниматель должны сами думать, как забезпечити собi гарне життя.

Вот и забезпечуюють каждый себе, как может, потому что ДРУГИЕ не выполняют свои функции.
Дворник вместо качественной уборки собирает и сдает макулатуру-бутылки; вояка сливает топливо; предприниматель уходит в тень и бадяжит.
Кто в Польшу уезжает, кто в криминал подаётся.

Каждый думает, как себя забезпечити.
В созданных можновладцями условиях.

И даже требование популистической халявы - это не основное для пересичных!
А лишь попутно действие.

Ещё раз: времена, когда каждый думал за себя, выкручивался сам, закончились в 90-х.

А для того, чтобы двигаться дальше, развиваться дальше (хотя бы для отпора агрессору) необходимо, чтобы кто-то думал за других...
И имея в руках рычаги управления-влияния в обществе, в разный способ добивался результата.
Ну хотя бы окна стеклил, как в Нью-Йорке))

Ещё ещё раз: в 90-х этап самостоятельной думательности закончился, исчерпал себя.

Пересичнi украинцы - нормальные граждане. Такие же, как и другие.
Ведут себя в соответствии созданных условий.
Условия же создают власть имущие.

Требовать же от массового пересичного того, чтобы он вел себя несмотря на любые условия, то есть, как исключение (что доступно лишь малой толике граждан в любом обществе) -- утопия.

[2]

Пересичнi украинцы - нормальные граждане. Такие же, как и другие.
Ведут себя в соответствии созданных условий.
Условия же создают власть имущие.

Требовать же от массового пересичного того, чтобы он вел себя несмотря на любые условия, то есть, как исключение (что доступно лишь малой толике граждан в любом обществе) -- утопия.

Це ми вже давно обговорили і по другому колу йдемо. Хто почув, той почув. Не почув, то не почув.

Хто б сумнівався , що Волгарь зразу з"явиться ...
Але потім була така собі Паризька коференція 1919 - в якій картинки були зовсім інші . І що ? Історія так склалася ... Кубанські українці тільки в фолкльорі залишилися такими ... А так всі росіяни ...

Ну, если уж вспоминать историю, то Киев, например, был столицей УНР ОЧЕНЬ НЕДОЛГО - с 14/12/1918 по начало февраля 19-го, а во время заседания Парижской мирной конференции ее (УНР) правительство ютилось под охраной польских войск у самой границы в Подольской губернии- большевики взяли даже Тирасполь.
касательно Кубани - это земли Крымского ханства и Адыгов/Черкесов, отбитые русской армией. Екатерина переселила туда ЧАСТЬ населения с территории Запорожской Сечи, потом принявших название ЧЕРНОМОРЦЫ однако абсолютное большинство ее населения уже в 19-ом веке составляли переселенцы из внутренних губерний России, в основном с Дона, называвшихся ЛИНЕЙЦАМИ (от линейных батальонов, охранявших Кавказские укрепленные линии).
Но свой пост (предыдущий) я написал вовсе не для того, чтобы показать, что соседние страны имеют историческое право претендовать на украинские земли, а просто указал, что четверть современной Украины была включена в состав УССР именно во время правления большевистских вождей
И процесс этот происходил росчерком пера, без референдумов и голосований - волю народов никто не спрашивал. Поэтому-то ошибки в национальной политике могут слишком дорого обойтись и уже обходятся (чему мы все свидетели) для страны

Ошибка лишь одна -- то, что Ваше Политбюро2 раскочегарило этот процесс.
Без кочегара уголек не загорится.
И даже если вдруг случайно загорится, то вмиг погаснет.

Причина не в горючих материалах, а в поджигателях.

Люди живут в обществе.
Граждане в государстве.
И открою Вам тайну, что в обществе (даже начиная с объединения в племя, у вождя, шамана) у вышестоящих (у тех, у кого в руках рычаги управления, основные средства производства общества) есть обязанности по ... созданию благоприятных условий для развития как всего общества в целом, так и граждан в отдельности.
Дворник гарно подметает улицу, военный гарно владеет сложной техникой, предприниматель гарно горилкой торгует .... а целый ряд ДРУГИХ лиц за них думают, как обеспечить им условия для гарного жития, развития.

Це страшна соціалістична таємниця...
Але й я відкрию щось нове для вас
Є чотири варіанти
Двірник не думає про себе-держава не думає про нього - оба в задніці
Двірник не думає про себе - держава думає - двірник в задниці
Двірник думає про себе-держава не думає - держава в задниці
Двірник думає про себе-держава думає про двірника-оба в шоколаді.

Як бачите - двірник може жити нормально тільки у випадку коли він про себе думає
У всіх інших варіантах він в задниці

[2]

Козак-характерник
К нашему разговору о проповедях на форуме.
Вы считаете, что история Каина и Авеля известна только Вам?

[2]

Козак-характерник
К нашему разговору о проповедях на форуме.
Вы считаете, что история Каина и Авеля известна только Вам?

Ні, я так не вважаю. Але перечитати зайвий раз всім не зашкодить. А що?

Будивельник
Так я Вам этот вариант сам сразу указал -- дворник думает только про себе (забил на уборку и лишь себе на карман собирает макулатуру-бутылки, шабашит вместо работы). Держава забила на него.
Этот вариант за окошком.

Не хватает второй составляющей - держава думает про дворника.
Это чья функция-то?

Когда ещё и держава будет думать про дворника, дворник не будет думать только про себе. Будет думать про себе и про свою работу.

З.Ы. Вы дворника-то до полной тупизны не утрируйте. Думает про себе он всегда. Уж что-то, а мы, хохлы, про себе думаем всегда)).
В нормальном обществе, когда про дворника дополнительно думают можновладци, управленцы, он поработал ... пиво, футбол.
И накакой задницы)))
Я сам Вам об этом варианте говорил.

З.з.ы. Вы это ... ссылку на источник по социалистической таэмницi с задницами скиньте.

[2]

Люди живут в обществе.
Граждане в государстве.
И открою Вам тайну, что в обществе (даже начиная с объединения в племя, у вождя, шамана) у вышестоящих (у тех, у кого в руках рычаги управления, основные средства производства общества) есть обязанности по ... созданию благоприятных условий для развития как всего общества в целом, так и граждан в отдельности.
Дворник гарно подметает улицу, военный гарно владеет сложной техникой, предприниматель гарно горилкой торгует .... а целый ряд ДРУГИХ лиц за них думают, как обеспечить им условия для гарного жития, развития.

Це страшна соціалістична таємниця...
Але й я відкрию щось нове для вас
Є чотири варіанти
Двірник не думає про себе-держава не думає про нього - оба в задніці
Двірник не думає про себе - держава думає - двірник в задниці
Двірник думає про себе-держава не думає - держава в задниці
Двірник думає про себе-держава думає про двірника-оба в шоколаді.

Як бачите - двірник може жити нормально тільки у випадку коли він про себе думає
У всіх інших варіантах він в задниці

Це все не заперечує того, про що detroytred писав, лише додає. Ви чомусь будь яку тезу опонента сприймаєте як незгоду з Вами і починаєте битися з млинами, як Дон Кихот. Все добре.

Люди живут в обществе.
Граждане в государстве.
И открою Вам тайну, что в обществе (даже начиная с объединения в племя, у вождя, шамана) у вышестоящих (у тех, у кого в руках рычаги управления, основные средства производства общества) есть обязанности по ... созданию благоприятных условий для развития как всего общества в целом, так и граждан в отдельности.
Дворник гарно подметает улицу, военный гарно владеет сложной техникой, предприниматель гарно горилкой торгует .... а целый ряд ДРУГИХ лиц за них думают, как обеспечить им условия для гарного жития, развития.

Це страшна соціалістична таємниця...
Але й я відкрию щось нове для вас
Є чотири варіанти
Двірник не думає про себе-держава не думає про нього - оба в задніці
Двірник не думає про себе - держава думає - двірник в задниці
Двірник думає про себе-держава не думає - держава в задниці
Двірник думає про себе-держава думає про двірника-оба в шоколаді.

Як бачите - двірник може жити нормально тільки у випадку коли він про себе думає
У всіх інших варіантах він в задниці

Це все не заперечує того, про що detroytred писав, лише додає. Ви чомусь будь яку тезу опонента сприймаєте як незгоду з Вами і починаєте битися з млинами, як Дон Кихот. Все добре.

Вы посмотрите, как он в 3-ем варианте выкрутился.
Дворника опустил, а указал где держава.

Потому что сам тут двигал тезу, что держава дворнику до лампочки по влиянию...
Что главное - думать о себе и не будешь в заднице.

И упустил момент: Иисус не ждал, пока *дворник* ни с того ни с сего созреет, а водил-учил.
То есть способствовать тому, чтобы дворник думал лучше -- это функция можновладцив.