Політичні дискусії архів

"Обмежені теріторіальні розміри Франції" не мешали ей достаточно успешно воевать в первую мировую.

Тому і програли, що готувались до минулої війни. У німців були самостійні командири, радіозв'язок і танково-механізовані з'єднання, як дозволяли швидко рухатись вперед.

"Малодая команда" поставила распродажу Украины по полной.
Стоит всем, кто в ВС возвращаться за своей долей.
Иначе возвращаться будет некуда.

Все киевские автовокзалы продали с аукциона
15:29, сегодня https://strana.ua/news/253030-vse-kievs ... ione-.html

ФГИ продал с аукциона АО "Киевпасссервис". Фото: Flickr
В Фонде государственного имущества Украины 4 марта провели аукцион по продаже АО "Киевпасссервис", на балансе которого центральный автовокзал и пять автостанций в Киеве, а также 18 автостанций и вокзалов в Киевской области.

Об этом в среду, 4 марта, сообщила пресс-служба ФГИ.

По информации пресс-службы, объект будет передан новому владельцу за 230 897 987 грн (около 9 миллионов долларов - Ред.). В аукционе приняли участие три участника, а цена продажи предприятия выросла на 18%.

Стоит отметить, что в собственности "Киевпассервис" находятся автостанции "Дачная", "Дарница", "Подол", "Полесье", "Южная" и центральный автовокзал в Киеве, и еще 18 автостанций и вокзалов в Киевской области.

ППЦ.

[2]

Спростовується міф про те, що східні українці радо зустріли радянську владу і не чинили їй опору. Насправді ж рух опору носив масовий характер, а боротьба йшла не на життя, а на смерть. Як доказ тому боротьба холодноярських повстанців.

Очередное враньё.
Такого мифа никогда не было. Жестокая борьба шла везде, по всей бывшей Российской империи. И не только.
Советские республики возникали и в Венгрии, и в Германии. И были потоплены в крови.
И по всей России гражданская война шла 3 года. И крови, и жестокости хватало везде и со всех сторон.

От Вас такой глупости не ожидал.
Вы бы уточнили, что Вы называете "реально українським", которое "відкидається як погане і непотрібне"?
А "рівність всіх народів" Вы считаете недостатком? Развитие и рост экономики вообще и промышленности в частности тоже?
А Бойко, вместе с Януковичем и Добкиным мне не интересны.
"про якісь історичні факти чи і не факти , але з конкретним ідеологічним душком" я, кстати, здесь, по-моему, ни разу разговор не начинал. Практически всегда в ответ на благоглупости наших "патриотов" и их националистические искажения истории.
"про те , хто тут і зараз псує наше життя" я тут вчера или позавчера написал о постанове, кот. устанавливает директорам госпредприятий "нищенскую" зарплату до 50 тыс. долл. в месяц. Что-то никто из "патриотов" никак не среагировал. В том числе и Вы, и Кудрявый. Вообще не обратили внимание. Зато активно продолжили обсуждение Израиля, очень актуальное для нас.
Что касается Бойко, боюсь, что при сегодняшнем развитии событий в следующей Раде они могут получить заметно более сильную фракцию и влиять на политику значительно сильнее, чем сегодня.
Глупая политика или ошибки к хорошим результатам не приводят.
Я не хочу повторения событий 2014 в Харькове или Одессе.
Вспомните принятие "мовного" закона в 2014. В тот момент это было равносильно бросанию горящей спички на бочку с порохом. И эта "спичка" сработала. Через день или 2 отыграли назад, Турчинов "отказался" подписать закон, но уже было поздно. И речь не о языке, а об ошибках.
Наши "патриоты" дружно лают на "совок". но действуют теми же методами - заставить, принудить, приказать. Я не против права украинца требовать, чтобы, к примеру, в магазине ему отвечали по-украински, если он обращается на украинском. Но и ответы продавцов "Рошена" исключительно на украинском в практически 100-% русскоязычном Харькове немного смешны и раздражают. При этом, заметьте, я ни разу не слышал возмущений покупателей и требований отвечать по-русски.

Прошу ответить на подчёркнутые вопросы. А то Вы появляетесь здесь периодически, бросите реплику, зададите вопрос и исчезаете, не ответив на вопросы к Вам.

Если люди реально РАБОТАЮТ и зарабатывают деньги - по моему ограничения вообще не должно быть.
Только там, существует маленький "гвоздик": между максимальной и минимальной не должен существовать разрыв более, чем в 20 раз.

Спасибо огласите мондеру, что только за сегодня удалил более 5 постов. ПРи чём жестко по теме, кто и сколько Продал Украины и их папередники, по каким "темам" выводили и пр.
- Срачь оставляет, такое было и в ветке viewtopic.php?t=151528&f=13#p4759520
А Суть одна: Дух "Савченко" витает сейчас над всей Украиной.

[2]

"Обмежені теріторіальні розміри Франції" не мешали ей достаточно успешно воевать в первую мировую.

Тому і програли, що готувались до минулої війни. У німців були самостійні командири, радіозв'язок і танково-механізовані з'єднання, як дозволяли швидко рухатись вперед.

Что и требовалось.
Т.е. планы блицкрига основывались не только на результатах "сталінських чисток".
И скорее, не столько на них, а на том, что Вы указали.

Вы бы уточнили, что Вы называете "реально українським", которое "відкидається як погане і непотрібне"?
А "рівність всіх народів" Вы считаете недостатком? Развитие и рост экономики вообще и промышленности в частности тоже?

Ну добре - спробую сформулювати конкретніше :
як Ви , напевно помітили , я не відкидаю плюси СРСР просто тому , що це від СРСР - просто вважаю , що про це варто забути - воно нікуди не веде . Це як згадувати - от який я був молодий та здоровий колись . Були плюси - хоча наприклад ота "рівність народів" все одно була показна і така собі поблажлива . Фактично умовна . Можливо Ви і оточення не відчували - а інші це бачили і відчували все життя . Економіка як економіка - можна було її якось утримувати , або міняти - але це китайський шлях - не наш . А вже років 20 про це немає сенсу говорити взагалі . Рулять економікою олігархи та їх оточення - і ніхто їх зупиняти не збирається і не буде це робити .
А реально українське - це те , що свідомо прив"язувалося людиною до України - незалежно від того , де він був і що робив . Економіка СРСР , наука чи щось інше з СРСР до України мають досить віддалене відношення .
Оті негативні кліше - націоналісти , петлюрівці, мазепинці - в будь-якому випадку це люди , які намагалися щось зробити саме для України . Навіть дуже просте приземлене - не поїхав кудись , а намагається щось робити тут - без відриву від рідної землі . Це було і колись - і актуально зараз .
У нас свого українського є дуже багато і поганого , і хорошого - це історія . Але на даний момент у нас тільки-тільки йде становлення держави - і дуже велика частина населення цьому не сприяє в принципі .
І коли переважно висвітлююються якісь негативні моменти - то на даний час це працює проти всіх . А це така тенденція скрізь - і тут теж . Можна ж ігнорувати якісь випади - навіть якщо ти думаєш не так - бо хвиля може підняти забагато різного сміття . А ми тут все-таки не майстри слова - а просто думки висловлюємо . Менталітет українців скрізь достатньо близький - навіть від мови не залежить - але знання дуже різні . І різні частини країни жили різний час в різних умовах - це міняє погляди на історію - тим більше , що це часом різна історія . Якщо у мене один дід ще в 1 світову воював з Росією , а інший прошов всю 2 світову в Червоній Армії - то погляди у них різні були добряче . Обоє були українцями у всьому ...
Або взяти всім відоме - Гоголя . Росіяни та українці приписують його собі . Але це скоріше політика , ніж реальність . Його ж сучасники і земляки були різні - і писали різною мовою . Тому я , наприклад , його українським не вважаю . Що він від землі не відірвався повністю - це питання інше - але не український - російський . Про Булгакова ж ніхто не сперечається . Чи на ближчі часи - Дяченко , Валентинов чи Олді в цілому - вони ж з радянського виросли , але в українське не прийшли ...
Є море речей , які можна обговорювати сучасних - без упередженості просто . Є держава , є країна , є люди , є класи - про які зараз ніхто не хоче говорити - хоча це основа все одно . Різні політичні погляди в наших умовах - це фікція насправді - така собі спотворена проекція на криву поверхню . Всім треба однакове в загальному . Інша справа - шляхи і реальність ...
І знову до економіки - що первинне - Ви ж ще пам"ятаєте . То про що тоді мова взагалі . Хто як керує - такі і результати . Як змінити це ? Он "нобелівку" отримали за доказові експерименти про ефективність інвестицій - кажуть , що мало цього ... А що треба - а реально ніхто не знає - бо економіка не наука - так - теорії суцільні ... І не знаю нікого - хто проти ефективної розвиненої економіки .

Читати треба більше свого .
От як зараз кажуть - "обов"язковий перелік " https://pen.theukrainians.org/
Перевірте себе - що читали ...

Т.е. планы блицкрига основывались не только на результатах "сталінських чисток".
И скорее, не столько на них а на том, что Вы указали.

Есть такой немецкий анекдот. В 1946 году в лагере военнопленных на стене висит политическая карта. Немецкий солдат подходит к ней и спрашивает:
- Что это такое маленькое коричневое в центре Европы?
- Это наша Германия.
- А вот это огромное розовое до Тихого океана?
- Это Советский Союз.
- А фюрер видел эту карту когда посылал нас сюда?

Генерали бачили цю карту, а фюрер бачив фінську компанію. Завеликі були розміри, для бліцкригу, навіть незважаючи на відсутність належного командування у противника.
Дивився документальні фільми про американьско-канадський наступ, на німців. Вони ефективно стримували цей наступ, навіть маючи в 10 разів менше солдат, за рахунок грамотно побудованої оборони. При арденському контрнаступі, американці панікували і тікали, як наші в сорок першому.
Це при тому, що всі вже були "вумні" і досвідчені вояки.

[2]

Спростовується міф про те, що східні українці радо зустріли радянську владу і не чинили їй опору. Насправді ж рух опору носив масовий характер, а боротьба йшла не на життя, а на смерть. Як доказ тому боротьба холодноярських повстанців.

Очередное враньё.
Такого мифа никогда не было. Жестокая борьба шла везде, по всей бывшей Российской империи. И не только.
Советские республики возникали и в Венгрии, и в Германии. И были потоплены в крови.
И по всей России гражданская война шла 3 года. И крови, и жестокости хватало везде и со всех сторон.

І все то Ви знаєте... І за усіх душею страждаєте, лише СВОЇХ не пам'ятаєте! Хоча може Ви й не є українцем, бо постидалися сказати хто Ви є? Якщо манкурт, перекати поле, славних прадідів великих, правнук поганий, то Вам і подібним до Вас, мені, всім братам і сестрам українцям, залишив наш герой листа.... Майже заповіт!

Полтавська газета “Голос Труда” радісно повідомляла про арешт “незаурядного бандита” Нагірного. “Дела его широко известны жителям Приднепровской части Полтавщины”, – повчально писала газета. У тюрмі Іван Савченко-Нагірний мав достатньо часу, аби обдумати своє життя, свою боротьбу. І знову переконався, що правильно зробив, виступивши проти совєтської влади. “Смертна кара, яка може бути примінена за мої вчинки, мені не страшна, – писав він, – але мені страшно і соромно, що над моєю могилою буде висіти табличка: “Бандит і ворог робітників і селян”.

26 жовтня, вже в ув’язненні, у Нагірного з’явилася можливість написати і передати листа своїм рідним. Цей лист зберігся до наших днів.

Подаю його з невеликими скороченнями:

“26 жовтня 1923 р.
Полтава – Тюрма.

Добрий день, любі мої рідні:
мамо, Олександр і ти, сестро Галю!

Мені сьогодні оголошено, що моя справа закінчена і на 12 листопада назначена в суд – в Надзвичайну сесію Полтавського губсуду, чого я не бажав і ніколи не ждав, позаяк сесія суду (проходить) без участі правозаступників і при зачинених дверях, а головне, суворо карає взагалі.
І от, одержавши такі неприємні для мене відомости і такий короткий час життя, всього 17 днів, я рішив написати Вам листа, щоб хоч коротенько з’ясувати Вам, як я прожив прошедші дев’ять місяців, і якими вони мені довгими та тяжкими показались, і як скоро проходять ці шістнадцять днів і наближається сімнадцятий, себто 12 листопада, який рішає судьбу мого молодого життя.
Любі мої рідні! Прошедші дев’ять місяців мого тюремного життя, де прийшлося бути відірваним від всього, де пришлося забути про всю красу природи, бо із-за високих камінних стін видно тілько одне голубе небо, яке теж казалось немилим без земної природньої краси, широких степів з пахучими квітками та садками та широкого лугу над батьком-Дніпром... І як не тяжко було сидіти за гратами в’язниці, як не тяжко було забувати про все сказане, але все-таки я цей час прожив як будь-тоби весело і непомітно. Але доживати останні дні, яких вже не так багато осталось, тяжко до безкраю.
Правда, сказати наперід, що мене чекає в той роковий для мене час (12 листопада), я не можу, але приблизно скажу, що надій на життя мало. І як неприємно і тяжко Вам буде слухати ці слова, але нічого не вдієш.
Я знаю, що ця груба звістка ляже важким каменем на Ваші серця і поране їх, особливо серце рідної матері, яке давно вже пошматоване і так багато лиха зазнало... Я прошу пробачити мені...
Не буду писати, як буде і як повинно бути, коли я залишусь живий, а беру крайність, себто коли розстріляють. Я знаю, що пережити такий час, як мусите пережити Ви і я, тяжко, тяжко і тяжко, але ми мусимо його пережити. І якщо дійсно моя доля заснула і мені прийдеться загинуть, то не плачте за мною... Мені себе не жалко, а жалко вас. Коли я загину, то це все й страждання, а Ваше тілько почнеться.
Мені страшенно шкода Галі. Ви сяк-так, хоч теж не мед пили, а все-таки прожили, а вона ще й не бачила життя. Правда, я не батько й не маю права розпоряджатись, але я не можу не сказати Вам свого слова, бо Ваше гірке і тяжке життя залеже від мене...
Ви страждаєте... за те, що я мав щире і правдиве серце, щиро поважав свій рідний край і нарід й з одвертою душою пішов боронити його, не спізнавши, що нарід, особисто наш, український, це сіра маса, яка не тілько не здатна робити сама або допомагати в роботі, а навіть не здатна й гадати про щось гарне, себто про свою кращу долю. Тілько й того, що весь час, як ті гади, шипіли з нор, даючи своє жало, щоб я ним когось кусав, а коли прийшло до гіркого, то вони злякались і во ім’я спасенія своїх маєтків подло віддали мене на кару.
Я коли згадаю, як я вірив на людей і ніс за їх своє молоде життя і нарешті одержав таку дяку, так хочеться проклясти той час і хвилину, в яку я клявся бути оборонцем. Правда, я і вмру оборонцем, але оборонцем не свори зрадників, а оборонцем тої святої ідеї, за яку я голову ніс і кладу її в могилу. “Ну, нічого, моя мука буде комусь наука”.
Історія колись скаже, хто я був і де дівся. Нехай вони живуть, а Ви страждайте, але нехай не забувають, що їхнє життя куплене кров’ю Вашого сина.
І так, любі мої рідні: мамо, брате Олександре і ти, сестро Галю! Може, цей лист буде останнім не тілько в цей час, в ці останні дні, а може бути останнім в моїм цвітущім житті, то ще раз прошу Вас: не плачте й не турбуйтесь.

Не плач, моя рідна мамо,
Так за мною дуже.
Цим ти мені не поможеш,
Тілько тобі хуже.
Ти і так зазнала горя,
Як іще кохала,
Як в колисці позиченій
Мене колихала.

Взагалі історія життя нашої сім’ї тяжка з початку. Мабуть, наша така доля. Ну, нічого, що не є погане, то все лучче. Бажаю Вам, мої рідні, всього найкращого. Міцно жму Ваші руки і гаряче цілую Вас.

Ваш син і брат І. Савченко (Нагірний).
Прощай, моя люба Вкраїно,
І ти, замучений нарід її...
І. С.
Вітайте всіх товаришів і знайомих і скажіть, що я їх, вмираючи, прошу, нехай допоможуть Вам в житті.
Галю, передай привіт своїй подрузі Ярині.
Пробачте, що так нерозборно написав – дуже спішив”.

12 і 13 листопада 1923 р. Надзвичайна сесія Полтавського губернського суду розглянула справу “банды Нагорного”. Серед обвинувачених були Іван Савченко-Нагірний, Зиновій Опанасович Носенко, 49 років, Михайло Кирилович Харченко, 28 років, Данило Олексійович Каліберда та інші. Під судом опинилося 19 чоловік. Всі вони, як з’ясувалося, “потрапили в банду під впливом шовіністичної літератури…”
“Выяснять суду было нечего, – писав кореспондент газети “Голос Труда”. – Конечная цель, к которой стремился Савченко-Нагорный и его соратники, – свержение Советской власти и установление национального шовинистического государственного строя Украины”.
13 листопада 1923 року Надзвичайна сесія постановили розстріляти Івана Григоровича Савченка (Нагірного). До розстрілу (“как главарей банды”) було засуджено і його побратимів – Степана Опанасовича Адаменка (1898 р. н.), Ярему Трохимовича Прудкого (1902 р. н.), Федора Леонтійовича Мусієнка (1901 р. н.), Івана Опанасовича Казидуба (1899 р. н.), Григорія Корнійовича Казидуба (1901 р. н.) та Омеляна Микитовича Воловенка (1897 р. н.).
Івана Савченка-Нагірного, Степана Адаменка та Ярему Прудкого – без амністії. Мусієнку, Воловенку, Іванові та Григорію Казидубам, “враховуючи оголошену амністію”, вирок замінено на 10 років ув’язнення із суворою ізоляцією і конфіскацією “всього майна”. К.М. Казидуба засудили до 2-х років ув’язнення.
Але для російських окупантів було важливо не тільки знищити партизанів, а й перед смертю скомпрометувати їх, борців за Українську державу. Росіяни розуміли, що героїчна загибель козацтва викличе захоплення і бажання помсти.
Нічого дивного немає в тому, що окупанти йшли на різні фальсифікації, аби очорнити світлу пам’ять про українських повстанців. Наприклад, у пропагандистській книзі “Вартові революції” стверджувалося, що голова Кременчуцької ЧК Моздревич без зброї прийшов “у лігво бандитського отамана Нагорного” і переконав лісовиків у “згубності їхньої справи”. “Всі вони разом зі своїм керівництвом склали зброю і повернулися до трудового життя і не раз робили послуги чекістам у викоріненні бандитизму”.
Добре, що у нашому розпорядженні виявилися матеріали (теж совєтські), які спростовують цю “ідилічну казочку”: і про капітуляцію отамана Нагірного, і про “повернення до трудового життя”, і про послуги у “викоріненні бандитизму”, тобто у зраді побратимів і тих ідеалів, за які вони боролися.
Тому з недовірою ставлюсь і до твердження “Голоса Труда”, що повстанці Нагірного – всі як один – слізно визнали, що “заблуждалісь” і тепер дуже шкодують за лихо, яке нібито заподіяли своєму народові. Останній лист отамана та жорстокі вироки промовляють самі за себе...

И пока "янелох и Ко" продают остатки Украины и "разводят".
На передке ежедневно гибнут дети.
https://real-vin.com/v-zone-oos-pogib-snajper-vsu
И три или четыре раненных за вчера?