Еміграція, заробітчанство

А это как специально для барабашова.
И как предметы его вожделения становятся мусором.
А если продолжить логическую цепочку - мусором становятся деньги - мусором становится время жизни.

У вас в 16ть был кабриолет как у персонажа Джо Пеши в "Смертельном оружии", а у папы - Шеви Блейзер К5 как у Шварца в "Коммандо"?
Или вы поев макарох с тушняком(1банка на месяц по талонам) мечтали перечитать вот ту всю библиотеку с Достоевским и Чернышевским?

Были вещи, которые я хотел, но родители были против (вернее отец, по каким-то своим соображениям, финансово это семье было доступно), когда я начал зарабатывать и купил - просто купил то, что давно хотел. Но оно мне уже было не настолько желанно.

это означает что вещь ценности не имеет, ценным было её желать. И тому много примеров. В моем детстве мало у кого был дома видик или комп. Дети их владельцев становились популярны, с ними хотели общаться/дружить. Чтобы пользоваться недоступными благами. Казалось бы фу нафиг такая дружба.

Сейчас комп/планшет или смартфон есть у каждого ребенка, поэтому дружить с кем то вообще пропал смысл. Потому что стало нечего желать. Пока снова не появится что то недоступное. Дочь моего друга что то целый год выпрашивала у родителей айфон, при том что ее смартфон был ненамного хуже. Но не айфон.

Вот так на наши желания проецируется смысл, а то чего мы желаем - триггер. Чаще всего оно не нужно. Как видик в моем детстве - бесполезная игрушка по цене жигулей. Бойтесь своих желаний.

Не удивлюсь если по итогу Николай скажет, что переезд в США оказался не таким вкусным, как мечты о нём. К киевским проблемам добавились ещё проблемы перезда, жилья и специфика жизни эмигранта.

Какой вывод? мечтайте о чём то высоком / недостижимом. Тогда не будете разочарованы.

1. Переезд в США не был решением в погоне за чем-то вкусным. Еще раз, сидели на кухне с женой, по новостям показывали Алеппо. Я сказал, что то-же самое будет в Украине и нам надо уехать. К тому моменту мы уже несколько раз были в США в качестве туристов и никакого очарования это на нас не наложило. Мало того, первая поездка вообще принесла много негативных впечатлений. Кроме того, рождение детей обязывало дать им шанс лучшей жизни, чем ждала их в Украине даже без учета уже начавшейся в 2014 году войны. Тут сейчас вопрос - что будет с США в ближайшие годы? Как-бы не оказалось что не мы разочаровались в стране, а страна изменится в не ту сторону. Вот эти опасения есть.
2. У меня было с кем дружить без необходимости быть обладателем чего-то эдакого. Более того, "друзья" которые давались в "нагрузку" к обладанию материиальным меня не интересовали и не интересуют. Это не друзья, а попутчики.
Условно, представь, что ребенок хочет кататься на велосипеде (сразу говорю, что велосипеды у меня были всегда какие угодно (отец был фанат велоспорта и сам был в молодости профессиональным в советском понимании велогонщиком)), а ему говорят - вырастешь, тогда и купишь себе, мы против. Ну вырос ребенок. И что? Насколько ему нужет тот Орленок или даже спортивный велик? Наверняка у него уже другие желания.

А это как специально для барабашова.
И как предметы его вожделения становятся мусором.
А если продолжить логическую цепочку - мусором становятся деньги - мусором становится время жизни.

У вас в 16ть был кабриолет как у персонажа Джо Пеши в "Смертельном оружии", а у папы - Шеви Блейзер К5 как у Шварца в "Коммандо"?
Или вы поев макарох с тушняком(1банка на месяц по талонам) мечтали перечитать вот ту всю библиотеку с Достоевским и Чернышевским?

В мои 16 я ездил на Урале 375, ЗиЛ 131 и УАЗ 469, знал устройство ДВС, карбюратора, трансмиссии и тп.
Желание владеть автомобилем тогда не было. Оно появилось позже. В институте.
Когда стали проблемы с городским транспортом. Как-то перся зимой пехом 1,5 часа. Ничего не ходило. Сильно заболел, чуть не вылетел из института. Приходилось брать отцовскую машину в дальнейшем. Через несколько лет после окончания института, заработал и купил поношенную "классику" в которой был только движок после капиталки, все остальное сам отремонтировал своими руками в отцовском гараже.
О кабриолете или огромном Шеви никогда не мечтал. "Автомобиль, товарищи, это не роскошь,а средство передвижения"(с)

Часто буває, що шлях до цілі важить для людини більше самої цілі. А по досягненню цілі у людини виникає пустота всередині. Тому якщо ціль була матеріальна, то раптові гроші можуть дійсно зіграти поганий жарт, бо весь твій шлях виявився марним. Людина відчуває цінність, задоволення та гордість собою лише коли довго і важко добивались цілі.
Наприклад, часто такі відчуття бувають у альпіністів, що взяли найбільшу гору.
Інший приклад - Сергій Бубка має рекорд десь 6.14 метрів, якщо не помиляюся. При цьому він кожного року/змагання збільшував цей рекорд по сантиметру, бо і цього хватало для перемог. Хоча міг зразу на початку кар'єри стрибнути 6.35 метри (був підрахований запас над планкою). Але що б він тоді робив залишок кар'єри? Не було б мотивації її продовжувати, тому підвищував рекорд потроху, але в кінці кар'єри не зміг вже стрибнути на ці 6.35

Часто буває, що шлях до цілі важить для людини більше самої цілі. А по досягненню цілі у людини виникає пустота всередині. Тому якщо ціль була матеріальна, то раптові гроші можуть дійсно зіграти поганий жарт, бо весь твій шлях виявився марним. Людина відчуває цінність, задоволення та гордість собою лише коли довго і важко добивались цілі.
Наприклад, часто такі відчуття бувають у альпіністів, що взяли найбільшу гору.
Інший приклад - Сергій Бубка має рекорд десь 6.14 метрів, якщо не помиляюся. При цьому він кожного року/змагання збільшував цей рекорд по сантиметру, бо і цього хватало для перемог. Хоча міг зразу на початку кар'єри стрибнути 6.35 метри (був підрахований запас над планкою). Але що б він тоді робив залишок кар'єри? Не було б мотивації її продовжувати, тому підвищував рекорд потроху, але в кінці кар'єри не зміг вже стрибнути на ці 6.35

На шостому десятку, озираючись назад, розумію, що самі приємні і незабутні емоції принесли саме речі, отримані позачергово. Подарована батьками машина, збудований в неповних 30 будинок, подорожі, які начебто на той момент були не по кишені. Далі було більше, краще, але не так яскраво сприймалось і запамʼятовувалось. Тому свою дитину ніколи не обмежував якимись рамками і старався давати по максимуму.

У меня было с кем дружить без необходимости быть обладателем чего-то эдакого. Более того, "друзья" которые давались в "нагрузку" к обладанию материиальным меня не интересовали и не интересуют. Это не друзья, а попутчики.

по вашим рассказам детство у вас было тяжелое. и вдруг искренние/бескорысные друзья. Моё детство было полегче, в школе не было буллинга, все были примерно одного уровня достатка, но дружили в основном по расчёту. Я не идеализирую ни время ни тех людей, советские ценности нам не заходили, а в уличных ценностях бескорытие не предусмотрено. у кого ничего не было того никуда и не приглашали, хотя бы мяч надо было иметь.

У меня было с кем дружить без необходимости быть обладателем чего-то эдакого. Более того, "друзья" которые давались в "нагрузку" к обладанию материиальным меня не интересовали и не интересуют. Это не друзья, а попутчики.

по вашим рассказам детство у вас было тяжелое. и вдруг искренние/бескорысные друзья. Моё детство было полегче, в школе не было буллинга, все были примерно одного уровня достатка, но дружили в основном по расчёту. Я не идеализирую ни время ни тех людей, советские ценности нам не заходили, а в уличных ценностях бескорытие не предусмотрено. у кого ничего не было того никуда и не приглашали, хотя бы мяч надо было иметь.

Да, были и есть.
Их немного. Были в Украине люди, с которыми были общие финансовые дела и при этом доброжелательные отношения, но к друзьям именно я их не отношу. Когда ты знаешь, что есть пределы за которые ни он ни ты не зайдешь, когда понимаешь, что финансовая сторона в ваших отношениях - основная и к ним бонусом идет время от ввремени приятное совместное общение/времяпрепровождение - это дружба?

Часто буває, що шлях до цілі важить для людини більше самої цілі. А по досягненню цілі у людини виникає пустота всередині. Тому якщо ціль була матеріальна, то раптові гроші можуть дійсно зіграти поганий жарт, бо весь твій шлях виявився марним. Людина відчуває цінність, задоволення та гордість собою лише коли довго і важко добивались цілі.
Наприклад, часто такі відчуття бувають у альпіністів, що взяли найбільшу гору.
Інший приклад - Сергій Бубка має рекорд десь 6.14 метрів, якщо не помиляюся. При цьому він кожного року/змагання збільшував цей рекорд по сантиметру, бо і цього хватало для перемог. Хоча міг зразу на початку кар'єри стрибнути 6.35 метри (був підрахований запас над планкою). Але що б він тоді робив залишок кар'єри? Не було б мотивації її продовжувати, тому підвищував рекорд потроху, але в кінці кар'єри не зміг вже стрибнути на ці 6.35

На шостому десятку, озираючись назад, розумію, що самі приємні і незабутні емоції принесли саме речі, отримані позачергово. Подарована батьками машина, збудований в неповних 30 будинок, подорожі, які начебто на той момент були не по кишені. Далі було більше, краще, але не так яскраво сприймалось і запамʼятовувалось. Тому свою дитину ніколи не обмежував якимись рамками і старався давати по максимуму.

Наверное не все со мной согласятся, но на своем опыте, понимаю, что "хороша ложка к обеду". Если у моих детей в данном возрасте есть желание что-то иметь и я могу им это дать, то это надо дать.
Сейчас у них возраст, когда они "чертей гоняют" на компе.
Ну и у меня такое было.
Когда они должны это познать?
В школьном возрасте, вместе со сверстниками или жить с удовлетворенным желанием, чтобы "вырасти, пойти работать, заработать на комп и тогда..."? Что тогда? Тогда уже должны быть другие стремления и желания.

Кожні два тижні складність подвоювалася, відповідно одне й те саме обладнання давало вдвічі менше. Кожні два тижні. Тож без суттєвих капіталовкладень навряд чи ви б стільки добули б.

Підняв історію: Січень 2012 - складність 1.5 Мегахеші, Грудень 2012 - 3.5 Мегахеші, тобто в два рази за рік, а не за тиждень, я майнив в березні коли складність була 1.8, за добу тоді 6930 майнила 0.02 BTC в день... Виходить я свої 0.3 BTC майнив 2 тижні, а не 1. Підводить пам'ять. P.S. продав їх в 2017 на рості за 2k$...

https://epravda.com.ua/biznes/v-ukrajin ... ya-803690/

Українці, які перебувають в інших країнах, зможуть отримати бронь від мобілізації з подальшим працевлаштуванням в Україні у спеціальних закордонних центрах.

Про це повідомив міністр національної єдності Олексій Чернишов на заході УП "Війна 2025. Зброя, люди, гроші".

За його словами, зараз в країнах найбільшого перебування українців створюються так звані Unity Hub – центри, які нададуть можливість у майбутньому долучати громадян до ринку праці в Україні з-за кордону.

"Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - коментуючи питання проблеми бронювання українців з-за кордону, яких можуть залучити для роботи в оборонній галузі.

Саме для цього будуть створені такі закордонні центри. Вони пропонуватимуть українцям певний перелік послуг, зокрема – працевлаштування і бронювання, якщо воно передбачене.

Водночас Чернишов додав, що отримати бронь від мобілізації може будь-який українець, якщо це передбачено в певній сфері працевлаштування.

Так багато питаннь і так мало відповідей:
- Чи жінка людина? Якщо так - навіщо їй бронь і мобілізація?
- Чи безробіття вже подолано?
- Чи справедливо це?
- Де ті міфічні заводи і робочі місця?
- Яка платня?
- Що з сімями людей які погодяться?
- На що люди які погодяться будуть жити?