це наслідок шкільного вивчення історії) дочитав розділ й перегорнув сторінку) В історії нема чіткого початку й кінця, дискретною її роблять для удобства школярів. Справа не тільки в тому коли 15 лютого? Питання що буде далі? Що там було опісля того як вигнали совіцьких окупантів? Чи продовжився потік допомоги з заходу? Ну афганістан то інша культура. Візьмем Визвольну війну Богдана. Що було опісля? Правильно, далі був період - Руїна. 30 років. До того як гетьманом став Мазепа. Далі Мазепа помалу придушив конкурентів і добився стабільності. Той період вважається періодом розквіту гетьманства, 22р розквіту. Потом невдачлива ставка на шведів і крапка. Нє, іще був один добрий час - період правління на Україні магнатів. Потоцького, разумовського, Потьомкіна і те що гетьманом шкільний підручник назначив Разумовського це случайность Ладно, за магнатство поки не будем бо щас полетять тапки від патріотів
Shaman написав: а зараз в обіймах Раші Грузія як "розквітне" - й стане схожою на Абхазію... навіть Вірменія щось зрозуміла. а грузинам хтось поробив...
напевно грузіни просто впіймали облизня з євроінтеграцією:lol:
Слово «перемога» майже зникло з публічного дискурсу, і це дуже погано, бо без бачення перемоги війна перетворюється в нескінченне колесо в уяві тих, хто на фронті та в тилу. Це виснажує й позбавляє впевненості, що є щось таке, за що ми воюємо. Це не лише фактор особистого вигорання, а й суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної дії. Це значно підсилює всі ті проблеми, які ми маємо у війську та в суспільстві.
Для того, щоб сформулювати, що таке перемога, треба розуміти політичну ціль війни. Вона в нас не усвідомлена й не оголошена. Ми воюємо, щоб досягти щось, невідомо що.
Повернення до кордонів 1991 року, очевидно, не може бути політичною ціллю війни, бо це зовсім не гарантує, що війна завершиться. Та й реінтеграція нині окупованих територій стане для України процесом, розтягнутим на ціле покоління, тож війна реально завершиться на цих теренах через багато років після припинення бойових дій. Врешті, всі нині розуміють, що ми воюємо не за території.
Мир не може бути метою війни. По-перше, є питання, який мир. Капітуляція також є різновидом миру, але вона мало кого приваблює. Часто кажуть про справедливий мир, але більшість людей під цим розуміє покарання воєнних злочинців, що недосяжно у випадку укладання мирної угоди. Часто кажуть про сталий мир, тобто щоб наступне покоління не воювало у наступній війні, але за яких умов це можливо?
Переважна більшість тих, хто задумується, розуміє, що припинення вогню та мирна угода означатимуть лише прискорену підготовку до наступної гарячої фази, а проміжний період Росія використає, щоб розвалити чи бодай послабити нас через політичні та когнітивні інструменти. Я вже не кажу про те, що другий раз ми вже армію не зберемо (окрема тема, іншим разом). Це називається «чеченський сценарій» і завершується нашою тотальною поразкою й геноцидом.
Визначення політичної цілі війни лежить вище рівня стратегії. Політичну ціль війни не можуть визначати військові командувачі, вони її отримують згори (від політичного керівництва) й перетворюють на стратегію, тобто сукупність операцій, що призводять до досягнення політичної цілі. Якщо невідома ціль — стріла стратегії летить у порожнечу, збройні сили здобувають масу тактичних й оперативних перемог, але не знають, що з ними робити (як США в Ірані, прочитайте про це тут).
Що у нас є в публічному дискурсі про політичну ціль війни?
1. Захиститися від агресора. Така політична ціль передбачає, що війна триватиме вічно.
2. Залишитися живими. Така політична ціль найкраще досягається негайною капітуляцією. Правда, живими залишаться не всі: когось розстріляють, хтось штурмуватиме Варшаву під триколором.
3. Про повернення до кордонів 1991 року вже написано вище. Це не означає завершення війни.
4. Про покарання злочинців вже написано вище. Це неможливо у разі мирної угоди.
5. Вступити в НАТО. Нині ця політична ціль виглядає зовсім не так привабливо, як у 2022.
6. Зберегти потенціал країни. Вибачте, але війна його руйнує нещадно й невідворотно. Це не може бути метою війни.
7. Зірвати російські плани. Тобто залишитися суверенними. Типова оборонна стратегія. Як відомо, оборонна стратегія не може привести до перемоги. Урешті, суверенітет можливий і при кордоні по Збручу.
8. Поміняти владу в Москві. На кого? На «хороших русских»? На чорносотенців, які звинувачують Путіна у слабкості? На молодшого й енергійнішого представника «партії війни»? На представника «партії миру», який побіжить знімати санкції та розморожувати активи, щоб дати новий поштовх виробництву озброєнь?
Ми опинилися в типовій пастці: відсутність визначеної та артикульованої політичної цілі війни швидко накопичує й примножує всі негаразди на фронті й в тилу, серед союзників нинішніх та потенційних.
Це вже почали розуміти в експертному середовищі, де подібні дискусії певний час вже точаться, але поки без наслідків.
Я можу запропонувати політичну ціль війни: припинення існування російської імперії. Деімперіалізація, деколонізація РФ, розвал імперії та реконструкція постімперського простору з метою сталого миру.
Деколонізація РФ відповідає засадничим документам ООН та підтримана численними резолюціями Європарламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ.
Політична ціль війни для Росії чітко визначена й задекларована: припинення існування незалежної України. Що б не казали в Москві про «цілі СВО», ця політична ціль незмінно залишається основною. Про це нам час від часу нагадують кремлівські речники.
Настав час і нам сформулювати політичну ціль війни. Припинити соромитися й оголосити мету. Зібрати під це стратегію, ресурси, союзників.
Російська імперія розвалювалася у ХХ сторіччі двічі: у 1917 та 1991. Має розвалитися третій раз остаточно.
Якщо ви вважаєте, що ця політична ціль війни негідна чи недосяжна, то прошу в коментарях написати вашу пропозицію щодо політичної цілі війни (тільки перечитайте вісім пунктів вище). Де має бути кінцева точка, якої мусимо прагнути? Чи мусимо воювати без кінцевої точки?
Настав нам час сформулювати політичну ціль війни. З оголошення мети починається шлях.
поле для дискусій є. з чим згоден - без деколонізації Раші вона постійно буде загрозою й для України, й для інших європейських країн.
Shaman написав: а зараз в обіймах Раші Грузія як "розквітне" - й стане схожою на Абхазію... навіть Вірменія щось зрозуміла. а грузинам хтось поробив...
напевно грузіни просто впіймали облизня з євроінтеграцією:lol:
просто є проросійські елементи, й багато популізму. й краще грузинам точно не буде, щоб їм там проросійські казкарі розповідали. розподіл чіткиЙ - чим вище освіта та розвиток людей, тим вищу підтримка прозахідного курсу. а селяни тягнуть до Москви...
це наслідок шкільного вивчення історії) дочитав розділ й перегорнув сторінку) В історії нема чіткого початку й кінця, дискретною її роблять для удобства школярів. Справа не тільки в тому коли 15 лютого? Питання що буде далі? Що там було опісля того як вигнали совіцьких окупантів? Чи продовжився потік допомоги з заходу? Ну афганістан то інша культура. Візьмем Визвольну війну Богдана. Що було опісля? Правильно, далі був період - Руїна. 30 років. До того як гетьманом став Мазепа. Далі Мазепа помалу придушив конкурентів і добився стабільності. Той період вважається періодом розквіту гетьманства, 22р розквіту. Потом невдачлива ставка на шведів і крапка. Нє, іще був один добрий час - період правління на Україні магнатів. Потоцького, разумовського, Потьомкіна і те що гетьманом шкільний підручник назначив Разумовського це случайность Ладно, за магнатство поки не будем бо щас полетять тапки від патріотів
Культей тапка не кинешь То таки патрыоты Там за Тягнибока был к тебе вопрос, как и где он плотно в штыковую свои батальоны подымает, нет у тебя чуйки что он на водах трускавца чаще чем в соседнем с тобой штабе-подвале бывает?
барабашов написав:Культей тапка не кинешь То таки патрыоты Там за Тягнибока был к тебе вопрос, как и где он плотно в штыковую свои батальоны подымает, нет у тебя чуйки что он на водах трускавца чаще чем в соседнем с тобой штабе-подвале бывает?
Ну ти ж бачив що я не договорив?) Відчуття нема. Але і зуба за нього не дам. Не знаю. Про штикові то в тебе шаблони. Нема штикових. Пристебнутого штика навіть на вході в штаб нема) хотя я б навів порядок Понімаєш в принципі я тож міг би бути барбершопним охфіцером Для цього треба пару умов 1. Щоб була забита штатка і я не ходив через добу на добу. 2. Щоб в мене було більше пороху в пороховніцах. В 45 такий режим вже трудно витянути, і це при тому що до війни вважав здоровя залізним але тут аптечка літрів на 2 3. Щоб був я менш скупий. Я замахався з тими витратами на джипи. В принципі, добу відчергував до 2 годин в дорозі і вже запоріжжя з джакузями і масажними салонами. Тут були солдати що після дежурства за моніторами їздили в кіно маршруткою, ділов то 1,5 часа перебіжками+ 3 години маршруткою і цивілізація годин на 3 а далі обратно) но задвохсотило пацанят, фпв. Якшо він в овмбр і десь коло річки, зовсім рядом до міста, плюс нормально служба налагоджена то є всі шанси, що він вночі спить в масажному салоні, но це не точно) Ніколи не читав що Ленінграді трамвай до фронту доїздив? Тут маршруткою можно. Грань між "мирною жизнью" і "фронтом" тут тонка. Напряму відстань від околиці запоріжжя до лбз з 20 км, накинь іще що чіткої лбз нема, сіра зона мінімум км 5.... Є правда пріказ запрєщающий військовим в запоріжжі квартируватись Но ти поняв як воно? Мож через місяць 2, і ксп батальйону ббс буде в межах міста. Але це в мене чисто поток сознанія напряму до бувшого депутата не привязаний. Все може буть. Тут нєвозможноє возможно
fox767676 написав:тягнибоку якщо його якийсь росіяни чи єврей образили - треба було особисто розбиратися а не народ на народ розпалювати
Справа в тім що народ на народ то вогник таки був... не то шоб сильно іскрило, но тліло... а він не то й сам мав вогник в грудях не то тільки руки хтів погріти... голова предмет тьомний. Брешуть люди що сама Фаріон була комунячкою а потом як почала боротьбу непримеренну в дитячих садочках з рускоязичієм.
Додано: Чет 21 тра, 2026 10:57
