Еміграція, заробітчанство

Залежить, як працювати. Я заїжджав зранку на роботу, окреслив пару гайок, потімїхав на дачу будував будинок. За чотири роки, роботи, якраз встиг побудуватись. Якщо на роботі немає, що красти, кради робочій час.

Зараз такого вже немає, якщо не по-блату. А якщо є, то з мізерною зарплатою.

Я так ще до недавна працював. Тільки з дому виходити і кудись їхати не треба було. Щось там поколупав у компі пару годин на день, а решту часу займався власними справами. Велика міжнародна компанія, далеко не найнижчя зарплата, я цю роботу навіть не шукав - самі мене знайшли та запросили з України. Якось так.

Та будь де це огидно. Сором як створювати такі "вакансії", так і "працювати" там.

Прямо нагадала така "робота" часи СРСР, я з останньої такої звільнився в 1993р, зробив собі подарунок на день народження.
Хоча, може подібні люди і мають в чомусь рацію, нема особливо грошей але і здоров'я не підірване. А тут наче і недарма працював та й не такий вже старигань але спина не в дугу+ коліна, і нерви від постійного спілкування з постачальниками та клієнтами не на висоті. Вже починаєш замислюватися-а вартувало воно того?

насправді, погане здоров'я це наслідки небажання займатися собою, поки організм не скаже - все більше я вже не можу. хто веде здорове життя, робота чомусь не заважає - навіть якщо люди працюють по 10-12 годин на добу ;)

Та да, звісно якщо вважати тяжкою роботою просиджування штанів в офісі по 10-12 годин.
Розкажіть про небажання займатися собою будівельникам, металургам, шахтарям, працівникам с/г, багатьох видів виробництв та навіть медсестрам, де зірвати спину, перетягуючи тяжкохворих, як два пальці об асфальт, і т.д. і т.п. Чи може всі ці професії то просто лузери по життю і не варто на них звертати увагу, та от тільки одна біда-без таких спеціалістів ви не проживете. Рахувати вироблену кимось додану вартість звичайно легше і приємніше але ж потрібно щоб її хтось таки виробив.

Комради, забудьте про керівні посади в еміграції. Сестра дружини - директор готелю з досвідом роботи 15 років - працює покоївкою.
Єдиний варіант зберегти посаду - працювати в тій самій конторі в Україні і переїхати за кордон в її філію/головний офіс. Інші варіанти настільки випадкові, що їх можна не розглядати.

Хорошая знакомая работала в Киеве продавцом в универмаге Украина.
В 94 м переехала в США, закончила колледж и на последнем курсе пошла на курсы в финансовую компанию. Там ей остались довольны и сказали, что по окончании колледжа готовы взять ее на работу.
Это была ее первая и единственная работа в США по сей день.
Работала в финотделе, бухгалтером, аудитором, финдиректором компании, запарилась приезжать домой в 12 ночи, сделала степдаун и вполне себя неплохо чувствует на позиции контролера.
Да, для того чтобы это случилось, и ей пришлось прикладывать титанические усилия (на момент переезда в США был типичный для ссср уровень Инглиша+немного курсов перед отъездом, к тому-же буквально за пару месяцев до отъезда сдала на права, то есть, водить умела не фонтан, а сейчас по 3-4 часа в день за рулем) и ее семье. Они выезжали всей семьей с родителями из хрущевки на Нивках.
Отец-инвалид, мама пенсионного возраста, муж, только закончивший институт и сын-младенец. Родители сели на велфер и фудстемпы, муж пощел машины мыть за 3 доллара в час, а на нее сделали ставку. Родители занимались внуком.
Когда она начала зарабатывать, муж что-то там закончил и работает бухгалтером на очень небольшой как для США зарплате.
У сына сейчас рекламный бизнес, пару лет назад купил дом за 700+ куе, у них тоже дом в хорошей локации.
Попробуйте построить параллельную реальность, если-бы они остались в Украине.

Прямо нагадала така "робота" часи СРСР, я з останньої такої звільнився в 1993р, зробив собі подарунок на день народження.
Хоча, може подібні люди і мають в чомусь рацію, нема особливо грошей але і здоров'я не підірване. А тут наче і недарма працював та й не такий вже старигань але спина не в дугу+ коліна, і нерви від постійного спілкування з постачальниками та клієнтами не на висоті. Вже починаєш замислюватися-а вартувало воно того?

насправді, погане здоров'я це наслідки небажання займатися собою, поки організм не скаже - все більше я вже не можу. хто веде здорове життя, робота чомусь не заважає - навіть якщо люди працюють по 10-12 годин на добу ;)

Та да, звісно якщо вважати тяжкою роботою просиджування штанів в офісі по 10-12 годин.
Розкажіть про небажання займатися собою будівельникам, металургам, шахтарям, працівникам с/г, багатьох видів виробництв та навіть медсестрам, де зірвати спину, перетягуючи тяжкохворих, як два пальці об асфальт, і т.д. і т.п. Чи може всі ці професії то просто лузери по життю і не варто на них звертати увагу, та от тільки одна біда-без таких спеціалістів ви не проживете. Рахувати вироблену кимось додану вартість звичайно легше і приємніше але ж потрібно щоб її хтось таки виробив.

чого ти так нервово реагуєш? - сам же десь на офісному фронті надірвався

переважна більшість читачів цього форуму не вантажники, не шахтарі й не металурги. та й металурги є зараз такі, які за компом сидять, а до печі вже учні бігають.

не готовий обговорювати, чи всі втрачають здоров'я обов'язково, чи якщо не надто думають головою та носять мішки цементу по 50 кг на плечі.

Комради, забудьте про керівні посади в еміграції. Сестра дружини - директор готелю з досвідом роботи 15 років - працює покоївкою.
Єдиний варіант зберегти посаду - працювати в тій самій конторі в Україні і переїхати за кордон в її філію/головний офіс. Інші варіанти настільки випадкові, що їх можна не розглядати.

Хорошая знакомая работала в Киеве продавцом в универмаге Украина.
В 94 м переехала в США, закончила колледж и на последнем курсе пошла на курсы в финансовую компанию. Там ей остались довольны и сказали, что по окончании колледжа готовы взять ее на работу.
Это была ее первая и единственная работа в США по сей день.
Работала в финотделе, бухгалтером, аудитором, финдиректором компании, запарилась приезжать домой в 12 ночи, сделала степдаун и вполне себя неплохо чувствует на позиции контролера.
Да, для того чтобы это случилось, и ей пришлось прикладывать титанические усилия (на момент переезда в США был типичный для ссср уровень Инглиша+немного курсов перед отъездом, к тому-же буквально за пару месяцев до отъезда сдала на права, то есть, водить умела не фонтан, а сейчас по 3-4 часа в день за рулем) и ее семье. Они выезжали всей семьей с родителями из хрущевки на Нивках.
Отец-инвалид, мама пенсионного возраста, муж, только закончивший институт и сын-младенец. Родители сели на велфер и фудстемпы, муж пощел машины мыть за 3 доллара в час, а на нее сделали ставку. Родители занимались внуком.
Когда она начала зарабатывать, муж что-то там закончил и работает бухгалтером на очень небольшой как для США зарплате.
У сына сейчас рекламный бизнес, пару лет назад купил дом за 700+ куе, у них тоже дом в хорошей локации.
Попробуйте построить параллельную реальность, если-бы они остались в Украине.

дуже раді за вашу знайому
декілька подробіць, будь-ласка. в якому віці поїхала до США? скільки років зайняв шлях до CFO? якщо такі здібності до фінансів, чому в України працювала продавцем?

й взагалі, як попали до штатів? виграли грін-кард? та й за який кошт отримала освіту в США - перша освіта? тобто в України не змогла поступити до ВНЗ, а в США змогла?

паралельна реальність - якщо такий спец по фінансах - то ще в 90х почала б працювати з кимось з майбутних олігархів -першу квартиру чи дом купила б ще тоді. потім, в 2000х допомогала би структурувати бізнес в умовному СКМ - будинок під Київом, машина,поїздки до Європи у відпустки, десь в 2010 році стала б доларовим мільонером, а там би зробила степдаун та пішла вже не на таку напряжну роботу - як такий варіант ?

паралельна реальність - якщо такий спец по фінансах - то ще в 90х почала б працювати з кимось з майбутних олігархів -першу квартиру чи дом купила б ще тоді. потім, в 2000х допомогала би структурувати бізнес в умовному СКМ - будинок під Київом, машина,поїздки до Європи у відпустки, десь в 2010 році стала б доларовим мільонером, а там би зробила степдаун та пішла вже не на таку напряжну роботу - як такий варіант ?

И в продолжение.. 2022, война, бегство из дома под Киевом. И сидение в Польше/Германии в арендных 38-50 квадратах. А перспективы у детей в Украине во время войны? 18-60 для сына, возможно, родители не выехали из-за этого, остались в доме под Киевом в Буче.
А если не Киев, а Харьков?
Смайл недоречний

паралельна реальність - якщо такий спец по фінансах - то ще в 90х почала б працювати з кимось з майбутних олігархів -першу квартиру чи дом купила б ще тоді. потім, в 2000х допомогала би структурувати бізнес в умовному СКМ - будинок під Київом, машина,поїздки до Європи у відпустки, десь в 2010 році стала б доларовим мільонером, а там би зробила степдаун та пішла вже не на таку напряжну роботу - як такий варіант ?

И в продолжение.. 2022, война, бегство из дома под Киевом. И сидение в Польше/Германии в арендных 38-50 квадратах. А перспективы у детей в Украине во время войны? 18-60 для сына, возможно, родители не выехали из-за этого, остались в доме под Киевом в Буче.
А если не Киев, а Харьков?
Смайл недоречний

тут трохи про інше - в Америці теж могло не пощастить бути у Всесвітньому торговому центрі... не чіпляйтеся

Не так давно обговорювали тему будівництва в США.

Тривіальний ураган, знову все розвалене вщент, десятки загиблих.
На мою думку чому в нас не відбувається чогось подібного - в нас дуже багато лісосмуг. Тому нижні шари атмосфери не можуть достатньо розганятися.
Ну і те, що радянські будувалися як ДОТи з бомбосховищем в підвалі.

Комради, забудьте про керівні посади в еміграції. Сестра дружини - директор готелю з досвідом роботи 15 років - працює покоївкою.
Єдиний варіант зберегти посаду - працювати в тій самій конторі в Україні і переїхати за кордон в її філію/головний офіс. Інші варіанти настільки випадкові, що їх можна не розглядати.

Яка класна маніпуляція.
1) "Єдиний варіант зберегти посаду - працювати в тій самій конторі в Україні і переїхати за кордон в її філію/головний офіс".
2) Тому: "Сестра дружини - директор готелю з досвідом роботи 15 років - працює покоївкою."

Звичайно. Якщо не збереження посади - то лише саме дно. Лише хардкор. Але насправді, між цими крайностями - бездна проміжних варіантів. Крок назад, два кроки назад - найпошириніша реальність. Вікозалежна.

Що дійсно правда, то чим молодший та чим менше досвіду - тим менше втрачаєш. Або взагалі нічого не втрачаєш в посаді, але гарантовано виграєш в зарплатні.

Чим більший досвід (і вік) - тим складніше знайти відповідну посаду за кордоном. Але і в Україні, чим ближче до вершини піраміди ти стоїш, тим важче знайти аналогічну посаду при втраті роботи. А за кордоном ти втрачаєш напрацьовані зв'язки, використовуєш недолуго іноземну мову та не розумієш культурний підтекст. Але в Україні твої шанси на роботу з віком тануть набагато швидше. Після 40 ти вже неперспективний, після 50 - ти баласт.

Тому емігрувати найкраще до 30 років. Ідеально - до 25. Тоді ти можеш стартувати з нуля.

[2]

Хорошая знакомая работала в Киеве продавцом в универмаге Украина.
В 94 м переехала в США, закончила колледж и на последнем курсе пошла на курсы в финансовую компанию. Там ей остались довольны и сказали, что по окончании колледжа готовы взять ее на работу.

Вот так просто пошла в кассу, купила билеты на пятерых и повезла всех в Штаты? А потом бесплатно училась в колледже?
Или это по линии "политических беженцев"? - была такая фишка в те годы.

Я так ще до недавна працював. Тільки з дому виходити і кудись їхати не треба було. Щось там поколупав у компі пару годин на день, а решту часу займався власними справами. Велика міжнародна компанія, далеко не найнижчя зарплата, я цю роботу навіть не шукав - самі мене знайшли та запросили з України. Якось так.

Сплошная хлестаковщина.