Дюрі-бачі написав:Хай мене поправлять мешканці США, але згідно із даними з відкритих джерел система медицини в США - це справжній жах: рахунок за операцію буде залежати від того як домовляться страхова і лікарня. І його принципово до операції дізнатись неможливо.
Я не мешканець США, але дещо знаю.
Домовленість така сама, як в Україні та інших країнах: медичне обслуговування людей та робота страховиків - це різні види бізнесу.
Наші люди наступають на ті самі граблі: хочуть, щоби інші країни жили так, як вони.
Ввели певні стандарти для себе і ці стандарти повинні бути також на Північному полюсі, в Австралії, і в США. В цьому основна помилка: розказувати сусідові, як його жінка повинна Борщ готувати.
А все простіше: приблизно так, як я влітку був в Нідерландах і наші люди розказували, що попасти на прийом до спеціаліста практично неможливо. Треба чітко аргументовано та з документами підтвердити, що лікування парацетамолом не допомогло.
Щось приблизно таке є і в медицині США. Коли наша людина знайшла на тілі після відвідування лісу кліща, зняла його та помістила в пляшку, віднесла в лікарню для перевірки, чи той кліщ сильно заразний, чи не сильно, і - в залежності від того - отримати рецепт на Тетрациклін та їсти його пачками три тижня - то лікарня (госпіталь) відмовилася це робити, незважаючи на страховку.
І інший бік медалі: і саме цей приклад буде відповіддю на ваш текст.
Лікування аспірином в четвер та пʼятницю полегшувало стан нашої людини, але в суботу привело на операційний стіл: апендицит.
Під час операції почався інфаркт міокарда. Вирізати апендицит перестали та почали рятувати серце.
Врятували. Інфаркт відступив. Але приступ апендициту ніде не дівся. І стан пацієнта погіршувався.
Консиліум лікарів запропонував застосувати лікування двома експериментальними препаратами для зупинки гострого запалення.
Родичі та хворий погодилися.
Таке лікування зупинило запалення та розтин тіла не знадобився.
Під час виписки хворого з лікарні йому дали на підпис документи лікарні (а не страховоі компанії) для ознайомлення та на підпис. Медицина - то звичайний бізнес. Із своїми прайс-листами.
Як писав Абу Алі ібн Сіна: «Лікуватися даром - це все одно, що лікуватися даром!»
…Далі цитата від згаданого пацієнта: «Мені навіть страшно сказати, скільки нулів там в документах було після цифр остаточної ціни лікування. Але я нічого не платив: всі витрати взяла на себе страхова компанія».
Ну ось, настав час, коли вже мешканець США задав би питання: «Панове, так я не зрозумів: страхова компанія в Україні покриває ваші витрати на лікування, чи ви із своєї кишені платите за кожен візит до лікаря по 950 гривень, та за кожний аналіз крові - по 1500, а за пігулки - по невиданих в світі цінах - як не 100-150 за пачку Цитрамона, так по 550 за те, що за кордоном вартує не більше 250? А за операції - не дай Бог - такі суми, що не насниться безхатченку із США»?
P.S. Звісно я знаю позитивні приклади і по Україні. У приятеля виявили рак відомої залози у Великій Британії, де він перебував у прихістку у сина. Лікувати відмовилися. Він виїхав в Україну, в любимий Ірпінь і йому в Києві зовсім безкоштовно вирізали ту залозу. Живий, слава Богу. І таке буває.
Але нікому у Великій Британії не прийде в голову зранку до вечора писати на англійських форумах дописи про українських безхатченків та українську медицину.
Хоча турбота про американських безхатченків - справа благородна та має великий к.к.д.