Як пише видання The Independent, британський археолог, професор ранньої праісторії в Університеті Редінга, доктор наук Стівен Мітен провів аналіз, який підтвердив, що первісні люди розвинули рудиментарну мову ще приблизно 1,6 млн років тому. Сталося це десь на території східної або південної Африки.
Як сказав доктор Мітен виданню, розвиток у людства здатності говорити став саме тим ключем, який зміг зробити можливими подальші культурну та фізичну еволюції. Ось чому для вчених було настільки важливим дізнатися, коли з'явилися найдавніші форми мови.
Донедавна більшість експертів з еволюції людини вважали, що людська мова з'явилася приблизно 200 тисяч років тому. Однак, завдяки останньому дослідженню Стівена Мітена, можна припустити, що рудиментарна мова, принаймні, у 8 разів старша. Його аналіз базується на детальному вивченні всіх доступних палеоанатомічних, археологічних, неврологічних, генетичних та лінгвістичних доказів.
У сукупності всі ці докази показали, що народження мови як частини еволюції людини відбулося від 2 до 1,5 млн років тому. Цікаво, що людський мозок особливо швидко збільшувався в розмірі саме від 2 млн років до нашої ери, особливо після 1,5 млн років до нашої ери. З цим збільшенням була пов'язана реорганізація внутрішньої структури головного мозку. Зокрема, в той період з'явилася область лобової частини, яка особливо пов'язана з продукуванням і розумінням мови. Цю частину вчені називають областю Брока. Вона, швидше за все, виникла з попередніх структур, які були відповідальні на ранньому етапі еволюції за жестову мову.
Як показують нові наукові дослідження, поява області Брока також пов'язана з покращенням роботи пам'яті, і цей фактор став вирішальним для формування цілих речень. Однак, вирішальне значення мали й інші події. Зокрема, приблизно 1,8 млн років тому з'явилися зміни в людському черепі, які майже напевно поклали початок процесу зміни форми та розташування голосового тракту, який уможливив мову.
Ще одним ключовим доказом твердження доктора Мітена є археологічні записи, з яких випливає, що приблизно 1,6 млн років до нашої ери люди почали говорити. У порівнянні з іншими тваринами людина була не такою сильною. Щоб вижити і процвітати, їй потрібно було якось компенсувати фізичну слабкість. Мова, з точки зору еволюції, могла стати саме тією частиною, яка допомогла компенсувати фізичний розвиток. Ранні люди повинні були планувати свою діяльність в групі, зокрема, полювання на великих тварин, та координувати дії кожного її члена. І для цього розвиток мови мав вирішальне значення.
Полювання як людська діяльність з'явилося приблизно 2 млн роки тому, але особливо розвинулося 1,5 млн років тому. Приблизно 1,6 млн років до нашої ери зародилася технологія кам'яних знарядь, яка почала передаватися від покоління до покоління. Таке передавання складних навичок також передбачає наявність мови.
Ба більше, вчений впевнений, що комунікація, ймовірно, стала вирішальною для того, щоб дозволити людям виживати в різних кліматичних та екологічних зонах. Мітен вказує, що, мабуть, невипадково саме 1,4 млн років тому люди почали масово пришвидшувати колонізацію світу. Він вважає, що це сталося одразу після появи мови. Завдяки спілкуванню люди змогли робити три ключові речі — задумувати і планувати майбутні дії та передавати свої знання.
Також у своїй книзі "Мовна головоломка" Стівен Мітен припускає, що до появи мови між людьми, ймовірно, існували більш примітивні та обмежені комунікації. Це могли бути кілька десятків звуків та жестів руками, які важко використовувати для перспективного планування.
Дослідження професора показало, що існує кілька подібних ознак між мовою ранніх та сучасних людей. Наприклад, довжина чи звуки в словах можуть описувати об'єкти, які вони позначають. Але орієнтовну структуру та організацію перших мов допоможуть розкрити вже майбутні дослідження.
Варто зазначити, що народження мови стало початком лінгвістичного розвитку, а не його кульмінацією. Протягом сотень тисяч років мова ускладнювалася і зрештою набула своєї витонченості після появи перших анатомічно сучасних людей, що сталося приблизно 150 тисяч років тому.
Відчуження між батьками та дітьми трапляється частіше, ніж здається – ось що кажуть дослідження про таке важке рішення.
Коулман погоджується й зауважує, що це може бути виправдано також у випадках, коли батьки не визнають своєї провини або навіть не хочуть вислухати дитину.
Проте, за словами Піллемера, його дослідження, що включало опитування й глибинні інтерв'ю з 300 людьми, які пережили відчуження, показало: часто причиною розриву стає "накопичення дрібних негативних взаємодій" - наприклад, напружені стосунки з родичами партнера.
У ще одному американському опитуванні понад 1 000 людей, проведеному Коулманом, більшість респондентів як причину відчуження назвали конкретні дії родичів або загальну сімейну динаміку. Часто це пов'язано з наслідками розлучення, вибором сторони одного з батьків або неприйняттям нового партнера одного з батьків.
Ідентичність і сексуальна орієнтація також можуть бути ключовими чинниками - дехто з батьків, наприклад, відмовляється прийняти, що їхня дитина гомосексуальна. Майже п'ята частина учасників як причину згадала політичні розбіжності.
Однак у своєму опитуванні близько 800 людей у Великій Британії, які були відчужені від когось із родини, Блейк з'ясувала, що більшість називали головною причиною емоційне насильство.
"Це зазвичай пов'язано з проблемним вихованням - дуже жорстким, контролюючим, авторитарним", - пояснює вона й наголошує, що її респонденти вже шукали підтримку, тож не обов'язково є репрезентативними для всіх, хто пережив відчуження. Проте це, за її словами, підкреслює часто недооцінений аспект складних сімейних стосунків.
"Я не думаю, що хтось має залишатися у стосунках, у яких не почувається у безпеці, - каже вона. - Ми часто згадуємо лише про фізичне чи сексуальне насильство, але емоційне насильство - це не менш важлива тема для обговорення".
Коулман і Піллемер зауважують, що емоційне насильство - це складне поняття, яке можна неправильно інтерпретувати. Іноді доросла дитина може страждати на психічне захворювання або мати залежність, через що перебудовує власну історію дитинства таким чином, що несправедливо зображає турботливих батьків як жорстоких тиранів, каже Коулман.
Але водночас важливо не знецінювати вплив справжнього емоційного насильства на тих, хто його зазнав.
Норми здорового батьківства постійно змінюються, додає він. Те, що сьогодні вважається емоційним насильством або нехтуванням, у минулому таким не вважалося. Наприклад, сучасні батьки часто намагаються визнавати й підтримувати ментальне здоров'я дитини. Але 40 років тому розуміння психічних розладів у суспільстві було обмеженішим, ніж сьогодні.
Очевидно, що для деяких людей розрив стосунків із батьками є необхідним. Але наскільки ми насправді їм зобов'язані?
"Я розгублений", - каже філософ Крістофер Ковлі з Університетського коледжу Дубліна у відповідь на гіпотетичне запитання, чи зобов'язані ми підтримувати стосунки з батьками до кінця життя.
"У певному сенсі я винен батькам усе - у буквальному, метафізичному й екзистенційному сенсі. Але якщо я пережив якесь жахливе насильство з їхнього боку, то, очевидно, я більше нічим не зобов'язаний", - додає він.
Ідеальні стосунки між батьками та дорослими дітьми, на його думку, мають бути схожими на дружбу.
У дитинстві вся сила і відповідальність у стосунках лежить на батьках. Але з віком це змінюється. Підлітки часто схильні звинувачувати й критикувати батьків - це природна частина процесу відокремлення, пояснює Ковлі.
"Але коли ти стаєш дорослим, ти вже не можеш перекладати всі свої проблеми на батьків", - вважає він. І в якийсь момент батьки старішають і стають вразливими. Тоді, каже він, варто проявити більше терпіння й милосердя.
Коли ми оцінюємо власні помилки, часто звинувачуємо у всьому зовнішні обставини. Наприклад, якщо не встигли здати завдання вчасно, можемо сказати, що нам дали замало часу або що "собака з'їв домашку". Але до інших людей ми не завжди такі ж поблажливі.
Тож, якщо хочемо бути справедливими до батьків, варто враховувати й їхні зовнішні обставини.
Чи могли нестача знань, психічні розлади, травма чи фінансові труднощі вплинути на їхню неспроможність бути кращими батьками?
Піллемер згадує інтерв'ю з матір'ю та її відчуженим сином. Вони не бачилися приблизно 25 років. Про матір він каже: "Чоловік покинув її на початку 1960-х, і для жінок тоді було дуже мало варіантів. Тож вона вийшла заміж за іншого - не ідеального, але й не насильника. Син сердився на неї за це, але вона вважала, що так захистить родину. Згодом він почав це частково розуміти".
Коулман, своєю чергою, каже, що іноді зустрічає дорослих дітей, яких виховувала мати-одиначка без жодної підтримки з боку батька.
"І дитина каже: "Тебе ніколи не було вдома, ти постійно працювала, і я почувався покинутим"", - розповідає Коулман.
"З одного боку, батьки мають співпереживати таким словам. Але й дитина має співчувати, що мама працювала на двох роботах, щоб її виховати", - додає він.
В останні десятиліття зростає рівень підліткових суїцидів і ментальних розладів.
У США криза настільки серйозна, що 2021 року Американська академія педіатрії та інші медичні організації закликали уряд оголосити в країні надзвичайну ситуацію в галузі психічного здоров'я дітей.
Про причини цієї проблеми сперечаються експерти, але єдиної думки поки що не дійшли.
Американський психолог Пітер Грей, який багато років вивчає цю тему, вважає, що нинішня "психоневротична епідемія" пов'язана з іншим явищем, яке спостерігають півстоліття: поступовим зниженням дитячої самостійності.
У своїй статті для медичного журналу Journal of Pediatrics Грей вказує, що "скорочення можливостей для дітей і підлітків гратися та займатися своїми справами без нагляду і контролю дорослих є однією з головних причин зростання психічних розладів".
На думку Грея та двох його співавторів - психолога Девіда Бьорклунда з Атлантичного університету Флориди й антрополога Девіда Ленсі з Університету штату Юта - самостійність сприяє психічному добробуту дітей, а в довгостроковій перспективі розвиває стійкість та "інші важливі психологічні якості, що формують основу для ефективного протистояння життєвим негараздам".
"Ми не стверджуємо, що це єдина причина дитячої психологічної кризи, - твердять автори. - Але вона - важлива".
В інтерв'ю BBC News Грей розповів про основні причини зниження самостійності й автономності серед дітей і підлітків. Як це впливає на їхнє психічне здоров'я, а також про те, що можуть зробити батьки, щоб допомогти дітям стати більш самостійними.
BBC: Ви кажете, що однією з головних причин зростання рівні тривожності, депресії та самогубств серед дітей і підлітків є зменшення протягом останніх десятиліть їхньої самостійності. Як пов'язані ці дві тенденції?
Пітер Грей: Упевненість у собі, вміння вирішувати проблеми розвиваються в дітей через власний досвід.
Позбавляючи їх цього, ми позбавляємо їх задоволення від досягнень. Від можливості розвинути такі риси, як рішучість, сміливість. А також того, що в психології називають внутрішнім локусом контролю (віри в те, що людина може контролювати власне життя). Усе це допомагає молоді і навіть дорослим долати життєві труднощі.
Тому не дивно, що відсутність самостійності є причиною високих показників тривожності, депресії і навіть самогубств.
BBC: Ви казали, що скорочення дитячої самостійності відбувалося поступово. Що стало причиною цих змін?
Пітер Грей: Останні 50-70 років, принаймні у Сполучених Штатах, спостерігають постійне зменшення свободи в дітей. Це особливо стосується ігор на свіжому повітрі.
Існує кілька причин такого явища: популяризація телебачення в 1950-х роках, яке "зачинило" дітей у приміщенні та ізолювало їх від однолітків, та розвиток дитячих видів спорту, якими керують дорослі.
Замість того, щоб виходити на вулицю й вигадувати власні ігри, як це було раніше, все більше дітей беруть участь у спортивних змаганнях, якими керують не вони самі, а дорослі.
Це призводить до того, що діти не вчаться ухвалювати рішення, залагоджувати конфлікти, розв'язувати проблеми.
Ще один фактор - дедалі більша увага до шкільної успішності. В останні десятиліття діти все більше часу проводять у школі або за виконанням домашніх завдань.
Відбулася також кардинальна зміна в стилі виховання. Раніше діти, що живуть поруч, зазвичай знали одне одного й гралися разом.
Сьогодні ж батьки бояться відпускати дітей і навіть підлітків на вулицю без супроводу дорослих. І іноді не безпідставно.
BBC: Чи можна сказати, що сучасним дітям бракує тієї самостійності, яку мали попередні покоління?
Пітер Грей: В останні десятиліття діти отримують дедалі менше свободи не лише в іграх, а й у навчанні.
Залученість батьків настільки зросла, що йдеться навіть про студентів університету.
Раніше школярі самостійно виконували домашні завдання. Це було справою учня і вчителя, а не вчителя і батьків.
Певною мірою у цьому винні самі школи, які почали заохочувати батьків до активнішої участі.
Завдяки інтернету й соцмережам батьки можуть бути на зв'язку з вчителями майже постійно. Часто вони дізнаються, яку оцінку за тест отримала дитина, раніше, ніж сама дитина.
Батьки допомагають із домашніми завданнями, захищають школярів перед учителями. Просять дозволити переписати контрольну чи бути більш поблажливими.
Роботодавці скаржаться, що дедалі більше молодих працівників хочуть, щоб керівник точно, крок за кроком, пояснював їм, що і як робити. Вони не звикли вирішувати проблеми, вони звикли, що їх завжди направляє доросла чи авторитетна людина.
Але ми живемо в економіці, яка як ніколи потребує самостійних людей, здатних проявляти творчий підхід і навіть виявляти проблеми, яких ніхто не бачив.
Саме ці навички нам потрібні.
Але поведінка дорослих радше вбиває ці навички в дітях, ніж сприяє їхньому розвитку.
BBC: З якого віку потрібно привчати дитину до самостійності?
Пітер Грей: Починаючи з 2-х років, коли вона відокремлює себе від інших, починає усвідомлювати своє "я", хоче багато чого робити самостійно.
Звісно, не можна залишати дворічну дитину саму в парку, але є речі, з якими вона чудово справляється.
Один з моїх найперших спогадів: мені чотири роки, бабуся навчила мене переходити дорогу. Вона відправляла мене одного на базар за два квартали від дому. Тоді це не було чимось незвичним. Сьогодні ж, приміром, у Сполучених Штатах, якщо ви відправите кудись 10-річну дитину саму, сусіди або знайомі можуть повідомити про це в спеціальні державні органи.
Коли мені було п'ять, ми жили в маленькому містечку, і я всюди їздив на велосипеді сам.
В 10 років я вже розносив газети. У 13 – працював після школи. У 16 мене взяли на роботу рятувальником.
Це поступово привчало мене до самостійності.
Не існує якогось чарівного віку, коли людина стає самостійною за одну ніч. Це - поступовий процес.
Не можна тотально контролювати й оберігати дитину до 18 років, а потім відправити її до коледжу й чекати, що вона буде самостійною
BBC: Багато експертів вважають, що психічному здоров'ю підлітків можуть шкодити соцмережі. Яка ваша думка щодо цього?
Пітер Грей: Немає переконливих доказів того, що зростання тривожності, депресії та самогубств серед молоді є результатом активнішого використання інтернету чи соцмереж.
Є сотні досліджень, присвячених кореляції між цими факторами. Усі вони або взагалі не показують кореляції, або вона надто мала, щоб мати якесь практичне значення.
Як і будь-яка інша технологія, соцмережі мають свої плюси й мінуси, які варто враховувати.
Під час експериментів підлітків просили відмовитися від соцмереж на певний час. Після чого багато з них говорили, що почуваються більш самотніми, ніж раніше, оскільки не могли спілкуватися з однолітками.
На мій погляд, ідея про те, що підвищення тривожності й депресії - результат впливу соцмереж, відвертає увагу від справжньої причини.
Люди, які наводять цей аргумент, забувають згадати, що зростання тривожності й депресії передувало популяризації інтернету та соцмереж.
BBC: Як батьки можуть допомогти дітям стати самостійними, позбутися тривоги та віднайти душевну рівновагу?
Пітер Грей: Перший крок - переглянути свої пріоритети й зрозуміти, що діти потребують більше свободи.
Але просто відправити їх гуляти не вийде. Часто батьки скаржаться, що на вулицю дітей не виштовхати. Вони постійно сидять вдома: в телефоні чи в планшеті.
Тому потрібно знайти спосіб, щоб діти могли спілкуватися без втручання дорослих.
Можна скооперуватися з іншими батьками по сусідству й облаштувати дитячий майданчик, де малюки можуть гуляти в один і той самий час після школи, можливо, навіть без телефонів.
Заради безпеки нехай їх супроводжує один дорослий. Але втручається, тільки якщо трапляється щось дійсно небезпечне.
Організація Let Grow, членом якої я є, просуває програму, в рамках якої школи надають дітям місце для ігор на вулиці після уроків.
Єдине правило для дітей - нікого не ображати і не псувати нічого цінного.
За ними наглядає вчитель, але втручається тільки у дійсно серйозних випадках.
Він не розбороняє бійки, не заспокоює і не допомагає, якщо хтось впав і обдер коліно.
Він також не бере участі в дитячих "розбірках". Його завдання - дати їм можливість навчитися вирішувати свої проблеми самостійно.
Востаннє редагувалось Wirująświatła в Суб 31 тра, 2025 13:10, всього редагувалось 2 разів.
Как я говорил ранее общество слишком влезло в жизнь каждого со своими нормами и табу. Почему то в 90х никого не удивляла группа подростков 12-14 лет которые сами без родителей ехали на отдых в Одессу. Или танцевальный коллектив детей такого же возраста вместо танцев торгующих ширпотребом на рынке польши.
Сейчас это криминал и органы общественной морали бы включились в работу.
А взамен что? Сиди дома в интернете/книжки читай или ходи в какую нибудь секцию.
Других вариантов социализации подростков по сути общество не предлагает. Провоцируя гиперопеку.
Если нет ситуаций где подростку необходима самостоятельность, когда и как она сформируется?
В 21м веке взрослые люди иногда с высшим образованием считают, что ребёнка до 18 лет можно растить в пробирке.
ЛАД написав:Ещё о воспитании детей. Мы в детстве не думали о будущих зарплатах, хотя и прекрасно понимали цену денег и то, что в жизни ничего не даётся бесплатно. В Союзе не воспитывалось стремление к работе ради денег. ...
Так а на что те деньги тратить? - третий-пятый "чешский гарнитур" покупать?.. А кто до всяких Березок доступ получал - так "внезапно" именно ради денег и начинали работать.
_hunter написав: Так а на что те деньги тратить? - третий-пятый "чешский гарнитур" покупать?..
А кто был в совке при деньгах? Работяга с зарплатой 100-150 рублей или директор гастронома, , плавсостав ЧМП, афицеры ГСВГ?
_hunter написав:А кто до всяких Березок доступ получал - так "внезапно" именно ради денег и начинали работать.
Так сорта граждан уже были до берёзок , совок никого не уравнял ,даже увеличил градацию/расслоение/сорта, а вернее уравнял трудяг трудиться много и почьти бесплатно. Я помню как мне где то в 1978 на посипання(13.01.) подарувала сусідка пачьку жевачьки wrigley's spearmint , її онук з Мурманська працював на торгівельному судні і ходив за кордон, це було дорожче/емоціональніше усіх конфетів отриманих від селян. Це як айфон останньої моделі наразі, хто з тих років мене зрозуміє
Wirująświatła написав:Как я говорил ранее общество слишком влезло в жизнь каждого со своими нормами и табу. Почему то в 90х никого не удивляла группа подростков 12-14 лет которые сами без родителей ехали на отдых в Одессу. Или танцевальный коллектив детей такого же возраста вместо танцев торгующих ширпотребом на рынке польши.
Сейчас это криминал и органы общественной морали бы включились в работу. ......
Это не было нормальным и до 90-х. В Польше на рынке не торговали не только дети, но и взрослые - даже просто поехать нельзя было. И в 12-14 лет самостоятельно на море тоже не ездили. На речку под Харьковом - пожалуйста. На один день. И воровать булочки как-то было не принято.
ЛАД написав:Ещё о воспитании детей. Мы в детстве не думали о будущих зарплатах, хотя и прекрасно понимали цену денег и то, что в жизни ничего не даётся бесплатно. В Союзе не воспитывалось стремление к работе ради денег. ...
Так а на что те деньги тратить? - третий-пятый "чешский гарнитур" покупать?.. А кто до всяких Березок доступ получал - так "внезапно" именно ради денег и начинали работать.
Сибарит написав:Бабки на лавочке обычно ругают проституток и наркоманов, т.е. всех, кто проходит мимо.
Додано: Суб 31 тра, 2025 07:28
