Аlександр
Тускло
|
|
Додано: Пон 02 бер, 2020 20:26
В своїй хаті - своя правда!
В количественном отношении чеченские воры в законе сравнительно немногочисленны. Многие исследователи российского криминального мира, перечисляя коронованных по «правильным» воровским понятиям преступных авторитетов, могут назвать среди них разве что двух чеченцев – застреленного в середине 90-х Султана Даудова (Султан Балашихинский) да пребывающего ныне за границей Хусейна Ахмадова (Хусейн Слепой). Подавляющее большинство чеченцев, ступивших на преступный путь, воровские понятия презирают, как ненужную условность – у представителей этого народа совершенно иные представления о иерархической субординации, уходящие корнями в многовековое прошлое Чечни. ВСЕ НАОБОРОТ Чеченцы по-своему относятся к криминальному промыслу и воровские понятия для них изначально не имели сакрального значения. Гораздо важнее для любого нохчо, кем бы он ни был, авторитет тейпа и религиозные условности. Род, его старейшины, – святое для каждого чеченского вора, тогда как обычный «законник» по понятиям вообще не должен иметь семьи и уж тем более считаться с мнением родственников – он самостоятельная фигура и никому не подчиняется. В противном случае вор в законе просто меняет масть на менее «престижную». АВТОРИТЕТЫ ДОЛЖНЫ ПОМНИТЬ О РОДИНЕ Принято считать, что в 80-е – 90-е годы в СССР (потом России) было только три официально, по понятиям, коронованных чеченца. Причем рождались эти авторитеты вне Чечни: жителей горной республики в полном составе депортировали в 1944 году в степи Киргизии и Казахстана. Проведя основную часть своей жизни за решеткой и впитав в себя воровские понятия, эти авторитеты все же оставались преданными национальным традициям. На «предъявы» воровского мира по поводу «лоббирования» в 90-х годах интересов Чечни в столице России нохчиничего не могли возразить – они действительно отправляли на историческую родину средства, добытые преступным путем, чтобы помочь укрепиться режиму тогда уже мятежной республики. По воровским понятиям, на «законника» работает целая армия его подопечных. А у чеченских криминальных авторитетов другая установка – они должны учитывать менталитет своего народа, у которого свои традиции подчинения, нисколько не согласующиеся с негласным законом поведения воров в законе. «ЗАВОЮЕМ РОССИЮ И БЕЗ ВАШИХ ПОНЯТИЙ» Подтверждением самостийности чеченцев в вопросах организации преступной деятельности служит история с воровской сходкой, прошедшей в 80-х годах в Сочи. На коллективное обсуждение «дел своих скорбных» приглашали и чеченских криминальных авторитетов. «Законники» загодя оговорили, что решать вопросы и потом исполнять задуманное они будут только по воровских понятиям. Но чеченцы на сходняк не явились, объявив ворам: пусть они решают и постановляют, что хотят, а нохчи в завоевании России обойдутся и без воровских понятий. Расклады на бандитских «стрелках» у чеченцев были и вправду, мягко говоря, своеобразными – зачастую они на встречах с «оппонентами» практически сходу начинали стрелять или резать своих визави. Если славянские организованные преступные группировки были четко структурированы и авторитет вора в законе в них не подвергался сомнению, то чеченские ОПГ имели принципиально иное иерархическое деление – нохчи подчинялись старейшинам (не обязательно старикам, просто авторитетным руководителям из числа представителей своей же национальности). Такая клановая специфичность организации этнических ОПГ в свое время сильно усложняла работу милиции – о внедрении в это криминальное сообщество «крота» не стоило даже думать – чеченцыотличались чрезвычайной жестокостью не только по отношению к чужакам, но и своих «накосячивших» земляков тоже не жалели. Брат за брата, извините, таковы традиции И дело здесь не в принципах и не в амбициях, А то, что брат за брата биться без базара, Так уж надо, тут такие правила - поломать любого гада! Извините вы меня, но может я совсем другой, Может не похож на брата, выбрал путь совсем иной, Кто-то скажет Бог с тобой, среди нас ведь нет судей, Мой брат меняется, также как и все люди, Но одно осталось, брат за брата до конца, Я за него всегда, пусть останусь без лица. Брат за брата, нету выхода, но держаться надо, Кто-то поменяет мнение и встанет лишь за правду, Значит по-любому завтра всё станет по-другому, Извините, поворот, но кто-то бьётся за основу.
Додано: Пон 02 бер, 2020 20:39
РЕСПИРАТОР (ЛЕПЕСТОК) 10 ШТУК МОДЕЛЬ: 030-06 НАЛИЧИЕ:ЕСТЬ В НАЛИЧИИ ЦЕНА: 11.00 ГРН. Без НДС: 11.00 грн. - Это чего Дорого? В розетке 25 за один. Там же сноски на распираторы - то же самое с заменой фильтров. китайский по 66 даже в розетке. Правда не созванивался, но ссылки действительные. - Это и есть "одноразовые маски" Востаннє редагувалось Kudrjavuy в Пон 02 бер, 2020 20:45, всього редагувалось 1 раз.
Додано: Пон 02 бер, 2020 20:52
Який потік підсвідомості  Прямо порадовали Для вас повторю, при Порошенко было 2 индексации пенсий, с привязкой к средней ЗП, в октябре 2017 и марте 2019
Додано: Пон 02 бер, 2020 21:00
Re: Політичні дискусії
Додано: Пон 02 бер, 2020 21:08
Вот это я переспал! Глянул на календарь - нет, все-таки только март начался. Потом дошло - это же УНИАН опубликовал, ну тогда все понятно.
Додано: Пон 02 бер, 2020 21:15
Ты ещё и спишь днём Работать, а не числится, пробовал ?
И чё это меняет ? За отмену индексаций пенсий что думаешь ?
Додано: Пон 02 бер, 2020 21:30
Брат за брата!Повстання політичних в’язнів Степового особливого табору у Кенгірі під Джезказганом (Казахстан) у травні – червні 1953 р. було третім найбільшим повстанням, яке сколихнуло імперію ГУЛАГу після смерті Сталіна. Йому передували виступи в’язнів у Норильську (травень-серпень 1953) та Воркуті (липень – серпень 1953). В усіх трьох подіях активну участь брали українські в’язні, колишні члени націоналістичного підпілля із Західної України, які часто діючи в тіні, змогли об’єднати зусилля різних національних та етно-політичних груп заради розхитування радянської табірної системи. Кенгірське повстання стало одним із найбільших ударів по системі примусової праці в СРСР, змусивши керівництво останнього до певних поступок і перегляду наріжних каменів радянської репресивної системи.
Національний склад ув’язнених був досить строкатим, але переважали західні українці і колишні мешканці балтійських республік, що становили 69%. Частка росіян не перевищувала 13%. У таборі майже не було засуджених із терміном менше 10 років, більшість (72%) отримали вироки за статтею «зрада Батьківщині» до 20-25 років позбавлення волі. Склад політичних ув’язнених, серед яких найбільше було українських націоналістів, визначив характер Кенгірського повстання. Намагаючись придушити постійні спалахи спротиву, керівництво ГУЛАГу 22 квітня 1954 р. направило в Степлаг етап кримінальників чисельністю 1400 осіб, сподіваючись за їх допомогою роз'єднати і деморалізувати «політичних». Майже половина новоприбулих в'язнів потрапила у 3-е відділення. Однак табірне керівництво сильно прорахувалося, адже колишні українські повстанці не погоджувалися покірно терпіти знущання «блатних». Вістря їх опору було спрямоване проти кримінальників, які швидко здалися і пішли на поступки, уклавши з бандерівцями союз проти табірної адміністрації. «Блатним» не давала спокою розташована по сусідству жіноча зона. Паркан не виявився серйозною перешкодою, і 16 травня 1954 р. вони зважилися на штурм. Близько 60 кримінальників подолали огорожу між 2-м і 3-м табірними пунктами, а далі через господарський двір прорвалися до жіночої зони. Звідси табірна охорона відкинула їх назад до 3-го табірного пункту, запроторивши ряд нападників в ізолятори. Ввечері 16 травня група політичних в’язнів (понад 200 осіб) очолювана членами ОУН Віталієм Скіруком та Гершою Келлером (справжнє ім’я та прізвище Василь Пендрак) вирішила повторити спробу, і, подолавши огорожу між 2-им і 3-им відділеннями, витіснила наглядачів та обслугу в заборонену зону. Хоча зовні видавалося, що кримінальні в’язні розпочали заворушення, справжніми інспіраторами та керівниками виступу, за радянськими оперативними даними, були колишні оунівці. Ольга Годяк згадувала про ті події: «Почалося від того, що стали перебивати мури, щоб з'єднати всі лагеря. То була неділя, 16 травня (…) і ми чуємо якийсь шум шалений, шось стукає (…) А то приходять наші хлопці: «Дівчата, ви вільні (…) Прийшло їх десь до 300 чоловік. Всі бараки повідкривали наші, жіночі». О 22-й год. того ж дня у бунтівну зону були введені війська, унаслідок чого 13 чоловік було вбито, 43 поранено (із табірного персоналу поранень зазнали 10 осіб). Факт розстрілів сильно збурив в’язнів, які відмовилися виходити на роботу. Під градом куль охорони вони знову пробили стіну поміж чоловічою та жіночою зонами, розгромили слідчий ізолятор і штрафний барак, з якого звільнили 252 осіб, захопили господарський двір зі складами продовольства та різного майна, хлібопекарнею, механічними та іншими господарськими майстернями, спалили документацію, зірвали телефонний і сигнальний зв'язок. Погрожуючи розправою, вони змусили табірну адміністрацію та охорону покинути зону. На зборах страйкуючих в’язнів (на кінець травня їхня кількість сягнула 5,2 тис.) було ухвалене рішення не виходити на роботу до приїзду московської комісії. До них приєдналися 10 тис. в’язнів, що працювали на рудниках за 20 км від цього селища. Таким чином, було паралізовано цілий економічний район, що давав СРСР 30% міді. Щоб втихомирити протестувальників, на місце подій прибула комісія МВС та Прокуратури у складі заступника міністра внутрішніх справ Р. Єгорова, начальника ГУЛАГу І. Долгіх і начальника Управління з нагляду за місцями ув'язнення прокуратури СРСР Н. Вавілова. Повстанська самоорганізація 25 травня 1954 р. відбулася реорганізація табірної комісії. На зборах у справі її переобрання вирішальну роль відіграли політв’язні – члени ОУН і УПА, які делегували своїх однодумців.Так, від жіночої зони членами комісії стали колишні членкині ОУН Лідія Супрун і Ганна Михайлевич. Від другого табірного пункту замість В. Батояна і С. Чинчаладзе в комісію обрали Омеляна Суничука (греко-католицький священик і капелан УПА), Юрія Кнопмуса і Енгельса Слученкова (табірне ім’я — Гліб), а від 3-ї зони – вірменина Артавазда Авакяна. Табірна комісія була інтернаціональна за своїм складом та доволі різнобарвна за політичними переконаннями в’язнів, які в неї входили. Однак вона суттєво відрізнялася від доволі аморфних комітетів Горлагу та Речлагу й орієнтувалась на модель українського націоналістичного підпілля, створивши «центральний штаб опору» та «штаби опору» в табірних пунктах, а також військовий відділ, відділ пропаганди, господарський, технічний, «ударну групу», «службу безпеки» з комендатурою, тюрмою, караулами, постами та пікетами. Страйкарям вдалося налагодити виготовлення саморобної зброї (піки, шаблі, гранати та самопали), випускати листівки та бюлетені. В бойові формування були залучені не тільки найбільш активні українські націоналісти, але й «чеченці та кримінальний рецидив». У розпорядженні військового відділу, який очолив Г. Келлер, були лабораторія з виготовлення вибухових речовин та хімічна лабораторія з видобутку водню. У кожному табірному пункті було призначено командира пункту опору і керівника штабу. Відділ безпеки, який очолив Енгельс Слученков, було створено для виявлення серед в’язнів агентів табірної адміністрації. У документах слідства в назві цього відділу друге слово («безпека») — скрізь українською мовою. Очевидно, це збережено для доказу того, що відділ створювався за взірцем служби безпеки ОУН[12]. Оунівець В. Скірук був відповідальний за будівництво барикад по периметру страйкуючого табору, а також за роботу кравецьких та шевських майстерень. Під його керівництвом із матеріалів, що зберігалися на господарському дворі, в’язням-охоронцям Степлагу було пошито взуття і форму на взірець однострою УПА. Для охорони конспіративний центр відбирав в’язнів із числа прибалтійських націоналістів і вояків УПА, їм допомагали ударні загони з чеченців. Надзвичайний талант під час повстання проявив український політв’язень Анатолій Кострицький, що був спеціалістом з радіоелектротехніки. Він обладнав радіовузол, виготовив мікрофони і гучномовці, які встановив на бараках.Також А. Кострицький був автором схем самопалів і саморобних гранат, обладнав майстерню з виготовлення холодної та вогнепальної зброї. Очевидці подій згадують, що на подвір’ї табору завжди відбувалися богослужіння, які правили православні, греко-католицькі та католицькі священики. Спільні літургії відбувалася при акомпануванні волинського православного та галицького греко-католицького хорів. Греко-католицький ієрей Антон Куява обвінчав кілька молодих пар, які раніше таємно листувалися, а під час повстання зустрілися і вирішили побратися. Жінки прикрашали табір, шили і вивішували прапори на дахах їдалень усіх трьох табірних пунктів. Ковалі день і ніч кували у кузнях ножі й «списи» з віконних ґрат, жінки робили «гранати» з пляшок, наповнюючи їх бензином або лабораторними хімікатами. Для звернення по допомогу до Міжнародного Червоного Хреста в’язні з частин рентгенівського апарату з лікарні та інших медичних приладів зібрали передавач, за допомогою якого постійно посилали заклики на волю різними мовами. Звісно, радіо було слабке, але його сигнали приймали у Караґанді й Алма-Аті. Михайло Сорока організував і керував хором, який виконував «Гімн Кенгірського повстання» на його власні слова і музику, пісню «Любіть Україну» на слова В. Сосюри, «Соколи, соколи, ставайте в ряди» та пісні інших національностей. Штаб повстанців передбачив широкомасштабні заходи з організації опору у зв’язку з введенням військ у табір. Зокрема, в одному із наказів табірної комісії йшлося про загальне озброєння в’язнів всіма доступними засобами, включно з залізною арматурою, та їх масову участь в опорі. Також передбачалося роззброєння та полонення радянських солдат для їх подальшої передачі до центрального штабу. В кількох місцях радянські війська зустріли шалений опір. Зокрема, група повстанців, що скупчилася поблизу 4-го і 5-го бараків, відмовилася виконувати вимоги радянського командування, закидала солдат камінням, залізними предметами та саморобними гранатами, і з криком «Ура!» накинулася на них. У відповідь ті відкрили вогонь бойовими патронами. У 2-му табірному пункті в’язні, що засіли на барикадах, організували запеклий опір на всіх напрямках просування радянських військ, стріляючи в них із саморобних пістолетів та закидуючи їх камінням, пляшками з піском та саморобними гранатами. Особливо сильний спротив виявили в’язні 11-го та 12-го бараків, що озброївшись ножами та залізними прутами, певний час стримували натиск військ. Серед тих, хто відважно чинив спротив, виявилося також багато жінок. Попри відчайдушність зусиль повстанців, їхні сили були нерівними. При допомозі танків, газових гранат та вибухових пакетів радянським солдатам (чимало з них було, за спогадами в’язнів, на підпитку) вдалося за декілька годин ліквідувати основні вогнища спротиву. Детальніше тута... Востаннє редагувалось Козак-характерник в Пон 02 бер, 2020 21:32, всього редагувалось 2 разів.
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей
Модератори: Ірина_, Модератор |
|
и это при не наступившей/необъявленной (ТТТ) эпидемии , шо далі, матір вашу? 
), кто его не избирал, он все больше и больше теряет своих сторонников. Упадет рейтинг ниже 20% и можно будет всем майданом отправлять его в отставку. И вряд-ли кто-нибудь за него впишется, сеток и гопоты для устрашения своих противников нет, а аваков, - так и рад вообще будет.
