Banderlog написав: друга світова війна нетипова.) Окрім того сильно міфологізована. Торгівля була й тоді.
А что есть факты торговли или транзита СССР и кого то из стран ОСИ в период 41-45 ?
обєднана європа , британська імперія та сша приторговували. Щодо ссср то думаю теж торгівля ішла через нейтральні країни типу швейцарії та через чорний хід в азії іран, турцію ту ж японію) напомню війну японії ссср обявило тільки в 1945. Щодо ірану там взагалі мутна тема. До великої вітчизняної але вже під час 2ї світової ссср не просто торгував з нацистами а активно. довоєнна індустріалізація була нетільки за рахунок сша но і нацистів, значить були закупки верстатів техніки. Це все потребує запчастин, Сумніваюсь, що комуняки не купляли то. По крайній мірі ніде не читав про простої німецького обладнання в ссср під час війни. Но 2 світова не підходить як шаблонна війна. В нас зараз щось типу іраноіракської війни. В ній на початку садам ще виступав як правильний пацан і мав техгологічну підтримку прогресивного світу
Banderlog написав: друга світова війна нетипова.) Окрім того сильно міфологізована. Торгівля була й тоді.
А что есть факты торговли или транзита СССР и кого то из стран ОСИ в период 41-45 ?
обєднана європа , британська імперія та сша приторговували. Щодо ссср то думаю теж торгівля ішла через нейтральні країни типу швейцарії та через чорний хід в азії іран, турцію ту ж японію) напомню війну японії ссср обявило тільки в 1945. Щодо ірану там взагалі мутна тема. До великої вітчизняної але вже під час 2ї світової ссср не просто торгував з нацистами а активно. довоєнна індустріалізація була нетільки за рахунок сша но і нацистів, значить були закупки верстатів техніки. Це все потребує запчастин, Сумніваюсь, що комуняки не купляли то. По крайній мірі ніде не читав про простої німецького обладнання в ссср під час війни. Но 2 світова не підходить як шаблонна війна. В нас зараз щось типу іраноіракської війни. В ній на початку садам ще виступав як правильний пацан і мав техгологічну підтримку прогресивного світу
поэтому и калибры оружия в СРСР в дюймах , так как всё оборудование/станки было из США и Британии
Banderlogпо Ірану багато матеріалу, було бажання прочитати
В якості формального приводу для окупації Ірану було використано відмову Тегерана вислати зі своєї території німецьких громадян, переважно консульських працівників і технічних спеціалістів, загалом не більше тисячі осіб, яких в британських і радянських дипломатичних нотах означали як фашистських посібників і агентів. Іранський уряд подібні звинувачення вважав безпідставними і невмотивованими. Тим не менш, 17 серпня Лондон вчергове надіслав ноту аналогічного змісту. Попри те, що вона більше нагадувала ультиматум, її було відхилено і на цей раз. Реакція не забарилась — о 4-10 ранку 25 серпня 1941 року в рамках операції «Підтримка» («Countenance») британський шлюп «Шорхем» з першого залпу потопив іранський сторожовий катер «Паланг» в порту міста Абадан, після чого на берег десантувались війська і взяли під контроль місцевий нафтопереробний завод.
Практично у цей же час автралійський флот без особливих зусиль захопив розташовані недалеко порти Хоррамшахр і Бандар-Шапур (нині Бандар-Хомейні) — кінцеву станцію Трансіранскої залізниці.
Того ж дня Іран був атакований з півночі Радянським Союзом. Дві армії, що увійшли з Азербайджану, і одна — з Туркменістану, за невеликої кількості у супротивника моторизованих та бронезасобів, сконцентрованих здебільшого на півдні, і повної переваги над ним у повітрі, швидким темпом рушили у напрямку до столиці.
Проти 200 тисяч військ союзників, що мали в арсеналі понад тисячу танків, сучасні артилерію і авіацію, Іран зміг виставити дев'ять піхотних дивізій, порядка 150 тисяч чоловік, лише деякі з яких мали загалом десь сотню легких німецьких танків. Заскочений зненацька, він втратив більшу частину авіації, знищеної на аеродромах, і виявився нездатним захистити від бомбардування Тегеран та Казвін і чинити опір британському експедиційному корпусу, що у складі 2-х дивізій і 3-х бригад з території Іраку увійшов у провінцію Хузестан.
Сили були нерівні, союзники домінував у небі, на суші і морі. Іранська армія і флот, на реформування і переозброєння яких шах витратив десятиліття, виявились нездатними організовано чинити опір, а їх керівництво у більшій своїй частині — некомпетентним і немотивованим. Вже після першого радянського авіанальоту на Тегеран тисячі офіцерів і солдатів скинули форму, вважаючи на краще втекти з міста. Запеклі бої відбулись лише за Ахваз, адміністративний центр провінції Хузестан, важливий порт на єдиній іранській судноплавній ріці Карун і залізничний вузол Трансіранської залізниці, який британці взяли 27 серпня.
У ході ірано-британо-радянських переговорів, які вів кілька днів як призначений прем'єр-міністром Мухаммед-Алі Фарукі, постали нові вимоги — інтернування і передача союзникам усіх німців включно з членами родин, що проживали в Ірані, закриття дипломатичних представництв Німеччини, Італії, Румунії та Угорщини. Реза-шах і на цей раз не поступився. Британія дала зрозуміти, що не виключає можливість його силового усунення від влади і реставрацію скинутої ним Каджарської династії.
Опинившись у безвиході, без підтримки уряду й генералітету, схильних прийняти усі вимоги союзників, Реза-шах Пехлеві зрікся престолу, про що було оголошено о 9-30 16 вересня 1941 року на спеціально скликаній сесії меджлісу.
Наступного дня о 15-00 британські і радянські війська рушили на Тегеран. Ще до того як вони взяли під спільний контроль іранську столицю, 22-літнього кронпринца Мохамеда Реза Пехлеві у цивільному одязі крізь службовий хід таємно привезли до будинку парламенту, і о 16-30 він на Корані склав перед парламентарями присягу як новий, 35-й, шах Ірану.
У вересні 1943 року Іран оголосив війну Німеччині, завдяки чому на Тегеранській конференції в листопаді того ж року Франклін Рузвельт, Вінстон Черчілль та Йосиф Сталін підтвердили свою прихильність до збереження незалежності і територіальної цілісності Ірану, який у договірних документах став означатись не окупованим, а союзним.
Британські війська почали евакуацію з Ірану як і було обумовлено, 2 березня 1946 року. Натомість СРСР з цим став зволікати, пославшись на «загрозу безпеці» своїм південним кордонам, насправді зробивши ставку на проголошені в зоні його відповідальності Азербайджанську і Курдську народні республіки. Ірану довелось з цього приводу звертатись по допогу до ООН — його скарга в Радбез була першою в історії цієї щойно створеної організації. Однак ефективно вирішити конфлікт ООН виявилась нездатною. Виводити свої війська з Ірану Радянський Союз почав лише у червні, коли йому стало остаточно зрозумілим, що ні комуністичні, ні автономістські ідеї, культивовані ним протягом п'яти років, попри сприятливий етнічний чинник і фінансову допомогу, належної підтримки в маріонеткових республіках не мають.
Повний контроль над усією територією Ірану центральний уряд відновив у середині грудня 1946 року.
Востаннє редагувалось prodigy в Вів 10 лют, 2026 12:10, всього редагувалось 1 раз.
Від «бусифікації» суспільство нікуди не дінеться: мобресурсу вистачить приблизно на 1,5 року
ранок починаєтсья не з мощного тилу)))
Это еще ладно - забавнее новости есть:
Україна розпустила Інтернаціональний легіон, — Le Monde
Генштаб ЗСУ вирішив перевести іноземних добровольців до штурмових полків, які виконують найнебезпечніші бойові завдання, що викликало шок серед легіонерів.
Як заявив начальник одного з батальйонів, розпуском Легіону Україна втратила унікальний ресурс. Зруйнувалася сформована модель служби іноземців.
И потом главное ходить удивляться "почему доверие к властям пропадает???
prodigy написав:Banderlogпо Ірану багато матеріалу, було бажання прочитати
В якості формального приводу для окупації Ірану було використано відмову Тегерана вислати зі своєї території німецьких громадян, переважно консульських працівників і технічних спеціалістів, загалом не більше тисячі осіб, яких в британських і радянських дипломатичних нотах означали як фашистських посібників і агентів. Іранський уряд подібні звинувачення вважав безпідставними і невмотивованими. Тим не менш, 17 серпня Лондон вчергове надіслав ноту аналогічного змісту. Попри те, що вона більше нагадувала ультиматум, її було відхилено і на цей раз. Реакція не забарилась — о 4-10 ранку 25 серпня 1941 року в рамках операції «Підтримка» («Countenance») британський шлюп «Шорхем» з першого залпу потопив іранський сторожовий катер «Паланг» в порту міста Абадан, після чого на берег десантувались війська і взяли під контроль місцевий нафтопереробний завод.
Практично у цей же час автралійський флот без особливих зусиль захопив розташовані недалеко порти Хоррамшахр і Бандар-Шапур (нині Бандар-Хомейні) — кінцеву станцію Трансіранскої залізниці.
Того ж дня Іран був атакований з півночі Радянським Союзом. Дві армії, що увійшли з Азербайджану, і одна — з Туркменістану, за невеликої кількості у супротивника моторизованих та бронезасобів, сконцентрованих здебільшого на півдні, і повної переваги над ним у повітрі, швидким темпом рушили у напрямку до столиці.
Проти 200 тисяч військ союзників, що мали в арсеналі понад тисячу танків, сучасні артилерію і авіацію, Іран зміг виставити дев'ять піхотних дивізій, порядка 150 тисяч чоловік, лише деякі з яких мали загалом десь сотню легких німецьких танків. Заскочений зненацька, він втратив більшу частину авіації, знищеної на аеродромах, і виявився нездатним захистити від бомбардування Тегеран та Казвін і чинити опір британському експедиційному корпусу, що у складі 2-х дивізій і 3-х бригад з території Іраку увійшов у провінцію Хузестан.
Сили були нерівні, союзники домінував у небі, на суші і морі. Іранська армія і флот, на реформування і переозброєння яких шах витратив десятиліття, виявились нездатними організовано чинити опір, а їх керівництво у більшій своїй частині — некомпетентним і немотивованим. Вже після першого радянського авіанальоту на Тегеран тисячі офіцерів і солдатів скинули форму, вважаючи на краще втекти з міста. Запеклі бої відбулись лише за Ахваз, адміністративний центр провінції Хузестан, важливий порт на єдиній іранській судноплавній ріці Карун і залізничний вузол Трансіранської залізниці, який британці взяли 27 серпня.
У ході ірано-британо-радянських переговорів, які вів кілька днів як призначений прем'єр-міністром Мухаммед-Алі Фарукі, постали нові вимоги — інтернування і передача союзникам усіх німців включно з членами родин, що проживали в Ірані, закриття дипломатичних представництв Німеччини, Італії, Румунії та Угорщини. Реза-шах і на цей раз не поступився. Британія дала зрозуміти, що не виключає можливість його силового усунення від влади і реставрацію скинутої ним Каджарської династії.
Опинившись у безвиході, без підтримки уряду й генералітету, схильних прийняти усі вимоги союзників, Реза-шах Пехлеві зрікся престолу, про що було оголошено о 9-30 16 вересня 1941 року на спеціально скликаній сесії меджлісу.
Наступного дня о 15-00 британські і радянські війська рушили на Тегеран. Ще до того як вони взяли під спільний контроль іранську столицю, 22-літнього кронпринца Мохамеда Реза Пехлеві у цивільному одязі крізь службовий хід таємно привезли до будинку парламенту, і о 16-30 він на Корані склав перед парламентарями присягу як новий, 35-й, шах Ірану.
У вересні 1943 року Іран оголосив війну Німеччині, завдяки чому на Тегеранській конференції в листопаді того ж року Франклін Рузвельт, Вінстон Черчілль та Йосиф Сталін підтвердили свою прихильність до збереження незалежності і територіальної цілісності Ірану, який у договірних документах став означатись не окупованим, а союзним.
Британські війська почали евакуацію з Ірану як і було обумовлено, 2 березня 1946 року. Натомість СРСР з цим став зволікати, пославшись на «загрозу безпеці» своїм південним кордонам, насправді зробивши ставку на проголошені в зоні його відповідальності Азербайджанську і Курдську народні республіки. Ірану довелось з цього приводу звертатись по допогу до ООН — його скарга в Радбез була першою в історії цієї щойно створеної організації. Однак ефективно вирішити конфлікт ООН виявилась нездатною. Виводити свої війська з Ірану Радянський
Додано: Вів 10 лют, 2026 11:23
