Світова економіка та світова економічна криза, процеси в світовій економіці, а також основні тенденції розвитку. Економіка США, Японії, Німеччини, Китаю - ресурси, роль та перспективи
Вот это экземпляр!!! Я просто прозрел. Да, любой психиатр душу продаст за такого пациента! По-моему клиника тут на лицо: как минимум мания величия и мания преследования, ну и комплекс непризнанного гения. Я пока такие "таланты" раскрыл в vmlevchuk, - просто шикарный экземпляр!
detroytred Вам молоко нужно за вредность дать и орден за спокойствие. Хотя...
Эффективность от данного общения с таким "шикарным экземпляром" невысока, но тем не менее есть - вынуждает меня обращаться к разным источникам, пересмотреть лишний раз некоторые моменты, обратить внимание на некоторые положения.
Щоб зрозуміти світ, у якому ми живемо, немає кращого способу, ніж добре роздивитися сорочку. Звичайну сорочку, яких продається безліч у спеціалізованих світових мережах, таких як H&M, Uniqlo, Zara або Gap. Її можна побачити на полицях американських або українських крамниць за ціною $20 у місцевому еквіваленті. Бавовна надходить з Індії. Пластикові ґудзики виготовлені в Китаї. А покроєна та зшита вона в Бангладеш на одному з 5 тис. заводів, що працюють нині в цій країні. Яка ж її собівартість тут? «Приблизно 5 американських доларів», – каже Ніззан Уддін, відповідальний за продаж текстильної продукції в місті Дакка, хаотичній і розкиданій столиці Бангладеш.
Сидячи біля стіни, прикрашеної трофеями гри в гольф, у бюро з кондиціонером, цей молодий підприємець пояснює, що до собівартості входять сировина ($2), пошиття ($2), прасування, упаковка та контроль посередників ($1). Завдяки своїм непереможним цінам Бангладеш перетворилася сьогодні на світове ательє з виробництва одягу, здатне виготовляти та розсилати будь-куди величезні партії товару.
Коли пошиття завершено, одяг доправляють контрольним службам. Далі його прасують та упаковують у пластикові пакети, щоб речі краще подорожували в контейнерах. Продукція вже отримує остаточну етикетку від фірми, яка її замовила, з ціною мовою країни, де продаватиметься товар. Вона вчетверо або шестеро вища за ту, яку одержав завод. Наприклад, зимові футболки з довгим рукавом для лижних костюмів, які шиють сьогодні, продаватимуться в американській мережі Remington по $39. Завод же реалізує товар клієнтам по $12,75 за штуку.
Такі низькі ціни можливі через великі обсяги замовлень: середня закупівля передбачає 200 тис. одиниць. Сприяє й низька оплата праці. Робітниця текстильної галузі (80% найманих робітників заводів – жінки) починає працювати за $40 на місяць. Стільки заробляє 25-річна Шаліма, тендітна дівчина в чорній хустці й з дрібненьким золотим кульчиком у носі. Вона працює на лінії одного з великих заводів. Її роботодавцем є група Padma Polycotton з індустріальної зони Теджгаон, заснована в 1995 році. Мережа винаймає 5 тис. осіб. Шаліма бере участь у пошитті футболок. Обробляє 180 моделей за годину – це її обов’язкова норма. Працює шість днів та тиждень з 8-ї ранку до 8-ї вечора. За 60 год щотижневої праці Шаліма одержує щомісяця $54 за основну роботу та $66 за додаткові години.
Дівчина приїхала до столиці у 18 років. У рідному бідному селі неподалік міста Барісал залишила двох сестер і брата. Вона думає, що ніколи не повернеться до села. «Не маю права, бо моя родина залежить від мене», – пояснює. Зі своєї маленької плати примудряється надсилати додому щомісяця по $25.
У текстильній індустрії Бангладеш працюють 4 млн найманих робітників. Вона дала змогу вивести країну з жебрацтва. Так, якщо у 2000 році тамтешнього 49% населення перебувало за межею бідності, то в 2010-му цей показник знизився до 32%.
Але робітникам важливо інше. Вони знають, що отримують за місяць вартість трьох сорочок, коли за день шиють сотні. У цехах панує напружена атмосфера. Кожен інцидент може завершитися конфліктом, після якого швидко збираються протестні демонстрації, а то й вибухають жорстокі бунти. Остання велика трагедія сталася 24 листопада минулого року в районі Ашулія, індустріальній зоні Дакки. Тоді зайнявся перший поверх текстильного заводу Tazreen Fashion, що винаймає 1,7 тис. осіб. Згоріла восьмиповерхова будівля. 122 робітники загинули в полум’ї. Як виявилося, приміщення не мало запасних виходів. Воно було сплановане лише на три поверхи. Власники нелегально додали ще п’ять.
Коли виникла пожежа, охорона наказала зачинити двері, побоюючись, що готовий одяг буде розкрадено. «Заводські охоронці дістали лише один наказ: врятувати товар будь-якою ціною. Вони ні про що інше не думали. Вони не вміють гасити пожежі», – пояснює з гіркотою Селіма Ахтар, керівник місцевого аудиторського бюро Impactt Ltd.