Макроекономіка України, розвиток регіонів і макроекономічні показники: індекс цін, платіжний баланс, експорт, імпорт, рівень промислового виробництва, ВВП, торговельний баланс і рівень безробіття. Політика, що межує з темою бізнесу та фінансів. Політика яка пов`язана з грошима - аспекти політики у грошовому контексті. Політекономія. Корупція. Хабарі.
Ро́зпад Росії (Росі́йської Федера́ції) — процеси системної дезінтеграції, що відбуваються в Росії після припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року і призведуть, згідно з прогнозами науковців, аналітиків, політологів (див. Посилання), до розпаду Росії вже до середини 21 століття.
Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають і нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію в своїх переважно економічних інтересах. Російський же народ в сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях гірше від становища національних меншин, а на колонізованих землях — досить нестійке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об´єктивно зацікавлені й самі росіяни.
Події на площі Тяньаньмень 1989 року — серія демонстрацій в Китайській Народній Республіці, що тривали з 15 квітня по 4 червня 1989, головними учасниками яких були студенти.
Янукович спробував реалізувати в Києві "Тяньаньмень"
«Пра́зька весна́» (чеськ. Pražské jaro, словац. Pražská jar) — період політичної лібералізації в Чехословаччині з 5 січня по 20 серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору (окрім Румунії).
Путін намагається реалізувати в Україні "Празьку весну"
В світі за кілька десятків років швидкіть обміну інформації в суспільстві зросла на порядок, що призводить до провалу силові акції з боку держав. Тому незворотні процеси внаслідок застосування сили протечуть значно швидше.
Постколоніальну історію в Україні можна поділити на кілька етапів. 2000-2007 "початок" спроби отримати контроль над економікою України шляхом впливу на президента та високопосадовців. через приватизацію та різноманітні схеми отримування контролю над стратегічними підприємствами, які були приватизовані. Отримання контролю над ЗМІ.
У 2002-2004 роках в Україні починається друга хвиля експансії російського капіталу. У цей період він більше концентрується на машинобудуванні, електроенергетиці та інформаційних технологіях. У цей період політичні фактори починають втрачати пріоритетний вплив, а основна мотивація експансії російського капіталу в Україну пов'язується із створенням транснаціональних інтегрованих виробничих ланцюжків, розширенням ринків збуту, регіональної і галузевої диверсифікованості бізнесу.
2008-2013 друга хвиля, план "Сім'я" за допомогою ФСБ та СБУ отримання контролю над більшістю підприємств країни. Контроль над активами українських олігархів через офшорні зони. Зірвання планів подальшої інтеграції з ЄС.
2014 "сіра зона" За допомогою зброї, терористів, диверсантів - створення нестабільності на значній території України, нагнітання страху і невпевненості у суспільстві. Створення значної кількості "сірих зон" по всій території держави. Для подальшої експлуатації населення, підприємств, природних ресурсів. Непрямий контроль над територіями. Тобто випробувані протягом 1950-2010-х в Африці та Азії методи.
Россия ведет против Украины масштабную и долговременную войну, которая лишь весной 2014 г. перешла в открытое противостояние на Востоке Украины. Войны имеют разные классификации — по стратегиям и целям, по способам ведения, по инструментам и т.д. Далее рассматривается война России против Украины с точки зрения именно стратегий, которые традиционно оказываются вне нашего внимания.
Украинофобия в России имеет отнюдь не бытовой характер, каковой, например, является ксенофобия в отношении ряда других народов — поляков или китайцев. Украинофобия в России имеет не маргинальный характер, как например, юдофобия в России, которую исповедуют ряд радикальных профашистских организаций. Украинофобия в России имеет официальный публичный и массовый характер — она поддерживается российской властью, является официальной политикой в российских СМИ, а благодаря информационной войне против Украины стала фактически основой массового сознания в его отношении к Украине, украинцам и всему украинскому.
Масштабная публичная официальная и массовая украинофобия стала проблемой такого уровня в России, которую впору выносить на обсуждение в ООН. Неизвестно, почему украинское государство до сих пор этого не делает. Права украинцев в России должны стать главной темой в политических отношениях Украины и России на долгие годы.
виявляється така точка зору на події в Україні не унікальна
Гібридна стратегія гібридної війни
Мир в гібридній війні не досягається засобами традиційної війни.
В гібридній війні традиційні стратегії не працюють.
В гібридній війні демократичні держави приречені на поразку.
Лише держава, яка може забезпечити авторитарний контроль інформ-простору на всій території війни, перевагу військових мобільних підрозділів і інфраструктур доставки фінансів, солдат, зброї та боєприпасів, має шанс на перемогу.
Гібридна війна планується не під стратегію фронтальної війни, а під стратегію інформаційної війни.
Саме в інформаційній війні відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, всередині якої є можливим перетворення супротивника на ворога (приреченого на фізичне знищення) і нелюдь (хто не має права вважатися людьми).
Метою військових дій у гібридній війні є не завоювання чи втримання території, а хаос, неперервний конфлікт і постійне генерування провокацій і постановочних для зомбі-ЗМІ військових подій.
Постановочні військові події це події, які за суттю призначені винятково для зйомки картинки, яка використовуватиметься для показу в зомбі-ЗМІ. Після зйомки постановочні військові події припиняються, і учасники постановки зникають з місця події.
Інформаційна війна є головною і управляючою складовою гібридної війни. Відповідно аналіз військової ситуації гібридної війни має включати аналіз сюжетів ЗМІ супротивника, бо саме там будується альтернативна зомбо-реальність, яка є базовою.
Суть інформаційної війни – ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – нелюдь і ворог. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах (злонаміренності) супротивника щодо своїх.
tobias написав:Постколоніальну історію в Україні можна поділити на кілька етапів. 2000-2007 "початок" спроби отримати контроль над економікою України шляхом впливу на президента та високопосадовців. через приватизацію та різноманітні схеми отримування контролю над стратегічними підприємствами, які були приватизовані. Отримання контролю над ЗМІ.
У 2002-2004 роках в Україні починається друга хвиля експансії російського капіталу. У цей період він більше концентрується на машинобудуванні, електроенергетиці та інформаційних технологіях. У цей період політичні фактори починають втрачати пріоритетний вплив, а основна мотивація експансії російського капіталу в Україну пов'язується із створенням транснаціональних інтегрованих виробничих ланцюжків, розширенням ринків збуту, регіональної і галузевої диверсифікованості бізнесу.
2008-2013 друга хвиля, план "Сім'я" за допомогою ФСБ та СБУ отримання контролю над більшістю підприємств країни. Контроль над активами українських олігархів через офшорні зони. Зірвання планів подальшої інтеграції з ЄС.
2014 "сіра зона" За допомогою зброї, терористів, диверсантів - створення нестабільності на значній території України, нагнітання страху і невпевненості у суспільстві. Створення значної кількості "сірих зон" по всій території держави. Для подальшої експлуатації населення, підприємств, природних ресурсів. Непрямий контроль над територіями. Тобто випробувані протягом 1950-2010-х в Африці та Азії методи.
"Зжерти" українських олігархів, підмяти під своїх їх бізнес росіяни мріяли давно. Якщо до 2010 це виглядало як економічна конкуренція, експансія російського капіталу або рейдерські захоплення, то з 2010 навіть люди, які далекі від управління активами зрозуміли що до чого. Нажаль навіть в 2014 році є олігархи та бізнесмени в Україні, які не розуміють чим може закінчитись війна на сході і яку долю їх бізнесу приготувала Росія. Бізнес має визначитись та обрати стратегію - віддатись на поталу кремлінам та фсбешникам чи підтримати український народ.
В Росии есть силы, люди, общественные организации способные вести диалог с аналогичными людьми и организациями Украины? Желающие мира двум народам. Можно провести телемосты, радипередачи, интернет обсуждение наболевших вопросов. Возможно лучше начать публичное обсуждение в сети между людми, которые знают друг друга (Познер, Макаров, Вересень, Макаревич, Скрипка, Шевчук и дургие).
AlexStanevsky написав:Вся проблема в самому світогладі українців, вони вічно борются проти колонізації своєї країни, замість того щоб самим починати колоніальну політику по відношенні до своїх сусідів. Ми могли би активніше підтримувати 5 млн українців в РФ.
У. Т.: У своїй масі ставлення росіян до України можна охарактеризувати фразою «хохлы от нас никуда не денутся». Властиве воно й багатьом російським інтелектуалам. Чому вони нездатні здолати цей стереотип?
– Те, що відбувається зараз у РФ, – це дивний спосіб відродження імперії через визнання символів Радянського Союзу. Ґаліна Старовойтова свого часу дуже влучно сказала, що 1990 року в Росії не було жодного політика, який говорив би про необхідність розпаду СРСР. За винятком Валєрії Новодворскої. Тому він і стався так несподівано для росіян.
Але на підсвідомому рівні чимало українців сприймають свою країну як колонію Росії. Я скажу одну неприємну річ: ніхто не змушував таку кількість громадян України голосувати за Януковича. Мали місце якісь зовнішні впливи, але головну роль відіграли пострадянські комплекси, бажання відродити спосіб життя СРСР, ці ідеї були розчинені в українському суспільстві. Якоюсь мірою це привнесено з Росії, але попит на це був і в самій Україні. Звідси дуже багато проблем, які ми бачимо зараз в Україні: небоєздатність армії, зрада спецслужб, а також частини громадян України в Криму й на Донбасі. Це зрада навіть не заради Росії, а заради цінностей неіснуючого Радянського Союзу.
Немає жодних сумнівів у тому, що Кавказ не є природною складовою Росії, ці республіки повинні бути самостійними державами. Далекий Схід існує у складі РФ тільки завдяки схемі відносин, яка зветься вертикаллю влади, – механізмові, щедро змащеному корупційними грішми. Далекому Сходу Москва не потрібна, так само й Уралу, й Сибіру.
Оптимальна схема, яка могла б існувати сьогодні на теренах Росії, – це, безумовно, конфедерація незалежних держав, які співіснують тією мірою, якою їм це вигідно і зручно.
Призываем вас на ежедневную совместную международную медитацию в поддержку Украины! Пусть ситуация в Украине решится самым благоприятным образом для всех и каждого на нашей Планете! Наша сила в единстве! Благо Дарим!
Додано: Вів 08 лип, 2014 15:11
