Проекти, події та конкурси на порталі Finance.UA. Фінанси України, курси валют, котирування акцій, ставки кредитів і депозитів, економічні новини в Україні та фінансовий аналіз.
pesikot написав:6) В «Нафтогазе» предлагают разделить $2,9 миллиарда от «Газпрома» между всеми украинцами Исполнительный директор НАК «Нафтогаз Украины» Юрий Витренко предлагает руководству страны разделить доходы от транзита газа, а также полученные от «Газпрома 2,9 млрд долл. за Стокгольмский арбитраж, включая премию самого топ-менеджера, между всеми украинцами. А он тот ещё тролляка
Полный текст заявления Витренко здесь - А это выдержки из него:
Умовами Трудового договору передбачено виплату мені заробітної плати, яка включає «премію за досягнення вагомих цілей, реалізацію стратегічно важливих проектів» (далі – Премія). За умовами Трудового договору Роботодавець був зобов’язаний виплатити 50% Премії ще 30 грудня 2019 року, але це й досі не було зроблено. ... Також зауважу, що дана затримка виплати заробітної плати наносить мені значних збитків, оскільки ці кошти могли бути розміщені мною на депозиті в банку і я міг би отримувати відсотки на цю суму. ... Чи заслужив я премію?
Почну з засновку, що саме я зробив найбільший внесок у те, що Нафтогаз отримав від Газпрому 2,9 мільярди доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу і підписав новий контракт на транзит з гарантованими доходами у розмірі 7.2 млрд доларів. Зі мною безпосередньо в цих процесах працювала дуже маленька команда.
Я ініціював Стокгольмський арбітраж за контрактом на транзит газу, при цьому зовнішні юристи та експерти спочатку навіть не бачили для цього можливості. Я формально і неформально відповідав за цей арбітраж з боку Нафтогазу. Я розробляв ключові економічні аргументи та їхнє обґрунтування. Я був офіційним представником Нафтогазу в арбітражі, а також свідком. ... Так само очевидно, принаймні для мене, а саме я вів переговори та підписував цей контракт, що ключовою умовою Газпрому для підписання нового контракту на транзит була відмова від позовів у новому арбітражі. Нагадаю, мова йде про позови на суму 12.2 млрд. дол., які ініціював і придумав теж я, і потім обґрунтував їх разом зі своєю командою. ... Зауважу, що для мене отримання премій — це не питання грошей чи марнославства, а передусім питання суспільної справедливості. Для мене принципово важливо, аби суспільство розуміло, хто приніс які результати для країни, і за рахунок чого ці досягнення стали можливими. Саме через призму суспільної справедливості й розглядаю свою премію.
Козак-характерник написав: Про яке свято взагалі може йти мова в цей день? Замисліться, люди!
Я много думал об этом. В моей семье никто не погиб, поэтому мог осмысливать без лишних эмоций. И не пришел ни к какому определенному выводу.
С одной стороны, можно согласиться с вашей точкой зрения. Возможно, Сталин и Хрущев к этому относились так же, хотя для Кобы было бы вполне естественно учредить этот праздник по многим соображением. Брежнев же, по воспоминаниям современников, был в этом плане чрезвычайно сентиментален, поэтому и стал основоположником "победобесия" (девочки с макетами АК у Вечных огней как символ эпохи).
С другой стороны - это была победа, так сказать, над "абсолютным злом", настолько идеология гитлеризма отличалась от идеологии других "завоевателей" типа Наполеона (а 1МВ вообще не была "завоевательной"). Разве что в древности можно, наверное, найти аналоги. При этом боевой дух и стойкость гитлеровской армии были необычайно высоки, а весь 80-миллионный народ был пропитан верой в непогрешимость фюрера и правоту своего дела. Т.е. была побеждена опасность, угрожающая всему миру, а такое не грех и праздновать. Как праздновали бы мы, скажем, юбилеи победы над воинственными пришельцами (пардон за такое сравнение).
Ви розмірковуєте, як атеїст. Я ж, як християнин. Якщо є переможці, то є переможені. І завжди існуватиме можливість реваншу тієї сторони, що програла. Перемога може бути лише одна - над дияволом. Гріх, він в кожній людині, не залежно від прапора, під яким ця людина воювала. І злочини, і героїчні вчинки були зі всіх боків. І якщо шанувати, то всіх героїв. І якщо засуджувати, то теж всіх злочинців. Під яким прапором вони б не були.
"Если дать воду в Крым, то будем иметь большое преимущество в переговорах по Донбассу — моя личная позиция, я буду считать это достаточным компромиссом. Я на такое бы пошел, потому что в Крыму водой будут пользоваться граждане Украины. Если это будет обмен, что они отходят в Ростов, мы устанавливаем контроль над границей, я бы на такое пошел", — сказал политик в эфире телеканала "Прямой".
На этом, для тех, кто не осознал деятельность "наёмных" - можно ставить точку. А так же официально назвать х...л.а - официальным спонсором "молодой команды" .
ЛАД написав:Конечно, если рассматривать бойцов Красной армии, кот. сражались ха свободу в т.ч. Украины против нацистской оккупации как борцов против её незалежности, то их невозможно "одночасно шанувати" с теми, "хто воював за незалежність України". Автор статьи доводит до логического конца то, что пропагандирует у нас К-х - ОУН-УПА это борцы за независимость и национальные герои, некоторые их ошибки можно простить и вообще забыть, а воины РККА - совки, рабы и вообще манкурты.
Ви вкотре маніпулюєте. Ви приписуєте мені оцінки й висновки, яких я не робив. Навіщо?
Де я заперечував, що червоноармійці не визволяли Україну від нацистів? Покажіть.
Де я казав, що не треба шанувати українців-червоноармійців за боротьбу проти нацистів? Покажіть.
Где я Вас обвинил в таком??? Я написал подчёркнутое. Это всё же не обвинение Вас в таких утверждениях. Но доведенные до логического конца Ваши утверждения означают именно это. Ваш дальнейший текст подтверждает мои слова. Вы явно ставите оуновцев выше красноармейцев, поскольку первые сражались против нацистов и за независимость, а вторые только с нацизмом "в складі окупаційної армії". "Ну мы им так и быть простим". Да не нуждаются они в вашем прощении!
1. І українці-червоноармійці, і українські повстанці боролися з нацизмом. Якщо порівнювати роль українців - червоноармійців у визволенні саме від коричневої чуми, то вона є більшою, ніж українських повстанців. Бо в першому випадку була регулярна армія визнаної світом країни, а в другому - партизанський рух, що тільки но боровся за власну державу з різними арміями. Шана всім учасникам боротьби проти нацистів!
2. В той же час треба розуміти, що українці-червоноармійці воювали в складі окупаційної армії. І свідомо чи не свідомо захищали інший диктаторський режим, принесли поневолення свому народу та іншим народам Європи. І в цьому якраз полягає трагедія українців. І не лише під час Другої світової війни, а на потязі всієї історії. Українці воювали з українцями в складі різних армій, бо не мали власної державності. Чи можемо ми пишатися ними саме за цей аспект їх діяльності, свідомої чи не свідомої? Звісно ж ні. Ті хто захищали червону чуму свідомо є такими ж самими злочинцями. Ті, хто були ошукані тогочасною пропагандою, то трагедія.
З висоти сьогодення, коли розкриті "білі плями" в історії, відкриті засекречені архіви, є доступ до різних джерел, необхідно переосмислити і усвідомити їм свою причетність до тих злочинів і покаятися, як християнам. Але покаяння - це внутрішній психічний акт. Наше ж ставлення до них повинно бути християнським. І не лише до них, а до всіх українців - учасників Другої світової війни. Вони є всі НАШИМИ. Не треба ні до кого пафосних слів, промов, все що і є "побєдобєсієм". Краще запалити свічку і пам'янути всіх загиблих, навіть ворогів, у тій м'ясорубці. В будь якій війні немає переможців і переможених. Всі скалічені, дехто лише морально, а дехто і фізично. Про яке свято взагалі може йти мова в цей день? Замисліться, люди!
Ваше отличие от автора статьи в том, что Вы относительно вовремя останавливаетесь, а он, повторю, доводит Ваши мысли до логического конца.
P.s. Уже писал, утверждение о борьбе ОУН с нацистами достаточно спорное и сомнительное. Вы моё мнение не опровергли.
ЛАД написав:Ваше отличие от автора статьи в том, что Вы относительно вовремя останавливаетесь, а он, повторю, доводит Ваши мысли до логического конца.
Так все ж різниця є про що я пишу і автор статті? Чи немає? Я не просив за мене доводити мої думки до логічного завершення. Я сказав лише те, що сказав. Не більше, не менше. Все інше - Ваше домислювання.
"Автор статьи доводит до логического конца то, что пропагандирует у нас К-х - ОУН-УПА это борцы за независимость и национальные герои, некоторые их ошибки можно простить и вообще забыть, а воины РККА - совки, рабы и вообще манкурты." - пишете Ви.
1. Знов звинувачуєте мене в пропаганді.
2. Які саме тези вкладаєте мені, начебто я їх пропагую? Далі по тексту..."ОУН-УПА это борцы за независимость и национальные герои, некоторые их ошибки можно простить и вообще забыть, а воины РККА - совки, рабы и вообще манкурты". Те, що "ОУН-УПА это борцы за независимость и национальные герои", я казав, не заперечую. А "воины РККА - совки, рабы и вообще манкурты", де я таке казав? Покажіть.
Хтось з форумчан, якщо спостерігаєте за нашою дискусією, прийдіть на поміч у ролі незалежного арбітра.
Востаннє редагувалось Козак-характерник в Вів 11 лют, 2020 22:50, всього редагувалось 1 раз.
Гратися в демократію, займатися правдолюбством, заради національного роз'єднання - це не лити воду на млин супротивника? Особливо під час збройної агресії тієї країни, що є генератором антиукраїнської ідеології.
Не. Не будем заниматься "правдолюбством", "гратися в демократію". Нам цього не треба. Даёшь сплошную ложь, диктатуру по образцу наци и всё будет в порядке!
Знов маніпулюєте і приписуєте мені оцінки і висновки, що я не робив. Навіщо? Перестаєте бути цікавим як співрозмовник. Ваша мета яка? Дізнатися думку опонента? Чи довести лише свою правоту, а опонента обмовити і очорнити? Припиніть це робити. Це не гідно. Ви вихоплюєте з контексту лише вєршкі, але не помічаєте корєшкі. Є державна ідеологія, яка повинна бути. Це природньо. В той же час ніхто в демократичній державі не забороняє мати різні бачення на історичний процес, шукати історичну правду, без міфів, читати навіть "Майн кампф" чи праці Сталина. Але поширювати ворожу, антидержавницьку ідеологію, ще й під час війни, ще й за державний кошт, чи за гроші ворога, це нонсенс, навіть злочин. Вдома моліться хоч за Сталина, хоч за диявола. Але держава повинна захищати свій простір: мовний, культурний, історичний і т.п. Чому РФ вкладає стільки грошей в це? Чому така потужна пропаганда? Бо розуміють важливість...А Ви пропонуєте здати всі позиції ворогу без бою, як капітулянт чи диверсант ворожий. Окстіться, куме! Чому я Вам повинен пояснювати елементарні речі, Ватсоне?
Алаверды - "Чому я Вам повинен пояснювати елементарні речі, Ватсоне?". Государственная ложь мне надоела ещё в Союзе. Вы предлагаете продолжать то же самое в независимой Украине? Так кто из нас "совок"? Я Вас не хочу "обмовити і очорнити", я просто подчёркиваю Ваши слова. Это Вы призываете к "державной ідеології", не заниматься "правдолюбством", "гратися в демократію". И чем Вы отличаетесь от проклинаемого Вами "преступного режима"? Только тем, что пока не призываете сажать несогласных? Ну так этого недолго ждать. "Вдома моліться хоч за Сталина, хоч за диявола." - так этого даже Сталин не запрещал. "Перестаєте бути цікавим як співрозмовник" - это точно. О Вас. Вы начали перекручивать мои слова и приписывать мне то, что я не говорил. Слабо верю. что Вы не понимаете, о чём я пишу.
ЛАД написав:Государственная ложь мне надоела ещё в Союзе. Вы предлагаете продолжать то же самое в независимой Украине? Так кто из нас "совок"?
Ви вже зробили перший крок до Спасіння, але до повного усвідомлення Зла, ще не дійшли. Пишите про державну радянську брехню, а злочинним режим не визнаєте. Зробіть наступний крок до повного звільнення. Відкиньте диявола від себе!
ЛАД написав:И чем Вы отличаетесь от проклинаемого Вами "преступного режима"? Только тем, что пока не призываете сажать несогласных? Ну так этого недолго ждать.
Я поясню чим. Розумінням Добра і Зла. Воно в нас різне. Я називаю Зло Злом. Відкидую диявола зі свого серця. І слухаю лише голос Бога в серці, через Святий Дух, що в ньому перебуває. В Вашому ж серці панує диявол, лукавий. І самостійно Ви з ним не взмозі боротися. Серце людське - лукаве. Хто пізнає його? Просіть Господа Нашого, щоб допоміг Вам позбавитися лукавого! Очистіть від скверни Ваше серце. Моліться! Лише через молитву врятуєтеся! Позбавтеся гордині. Це найстрашніший гріх. Не стидайтеся просити Бога милості. Він Вас чекає. Можливо Ви мене не розумієте зараз, але можливо колись зрозумієте, як Бог дасть! Я намагався достукатися до Вашого серця і розуму словами, але не зміг. Обіцяю, що помолюся за Вас! Як Твоє ім'я, раб Божий? Молитва - потужна сила. Я ще за Вас поборюся з дияволом! З нами Бог! З нами правда!
Час відмовитися від міфів та стереотипів щодо Шептицького.
Митрополит Андрей Шептицький особисто та греко-католицькі монахи, монахині, священники та миряни врятували близько 150 євреїв. Ця цифра не є точною, але найчастіше фігурує в науковій та науково-популярній літературі. Деякі імена врятованих нам відомі – це, наприклад, діти рабина Кальмана Хамейдеса – Герберт та Леон, а також Одед Амарант, Цецилія Штерн, Лілі Штерн-Польман, Курт Левін, Натан Левін, равин Давид Кагане та його дружина Нехама Кагане і їхня донька Руф Кагане, Юзеф Подошин з родиною. Це прізвища осіб, про котрих відомо, що вони безпосередньо та особисто від митрополита отримали допомогу і порятунок. Цим особам за наказом Шептицького виготовили фальшиві документи, тобто греко-католицькі метрики, і надали прихисток.
Декого з них ховали безпосередньо в митрополичому комплексі на горі св. Юра. Багатьох дітей на прохання Шептицького – в різних греко-католицьких монастирях. Переховування в митрополичих палатах чи монастирях ставило під загрозу життя всіх його мешканців. У цій частині Європи застосовувалася кара смерті на місці для всіх, хто рятував євреїв. До слова, у Західній Європі не було аж таких суворих покарань. У католицьких же монастирях Італії євреїв, що там перебували, записували до гостьової книги, і тому тепер ми точно знаємо кількість та імена врятованих.
Митрополит Шептицький рятував єврейських дітей та дорослих суто з гуманітарних міркувань. Він дав обіцянку рабину Єзекіїлю Левіну, що діти, передані йому під опіку, не будуть охрещеними і не стануть християнами. Діти, однак, аби вижити, повинні були вивчити українську мову та молитви й церковні обряди. На це він спрямовував кошти не тільки церкви, але й свої. Митрополит наполягав на тому, щоб діти, які переховувалися в монастирях, згодом були повернуті у свої родини або єврейським допомоговим організаціям. Тобто ні про яке місіонерство, а тим паче душехватство, користаючись лихоліттям, взагалі не йшлося.
Комісія Яд Вашему, котра розглядала справу Шептицького в 1970–1980-х роках, 1991 року прийняла негативну ухвалу. Найважливішими були закиди в колабораціонізмі з німецьким окупаційним режимом та «благословення» для дивізії Ваффен СС «Галичина». Наступні закиди – Шептицький був незаперечним політичним лідером української спільноти, а отже відповідає за неморальну поведінку українців загалом. А також, що нібито Шептицький ніколи публічно не висловився проти заглади єврейського народу, а також не зупинив українців від участі в антиєврейських погромах на початку липня 1941-го.
Серед закидів комісії Яд Вашему, котрі унеможливили визнання Шептицького Праведником, є такі, що можуть стосуватися радше політика, а не духовної особи. Чи був Шептицький настільки впливовою фігурою, чи мав у той момент важелі впливу і владу, щоб скеровувати дії більшості українського суспільства? Простіше, чи міг він як душпастир дати наказ, обов’язковий до виконання всіма українцями? Українське суспільство вже давно було не таким традиційним, щоб слово священника більше важило від наказів/закликів політичних лідерів. А після радянської окупації 1939–1941 рр. та насильної атеїзації моральні орієнтири були ще більше захитані.
До всього, митрополит Шептицький у 1932–1934 рр. перебував у конфронтації з ОУН, котра в 1930-ті дедалі більше ставала впливовою політичною силою, особливо серед молодшого покоління. Це протистояння не зникло і в роки війни.
Дії Шептицького варто розглядати з погляду його духовної посади. Передусім він відчував відповідальність за свою паству і церкву як інституцію, котрі намагався захистити і зберегти. Тому контакти з представниками навіть таких режимів, як сталінський чи гітлерівський, у його розумінні були потрібними для виживання.
Власне, Шептицький насамперед діяв як глава українців греко-католиків, захищати яких, на його думку, було доручено Богом. Як душпастир він звертався до тих, хто готовий був його почути за допомогою пастирських послань. Його пастирські слова були сміливими і зрозумілими пастві. Маємо про це свідчення різних священників.
Чи ми можемо пояснити, чому його пастирські послання та розпорядження про задержання відпущення гріхів людиновбивцям не мали впливу на значну частину українців греко-католиків? Це питання, як питання політичного впливу митрополита, стосується радше стану українського греко-католицького суспільства в 1939–1944 рр.
Довший час розгляд справи митрополита Шептицького підтримувався та лобіювався заходами врятованих митрополитом людей: Курт Левін, Давид Кагане, Одед Амарант, Адам Даніель Ротфельд, Лілі Штерн-Польман та невеликого кола однодумців, наприклад, професор Шимон Редліх. Останнім часом інтерес до цієї справи дедалі більше проявляється в Україні. Насамперед у представників єврейської громади та в середовищі Української греко-католицької церкви. Створена в Канаді 2008-го Ukrainian-Jewish Encounter (UJE) уже кілька років докладає зусиль для представлення діяльності митрополита Шептицького як Рятівника.
Наприкінці 2019-го – на початку 2020-го було зроблено кілька важливих кроків у цій справі. У листопаді 2019 року колективний лист до Яд Вашем підписали священники УГКЦ та представники української громадськості. Головний рабин України Моше Реувен Асман 21 січня 2020 року, напередодні Міжнародного Дня пам’яті жертв Голокосту і 75-річчя визволення табору смерті Аушвіц, звернувся з листом до керівництва ізраїльського інституту Яд Вашем з проханням присвоїти митрополитові УГКЦ Андрею Шептицькому почесне звання «Праведника народів світу».
Президент України, перебуваючи в Польщі під час відзначення 75-ліття визволення концтабору Аушвіц, підтримав звернення головного равина України і також звернувся до Яд Вашем з проханням «задля встановлення історичної справедливості» визнати митрополита Шептицького Праведником народів світу. Ці звернення виникли радше спонтанно і не були спеціально зорганізовані.
На звернення української інтелігенції керівник відділу Яд Вашем Катя Гусарова відповіла, що не має принципових заперечень стосовно нового розгляду цієї справи. Однак для цього треба представити нові історичні документи та матеріали, котрі могли б спростувати звинувачення митрополита в колабораціонізмі з фашизмом.
Власне, ця вимога є слушною й обґрунтованою. У часи попередніх слухань справи багато історичних документів, у вузькому значенні цього терміна, не було залучено з різних причин, об’єктивного і суб’єктивного характеру. Українські архівні документи ще потребують глибоко вивчення й аналізу. Ватиканські архіви років Другої світової війни будуть відкриті 2020 року. Власне, там є цікаві і важливі листи Шептицького до різних осіб та конгрегацій Римської курії, що проливають світло на його ставлення до німецького окупаційного режиму. Окрім цих важливих ще не залучених документів, є й інші, що потребують вивчення. Тобто тепер історики мають набагато кращий доступ до документів, які є важливими для аналізу й аргументації.
До розгляду комісії Яд Вашему не були залучені, наприклад, дуже важливі тексти послань митрополита Шептицького, такі як «Про Милосердя» (червень 1942), а також «Ідеалом нашого національного життя» (грудень 1941). Важливі думки Шептицького з послання «Про Милосердя» стосуються якнайширшого розуміння поняття «ближнього», а також там міститься дуже важлива теза про єдність людства, що заперечувала нацистську расову теорію. Друге послання допомагає зрозуміти, яким Шептицький бачив український народ та українську державність, а саме демократичною і християнською.
Аби зрозуміти, що Шептицький думав і про що говорив священникам Львівської архієпархії на засіданнях Соборів, важливо залучити протоколи цих Соборів.
Це тільки короткий перелік документів, які не були представлені до розгляду комісії Яд Вашем. Серед документів, котрі циркулювали раніше, деякі потребують ретельного вивчення на предмет автентичності, з огляду на їх можливе фальсифікування. Йдеться не тільки про фальсифікати радянського часу і радянських спецслужб. Тут ідеться про лист митрополита до Адольфа Гітлера від 23 вересня 1941 року. Вивчаючи документи митрополита в архіві Конгрегації для Східних церков Римської курії, я виявила там фотокопію оригіналу колективного листа до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 року. Під цим документом не стоїть власноручного підпису митрополита, який довго і важко хворів, тому не міг чітко підписуватися.
У час Другої світової війни циркулювали документи від імені митрополита, котрі не були ним ні писані, ні підписані. Наприклад, газети «Краківські вісті» та «Українські щоденні вісті», як вдалося мені дослідити, надрукували два сфальшовані документи, які назвали зверненнями митрополита Шептицького.
І тепер українська сторона, котра готуватиме подання, повинна буде дуже серйозно вивчити й аргументувати саме ці моменти діяльності Шептицького, які викликають контроверсії і негативні судження в комісії Яд Вашему та негативні емоції в ширшої публіки в Ізраїлі.
Власне, залучення історичних документів та вузьких історичних досліджень може спростувати закиди щодо колаборації митрополита. Наприклад, закид у благословенні влітку 1943 року дивізії Ваффен СС «Галичина» потребує прискіпливого документального вивчення. Саме в цій справі дуже важливо вияснити контекстуальні моменти. Ідеться, зокрема, про те, що митрополит скерував капеланів для служіння в дивізії. Останнє потребує пояснення з погляду його душпастирських обов’язків – забезпечення духовної опіки в час безпосередньої загрози втрати життя.
Важливим також є розуміння характеру поведінки і діяльності Шептицького. Шептицький фактично був тією особою, яка скеровувала та координувала справу порятунку євреїв, яку практично реалізовували інші люди. Він своєю позицією надихнув на дії людей зі свого найближчого оточення. Кілька представників греко-католицького духовенства, котрі рятували євреїв на прохання митрополита і під його керівництвом, уже отримали звання Праведників. Передусім це рідний брат митрополита протоігумен Климентій Шептицький, а також о. Марко Стек, настоятелька Осипа Вітер, о. Даниїл Тимчина.
Певну роль у такому ставленні до справи Шептицького можуть відігравати упередження, пов’язані з міфологемами радянської пропаганди, навіть за межами України. Дуже слушно на це явище звернув увагу головний рабин України Моше Реувен Асман у листі до голови правління Меморіального комплексу Яд Вашем Авнеру Шалеву. Він, зокрема, вважає, «...що сучасному Ізраїлю та єврейським громадам діаспори потрібно відмовитися від цих міфів», маючи на увазі «міфи та стереотипи радянської пропаганди про Шептицького».
Також від своїх міфів та стереотипів стосовно Шептицького мають відмовитися й українці. Тут маю на увазі міф про Шептицького як українського полум’яного націоналіста, який полягає у свідомому перекрученні ставлення митрополита до радикального націоналізму та ОУН/УПА. Зміна погляду на митрополита Шептицького насамперед як на священника, єпископа допоможе краще зрозуміти його мислення та дії.
Справа визнання діяльності митрополита Яд Вашемом каталізувала зацікавлення українців до Голокосту та до діяльності Шептицького. У той сам час виглядає, що справу визнання заслуг Андрея Шептицького поступово переймають українці і євреї молодшого покоління, що може обіцяти легше і скоріше подолання недовіри один до одного та віднайдення порозуміння.
yanyura написав:
Полный текст заявления Витренко здесь -
Чи немає? Я не просив за мене доводити мої думки до логічного завершення. Я сказав лише те, що сказав. Не більше, не менше. Все інше - Ваше домислювання. 
