jump написав:«Будинок Шпрехера або Будинок Книги у Львові – унікально споруда, будівля початку 20 століття
Міжповерхові перекриття - дерев,яні?
|
|
Додано: Суб 29 сер, 2020 10:23
«Польський Львів»«Польський Львів» є сьогодні поняттям історичним і культурним. Історію, як відомо, не перепишеш. Культурну спадщину можна зруйнувати, але її місце неможливо заповнити чимось іншим, окрім самого факту руйнування.
Всі ми добре розуміємо, що Львів до 1990 року ніколи не був українським містом, хоч засновували його руські князі й у ньому завжди, поряд з іншими народами, жили галичани руського походження, пізніше – галицькі українці. Однак, упродовж століть місто формувалося і розвивалося в тому напрямку, який визначали його господарі – поляки, австрійці та радянці (на щастя недовго). Тому обличчя нинішнього Львова сформували саме вони. Галицькі українці зробили свій відчутний внесок у розвиток Львова, але він все ж залишається лише фрагментом у цілісному образі переважно «польського Львова». Тож ми – нинішні мешканці міста – повинні змиритися з тим неприємним для «українського націонал-патріота» фактом, що українці Львів не відвоювали, не викупили, не здомінували внаслідок натурального приросту чи перехоплення у попередніх господарів ключових становищ і посад – а отримали його у спадок від радянської влади. На жаль, від «совєтів» українці теж успадкували традицію затирати сліди попередніх власників міста. І це та спадщина, якої ми повинні якнайшвидше позбутися. Львів, на щастя, не є єдиним містом в Європі, перед яким стоїть таке завдання. Зовсім поруч маємо приклади вирішення подібних проблем – поляками і росіянами у колишніх німецьких містах. Ці приклади є прямо-протилежними і показують, як при вирішенні даної проблеми можна виглядати цивілізованими людьми, а як закомплексованими невігласами. У найзахіднішому нині польському місті Щеціні (колишньому німецькому Штеттіні) упродовж кількох десятиліть існування комуністичної Польщі знищувалися будь-які ознаки попередньої німецької присутності. Однак, відтоді, як Польща стала частиною цивілізованої Європи, ситуація радикально змінилася. У місті існує цілий молодіжний рух, який відшукує вцілілі сліди минулого і повертає містові його німецьку історію. Під тиском цієї громадської ініціативи змушені були змінити своє ставлення до минулого і щецінська влада, і представники культурних середовищ міста. Зовсім інший приклад – з російського нині Калінінграда, колишнього – Кеніґсберґа. Кілька років тому колишній столиці Східної Прусії виповнювалося 700 років. Про цю подію чимало говорилося у Німеччині, тож і влада міста вирішила її відзначити. Головною проблемою приготувань до ювілею стали сумніви щодо того, чи випадає росіянам святкувати ювілей німецького міста. Після тривалих дискусій нові власники Кеніґсберґа все ж вирішили відзначити 700-річчя Калінінграда, що скрізь поза Росією викликало тільки насмішки і відчуття несмаку. Львів, слава Богові, не перейменовували, але проблема поєднання різних періодів його розвитку в єдине культурно-історичне ціле сьогодні актуальна, як ніколи. Це непросто, але можливо. Успіх справи залежить від рівня культури й гідності нинішнього львів’янина. А для цього йому потрібно усвідомити, що «польський Львів» - це теж частина історії і культури галицьких українців, євреїв, вірменів тощо. До 1939 року не існувало у місті жодної окремої української історії, науки чи культури: науковці, художники і письменники, композитори і спортсмени, архітектори й підприємці руського походження і греко-католицького віросповідання були натуральною частиною польської науки та культури. І такими вони є знані у світі, якщо взагалі є там знаними. Не можна вихопити з польського культурного контексту, скажімо, Івана Левинського чи Івана Труша і на їхніх прикладах будувати окрему українську культуру довоєнного Львова. Це було б нелогічно, безглуздо і нечесно. І так у кожній сфері – Церква чи політика, бізнес чи мистецтво і т.д. До «польського Львова» теж відносяться й наші старі родинні фотографії і бабусині спогади, старанно збережені посріблені ложечки фірми «Fraget» і пляшки з-під наливок фабрики Бачевських, рецепти на добрі цвіклі та маківники. Все наше львівське панькання і кавування, балак і батярські сентименти, та й багато іншого з того, що ми особливо любимо протиставляти «совковій» спадщині – бере свій початок власне в культурі «польського Львова». І все ж «польський Львів» - це не тільки сентименти родовитого галичанина і культурної людини, це ще й нинішній рушій міського туризму, а також – ідея на майбуття в розвитку Львова «європейського». Мабуть, немає наївних, які уявляють собі натовпи туристів, що їдуть до Львова задля фотографії під пам’ятником Бандері та заради прогулянки вулицею Героїв УПА. Так – і з Заходу, і зі Сходу до нас їдуть гості, щоб подивитися саме на той колишній «польський Львів». Про це потрібно пам’ятати, цінувати це і берегти. Особливо, якщо спробувати заглянути у більш чи менш віддалене майбутнє. Якщо, наприклад, українці колись отримають право безвізового в’їзду в Європу, то частина нинішнього львівського туристичного потоку зі сходу попрямує туди. Зрештою, пострадянський турист здебільшого – турист мандрівний, одноразовий. Приїхав, сфотографувався, купив сувенір і поїхав далі – галочку поставлено. Західного туриста Львів теж не здивує архітектурним ансамблем, до того ж по-дурному звульгаризованим забудовую в історичній частині міста. Отже, щоб мати туристичну перспективу наше місто повинно випрацювати якусь пропозицію для туриста багаторазового – культурного, сентиментального, шукача втраченої енергетики і подиху минулих століть. Для такого туриста неодмінною умовою повернення у Львів може бути тільки особлива, витворена століттями атмосфера міста, його не сфальшована історія, автентичні пам’ятки і традиції, що передаються з покоління в покоління. В цьому контексті викреслювання імен львівської історії і культури з назв вулиць і площ, руйнування довоєнних пам’яток, паплюження архітектури ідіотськими розмальовками та кондиціонерами на фасадах, формування туристичної інформації під «титульну націю» тощо - є нічим іншим, як затиранням слідів того справжнього, знаного у світі Львова. З націоналістичним завзяттям і комплексами меншовартості нинішні львів’яни дійсно можуть стерти «польський Львів» з лиця міста, але не зі світових мап історії і культури. При цьому потрібно усвідомлювати, що по-перше, таким чином ми зітремо теж частину власної історії і культури того періоду, а по-друге, що ми не зможемо цього нічим замінити. В даному контексті меморіальні таблиці напівміфічним «борцям за волю України» на кам’яницях, позбавлених їхньої польської історії, будуть не новим культурно-історичним наповненням, а всього лиш знаками руйнування. Не потрібно себе обманювати ілюзіями, що можна затерти історію міста, культурна спадщина якого є вписана в книгу європейської цивілізації, і написати нову історію як міста бойової слави героїв з ОУН. Нічого крім компрометації у світі з цього не вийде. Саме тому я вважаю, що нам потрібно врятувати «польський Львів» від безсоромної комерціалізації і безголової українізації. Поки ще є що рятувати.
Додано: Суб 29 сер, 2020 12:16
Козаче, даруйте але ви запостили маячню...
Якщо вже на то пішло, то найбільшого розквіту місто зазнало за бабці Австрії, а не за Польщі. Про те, що українці Львова не вважали себе поляками є безліч історичних фактів!
Додано: Суб 29 сер, 2020 12:28
Ключове - "проблема поєднання різних періодів його розвитку в єдине культурно-історичне ціле сьогодні актуальна, як ніколи. Це непросто, але можливо. Успіх справи залежить від рівня культури й гідності нинішнього львів’янина"
«Хочу поділитися тим містом, якого більше не існує, а також сучасним, якого Ви не знаєте. Мене звуть Катажина Лоза. Я родом із Варшави, але саме тут, у Львові, народилася заново», – такими словами корінна полька, екскурсовод представляє себе на власному сайті про Львів. До цього міста у неї особливі сентименти, і не тільки тому, що вона любить архітектуру. Tvoemisto.tv дізналося, що спільного між полькою Катажиною та українськими Карпатами, яку книгу екскурсовод пише про Львів та що має зближувати поляків та львів’ян. На рівні простих людей все краще. В мене є багато знайомих серед українських націоналістів зі старого покоління, які дуже не любили поляків. Та до мене вони ставилися ввічливо, ми добре дружили. Недавно читала про польсько-українську війну 1918-го року. У польських та українських книжках абсолютно нічого не сходиться, крім того що все почалося 1-го листопада. Про нашу спільну історію на чолі з Волинню треба говорити, а не втікати від тої теми. Порозуміння неможливо накинути зверху. Напевно, мусить пройти ще багато часу, бо ще живуть емоції. Я потрапила до Львова іншим шляхом, аніж більшість поляків, які переважно вливаються в польську діаспору. Це природно – йти до своїх. Однак це середовище досить замкнуте, з якого потім важко вибратися. Я ж спочатку познайомилася з українцями Львова, греко-католицькою інтелігенцією, яка показала мені український бік Львова і те, наскільки він важливий для українців. Як блогер та екскурсовод, я бачу своє місце між поляками та українцями. Так, як маю змогу, вважаю, що треба говорити полякам про українців, українцям – про поляків. Завжди, коли проводжу екскурсії, намагаюся з такого погляду представляти нашу спільну історію. Кожен має робити те, що він може робити. Не плануємо з сім’єю переїжджати в Польщу, хоча я сумую за Варшавою. Та навіть, якби переїхали, я би продовжувала писати про Україну.
Додано: Суб 29 сер, 2020 12:58
Лемберг-імперіаліс
Поляки й за австрійських часів були панівною нацією. Але річ не в тому, а в тому як поєднати в єдине ціле різні культури і не зруйнувати Львів, зберегти дух і атмосферу. Спадок, який залишила доба Австрійської імперії для Львова є неоціненним, вважають історики. Це великою мірою і нинішнє "обличчя" Львова. Та наскільки вдалося зберегти атмосферу? Без австрійського періоду (кінець ХVIII – поч. ХХ століть) Львів перестає бути Львовом - саме так коротко характеризують значимість цієї доби для міста знавці культурної спадщини. У цей час місто стає метрополією, найбільше розвивається в духовному, культурному та архітектурному напрямках. Якщо говорити про архітектурний внесок, то фактично кожна друга пам’ятка у місті була зведена у цей період. Чого лише вартий збудований Галицький сейм, нині головний корпус Національного університету імені Івана Франка. Нічим не поступається за значимістю і Оперний театр, головний залізничний вокзал чи, приміром, резиденція графа Альфреда Потоцького. Нині це візитівки туристичного Львова, розповів в інтерв’ю Deutsche Welle голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток Андрій Салюк. «Австрійці розібрали старі мури, аби дати розвиток місту. Попри розбудову, вони не знищували старої частини, що часто робиться нині, а дали шлях для формування нового. Імперія не заважала Львову розвиватися, багато речей відпустили на розсуд самоврядування», - каже Салюк. Спеціальний маршрут Тоді місто мало свої банки, розвивався бізнес, страхові каси, створювалося середовище сприятливе для розквіту громади. «Туристи, які приїздять з Європи до Львова, їх цікавить те, наскільки класична їхня Європа відрізняється від нашої, зі змішанням різних культур, релігій та архітектурних стилів», - каже керівник Центру туристичної інформації Олена Голишева. Дуже часто турист, який перебуває у Львові більше двох днів, запитує а що ще можна побачити з австро-угорського періоду. Тоді Центр, який зорієнтовано на роботу з індивідуальним туристом, просто пропонує оглянути цілі вулиці, де народилися відомі люди цієї доби або ж відвідати Львівську філармонію, де грають музику композиторів цього періоду. Для туристичних груп агенції у свою чергу пропонують окремий маршрут «Львів австрійський», який користується чи не найбільшим попитом. «Гастрономія теж цікавить. Багато кав’ярень відшуковують старі рецепти встро-угорської доби, які і пропонують туристам. Тож для туристів ми можемо запропонувати окремі туристичні маршрути, із нестандартними речами», - розповідає Голишева. Щоправда, незручностей туристу додає відсутність знання мови в обслуговуючого персоналу вокзалу, кав’ярень та музеїв – це загальна проблема міста, додала керівник Центру. Є чимало кав’ярень, у яких немає навіть англомовного меню, не кажучи вже про меню німецькою. Хоча німецькомовних туристів у місті чимало. «Але найбільшим побажанням є запровадження у музеях аудіогідів різними мовами. Це було б довершенням всієї роботи, коли ми кажемо, що «Львів відкритий для світу». Щоб турист почував себе як у дома», - каже Олена Голишева. Потреба реставрації У Центрі підрахували, що з поміж іноземних індивідуальних туристів – третина приїздить з Польщі, 20 відсотків з німецькомовного простору, 17 відсотків – з Росії і 10 відсотків припадає на англомовні країни. А загалом впродовж минулого року місто відвідали представники 56 країн світу. Можливо, Австрія нині фінансово і не надто допомагає Львову у збереженні спільної архітектурної спадщини, однак наукова співпраця набирає обертів. Йдеться про навчання фахівців з реставрації, задля вміння працювати з будівельним матеріалом цього періоду – романцементом. Таких спеціалістів місто практично немає, хоча більшість пам’яток австро-угорської доби декоровані ліпниною з цього матеріалу, каже Андрій Салюк. Саме тут і став у нагоді університет Відня, який організував навчальні курси для українських реставраторів. Адже пам’ятки руйнуються і потребують фахової реставрації.
Додано: Суб 29 сер, 2020 19:27
Козаче, панівною нацією тут себе вважали всі загарбники, поляки ж були тільки тому, що багато українців ідентифікували себе як поляки, говорили по польськи ітд.. Так вже повелось, що риба шукає де глибше, а людина де краще. Поляки як і комуністи принижували усе українське, вважалось, що це щось провінційне, а українська - це мова села, а не еліт. Тому багато українців зпольщувались і ідентиіікували себе поляками - елітою. Так, і в радянські часи достатньо галичан почали говорити, що вони росіяни - особисто памятаю, що в мому будинку одна україномовна сімя, після поїздки в Москву, повернулась російськомовною і почали себе називати рускімі. А в оповідях тої польки чітко відчувається польська думка про Львів. Не дивно! Бо вона ж полька)) А для поляків Львів то є польське място. Кілька років тому був в Дрездені, довго пояснював німцяв, що Я зі Львова, поки не сказав Лемберг, аж тоді вони зрозуміли звідки я.
Додано: Суб 29 сер, 2020 21:48
Та в мене ключовий посил не в протиставленні націй, що проживали чи проживають у Львові чи історичних дебатах, а в необхідності збереження історичної спадщини, що залишили різні народи. І заперечувати історичні факти, що Львів має складну історію не треба. Так, відомий факт, що панівні нації перебували в містах, а українці в селах. Тому і перебування цих націй в містах наклало свій відбиток, особливо на архітектурі Львова. Це просто факт. Чи треба знищувати все те, що нагадує про часи окупації? Звісно, що ні...Треба розуміти багатогранність і складність історичного процесу. Ми милуємося архітектурою Львова, але й не затираємо його справжню історію із за невігластва чи політичної доцільності. І звісно, що кожний народ, що має дотичність до Львова, вважає його своїм, має свої сантіменти...
 Зрозуміти тих самих поляків я можу, подивитися їхніми очима на історію цього міста. Врешті решт кожний має свою правду. Але Істина одна...."вважаю, що треба говорити полякам про українців, українцям – про поляків. Завжди, коли проводжу екскурсії, намагаюся з такого погляду представляти нашу спільну історію" - з цим важко не погодитися.
Додано: Нед 30 сер, 2020 00:55
Козаче, а Я Вам кажу вчіть історію ато Вам одні будуть казати що вони будували, а інші, що Вас визволяли. Одним словом Ви не приділах і ще й всім винні)))
Вважаю, що треба називати не тільки факти, а ще й причини!!!! Нпр. *Українська приватна власність в будинках не могла розвиватися, передусім з недостачі капіталів; українці не могли дістати позичок на купно чи будову будинків в банках, ні не мали змоги заробляти. Тимчасом довгореченцеві позики давали на догідних умовах "заслуженим людям", що могли купувати й будувати будинки. Якщо українська власність зросла, так тільки з незвичайними труднощами.* Львівські вісті 1942р. А отже, через утиски і не рівноправя українцям було важче заселятись в містах. Всі ці речі робились штучно, здогадайтесь ким? Чи варто говорити, що вище згадана Вами народжена у Варшаві, а нині іменуюча себе львівянкою-екскурсовод польського походження, всім з радістю розповість де і скільки набудували поляки у Львові але соромязливо промовчить і не скаже чому цього не могли зробити українці! Думаю самі розумієте чому.. А так Я згоден, у міста історія складна, навіть є львівський анекдот. Помер львівянин і попадає до Бога Бог питає його: - Ну розкажи чоловіче про себе? Чоловік і каже: - Народився Я в Австрії, юнакував в Польщі, одружився в совітах, а помер в Україні. Бог на те йому: - Так... чоловіче... Поводило тебе життя по світу! На, що чоловік відповів: - Що Ви Отче... Я за все своє життя ні на хвилинку Львова не покидав!!!
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
