Еміграція, заробітчанство

[1]

В небольшом уютном немецком городке(райцентр) первая группа наших беженцев получила результаты официального языкового экзамена после пятимесячного интенсива (90% группы до курсов немецкий язык в глаза не видели, возраст от 20 до 55, в среднем 35+).
Персонал курсов, когда их получил, обалдел. Из 20 человек на В1 сдали 16, остальные на А2. Немцы в восторге устроили праздник для группы со сладким столом, на который тут же прилетела местная пресса с фотокамерами.
Теперь их ставят в пример, мотивируя остальные группы, в которых учится навскидку еще около трёх сотен наших.
Это к вопросу об интеграции.

[1]

Буду з телефона писати кирилицею. Дофіга українців в Німеччині в транспорті. Знов тиждень тому зустрів свіжих в потязі.
Це ще Україна не в ЄС. Я тут бачив заводи які повністю заточенi під румунів . Навіть мову знати не потрібно. Оголошення та керівництво все румунське. І таке буде для українців.

Германия уже основательно приступила к интеграции наших беженцев.
По окончании языковых курсов наши сдают не один экзамен, а сразу два.
Во втором особой необходимости нет, он называется "Жизнь в Германии" и нужен лишь для соискателей ПМЖ.
То есть, у Германии планы на наших уже весьма далекоидущие.

В небольшом уютном немецком городке(райцентр) первая группа наших беженцев получила результаты официального языкового экзамена после пятимесячного интенсива (90% группы до курсов немецкий язык в глаза не видели, возраст от 20 до 55, в среднем 35+).
Персонал курсов, когда их получил, обалдел. Из 20 человек на В1 сдали 16, остальные на А2. Немцы в восторге устроили праздник для группы со сладким столом, на который тут же прилетела местная пресса с фотокамерами.
Теперь их ставят в пример, мотивируя остальные группы, в которых учится навскидку еще около трёх сотен наших.
Это к вопросу об интеграции.

Это классный кейс. Этих 16 это, куда взяли на работу в городке(райцентр)? Потому как мои знакомые которые очень хотят остаться ни один не снимает квартиру по рыночным ценам и не работает. Вот когда все 20 найдя работу и слетя с социалки будут довольны, тогда и есть о чем говорить. Даже самый хороший кейс в Праге мне говорит что работа не уборщицей, а бухгалтером, желание остаться пока не увенчались полной интеграцией. Ибо не получен вид на жительство по рабочей визе и съем квартиры по цене в 30% от рынка. То что украинцы старательные и умеют учится у меня вопросов нет. Но что рынок труда нормальных профессий способен поглотить даже пол миллиона людей я сомневаюсь.

В небольшом уютном немецком городке(райцентр) первая группа наших беженцев получила результаты официального языкового экзамена после пятимесячного интенсива (90% группы до курсов немецкий язык в глаза не видели, возраст от 20 до 55, в среднем 35+).
Персонал курсов, когда их получил, обалдел. Из 20 человек на В1 сдали 16, остальные на А2. Немцы в восторге устроили праздник для группы со сладким столом, на который тут же прилетела местная пресса с фотокамерами.
Теперь их ставят в пример, мотивируя остальные группы, в которых учится навскидку еще около трёх сотен наших.
Это к вопросу об интеграции.

Это классный кейс. Этих 16 это, куда взяли на работу в городке(райцентр)? Потому как мои знакомые которые очень хотят остаться ни один не снимает квартиру по рыночным ценам и не работает. Вот когда все 20 найдя работу и слетя с социалки будут довольны, тогда и есть о чем говорить. Даже самый хороший кейс в Праге мне говорит что работа не уборщицей, а бухгалтером, желание остаться пока не увенчались полной интеграцией. Ибо не получен вид на жительство по рабочей визе и съем квартиры по цене в 30% от рынка. То что украинцы старательные и умеют учится у меня вопросов нет. Но что рынок труда нормальных профессий способен поглотить даже пол миллиона людей я сомневаюсь.

Навіть, якщо по приниципу Парето 20% знайдуть роботу не прибиральницями, а 80% залишаться на соціалці перший рік, це перемога, чи зрада.
І ті 20% залишаться в Німеччині, то це погано для України, чи добре?
Можна подивитися із іншого боку: Україна втрачає 20% самих адаптивних і мотивованих, а Німеччина отримує.
Словами Хотаба - непотріб (зрадники неньки, яким начхати на високі ідеї та продалися за німецьку ковбасу).

За 2-3 роки отримають ПМЖ, а за 5-6 громадянство.
Я чув, що тепер процедуру спрощено, і не потрібно чекати на вихід із громадянства України.

Наші так звані інтелектуали уже думають про те щоб завезти сюди 30 млн інородців, які "дорозчинять" 20 млн аборигенів і "врятують" неньку від вимирання.

Навіть, якщо по приниципу Парето 20% знайдуть роботу не прибиральницями, а 80% залишаться на соціалці перший рік, це перемога, чи зрада.

Давайте подумаем в развитых государствах 20% нехватка высококвалифицированного персонала?! Откуда тогда такие показатели ВВП?

Навіть, якщо по приниципу Парето 20% знайдуть роботу не прибиральницями, а 80% залишаться на соціалці перший рік, це перемога, чи зрада.

Давайте подумаем в развитых государствах 20% нехватка высококвалифицированного персонала?! Откуда тогда такие показатели ВВП?

Флай считает 20% от количества понаехов, а не от ёмкости рынка труда (количества рабочих мест). Это всего десятки тысяч в зависимости от конкретной страны.

что рынок труда нормальных профессий способен поглотить даже пол миллиона людей я сомневаюсь

для некоторых стран полимона это их население. Китай бы проглотил. А Люксембург вряд ли.

Столько бреда...
В США есть цена газа для внутреннего рынка и цена на экспорт.
На внутреннем рынке есть масса регулировок со стороны государства, которые не дают поднимать сильно цену. Это принципиальный вопрос.
Кроме того, есть для комунальщиков 2 цены - кукинг газ, то есть, который идет для плит и газ на отопление. Газ для плит намного дешевле.
До 250 долларов за отопление дома в НДЖ этой зимой тоже, правда только неделю были морозы ниже нуля.

Середня сланцева компанія в США - 6 чоловік. Газове родовище - це власність якогось фермера, якому належить земля. Компанії купують у фермера право побурити на його території. Як десятки тисяч компаній продають свій газ - це їхня особиста справа, ніяк це відрегулювати не можна. Але є такий собі Henry Hub - базис на якому торгоють великим об'ємом в тому числі контрактами з поставкою.

Месторождений сланцевого газа море. Их не дают активно разрабатывать, чтобы не обвалить совсем цены.
Напомню, что регулировать добычу газа методом бурения скважин и методом гидроразрыва пласта - это две большие разницы.

у сланцевих компаній горизонт планування - 2-3 роки, бо в середньому скважина працює 18 місяців. Окрім економіки і всього іншого раджу подивитися, що перед гідрорзривом пласту на початку якраз і йде буріння, дуже часто якесь хитре - горизонтальне, чи з нахилом.

Игрущки и шмотки из Китая?
Придется вам как-то жить дальще с тем что я напишу.
Товары из Китая в США поставляются несопоставимо более высокого качества и по меньшей цене, нежели в Украину. Один и тот=же завод/фабрика одну и ту=же продукцию. С виду одинаковое, но качество разное.
Китай слищком дорожит американским рынком.

Не розповідай мені, бо я був і в усіх українських супермаркетах і в Волмарті, на відміну від тебе. Справа в тому, що в Україні мережі тіпа Ашана, Епіцентра, Сільпо, та АТБ організують імпорт самі дужу часто під своїм брендом. В Епіцентрі, відділ Декор середня якість буде краща за Волмарт, бо там там китайського буде не так багато, а достатньо багато Европейських виробів типу Luminarc, турецьких ваз, або українських ялинкових іграшок ручної роботи. В Ашана та Леруа Марлена більша частина - то вироблене під своїм брендом по якості тіпа Luminarc або як інструменти провідних брендів.

Продукты на американском рынке - это предмет совершенно безумной конкурентной борьбы производителей. Основную долю занимают американские мегакорпорации, но овощи, а особенно фрукты - всех делает Мексика, сочетание климата, плодородной почвы, огромной территории и огромное количество населения, счастливых работать за 3 доллара в час приводит к изобилию на американских прилавках за небольшие деньги. Никаких тебе теплиц с люстричеством. Все с грядок мексиканского огорода. Канада вовсю старается, чтобы была свежая рыба из северных морей и кленовый сироп. При всем этом, США - очень аграрная страна.

Аналогічно до Мексики є Туреччина із зимовими огірками-помідорами. Ключові фрукти в Україні та Польші - яблука та груші є свої круглий рік, крім того Польша та Україна - експортери яблук №1 і 2 у світі. Ключове споживання - це продукти, прив'язані до двох базисів - ціна кукурудзи та сої (олія та шрот, бо соняшник від неї відрізняється на 5%). Бо те не отримаєш м'яса не купивши 6-8 кг корму на 1 кг м'яса, а по кукурудзі та сої ціни +- всюди однакові. І якщо кукурудза подорожчала удвічі, то за деякий час і м'ясо і ковбаси і молочка - все подорожчає удвічі. Так, корпорації можуть погратися з цінами з півроку-рік, говорячи якусь херню про долю ринку, якийсь час будуть діяти контракти на постачання чогось за старими цінами, але все одно - якщо кукурудза та соя подорожчали х2, то і все інше подорожчає х2.

У меня круг общения - айтишники. Вот год назад не знал никого, кто думал уезжать из Украины: все жили как коты в масле, их не прельщал дауншифтинг в жизни в развитых странах. А сейчас где-то половина их так уже выехала. И если какая-то часть ещё от половины ещё получает по украинскому ЧП, то другие уже официально трудоустроились в Польше, США, Канаде. Польские присматривают жильё себе уже, а заокеанские используют возможность, которую они могли бы и не получить без войны. Канадские и американские переехали семьями, отправили детей в садики/школы, устроились, сняли жильё, получили документы. По отзывам пока довольны. Я не верю в их возвращение. Слишком они уже далеко, и процесс интеграции пошёл. Польские могли бы вернуться, но тоже интегрируются, и покупка жилья их привяжет ещё сильнее.
И кстати, если поначалу выезжали в основном женский пол и дети, как-то некоторые семьями, то сейчас уже большинство айтишников мужского пола просочились.

смотрите шире
в том и дело, что сами уезжают те кто действительно может
а если тут останется только дикое поле, будут вынуждены уехать все остальные, которые ни тут, ни тем более там не сильно конкурентные, их намного больше, чем "айтишниников" и вот как раз ради них нужен план Маршала
а уж простите как Вы там пишите "фильтровать" этих людей последнее дело..

Флай считает 20% от количества понаехов, а не от ёмкости рынка труда (количества рабочих мест). Это всего десятки тысяч в зависимости от конкретной страны

Да, со мной сыграли эмоции. Потому что пока наших я встречаю на нарезке колбасы, уборке номеров, торговле китайскими товарами. И тех кто очень хочет остаться, не работает и живёт за счёт доброго дяди не в самом комфортном жилье. Те кто врачи со своей практикой - это от 12 лет уже тут.
Те кто сами снимают жильё за рыночную цену, но это среди моих знакомых, оставаться не хотят.

Навіть, якщо по приниципу Парето 20% знайдуть роботу не прибиральницями, а 80% залишаться на соціалці перший рік, це перемога, чи зрада.
І ті 20% залишаться в Німеччині, то це погано для України, чи добре?
Можна подивитися із іншого боку: Україна втрачає 20% самих адаптивних і мотивованих, а Німеччина отримує.

Найбільш адаптивні і мотивовані - в ЗСУ, ТрО та інших структурах. Я нагадаю про 300 тис. чоловіків, які в'їхали в Україну з початком війни, знаючи, що назад їх не випустять.
На 90% - про виїхавших розмова іде за жінок, бо чоловіків не випустили. І що толку з роботи бухгалтером, якщо в Європі - енергетична криза.
Типовими роботами є або проєктування, або виробництво, монтаж/будівництво енергетичних об'єктів.
Я слабо собі уявляю жінку, яка лазить по похилому даху і монтує сонячні панелі по 20-30 кг, працює зварювальником і виробляє кріплення для сонячних панелей, водить бетоновоз, заливає бетоном, або в'яже арматуру під фундамент вітрогенератора або опори ЛЕП, займається монтажем елктрозаправної станції.
Навіть щоб вивчити проектування всього цього треба 2-3 роки якогось коледжу окрім знання мови. А кількість жінок, що отримала спеціальності в галузі будівництво, вентиляція та кондиціонування, енергетика або електрична інженерія - може кілька десятків тисяч на всю Україну від 22 до пенсійного віку. І 5 тис. виїхавших на 5 млн. нічого не вирішать.
Війна зламала і буде доламувати світові енергетичні ринки. Переважна частина жінок в Європі працюють в сфері послуг: торгівлі, громадського харчування, шкільної освіти, готельно-ресторанного бізнесу, банківсько-страхової сфери, медицини. Освіта та медицина є базовоми потребам. Банківська та страхова сфери можуть бути замінені програмним забезпеченням на 90-95% та банкоматами/терміналами, що чудово показує робота Привату та Монобанку. Торгівля харчами та туалетним папером (приклад-АТБ) теж залищиться - навіть у умовах війни з таким нічого не стається. А от що буде зі сферою розваг в тому числі з молами, орієнтованими на "шопінг", якщо доїхати, і які раптом стане опалювати/кондиціонціонувати стане вп'ятеро-вдесятеро дорожче - т о велике питання.
Німці просто намагаються робити те саме, що вони робили з біженцями з Сирії, не враховуючи того, що у сфері послуг буде спочатку скорочення, а потім її реструктуризація.