Этнических украинцев и так
меньше половины населения,
если отбросить потомков
смешанных браков.
----------------------
очередное голословное утверждение. это не так.
|
|
Этнических украинцев и так
меньше половины населения, если отбросить потомков смешанных браков. ---------------------- очередное голословное утверждение. это не так.
Тогда чем Вы объясняете плачевное состояние всего украинского при "подавляющем" (!) численном превосходстве украинского этноса? 78% объявили себя украинцами, но предпочитают смотреть и читать на русском языке. В результате большинства выборов власть формируется из антиукраинских элементов. Чьи это происки? глупостью, инфантилизмом и неспособностью к самоорганизации украинцев.
п.с. я кстати говорю, в основном по русски, но фильмы хочу смотреть в украинском дубляже. так что вы с шаблонами, того... мимо
Re: В Україні вперше за роки незалежності зменшилася кількісТак или иначе - все историки, а тем более учебники, политически заангажированы. Сравните с не одной сотней лет русификации Чтобы -фикация имела результат, она должна проводится минимум в течении одного поколения. То что меньше - бессмысленное начинание, ибо не успеет произвести результат. Возможно, если бы тот этап украинизации проводился как минимум в течении 25 лет, то сейчас мы бы имели определенный его результат. По поводу "дикого поля" - вполне аргументированно, хотя и до того там було вовсе не безлюдно. Но касательно Слобожанщины, например, нельзя сказать что "украинцев там не было". Касательно степной части - "колонизировали" ее и при большевиках, и из центральной Украины в том числе. В городах, не спорю, превалировал русский, но с учетом сельского населения этого сказать было нельзя.
По поводу Украины - сейчас, к сожалению, можно констатировать что результат таки есть. Сами украинцы в большинстве сейчас не могут четко сказать, к какому народу они относятся. Это и есть - самый тяжелый урон, нанесенный языковой и культурной экспансией россии. 1862 рік. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа». 1863 рік. Валуєвський циркуляр: «Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії». 1864 рік. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонськоїта Чернігівської губерній. 1869 рік. За законом, чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію. 1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню «Дощик» французькою мовою. 1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства. 1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття. 1888 рік. Указ Олександра ІІІ «Про заборону вживания в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами». 1889 рік. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української. 1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови. 1894 рік. Заборона ввезення українських книг з-за кордону. 1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей. 1903 рік. На відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою. 1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним. 1906 і 1907 рік. Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві. 1908 рік. Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії. 1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій. 1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси. 1922 рік. Ліквідація «Просвіт» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців. 1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників. 1938 рік. Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови. 1939 рік. Після «визволення» Західної України — закриття частини українських і відкриття російських шкіл. 1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову. 1961 рік. ХХІІ з'їзд КПРС — нова програма партії про «злиття націй» в єдиний радянський народ. 1970 рік. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. 1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР. Директива «Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах». 1979 рік. Ташкентська конференція — «Російська мова — мова дружби народів». 1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів. 2012 рік. Верховна Рада України прийняла Закон про мови Колесніченка-Ківалова. Закон був підписаний президентом України Віктором Януковичем і набув чинності 10 серпня. Re: В Україні вперше за роки незалежності зменшилася кількісНа XII з’їзді КП(б)У (1934) лунають такі рапорти:
"Лише на початку листопадового пленуму було викрито і викинено з науково-дослідних установ ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук — І.Дз.) і Наркомосвіти 248 контрреволюціонерів, націоналістів, шпигунів і класових ворогів, серед них 48 ворогів з партквитком. Тепер цього елемента викинуто з установ значно більше. Ось нещодавно, в грудні, нам довелося зовсім закрити Науково-дослідний інститут історії культури ім. Багалія, бо виявилося, що цей інститут — знов-таки, як і ряд інших наукових організацій, як, приміром, Українська Радянська Енциклопедія, Інститут Шевченка, в якому орудував Пилипенко, — був притулком контрреволюції"
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||