В Україні вперше за роки незалежності зменшилася кількість у

1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

украинских писателей расстрелять зпт всех люблю целую тчк сталин

тиражируют же бредятину...

Вы сомневаетесь в факте наличия таких документов?

Вы сомневаетесь в факте наличия таких документов?

увы и ах.

Вы сомневаетесь в факте наличия таких документов?

увы и ах.

Сам факт от этого никак не изменился. Так что ахайте на здоровье.

Сам факт от этого никак не изменился. Так что ахайте на здоровье.

Правду говорите, факты не изменились.
Сказки про украинизацию рассказывайте тем, кто их не знает.

Сказки про украинизацию рассказывайте тем, кто их не знает.

Согласен про сказки про украинизацию.
А вот факты про русификацию - были есть и будут. Вы видимо с этим не спорите

А вот факты про русификацию - были есть и будут. Вы видимо с этим не спорите

Описка.
Но Вы, уверен, поняли.

Суть в том, что в основе создания чего то хоть отдаленно схожего на национальную идею, должны лежать интересы гражданина государства, без привязки к его национальности, родному языку, культуре и т.д. Любая концепция, замешанная на национализме, не укладывается в прокрустово ложе реалий нашей страны и раскалывает ее на части. Поликультура, несколько языков, идентификация украинца не по лингвистическому признаку, а по наличию паспорта - вот единственный путь для этой страны.

Сказки про украинизацию рассказывайте тем, кто их не знает.

Ось ще трохи про те, чим казкова українізація обернулася Україні:
Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації. Остаточний крах політики українізації стався у 1933 p., коли з посади наркома освіти було усунено Скрипника, який незабаром покінчив життя самогубством.
До України прибув П. Постишев разом з тисячами партійних функціонерів. Вони посіли всі керівні посади в республіці і почали виконувати завдання Сталіна, що були викладені в сумнозвісній телеграмі, яку надіслали до України в грудні 1932 р. У цій телеграмі була вимога: "Припинити українізацію". Українізація оголошувалася націоналістичною контрреволюцією. Сталін оголосив основною небезпекою місцевий націоналізм. Було різко скорочено кількість українських шкіл. Відбулися зміни української абетки, граматики і словника (вони відтепер наближалися до російських), скорочувався відсоток українських вчителів.
Багатьом вченим навішували ярлики "войовничих фашистів", "махрових представників української націоналістичної контрреволюції". У 1931 році було заарештовано М. Гру шевського, а установи, якими він керував — розігнано. Лідера українських істориків-марксистів М. Яворського було заслано на Соловки, де він загинув.
У листопаді 1933 р. П. Постишев похвалявся, що лише з Наркомату освіти "вичистили" біля 300 вчених і письменників. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством відомий письменник-новатор Микола Хвильовий. У тому ж році за надуманими звинуваченнями було заарештовано Остапа Вишню, М. Ялового, М. Ірчана та багатьох інших. Було припинено діяльність ряду науково-дослідних інститутів та установ. Протягом одного 1933 р. від наукової роботи було усунено 1649 осіб, або 16,4% всього складу науковців.
У середині грудня 1934 р. у справі так званого "Українського центру білогвардійців-терористів" було засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції, серед яких письменники М. Лебединець, О. Близько, Г. Косинка, літературознавці Р. Шевченко, І. Терещенко та ін. У 1935 р. були "викриті" "Всеукраїнський боротьбистський центр" та інші "антирадянські організації". Жертвами репресій стали М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, Г. Енік та багато інших діячів культури. Протягом 1934-1938 pp. було заарештовано понад половина членів та кандидатів-стажистів Спілки письменників України (97 з 193). У цілому жертвами репресій стали біля 500 українських письменників.
Було знищено всесвітньо відому школу художника-монументаліста Михайла Бойчука (1937 p.), репресовано акторів театру "Березіль" на чолі з Лесем Курбасом. Не було галузі української культури, якої б не зачепили репресії.
Було перероблено український правопис, наближено його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. Фальсифікувалась історія України. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах України. Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Сталіна. За цих надзвичайно складних соціально-політичних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літератури в майбутньому.

Поликультура, несколько языков, идентификация украинца не по лингвистическому признаку, а по наличию паспорта - вот единственный путь для этой страны.

путь і доля рабів...

Найбільш прикрим є те, що зараз кричать про "родной русский" нащадки тих, щодо кого політика русифікації та асиміляції, часто кривава політика, досягла цілі...

Суть в том, что в основе создания чего то хоть отдаленно схожего на национальную идею, должны лежать интересы гражданина государства, без привязки к его национальности, родному языку, культуре и т.д.

Национальная идея без привязки к национальности, родному языку, культуре и т.д.?
Перечитайте, что вы сами написали.
Пример США - единственный, где национальная идея явно не коррелирует с национальностью и языком, культурой - и то только поначалу - сейчас американцы считают себя нацией, со своей культурой.
Где еще вы наблюдали пример национальной идей, не связанной с национальными признаками?