РФ буде шантажувати Україну контролем над трубою, але Януков

Пропонуємо до обговорення:

Заяви Віктора Януковича про необхідність зміни українського законодавства для співпраці з Митним союзом не мають під собою ніякого ґрунту.

Дивися повний текст РФ буде шантажувати Україну контролем над трубою, але Янукович її не віддасть - експерт.

хвьодорч в обиду не даст

[2]

А куда ему деваться? На Западе они со своими понятиями нах не надоть. Грех Рашке не воспользоваться

от этого ТС будут только убытки, это же понятно даже ослу, Украину просто продадут по кускам и все, я готов потерпеть газ за высокую цену до тех пор, пока он не закончится в России, а он скоро закончится, вот тогда посмотрим как рашка заговорит, и чем тогда давить будет, я предпочитаю жить в Европе, чем в Азии

Українська держава ( у повному розумінні цього слова) Військо Запорізьке ( історіографічна назва - Гетьманщина ), яка відновилась після національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 р.р.) на середину 17 ст. займала 250 тис. квадратних кілометрів українських земель з населенням в 1, 5 млн. осіб. Через руїну всередині української держави, вона розділилася на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю. Проте, вже на кінець XVII століття Гетьманщина скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського (нині в складі Російської Федерації та Білорусі ) і Черніговського. В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення, тобто, до 60 -і років XVII ст. Полки Гетьманщини були поділені на сотні. Роль уряду держави Гетьманщини виконувала Генеральна військова канцелярія.
У Війську запорізькому городовому існувала лояльна митна система (зовнішньо нагадувала індукту та евекту Речі Посполитої, але зовсім іншою була за своє суттю), основою якої були митні тарифи: індукта та евекта. Індукта - мито за ввезення товарів в Гетьманщину гуртом, та евекта - мито за вивезення товарів гуртом. В обох випадках розмір мита становив 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців. Вказані митні тарифи (індукта і евекта) розповсюджувались на всіх іноземних купців, в тому числі і на купців Московської держави. Індукта і евекта направлялись до Військового (державного) скарбу Гетьманщини. Зазначені мита (індукта і евекта) слід класифікувати, як зовнішні мита української держави, оскільки вони падали на експортно-імпортну торгівлю. До внутрішніх мит слід віднести : переавізне, погребельне, ярмаркове, вагове і т.п. Іноземні купці в другій половині XVII ст. універсалами гетьманім були звільнені від внутрішніх мит.
Фактично Б.Хмельницькими було запроваджено в Гетьманщині вільну оптову експортну-імпортну торгівлю : іноземцям дозволялося вести оптову торгівлю (на відміну від Московщини) в будь-якому місті Гетьманщини, сплачуючи індукту і евекту. Головна митна установа (Карвасарія) знаходилася в м.Ніжені, де перебував її керівник- екзактор. Останньому підчинялися фактори, які керували факторіями, які розташовувалися в містах, де відбувалися міжнародні ярмарки. Фактори мали вести реєстраційні книги про кількість зібраного ввізного та вивізно мита, про кількість ввезених та вивезених товарів і т.п. Митну варттість формував ринок, тобто 2 % (індукти чи евекти) стягували від продажної ціни товару на час його продажу на ярмарках. Тобто, міжнародний ярмарок формував ціну товару та митну вартість товару, а не митник власноручно встановлював митну вартість товару.
Зазначені митні порядки в Гетьманщині були заведені Богданом Хмельницьким, зокрема, його Універсалом від 28 квітня 1654 р. Відповідно до зазначеного Універсалу Б.Хмельницького керівник митної служби - екзактор та його помічники – фактори зобов"язані були перевіряти посольські делегації, щоб поміж ними крадькома не проникали іноземні купці з товарами в Гетьманщину разом із посольствами. За контрабандний провіз товарів через Гетьманщину або вивіз їх з Гетьманщини ( або контрабандним транзитом ) товари таких купців підлягали конфіскації. Половина конфіскованого товару направлялася до Військового (державного) Скарбу, а друга половина передавался екзактору і факторам . До речі, практика залишати митним установам частину коштів зібраних від конфіскованих товарів , а також коштів зібраних від сплати митних податків існувала і в сучасній Україні до 1996 року. Ввезення золота (зотих та срібних монет) , цінного каміння в Військо запорізьке звільнялося від сплати ввізних мит. Від сплати індукти та евекти звільнялись генеральна, полкова та сотенна старшина, військові товариші та значні козаки, так як всі вони несли державну (адміністративну, судову і військову) службу і у зв"язку із цим мали таку пільгу. Від сплати індути та евекти також звільнялись монастирі та церкви, оскільки необхідні були кошти для підняття "православ"я із руїн", яких воно зазнало діями католицьких схизматиків. Міщани міст, які мали магдебурзьке право мали пільги з торгівлі в своїх в містах.
Московське царство на кордоні із Гетьманщиною в період її існування мало 3 митниці : в Брянську, Сівську та в Курську. Інколи купці користувалися послугами Білгородської митниці, але, як правило нею користувалися купці Слобідської України (Харківщина). Вказані митниці проіснували до 13 квітня 1758 р., тобто вони припинили своє існування разом із знищенням української митної системи. На західному кордоні Гетьманщини, де нині містечко Митниця в Київській області, розташовувалась митниця Речі Посполитої. Митні збори (індукта і евекта) досить часто віддавались на відкуп ( в оренду) різного роду підприємцям, як правило грецької національності. Згідно Універсалу Б.Хмельницького від 28.04.1654 р. першим відкупником мит в українській державі став грек Остафій Стаматієнко.
Розвивали торгові стосунки українська держава і на південному напрямку. Тут слід сказати про дві угоди, що були укладені в другій половині XVІІ ст. Перша , це угода 1649 р., укладена між Османською імперією та Військом Запорізьким. Згдіно цієї угоди турецький султан дозволив увага: руським купцям ( дійсно турки русинами, руським народом в той час вважали тільки жителів сучасної України, а росіян називали московитами ) "вільно ходити на свої судах" Чорним морем , зупинятися в будь-яких портах і торгувати в будь-яких турецьких землях. Українські купці звільнялись від мит та податків терміном на 100 років. В цей же час, голандським та англійським купцям (які контролювали зовнішню торгівлю в Османській імперії) дозволялось торгувати в Османській імперії лише після сплати 3 % мита, а в порти імперії дозволялося заходити лише на турецьких судах. Друга угода , це угода 1692 р. укладена між Військом Запорізьким та Кримом. Згідно цієї угоди українські купці зрівнювалися з правами з кримсько-татарськими купцями, тобто кримсько-татарські купці мали такіж само право в Гетьманщині, як і українські, і навпаки : українські купці мали такіж само права , як татари в Криму.Щоб запобігти уникненню сплати мита, встановлювалося, що українські купці повинні були їхати шляхом через Переволочну на Газі-Керман, а кримсько-татарські - прямо на Переволочну. Українські купці мали право будувати складські приміщення для своїх товарів у турецьких містах та портах. Як на території Війська Запорізького , так і в Туреччині мусив бути резидент цих країн, а турецький резидент, окрім того, зобов"язаний був видавати паспорти для вільного проходу українських купців з галерами або кораблями куди вони захочуть. Крім того, на Запоріжжі українським купцям, які їхали до Криму , надавали охорону, а коли траплявся нещасний випадок - чи то худобу покрадуть татари, чи то інших зазнає кривд - український купець мав можливість записати скаргу до журналу, який було запроваджено в Запорізькій Військовій канцелярії, або сам купець записував скаргу, або це робили свідки. Потім на підставі цих записів робився реєстр претензій до кримських татар. Тут же в Січі мешкали й іноземці : вірменські, грецькі та сербські та інших національнстей купці. Запоріжжя відігравало роль "адвоката" Гетьманщини в зовнішньо-торгівельних відносинах із Кримом та Османською імперією.
Запровадження в Гетьманщині вільної торгівлі (іноземні купці мали право продавати оптом свої товари , як і купувати оптом місцеві в будь-якому місті Гетьманщини) та низьких митних податків, а також не високих внутрішніх податків дало свої плоди вже в кінці XVІІ століття, коли лише частина України (Гетьманщина) стала головним постачальником до країн Західної Європи ( Вроцлава, Гданська, Кенігсберга) такої продукції як : збіжжя (пшениці, ячменю, вівса), рогатої худоби (волів та баранів), шкіри волів та баранів, хутро баранів, ревеню, ікри, воску, конопляної олії, селітри, смоли, клею ( а торгівля даною українською продукціє зробила купців Гетьманщини монополістом в країнах Західної Європи).
У зв’язку із тим, що московські товари не могли конкорувати із європейськими на українському ринку, а також з метою витіснення українських купців з європейського ринку уже впродовж першої половини XVІІІ століття уряд Московської держави намагається "накинути" на Гетьманщину різні проекти втягування української держави в митне поле Московщини. Крім того, вразі втілення вжиття «московських митних планів» на теренах Гетьманщини було б ліквідоване економічне підгрунтя української державності. Завдячуючи багато в чому саме українському купецтву Гетьманщини (грекам, євреям, вірменам,татарам, полякам,білорусам і українцям та ін.) в першій половині XVIIІ ст. уряд Московської держави не зумів ліквідувати українську митну систему, знищити український національний ринок, а тим самим - економічні підвалини української держави Війська запорізького городового.
Купецтво Московщини цікавило головним чиноми два питання стосовно українського ринку: право заборони ввезення до Гетьманщини тих іноземних товарів, якими воно саме торгувало в своїх та українських містах та заборона вивезення із Гетьманщини через сухопутні кордони, тобто через західний кордон Гетьманщини, до Західної Європи тих товарів, які купецтво Московії само продавало в Архангельську іноземним купцям або торгувало ними на території самої Московщини.
Після Полтавської катастрофи, на територію Гетьманщини (Лівобережна Україна) “нахлинула ціла хвиля дільків” із Московії, які почали захоплювати контроль над експортно-імпортною торгівлею української держави. Московські купці почали за безцін скуповувати українські товари, або взагалі їх просто відбирали, як це робили представники Меншикова та ін. Джерела фіксують чисиленні факти відбору московитами товарів у населення Гетьманщини. Крім цього, в цей же час в Гетьманщині з’являються різного роду "московские люди", які мали при собі таємні інструкції від уряду Московської держави (офіційна тогочасна назва Росії) з метою ведення економічної розвідки та збору інформації про економічну ситуацію на Україні , щоб вибудувати в подальшому тактику та стратегію загарбання української економіки. Зокрема, після "таких розвідок" слідували укази царя Петра 1 про заборону українським купцям вести вільну торгівлю із Заходом , і примушування українських купців їздити до Західної Європи через територію Московщини, головним чином через північні порти Московщини ( Архангельськ , Ригу). Крім цього, видавалися різного роду "заборонні укази" взагалі про не вивіз українських товарів із Гетьманщини окрім , як до московської держави, і то це право надавалося московським купцям. Так, у 1714 році було видано указ Сенату Московщини, яким заборонялося вивозити із Гетьманщини , окрім портів Московської держави, прядиво, юхту, сало. 5 квітня 1714 р. було видано указ, згідно з яким заборонялося вивозити за кордон, окрім портів Московщини, ще й поташ, смольчук, віск, конопляну олію, клей, ревень, смолу та ікру. Щодо клею , ревеню та ікри , то український купець був зовсім позбавлений можливості вивозити їх за кордон , оскільку монополію торгівлю цим товаром захопила Московщина. У 1715, 1725 роках було заборонено вивозити за кордон збіжжя. Було видано ряд указів про заборону ввозити на територію Гетьманщини із-за кордону якісну промислову продукцію , а дозволялось ввозити сюди неякісні товари Мосоквської держави , а саме : панчохи та каразеї, голки тканини , зокрема "каламейки, полукаламейки, стамеды среднихъ рукъ, полотна низкихъ денегъ". Територію Гетьманщини в буквальному розумінні слова було "обліплено" форпостами та заставами (керівниками яких було поставлено "московских людей") для контролю за українськими купцями та за українською торгівлею. Застави на Гетьманщині були запроваджені 3 вересня 1714 р. відповідно до указу Сенату Московщини. Цей указ має назву "Объ устройстве на границахъ заставь для непропуску в чужія пристани пеньки, юфти и сала". Відповідно до даного указу наказувалоь : "...въ губернияхъ обьявить всем дабы в чужіе пристани товаровъ не возили, а именно : пеньки, юфти, сала не возили бъ, а возили бъ въ Ригу и въ прочия Московского государства пристани , по прежнему Великого Государя Именному указу". В 1723 р. було видано ще один сенатський указ про облаштування застав на Західному кордоні Гетьманщини.Вказані укази дають можливість нам бачити , як саме московити називали самі свою державу, а саме : "Московское государство". Одночасно по всій териорії Гетьманщини встановлюються ще й форпости. В 1720 р. застав разом із форпостами нароховувалось близько 40. Найважливіши з них були в Києві, Полтаві, Сорокошицях, Стародубі і Переяславі. Форпости, як правило, оточували заставу і дещо були висунуті перед нею, але досить часто стояли і осторонь застави. У 1728 р. в Чернігівському полку їх нараховувалось близько 53, у Стародубському - 66, у Гадяцькому - 17, Київському - 59, Миргородському - 29, Переяславському - 62 і в Полтавському - 52 форпости. А в 1748 р. нараховувалось "учрежденныхъ по Днепру пограничныхъ форпостовъ вверхъ отъ Смоленской губерніи аж до Кіева 335, внизъ от Кіева до Переволочны 236, итого 571". На заставах та фопостах стежили за тим, щоб "запрещенныхъ товаровъ за границу" не вивозили, а дозволені для вивозу відсилали до північних портів Московщини. Керівниками форпостів та застав були "московские люди". Керівники форпостів та застав підпорядковувались київському генерал-губернаторові, а коли відновлювалась посада гетьмана, то підпорядковані були вже безпосередньо гетьману. З введенням форпостів на західному кордоні Гетьманщини відкупники українських мит починають тут збирати індукту та евекту.
22 листопада 1746 р. Колегія закордонних справ Московської держави направила інструкції київському генерал-губернаторові , відповідно до яких наказувалось не випускати за кордон купців із Гетьманщини без паспортів. Останні видавали коменданти міст, Генеральна Військова Канцелярія Гетьманщини, полкові канцелярії. В паспортах вказувалось : куди саме їде купець, через який форпост. Якщо з купцями їхали челядники , то вони вписувались в паспорти, а купець давав поруки, що поверне вказаних челядників на Україну, а також поруку, що не змінить віри , та не залишиться за кордоном. Повернувшись на батьківщину, купець мав прибути в установу, яка видавала йому паспорт, щоб зняти із себе вищевказані поруки. Окрім примусового встановлення застав та форпостів на Гетьманщині уряд Московщини видавав різного роду укази, інструкції для боротьби "с мировым поветрием" (чума, різного роду епідемії) на Україні, якими зобов"язував керівників форпостів та застав не пропускати та Україну купців єврейської національності, в той час як купцям : грецької, вірменської, турецької, польської та іншими дозволялося приїздити на територію Гетьманщини , вистоявши перед цим у карантині та вести торгівлю. Так, царським указом Московської держави від 4 лютого 1745 р. купцям єврейської національності взагалі було заборонено приїздити на Україну. Вказаний указ було надіслано на виконання київському генерал-губернаторові Леонтьєву.
Ліквідація вільної торгівлі в Гетьманщині : "укази про заборонені товари" , система форпостів, застав та карантинів - все це робилося з метою: піднятття економічного розвитку північних міст в Московії, і як наслідок українські купці втрачали роками завойоване своє місце на ринках Західної Європи; отримання прибутків від митних зборів Гетьманщини, тобто направлення їх не до скарбу української держави, а до скарбу, власне , Московської держави; ліквідації економічного підгрунтя української державності. Навіть австрійський двір вимагав від Петра 1 відновити на Україні вільну торгівлю, погрожучи йому, шо не підпише політичний договір із Московщиною. Так, уже в першій реляції з Відня московський посол Ягужинський 30 квітня 1720 року пише московитському уряду, що “пояснив (але правильно буде сказано, що відверто та цинічно збрехав- П.Д.) австрійському двору,що скасування вільної торгівлі в Україні відбулося внаслідок того, що ця торгівля «сама собою припинилися, але в більшій мірі через епідемії”. В таку брехню, звичайно, у Відні не повірили, і тому австрійський посол в Московщині граф Кінські продовжив «штурмувати» московський уряд скасуванням заборони вільної торгівлі в Гетьманщині практично до 1723 року, коли 6 лютого 1723 року Сенат Московської держави все ж таки змушений був видати «формальний указ», відповідно до якого : список заборонених для ввезення в Гетьманщину із Австрії та вивезення звідси товарів до Австрії залишено такий же само, як і перед цим був.

В результаті , Гетьманщину було взято в "московські тіски", і врешті в 1753-1757 р.р. українська митна система була знищена. Над знищенням митної системи Гетьманщини працювали всі державні установи Московської держави : Комерц-Колегія, Камер - Колегія, Колегія з іноземних справ, Військова Колегія, цілий ряд державних комісій, як то Комісії з мит та Комісії з комерції, які розробляли різного роду проекти по ліквідації митних порядків Гетьманщини (існувало більше 30 проектів ліквідації митних порядків в Гетьманщині). В Московській державі в той час існували високі мита : 5% за ввезення – вивезення товарів від їх ціни та мито за тарифом.
18 грудня 1753 року цариця Московської держави Елизавета Петрівна затвердила своїм указом один із таких проектів (проект графа П.І.Шувалова) , а 20 грудня 1753 року вказаний указ про ліквідацію внутрішніх митниць, внутрішніх мит та дрібних зборів по всій державі був уже надрукований. Відповідно до даного указу з товарів купців, які привезуть із - за кордону свої товари ( чи везтимуть їх туда) з 1 квітня 1754 р. мали стягувати з експортно-імпортної торгівлі в прикордонних та портових митницях внутрішнє мито в ромірі 13 копійок з рубля та мито відповідно до тарифу. Пунктом 4 вказаного указу передбачалось ліквідувати митниці, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною : Сівську, Брянську і Курську митниці, та заснувати митниці на західному і південному кордоні Гетьманщини зі сторони Польщі та Туреччини. Наказом Сенату від 22 грудня 1753 р. був затверджений склад Комісії з мит у складі 10 осіб. До неї ввійшли : президент Камер-Колегії А.Шаховський, асесор тієї ж Колегії Лобков, президент Комерц-Колегії Я.Євреїнов, обер-президент Головного магістрату Зінов"єв, президент Головного магістрату І.Ісаєв, радник Сибірського приказу Коротнєв, колезький асесор А.Гончаров, колезький радник К.Матвєєв, купці І.Баташев і Л.Лугін. Склад Комісії свідчить, що серед його учасників не було жодного представника української сторони, хоч розпочата реформа стосувалась і змін митних порядків в Гетьманщині. Жадоба отримати, як скоріше прибутки у зв"язку із нововведеннями, започаткованими царським указом від 18 грудня 1753 р. була причиною появи сенатського указу Московської держави від 4 січня 1754 року, відповідно до якого внутрішні мита : 13 копійок з рубля ( 13 % від вартості товару) та мито за тарифом необхідно було вже стягувати негайно (не чекаючи 1 квітня 1754 р.), з часу отримання указу Елизавети Петрівни від 18 грудня 1753 р.
5 січня 1754 р. було видано указ про ліквідацію зборів з перевозів, мостів та ін. 18 січня 1754 р. було видано ще один сенатський указ, яким наказувалось із окремих українських товарів (пеньки, сала, воску та ін.), які везлися із Гетьманщини до північних портових міст Московщини з метою подальшого продажу їх в Західну Європу на митницях, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московським царством , а саме на Курській, Брянській та Сівській митницях 13 копійкового внутрішнього митна з рубля не стягувати, а стягувати це мито в портових митницях на півночі Московщини ( в Архангельську). В той же час відповідно до даного указу, із решти українських товарів, які українські купці везли до Московщини (рогату худобу), або якісь інші товари , придбані ними в країнах Західної Європи або в Турції , то з купців на вищевказаних прикордонних митницях ( Брянській, Курській і Сівській) необхідно було стягувати 13 копійкове мито з рубля та видавати їм про це квитанції, щоб із них повторно не стягли це мито в портових північних містах Московщини. Успішна реалізація проекта графа П.І.Шувалова із скасування внутрішніх мит на теренах самої Московії , прискорила розгляд питання про митні порядки в Гетьманщині. В січні 1754 р. портові та прикордонні митниці приступили до збирання мит на загальній основі (13 копійок з рубля та мито за тарифом). Але в указі від 4 січня 1754 р. не було спеціально обумовлено, як вчиняти при зборах мит із товарів, які вивозились із Гетьманщини, та ввозились в Гетьманщину. Тільки відносно найважливіших товарів (пеньки, сала , віску) містилось визначеня про те, щоб стягувати з них 13 копійкове мито в портових митницях при продажу цього товару. Після указу цариці Єлизавети Петрівни від 18 грудня 1753 р. при вивезенні українських товарів із Гетьманщини на прикордонних митницях замість колишнього мита за явку грошей в розмірі 2 1/2 коп. з рубля почали брати 13 копійок з рубля, в тому числі і з товарів в яких була зацікавлена промисловість Московщини ( шерсть, овчина, сира шкіра та ін.). При ввезенні московських товарів в Гетьманщину замість внутрішнього 5 % - го мита і мита за тарифом почали стягувати внутрішнє мито в розмірі 13 копійок з рубля і мито за фарифом.
В зв"язку із цим Комісія з мит, що створена була 22 грудня 1753 р. зібрала всі проекти другої половини 18 ст., які передбачали ліквідацію митних порядків на Гетьманщині , та введення тут митного законодавства Московської держави. Було вироблено спільний проект, суть якого зводилася до перенесення прикордонних митниць Московщини на західний та південний кордони Гетьманщини, які московські урядовці вже почали називати «государственной границей» та включення Гетьманщини в правове поле митного законодавства Московщини та подано його цариці Єлизаветі Петрівні.
15 липня 1754 р. цариця Московської держави Єлизавета Петрівна видала указ, яким «для пользы малороссийскому народу», як цинічно зазначено в указі ( ЯК НАГАДУЄ СЬОГОДНІШНІ СОЛОДКІ СЛОВА РОСІЯН ПРО ЛЕГКІСТЬ ПЕРЕТИНУ МИТНОГО КОРДОНУ УКРАЇНЦЯМИ ПОХИЛОГО ВІКУ, ЯКЩО УКРАЇНА ВСТУПИТЬ В МС, ТА ПРО ДЕШЕВИЙ ГАЗ ТА ПРО МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАННЯ УКРАЇНОЮ ЩОРІЧНО «МІФІЧНИХ» 8 МЛРД. ДОЛ. США), ліквідовувала митну систему Гетьманщини, а саме було відмінено митні збори індукту та евекту, та заповаджено в українській державі митне законодавство Московщини. Відтепер українські та іноземні купці при імортно-експортній торгівлі в Гетьманщині мали сплачувати замість 2 % індуктово-евектового мита від вартості товарів при їх вивезенні звідси чи ввезенні сюди - митні збори , як і купці в Московщині, на основі іншого указу Єлизавети Петрівни від 18 грудня 1754 р. : внутршнє мито 13 копійок з рубля та мито за тарифом відповідно до митного тарифу. В даному указі знову було підтвердженно про створення на західному та південному кордоні Гетьманщини митниць та про ліквідацію Сівської, Курської та Брянської митниць на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною. Як буде створено митниці на Західному і Південному кордонах Гетьманщини (останню московський уряд вже вважав територією власне Московської держави), то необхідно приступити до збору мит при ввезенні і вивезенні товарів через ці митниці відповідно до указу від 18 грудня 1754 р. , тобто брати внутрішнє мито : 13 копійок з рубля та мито за тарифом. Таким чином, індукта і евекта в торгівлі між Гетьманщиною та Московщиною скасовувалась. Проте, якщо українські купці привозили товари із-за кордону на продаж до Московщини , а оскільки митниці на кордонах із Польщею та Туреччиною встановлені ще не були , то на Сівській, Брянській та Курській митницях мали доплачувати різницю між зібраними індуктним збором та внутрішнім митом :13 копійок з рубля, тобто 2% + 11 %. Отримавши вищевказаний указ від 15 липня 1754 р. цариці Єлизавети Петрівни, гетьман К.Розумовський відразу ж його опротестував. З цього приводу він направив через Колегію іноземних справ меморандум цариці Єлизаветі Петрівні. В даному меморандумі доводилось, що з давніх часів, ще за гетьманів Хмельницького, Брюховецького, Дорошенка та Скоропадського індукта збиралась не до цасрького скарбу, а до гетьманського. Гетьман Кирило Розумовський направив через Колегію іноземних справ цариці Єлизаветі Петрівні свої заперечення щодо незаконності скасування вказаних митних зборів в Гетьманщині та ліквідації митної системи, покликаючись на неопорушність давніх прав та привілеїв, затверджених ще при гетьманові Б.Хмельницькому московським царем Олексієм Михайловичем. Одночасно гетьман К.Розумовський звернувся з листом до керівника Колегії іноземних справ Безтужева, щоб той дав роз"яснення в зв"язку із чим в Гетьманщині скасовувались митні порядки. У відповідь на це 7 вересня 1754 р. гетьману Розумовському було надіслано царський указ, в якому вимагалось надіслати відомості про розміри зібраних індукти та евекти з червня 1750 р. і по нинішній час. Отримавши вказаний указ, Розумовський звернувся через Колегію іноземних справ до цариці Єлизавети Петрівни із запереченнями, в яких стверджував, що жоден гетьман до цього часу не зобов"язаний був це робити, і він цього робити не буде, що індукта та евекта колишніми гетьманами використовувалась на " войсковіе и національніе росходы изъ ихъ Гетманскаго разсмотрения". У відповідь на прохання гетьмана : "не чинить ему обиды противъ прежнихъ гетмановъ", 4 січня 1755 р. цариця Єлизавета Петрівна надіслала гетьману К. Розумовському через Колегію іноземних справ указ, у якому стверджувала, що індукта та евекта - це є суто митні збори, які мають йти до московського скарбу, і що сам Б.Хмельницький погодився на це в березні 1654 року (так звані березневі статті) , що було відвертою брехнею, оскільки індукта та евекта були введені в Гетьманщині Універсалом Б.Хмельницького від 27 квітня 1654 р., в якому було прямо прописано , що вказані митні збори направляються до військового скарбу , тобто до скарбу Гетьманщини , а станом на січень - березень 1654 р. митних зборів (індукти та евекти ) в природі не існувало в Гетьманщині. У відповідь на вказаний указ гетьман К. Розумовський 20 січня 1755 р. відправив цариці Єлизаветі Петрвіні доволі сміливі і грунтовні письмові заперечення, які базувались на історичних фактах та доказах запровадження митних порядків на Гетьманщині , та що Московщина не має жодного відношення до цих митних порядків, а також не безпідставно стверджував , що статті Б.Хмельницького не одного разу були піддані фальсифікації. Проте, уряд Московщини не збирався змінювати своєї митної політики стосовно Гетьманщини.Дипломатична переписка тривала біля року, але не дала жодних позитивни наслідків для України. Дана переписка є цікавою з точки зору розуміння гетьманом Розумовським державного устрою держави Гетьманщини.
Завершальною стадією ліквідації митних порядків в Гетьманщині стало прийняття 1 грудня 1755 року в Московській державі Митного статуту , де Розділ 11 повністю було присвячено Україні, та прийняття в 1757 року нового Митного тарифу. Таким чином, купець, який прибував до Московської держави з товаром змушений був одночасно платити 13 % внутрішнього митта від вартості товару та мито за тарифом в прикордонній митниці або в портах. Іноземний купець мав право продавати свій товар оптом тільки купцям Московщини. Торгівля між іноземними купцями в Московській державі заборонялась. Такий же розмір мит платили купці і при вивезенні товарі за кордон. Якщо ж іноземний купець побажає продати свій товар «в глибині» Московської держави, то він мав сплатити (окрім зазначених мит) ще й проїждже мито в розмірі 10 % від вартості товару («10 копеек с рубля»), але «єфимками» (талярами) по заниженому курсу : «считая каждый ефимок по 50 копеек». Ящо іноземний купець приїздив в Гетьманщину, то він сплачував в прикордонних митницях : внутрішнє мито в розмірі 13 % від вартості товару та мито за тарифом, і після цього міг вести свій товар в будь-яке місто Гетьманщини, не сплачуючи проїжджого мита на території України та продавати свій товар оптом. Але якщо іноземний купець бажав вести свій товар через Гетьманщину в Московію то платив проїждже мито в ромірі «10 копеек с рубля». За транзит через Московську державу проїжджого мита не брали. Український купець, який привозив із-за кордону свої товари в Україну вимушений був тепер сплачувати мито в розмірі 13 копійок з рубля (13% від вартості товару) та мито за тарифом , а коли бажав вести свої товари далі в Московщину через територію Гетьманщини, то звілнявся від сплати проїжджого мита. Ця єдина пільга, яку отримали іноземні купці в Гетьманщині, а українські купці при торгівлі з Московщиною не вплинула на загальну ситуацію. Терторія Гетьманщини була «охоплена» митним законодавством сусідньої Московщини, яка і перебрала на себе контроль над українською зовнішньою торгівлею та прибутками від збору мит з цієї торгівлі. Українцям було «дозволено лише збирати мита в царський скарб сусідньої держави під керівництвом московських воєвод». Особа, яка доносила про контрабандні товари надавалась половина конфіскованого товару, з якого вона мала сплатити внутрішнє мито та мито відповідно до тарифу. Якщо власник контрабандного товару вчинить опір при вилученні в нього контрабандних товарів, то він карався смертною карою (Розділ 4 Митного статуту). Митниці вирішено було відкрити на Західному та Південному кордонах Гетьманщини, тобто на кордоні із Польщею та Туреччиною. На кордоні з Туреччиною відкривають митниці у 1755 р. в Царичанці, Бахмуті, Ізюмі та в Луганській станиці (нині Луганськ). 30 грудня 1756 року Сенат Московщини видав указ, яким підпорядкував малі : Ізюмську та Луганські митниці великій : Бахмутській митниці. Відповідно до сенатського указу Московської держави від 13 квітня 1758 р. було наказано закрити митниці в Сівську, Курську та Брянську, які стояли на кордоні між Гетьманщиною та Московщиною. Відповідно до вказаного указу Сенату Московщини наказано було відкрити митниці у Василькові, де був карантинний будинок, і ще дві митниці було відкрито в Добрянці та Злинці.На півдні від Києва засновують митниці у Переяславі, Кременчуці та в Переволочній. Засновуючи по цих місцях митниці, треба було мати на увазі, що митниця від митниці були занадто далеко, тому вирішено було перепускати купців через деякі застави, підпорядковані головним митницям. Такими були: Злинківська, що згодом втратила своє самостійне значення, при Добрянській митниці; Сокиринська, та Царичанська при Переволочній митниці. Указом Комерц-Колегії Московщини від 24 квітня 1763 р. наказувалось відкрити митниці замість Переволочанської та Кременчуцької в слободі Орлі, в шанцях - Архангельському, Миргородському, Кирилівському та в слободах Комісарівці та Юзівці.Щоб направити купців на новостворені митниці , наказувалось залишити із перевозів на Дніпрі тільки 12 : у Лоєві, Любичах, Межигір"ї, Києві, Андрюшах, Каневі, Сокирині, Черкасах, Лялинцях, Городищі, Кременчуці та в Переволочній.

В перші десятиріччя XVIІI ст. сума зібраного індуктного та евектного збору становила 10 тисяч московських рублів , в 1723 році – 18 495 рублів, У 1731 році - 20 тис. рублів, у 1740 - 27 тис. рублів. На час скасування московським урядом митних зборів в Гетьманщині, тобто на 1754 р., евекта та індукта, які надходили до військового скарбу з усіх полків, за винятком тих земель, які відійшли до Нової Сербії, становили – 48 148 крб. 85 коп. Ця сума складала 1/4 , а в 30-40- х р.р. XVIII ст. сума зібраних індукти і евекти становила : 1/3 - 1/2 гетьманського скарбу.


Митний кордон та самобутня митна система Гетьманщини була останнім рубіконом, який московити знищили і разом із цим були знищені останні залишки української державності.


РЕЗУЛЬТАТ ЛІКВІДАЦІЇ МИТНИХ ПОРЯДКІВ У ВІЙСЬКУ ЗАПОРІЗЬКОМУ В СЕР. XVIII СТ.:

1) Експорт українських товарів ( збіжжя, смолу, селітру, пеньку, шкіри, олію і т.п.) заборонено до Гданська, Кенігзберга, Вроцлава, тобто до Західної Європи;
2) В Західну Європу українським купцям дозволили експортувати свої твари в Західну Європу лише через Архангельськ, пізніше через С.-Петербург, що було невігідно для українських купців;
3) Митна система, створена Б.Хмельницьким, була "вийнята" з підпорядкування уряду Московської держави, і "вкорінилася", що її не зміг ліквідувати, навіть, Петро 1;
4) після лквідація митної системи експортом українських товарів заволоділи купці Московської держави. В КІНЦІ 19 СТ. ДОЛЯ УКРАЇНЦІВ СЕРЕД КУПЕЦТВА КОЛИШНЬОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ СКЛАДАЛА - 2-3 % ВІД УСЬОГО КУПЕЦТВА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (КОЛИЩНЬОЇ ГЕТЬМАНЩИНІ);
5) Керівника новозаведених митниць на території колишньої Гетьманщини ставали жителяі Московської держави, а українцям доручали збір, власне, мит, які тепер вже напрявлялися до скарбу Московської держави;
6) На сер. 19 ст. на Лівобережній Україні (колишній Гетьманщині) відбувалися інші вже процеси - спроби асиміляції українського населення.

МУТНИЙ СОЮЗ ВІД ПУТІНА = ОСТАННЯ СПРОБА ЗБЕРЕГТИ ІМПЕРІЮ ТА ЛІКВІДУВАТИ УКРАЇНУ (РУСЬ) !!!

от этого ТС будут только убытки, это же понятно даже ослу, Украину просто продадут по кускам и все, я готов потерпеть газ за высокую цену до тех пор, пока он не закончится в России, а он скоро закончится, вот тогда посмотрим как рашка заговорит, и чем тогда давить будет, я предпочитаю жить в Европе, чем в Азии

200 лет разведанных запасов. Если выживешь этот срок то посмотришь А вдруг еще шельф на севере начнут ковырять