Конкурс від Finance.ua: розкажіть свою унікальну історію...

Первый опыт в продажах, который мне запомнился, был в 14 лет. Я с другом захотели подзаработать средств. Мы купили бутылочное пиво и решили продать его на привокзальном рынке. Стали возле уличных прилавков, достали товар, продали бутылочку и тут - милиция. Забрали нас в отделение, мы просились: " Дяденька, отпустите нас, мы больше не будем 😁!" Нас пожурили, погрозил пальчиком, забрали пару бутылок пива и дали дельный совет, что продавать лучше на пероне, пассажирам проходящих поездов. Там милиция типа не видит и наценка больше. В конечном итоге мы были в прибыли, но желания продавать пиво на вокзале больше не было😁! Это было наверное в 1989 году. Перестройка, начало рыночных отношений. Интересное и трудное время!

До 24 лет сидел на шее у родителей, закончил университет, начал свое дело в Интернете,
все сразу получилось, сейчас хорошо зарабатываю, вкусное ем и сладко сплю!

Мою першу зарплату, як і мою першу роботу, я отримала у 17 років, невздовзі після раннього заміжжя. Привело воно мене із південного українського міста до селища лісорубів у Ханти-Мансийському національному окрузі Росії. 10 класів освіти, дуже делікатний характер та тендітна статура. Моя крута свекруха не могла нічого краще придумати, як влаштувати мене в магазин, що був у її підпорядкуванні. Пам'ятаю кілометри тканини, якою я торгувала, замерзлі руки та застиглі у валянках ноги.А першу мою зарплату забрала дуже практична свекруха, куди діла - питати було дуже небезпечно. Через півтора роки я з тієї Сибирі збігла, згодом стала журналісткою, загартувала у цій цікавій справі характер. І тепер би вже ніяка свекруга мої гроші у мене б не забрала! Коли діти були малі, більш за все любила вітрачати все, що є, на смаколики, розваги - на все, що дає їм радість.

У мамы в саду растёт целая плантации ландышей и клумбы с пионами. А в 90-е с деньгами было не очень, так что я в свои 6 лет крутил букетик из ландышей и продавала их по 2 грн, пионы по 5 грн (ЗП, на секундочку, тогда были не вау и это достаточно дорого). Наверное из-за того, что я была милой маленькой 6летней девочкой мужчины разбирали у меня букеты ещё до обеда)) Горячее время было перед 8 марта и 1 сентября, только успевай новые букеты готовить. А летом черешню продавала и яблоки - белый налив. Как-то машина остановилась, в ней семейная пара. Я сначала испугалась, а они все ведро разом забрали. Вот это было счастье! Мороженого тогда, помню объелась с заработанных денег

Так сложилось в моей жизни, что я в продажах с 1994 года.
Мне очень хотелось помочь своей семье, Я по объявлению в газете устроилась на работу диспетчером. Нда... у меня были другие ожидания от этой должности...
Но суть состояла в том, чтобы по маршруту между ближайшими к городу "Н" сёлами в радиусе 100 км, выявить потребности жителей, привезти необходимый товар и продать его.
Это были разные товары от лампочек, "белизны", шампуней, закаточных машинок, закаточных крышек, кипятильников, шампуни и до пылесосов, стиралок-"Малютка" и до Харьковских деревообрабатывающих станков.
❗️Я сама - до 5:30 утра грузила машину для 4х - 5ти продавцов товар по накладным, 5:30 - забирали продавцов в закрытый кузов грузовика и в 6:00 утра стартовали по маршруту. В конечной точке - с товаром была я. И так - каждый день в любую погоду под открытым небом.
И, знаете, тогда о техниках продаж - я не слышала, а разрабатывала их сама. Но мои новации состояли в том, чтобы продать всё, но несколько наименований товаров я продавала рядом с тем, у кого закупали 😂😂.
Как Вам? 😜 И я - продавала всё, что привозила практически на 90%. Покупатели - жители сёл, простые люди и старики, живущие в окрестностях.
Моей "техникой продаж" (поделюсь на примере одного товара) из списка в 35 - 40 наименований. Я придумала "жертвовать" одной бутылкой шампуни из упаковки, чтобы ДОЛИВАТЬ!!! в каждую бутылку до верха, до самого "горлышка" под крышечкой. Хоть и было дороже, но покупали у меня и наших продавцов, которых Я научила, что говорить, для того, чтобы продать.
Вы бы видели злость🔵 поставщика, который нам продавал👍🤣🤣 Он говорил: - "каааак... 😲😲😲 у меня гораздо дешевле и такое же ... - и не берут, а у тебя дороже и очередь"☝️☝️☝️
Вот это в 1994 году я называла - ЗНАТЬ СВОЕГО КЛИЕНТА, ВЫЯВЛЯТЬ ПОТРЕБНОСТЬ, ДЕЛАТЬ ПРЕЗЕНТАЦИЮ, ОТБРОСИТЬ ВСЕ ВОЗРАЖЕНИЯ КЛИЕНТА И ЗАКРЫТЬ СДЕЛКУ!
Тогда, на первую зарплату - первый заработанный "миллион" - я купила маме в подарок туфли. Не удивляйтесь, тогда были миллионы .
Удачи всем нам и нашим клиентам!

Коли я почав навчатися в універі, стипендія там була 9 гривень. Це не можна вважати заробітком, бо зусилля із навчання не є суспільно-корисною працею, а тільки підготовкою. Прийшла пора сесії і я дізнався, що викладачі беруть хабарі з неуспішних студентів за виставлення хороших оцінок.
Хоча батьки надавали мені все, що треба для життя, але якихось надлишків коштів у мене тоді не було, тому я вирішив підзаробити, щоб стати самостійнішим. Мотивацією для мене було те, що я добре вчився і міркував так: “Якщо викладачі своїми знаннями заробляють, то і я зможу”. Я запропонував декому зі своїх одногрупників за 25 гривень (це було менше, ніж хабар викладачеві), що розв’яжу на іспиті чи залікові їх завдання. А я дійсно міг встигнути виконати крім свого завдання, ще один варіант.
Справа почала приносити скромні плоди. За одну надану послугу отримував більше, ніж місячна стипендія. Якщо дехто не міг розрахуватися грошима, то ми домовлялись про обмін: послуга за послугу або якась корисна річ в замін. Це могли бути компакт-диски з музикою.
Дехто з одногрупників скаржився, що не може заплатити мені, бо не має грошей, щоб купити поїсти, але хотів, щоб я йому допоміг. Таким я відповідав, що їм у скрутному становищі треба приділяти значно більше уваги самостійному навчанню, відвідувати усі заняття без пропусків, писати й перечитувати конспекти, щоб намагатись із такого становища вийти. Адже спеціальність, хай яка вже є, але дає засоби для прогодування.
Один з одногрупників обдурив мене, обіцяв заплатити завтра й не заплатив. Я тиснув на нього, щоб розрахувався. Він виявився стійким брехуном і таки не заплатив. Коли я слухаю передвиборні промови, то згадую його:)
Але найбільшу загрозу справі становило не це, а конкуренти, тобто викладачі. Один із них помітив, що я допомагаю однокурсникові на заліку. І пригрозив мені проблемами, якщо я ще раз спробую. Добре, що він хоч не знав, що я роблю це за гроші! Дехто з викладачів на самому початку іспита автоматом ставив мені відмінну оцінку і просив покинути авдиторію. Вони мене у такий спосіб нейтралізовували, щоб я не міг допомоги іншим.
Коли настали канікули у мене було достатньо коштів, щоб придбати собі одяг, який раніше мені купували тільки батьки. І коли мене однокурсники потім питали, де я придбав і за скільки такі модні кросівки, то розказував, що придбав на “Калинці” за 100 гривень, але й усіляко підкреслював, що я це зробив за власні зароблені кошти.
Також хотів поділитися радістю зі своєю подругою і запросив її в ресторан з багатою назвою “Золоте руно”. Там ми удвох відсвяткували мій перший заробіток. Я тоді сказав тост, що мрію заробляти стільки, щоб не тільки мати змогу запросити її в ресторан, але й придбати власний. Від того часу я взяв собі за правило святкувати з близькими людьми здобутки, які мені вдалося здійснити.
Та мене ще спонукала жага знань. На першому курсі я зрозумів, що не всі знання передаються через лекції й книги. Деяку суть речей викладачі приховують, бо вони на цьому заробляють. Тож я вирішив частину зароблених коштів використати на те, щоб найняти хорошого викладача для приватного заняття. Але це заняття мені потрібно було не для того, щоб дізнатися те, що я й так би зміг. А для того, щоб він пояснив, як насправді працює навчальний заклад і не як здобути знання і навички, а як заробити на них.
П. С. Ресторан я ще досі не придбав, але працюю приватним підприємцем і надаю послуги в галузі освіти:)

R2 Згадуючи свою першу роботу, я повертаюся в часи, коли пролунав останній дзвоник у школі. Це було дивовижно, бо шкільні роки вже позаду, а попереду відкривається купа можливостей. На момент закінчення школи до вишу мене вже зарахували, тому я мала купу вільного часу до початку нового навчального року у статусі студентки.

Знайомий запропонував попрацювати представником компанії з продажу винної продукції, я погодилась, бо вважала, що це сама класна робота, для людини 17 років. Ще і зарплату пообіцяли доволі непогану – 4000 грн. Але була одна умова: за 4 дні мені треба було вивчити весь винний асортимент (а це понад 50 видів вин різних сортів).

Минуло 4 дні, і настав мій перший робочий день.

Мені показали всю продукцію, яку я повинна була рекламувати та намагатися продати якнайбільше. Але самим цікавим було те, що в магазині був відділ, де продавали елітні алкогольні напої. Тоді менеджер показав пляшку віскі, яка на той момент коштувала 2700 грн. Це був «Грааль» який намагались продати всі, але ніхто його не купляв. Навіть була умова: той, хто його продасть, отримає бонус до зарплати 20% від суми. І тоді у мене з’явилась ціль продати те, що до мене не зміг продати ніхто.

Я майже місяць придивлялась до полиці, де стояв в скляному коробі елітний віскі. Він дивився на мене, а я на нього. Минали робочі дні, віскі так і стояв на полиці. На третій місяць моєї роботи в магазині з’явився іноземець, який шукав подарунок своєму партнеру по бізнесу. І я запропонувала розглянути можливість купівлі елітного віскі. Іноземцю дуже сподобалася пропозиція, і він купив цю пляшку. Я була на сьомому небі від щастя, зателефонувала своєму менеджеру, розповіла радісну звістку.

Настав день отримання зарплати, і я зрозуміла, що не можна бути такою наївною, бо не отримала бонус за продаж елітного віскі. Ба більше, заробітну плату мені урізали в половину. А наступного дня мені зателефонував менеджер і сказав, що на моє місце взяли іншу людину і я можу не виходити на роботу.

На зароблені гроші купила собі мобільний телефон і подарунки для рідних та друзів.

Промайнуло майже 20 років, а я й досі згадую свій перший робочий день, який навчив мене ставити перед собою цілі та намагатися втілити їх у життя. І знати ціну своїм навичкам та досвіду, навіть якщо цього досвіду на той момент було лише три місяці.

Заробіток? Не знаю, чи це можна назвати заробітком, але років в 12-13 мені захотілося пригостити своїх однокласників на свій день народження (восени). Жили ми бідно, і зазвичай я приносив в школу якісь недорогі цукерки, або мама пекла торт. Розумію зараз що майже всі однокласники якось так пригощали на дні народження, та мені захотілося чогось кращого.
З самого вересня я перетворився на білку - рвав, трусив, збирав та відшукував усі волоські горіхи, які тільки міг знайти. Сушив на горищі, потім складав у скриню.
Спочатку хотів здати цілими, а потім дізнався що побити буде краще. Молоток, шило....після школи я бив їх аж до ночі, мабуть тижня два. Зрештою повіз цілий мішок до міста, здав їх скупнику і отримав якісь зовсім фантастичні гроші. Точно не скажу скільки там було, але точно більше за 600 гривень. Тоді - в 2003 чи 2004 році - то було неймовірно багато. Мені вистачило і на цілу торбу цукерок і шоколаду, і інші смачні штуки для однокласників. На решту я влаштував святкування вдома, а решту від решту (так, тих грошей було дійсно до біса) - віддав батькам. Загалом, дуже тепла історія, іноді згадую з ностальгією ті часи, однокласників і старих друзів. І свій день народження.

Дев'яності. Мені років 10. У сусідів балкон був повний пляшок та їм ліньки було їх виносити. Запропонували мені з умовою що я роблю з ними що хочу, але й платити не будуть. За 15-20 ходок виніс все до пункту склотари.

На отримані гроші купив морську дорогу рибу. Вона була зварена та із задоволенням з'їдена.

В 7 классе начал собирать цвет мет. По дороге от дома к бабушке была насыпная дорога из щебеня из которой местами виднелась алюминиевая проволка, а реже медная. Каждый раз идя по этой дороге подымал проволку и клал в пакет. За лето я насобирал около 1 кг алюминиевой проволки и гр.300 медной. Это 98 год цены на цвет мет были низкие. За мой клад я получил 3 -4грн. Ещё сдал бутылки которые были сложные у бабушки в угольной ящике. Макулатуру. Итого в моей копилке было около 10 грн . На эти 10 грн я купил 5 долларов в ощадбанке .
После 9 класса пошёл на лето разно рабочим. Платили 10 грн. В день. Строили дома прокурорам, судьям, и даже сыну мера. Тогда я и заработал грыжу тягая мешки с цементом, кирпичи. Обидно было когда я уходил от них осенью на учёбу мне не заплатили за 2 дня работы. Тогда я пошёл требовать верный расчёт, бригадир согласился доплатить за 1 день. Так и остался я без оплаты за 1 день.
Эта работа за копейки научила меня ценить труд и каждую копейку которую я заработал. Сейчас видя как люди живут не по средствам, в кредитах, в долгах, не зная ценности денег становятся не по себе. Стараюсь это не анализировать, а жить и дальше счастливо и ходить на любимую работу. Всем здоровья.