Напад росії і білорусі на Україну

[2]

............
Я не обладаю полной информацией о ситуации (поставки оружия, ход мобилизации, отношения с "партнёрами",...)
Единственное, что я могу предложить - вести переговоры.
А что вы предлагаете - воевать 5 лет? 10 лет? Дольше?
"ЩО тоді буде з Україною, ви не замислюєтесь?"
.

Это классические "два стула" - без внешних гарантий (а их никто давать не собирается) от "типа мира" с Украиной тоже особо ничего хорошего не будет...

Согласен.
Но даже "типа мира" даст нам время для развёртывания оборонки и поиска союзников, а не "партнёров".
Хотя, конечно, гарантий никаких.

[2]

холява бачив в інтернеті скандал, що деякі університети набрали аспірантів більше, ніж в них ліцензія. А тепер тих аспірантів відраховують.

Видрахували навіть з другого курсу .
Ще й співробітників універа .
Можливо чогось і не знаю .

[2]

...........
Русскоязычные сейчас ничего не "корчать із себе" и воюют на фронте так же, как и украиноязычные.
В отличие от вас, который только кривляется на форуме.

щоб потім голосувати за чергового Арестовича з його ідеями "правільнага руськаго міра" столицею чи то в Києві чи то в Мск., але вже з "харошими росіяними".

Один раз уже "орусили" мокшанські болота. Може досить "нести цівілізаційну місію".
Поки війна, свідомі люди мали би зрозуміти, що про росіянське краще не згадувати і про те що "щімять біндєравцьі"

Я не хочу, щоб мені руськоязичне бидло заявляло "нє панімаю тільячьєй мовьі"

Лёжа на диване в тылу.
А голосовать "за чергового Арестовича" вас, вроде, никто не заставляет. Голосуйте, за кого нравится.

..............
Для руського міра є РФ, для українців є тільки Україна, тому з чисто питання виживання нації це життєво важливо.

Перетворювати Україну в Швейцарію "неначасі", тому що ваша влада продовжувати буде безкінечно ВС, а рускоєзичні будуть корчити із себе обіжених нациками, які "справаціравалі"

Русскоязычные сейчас ничего не "корчать із себе" и воюют на фронте так же, как и украиноязычные.
В отличие от вас, который только кривляется на форуме.

Якби за 30 років українські діти знали російську ось так, то і воювати не довелося б.

[2]

купив сьогодні туалетний папір за 6.2 грн. (вчора вода газована за 13.3 грн.), чим понизив середній чек супермаркета

Ви серьозно , так все не гаразд ?
Туалетний папір по 6,2 грн. ?
Нехай Бог милує .....

<script async src="https://telegram.org/js/telegram-widget.js?22" data-telegram-post="voynareal_ua/41800" data-width="100%"></script>
<script async src="https://telegram.org/js/telegram-widget.js?22" data-telegram-post="voynareal_ua/41773" data-width="100%"></script>

Павло Казарін


Останні два роки Захід відчайдушно намагається уникнути Третьої світової.
Обмежує використання своєї зброю для ударів по Росії. Навіть не намагається збивати ракети, які пролітають над його територією. Жахається від ідеї відправити інструкторів на українські полігони. Раз по раз твердить про необхідність «уникнути ескалації».
У всьому, що відбувається, ввижається спроба втримати війну у двосторонніх межах. Утримати у просторі та географії. Захід відчайдушно намагається зберегти себе в тій логіці, в якій жив останні десятиліття. І нашу війну сприймає як головну перешкоду.
Дуже мило, але це не спрацює.
Історія не повторюється — вона лише римується. Та коли вже шукати у ХХ столітті аналогію, яка могла б підійти Україні, — це передвоєнна Чехословаччина. З тією лише різницею, що в нашій версії історії Чехословаччину не покинули на самоті, а навпаки — допомагають їй грошима та зброєю. І в цьому сенсі надворі такий собі 1940 рік, тільки Вермахт досі не вторгся в Польщу, не окупував Францію, не бомбить британські міста — бо, як і раніше, стирає свої військові зуби об армію Чехословаччини.
У цьому й особливість ситуації. Наші партнери поводяться так, немов ми ведемо свою власну війну. Не беручи до уваги, що лише наш опір дозволяє їм, як і раніше, перебувати в ситуації миру.
Усією своєю стабільністю Європа зобов’язана Україні. Це ми виграємо їм час для переозброєння. Це ми даємо їм шанс наростити військові бюджети. Це наш досвід дає їм можливість адаптуватися до сучасної війни. Європейцям випала нагода дізнатися, який вигляд має війна двох кадрових армій, бо раніше весь їхній воєнний досвід зводився до протистояння партизанським рухам.
Коли вони розмірковують про наслідки війни — лякаються російської поразки. Їм ввижається в цьому загроза ядерного удару. Загроза неконтрольованого розпаду імперії. Другий фронт у країнах Балтії та диверсії у центрі Європи. Але їм не завадило б запитати себе про те, що буде в разі поразки України.
Мільйони біженців. Концтабори і репресії. Десятки нових Маріуполів і сотні нових Буч. Гуманітарна катастрофа та російські танки біля кордонів Альянсу. А головне — переконаність Москви в тому, що вона зуміла виграти перший акт війни з Північноатлантичним альянсом.
Захід може не сприймати себе стороною конфлікту, але набагато важливіше те, що його вважає стороною конфлікту Москва. Росія живе у своїй власній логіці, і в її описі реальності вона вже два роки бореться не з незалежною державою, а з авангардом ворожої імперії. Програш України Москва розцінить лише як свідчення чужої слабкості. І може вирішити, що успіх треба розвивати.
Кремль встиг попрощатися зі старою епохою — на відміну від наших партнерів. Тому Німеччина відмовляє Україні в постачанні ракет Taurus. Тому США просять не бомбити російську нафтопереробку. Тому Польща закликає обмежити український експорт до Європи. На їхньому тлі Франція, яка обіцяє віддавати Україні списану військову техніку замість того, щоб відправляти її на брухт, виглядає зразком рішучості.
Але особливість у тому, що Україні випало бути дамбою. Тією самою дамбою, що бере на себе удар стихії. Тією, що захищає Європу від глобальної війни. Тією самою дамбою, в разі руйнування якої всім решта доведеться не загравати зі своїми фермерами, а підбирати їм військову форму і відправляти в окопи.
Наша війна залишається двосторонньою і локалізованою тільки тому, що ми ще тримаємося. Щойно в нас зникнуть для цього ресурси — війна добереться до решти. В імперії немає кордонів — у неї є тільки горизонти. І якщо російський президент вважає ідеальним той світ, у якому він виріс, то можете зазирнути в карти Європи 70‑х років.
Усе, в чому ми живемо, — це не девіація. Не випадкове спотворення, не помилка історії і не примха диктатора. Це реальність, яка була уготована всім, але на шляху якої випало опинитися нашій країні. Якщо ми програємо, ті, хто виживуть, завжди зможуть вимовити сакраментальне «ми попереджали». Головне, аби було кому.
Не стоїть питання про те, чи буде європейська зброя воювати. Питання в тому, хто саме буде нею воювати. Може, Україна — і тоді наші сусіди зможуть зберегти для себе комфортну роль тилу, гаманця і ремонтної майстерні. А може, сама Європа — якщо її виборці «втомляться від війни» та вирішать, що Україна має оборонятися самостійно.
Якби Чехословаччину не залишили на самоті, доля Другої світової могла опинитися під питанням. А Третя світова не починається лише тому, що Україна досі воює.
4 год · Публічно

Але ключове, як мені здається: ми ще тримаємося. Щойно в нас зникнуть для цього ресурси — війна добереться до решти


Ми.
Фронт. ~1% населення України, ~4% чоловіків.
Поки решта країни “поводяться так, немов ми ведемо свою власну війну”. 😒 Для нас, фронту -- ні заміни, ні демобілізації, ні хоч би тривалого відпочинку вдома... За 27міс+ 😒

Питання знавцям: як швидко фронт має відступати на захід, аби решта країни знову вирішила теж включитись на повну?

Але особливість у тому, що Україні випало бути дамбою. Тією самою дамбою, що бере на себе удар стихії. Тією, що захищає Європу від глобальної війни. Тією самою дамбою, в разі руйнування якої всім решта доведеться не загравати зі своїми фермерами, а підбирати їм військову форму і відправляти в окопи.

Скільки можна бути дамбою, то від монгол, то від турків, то від інших завойовників з глибин континенту

[2]

Перетворювати Україну в Швейцарію "неначасі", тому що ваша влада продовжувати буде безкінечно ВС, а рускоєзичні будуть корчити із себе обіжених нациками, які "справаціравалі"

Вы правы, сегодня "неначасі".
Но если бы наши политиканы не раскручивали её на каждых выборах, точно было бы лучше.
И, может, действительно, не было бы войны.
Это, правда, сомневаюсь, но точно не было бы Донбасса 2014.

И "тепер задовбали твердолобі" с дивана звучит очень убедительно и весомо.
С соотечественниками воевать легче и безопаснее, чем с вооружённым агрессором?

Але особливість у тому, що Україні випало бути дамбою. Тією самою дамбою, що бере на себе удар стихії. Тією, що захищає Європу від глобальної війни. Тією самою дамбою, в разі руйнування якої всім решта доведеться не загравати зі своїми фермерами, а підбирати їм військову форму і відправляти в окопи.

Скільки можна бути дамбою, то від монгол, то від турків, то від інших завойовників з глибин континенту

Так це ще не враховуючи коли були дамбою, але з іншого боку - напад Гітлера, Наполеона і т.п. Така доля - знаходимося на перетині цивілізаційних шляхів та світів