Психологія та саморозвиток

_Mykola_

ІМХО:
"Хочеш втратити друга - позич йому гроші..." (с)

З грошовими парі так само.
Ніколи не йду на грошове (чи там дорогий напій… саме дійсно дорогий, бо масмаркет купити ніякої проблеми нема і така суперечка не має нормального кону) парі , якщо не впевнений на 100% у своїй перемозі.
І тут ти виграєш, і «повєржєний» тепер відчуває негатив , що його роздягають/грабують.
Тому зарікся «бити по рукам» , хоч це 100% можливість легкої наживи.
З грошима (в борг) майже так само. В оговорений термін їх нема. Ок, якщо вони і не треба поки що . А якщо треба? Ну мова тут звісно про десятки тисяч доларів, а не 100 баксів до зарплати. З невеликими сумами проблем для дружби нема ніяких.

++
Такий же підхід, причому чутлива сума ще і від людини варіюється.
Комусь з друзів 1000-10000 баксів не дуже чутливо, а комусь 1000 вже дуже дуже...

Отлично!
А теперь ответьте на мой вопрос.
Где в своем ответе я сжульничал, и к чему это жульничество привело?

Що ви підкреслили, що саме на цю задачу/ситуацію відповідаєте
Бо загалом, напевно(?) ви вважаєте правильніше НЕ повертати вагонетку, так?
(бо типу "ніхто немає права розпоряджатись долею/життям людей" і інше бла-бла-бла?) 😁

Что-то Вы интуитивно почувствовали, но объяснить не смогли 😁
Оговорка об условиях задачи касалась совершенно не реалистичного условия, что заранее известна необратимость гибели всех на пути вагонетки. В реальной жизни ни известность, ни сама предопределённость невозможны, поэтому мой ответ без этого условия был бы противоположным.

Жульничество заключалось в самом ответе. Я заменил понятие поворота понятием выбора пути, что подразумевает равенство вариантов. Т.о. Я вообще исключил сложную проблему действия или бездействия, для которой данная задача составлена крайне неудачно, сведя задачу к простой минимизации жертв, что не составляет никакой моральной проблемы.

И да, толкать с моста я никого не буду.

Та це все зрозуміло, що можна все обіграти і вийти Д'Артаньяном чуть чи не з будь-якої ситуації

Але ж суть задачі полягає в іншому

Вважаєте, що:
- не можна вирішувати власноруч/на свій розсуд кому жити, а кому помирати? Тож, якщо вагонетка рухається в напрямку 5 людей, а є можливість повернути її на 1 людину - то нехай собі і їде/не будете втручатись? А якщо там буде не 5, а 100 людей - все одно будете твердо стояти на своєму?
Ок, але з цього тоді виникає наступне запитання - ХТО дозволив вам обезцінити отих 5, чи навіть, 100 людей?
Бо, з цієї задачі виходить, що лише у ВАШИХ руках зберегти цінність їх життя, чи обезцінити їхні життя!(грубо кажучи - "ф-топку їх!")

Успіх

Бо, з цієї задачі виходить, що лише у ВАШИХ руках зберегти цінність їх життя,

Це не дрон, який дали в руки під підпис і зобовʼязали до якихось дій.
Тут ніхто до дій не зобовʼязував.
Завідомо правильним є «просто рятувати».
А не «рятувати одних, вбиваючи інших».
Йшов другий тиждень як долярчику не доходили прості речі.

Той випадок, коли пацієнта капали лише добу. А допомагає тиждень!! От і маємо загострення, яке вимагає інтенсивної терапії.

а якщо викрав маніяк умовного хотаба

маньяк маньяка не обидит. хотабу бояться нечего.

Успіх
Дідусь Фройд каже, що ваша небайдужість до Хотаба аж надто очевидна

(дочка 20 років) в безпеці, забезпечена, має всі варіанти розвитку , і мені цього достатньо. Так, працював все життя лише я. І все що вона має і мала - то завдяки мені. Ну що поробиш , якщо вона «мамина» все життя, і при розлученні повністю стала на бік мами

А от дивись - задача без підколок!
Так, фантастична, але...

Тобі дозволяють повернутись в той час, коли стосунки з твоєю дружиною були ще нормальні(дочці тоді скільки було - рік-два-три?)
Ти б далі вибрав рубати бабло за 100500км, чи все ж таки всіма силами зробив би так, щоб по максимуму бути вдома?

Чи маєш інший/свій варіант відповіді?

Ок, але з цього тоді виникає наступне запитання - ХТО дозволив вам обезцінити отих 5, чи навіть, 100 людей?

И такие обвинения после того, как я упростил задачу до уровня Вашего понимания и дал четкий ответ, что хочу сохранить жизни?
Вы обиделись на меня за то, что не понимаете, о чем я пишу?
Вы хотя бы поняли, почему задача крайне неудачно демонстрирует проблему выбора, которую Вы не понимаете?
Если что непонятно, спрашивайте, а не наезжайте. Так, может быть, что-нибудь и поймёте.

если у народа есть интерес к классике Паганини вполне может на вечер зайти.
барокко на скрипке

Паганини совершенствовал и синтезировал находки предшественников эпохи барокко. Он умел создавать многоголосие, используя двойные ноты. Часто прибегал к пиццикато (щипкам с 9й минуты), из-за чего и лопались струны. Кроме скрипки он очень любил гитару.

Некоторые, конечно, обвиняют музыку Паганини в бессодержательности, простом трюкачестве. Но предлагаем отвлечься от всех противоречий и насладиться звучанием этих бессмертных композиций.

Каприс №24 (ля-минор). Серия каприсов Паганини впервые увидела свет в 1819 году. До сих пор 24 сочинения считаются невероятной высотой скрипичного мастерства. Он посвятил их всем артистам мира. Каждый каприс — этюд, который должен помочь отточить какой-то навык игры. Каприс №24 — одно из самых исполняемых и узнаваемых сочинений Паганини. Его необычное настроение то воодушевляющее, то тревожное. Сложное, как и характер автора.

Паганини было пять лет, когда отец обратил внимание на его способности. Считается, что деспотичный Антонио Паганини сам хотел стать музыкантом, но не вышло. В переписи города Генуя отец будущего скрипача значится «держателем мандолин». Именно на этом типичном для Италии струнном инструменте начинал играть юный Паганини. Учился прилежно, старался отыскать новые сочетания звуков.

Ещё в детстве будущий виртуоз написал несколько сложных музыкальных произведений. Паганини учился у скрипача Джованни Черветто, и уже в 1793 году регулярно играл на богослужениях в местных церквях. В 13 лет дал первый публичный концерт и в этом же году поехал выступать во Флоренцию. Так он собирал деньги, чтобы учиться у знаменитого скрипача Алессандро Ролла. Когда он всё-таки приехал к нему, учитель болел и не принимал. Паганини взял со стола ноты нового концерта Ролла и блестяще сыграл их с листа. Удивлённый композитор констатировал, что учить мальчика уже нечему.