Додано: Суб 23 лют, 2013 10:36
Будь-яке підприємство деякої галузі, рано чи пізно, стикається з потребою кредитних коштів. Проаналізуємо сьогоденні проблеми з котрими стикаються підприємства – клієнти банківських установ, під час оформлення кредитів:
доведення своєї платоспроможності за допомогою різних фінансових документів;
високі процентні ставки, котрі потребують забезпечення високими показниками рентабельності виробництва, що на практиці зустрічається вкрай рідко (вітчизняні виробники сьогодні працюють на межі рентабельності 5-10%, в іншому випадку, потреба у кредитному ресурсі, в більшості випадків, перестає бути нагальною);
пошук та вибір заставного майна.
Тепер, пропоную розглянути і вирішити кожну з вищеописаних незручностей, з позиції вітчизняного виробника.
Отже, на сьогоднішній день, щоб отримати кредит в банківській установі підприємству, будучи юридичною особою, необхідно подати наступний пакет документів, з метою доведення своєї платоспроможності:
1. заява про надання кредиту (відкриття кредитної лінії) в довільній формі, але із обов'язковим зазначенням суми кредиту, мети його отримання, терміну користування та виду забезпечення;
2. анкета отримувача кредиту;
3. якщо потенційний позичальник не є клієнтом банку, то додатково надаються:
3.1 статут (нотаріально завірена копія);
3.2 установчий договір (нотаріально завірена копія);
3.3 картка із зразками підписів, завірена нотаріально, або банком, у якому обслуговується позичальник;
3.4 свідоцтво про реєстрацію (нотаріально завірена копія);
3.5 довідка із статистичного управління (нотаріально завірена копія);
3.6 копії протоколів, або наказів про призначення чи обрання перших посадових осіб (завірені печаткою позичальника).
4. виписки з усіх банків, де відкриті рахунки позичальника про обороти по рахунках за попередні шість повних місяців;
5. довідки з усіх банків, де відкриті рахунки позичальника про наявність або відсутність заборгованості по кредитам;
6. копії контрактів, договорів, угод, на виконання котрих необхідний кредит із додатковими угодами, доповненнями, специфікаціями та рахунками-фактурами;
7. копії контрактів, договорів, угод, надходженнями від котрих планується здійснювати погашення кредиту.
8. розгорнутий бізнес-план із описом основних напрямів діяльності позичальника, характеристикою керівників, характеристикою продукції, що випускається та послуг, котрі надаються;
9. техніко-економічне обґрунтування (може бути одним із розділів бізнес-плану);
10. баланси (форма 1) та звіти про фінансові результати (форма 2) позичальника на три попередні звітні дати;
11. документи на предмет застави – в залежності від виду застави.
В процесі роботи із позичальником банк залишає за собою право змінювати або доповнювати наведений вище перелік документів.
Отже, як бачимо, цей список може бути неостаточним. Складається враження, що підприємство котре планує взяти кредит повинно відкрити всі свої «карти» перед банківською установою, і це лише тому, що потребує додаткових оборотних коштів. Мова тут не іде про банківську конфідеційність, адже банк ніхто з виробників промоніторити не зможе, виробники беруть на себе всі ризики, пов’язані із відтоком інформації про: фінансовий стан, майбутні поставки, оборотки минулих періодів, бізнес план, тощо. Всі ризики з банківським установ зняті, платоспроможність доведенна, а от кредит не виданий. Чому? А лише, тому, що у банківську установу «тверезомислячий» позичальник не звернеться нізащо на таких умовах. Пізніше у роботі буде представлено тренд видачі кредитів банківськими установами протягом минулих періодів - він не втішний. Банківським установам потрібно іти на зустріч своїм клієнтам і розробляти такий продукт, котрий буде цікавий підприємству виробнику. Останні в свою чергу, не виготовляють продукції, котра не користується попитом на ринку. Виробники моніторять потреби покупців, аналізують їх купівельну спроможність, та й зрештою, приймають на себе всі ризики, пов’язані із виробництвом продукції.
Тому, проблему доведення платоспроможності позичальника для фінансових установ, рекомендую вирішити дещо іншим шляхом...
