Еміграція, заробітчанство

Еміграція, заробітчанство

News from Turkey

Як відомо, Туреччина - країна, яка в наші важкі часи прикладає ледве не найбільше зусиль для припинення жахливої війни.

В ці дні міністр закордонних справ Туреччини виконує місію «човникового дипломата»: візит в московію, а потім - в Київ.
Ну хто зна - можливо щось турецьким посередникам вдасться те, що не вдалося Трампу.
Туреччині ця жахлива віна зовсім не потрібна: мало, що втратили 1 000 000 туристів з України, так весь час є напруження в питаннях видобутку та транспортуванню газу із дна Чорного моря - три тижні тому турецькі вчені та геологи відкрили такі НОВІ поклади газу під дном Чорного моря, що не насняться іншим країнам світу (!).

Сьогодні отримав із інсайдерських турецьких джерел очікувану, але дещо дивну інформацію.
На території Туреччини зараз перебувають - мабуть - з десяток тисяч автівок української реєстрації.
Іх дозволила завезти ще на початку 2022 року Туреччина без розмитнення (!) та додаткових вимог (!).
Кожні 6 місяців Митниця Туреччини видає циркуляр про те, що термін перебування продовжено ще на 6 місяців - як постійно пишуть в такому циркулярі «до закінчення війни, тобто до…»
або до 30 червня, або до 31 грудня поточного року.
Зазвичай такий циркуляр надходив в регіональні митниці за 10-14 днів до вказаних дат.
Сьогодні 27 травня, а не 20-27 червня, але рішення вже прийнято: до 31 грудня 2025 року.
Трохи дивно… всі чекають на новий текст Циркуляру щоби своїми очими прочитати…

На мою думку, в правовій країні не має такого бути взагалі, чим тоді Іспанія відрізняється від Сомаліленду чи Південного Судану?

Насколько я знаю сквоттеры есть и в Германии, и в США. Тогда предлагаю сразу уже их все уровнять: Испания = Германия = США = Сомаліленд = Південний Судан.

В Німеччині чи США тяжко вигнати тенната, але через суд все робиться, не плутайте з захопленням приватної власності.

В США, не везде, но сквоттеры могут через суд получить в собственность захваченный дом.

Наверно скорее заброшенный захваченный дом со
спорными и непрямыми собственниками(наследниками)???
И в таких местах где снимался "Сайлент хилл" и "У холмов есть глаза"???

Спитав, сказала з німецькою раніше не мала справ, АЛЕ свого часу вчила, знала, працювала з англійською. Сказала англійська більш заважає, ніж допомагає.
Постійно десь ходе на якісь місцеві заходи та події. У серпні збирається на В1. Саме цікаве шо взнавала чи може десь працювать. Чим завершилось- не знаю, але зараз не працює. Саме прикол, шо сказала хоче заміж, до цього замужем була років 50 назад. Сказала повертатись ніяк не хоче.

Інша знайома, 75 років, виїхала з окупації до дочки в US влітку 2022, у неї відкрита 10-річна віза, не по програмі для українців. На курси не ходить, в них немає курсів для мігрантів, тільки школи, містечко типу село, місцевих заходів немає, репетитора онлайн наймать не хоче, англійську знає поганенько. АЛЕ... взимку пішла працювать у якійсь супермаркет(забув який саме), сказала важко, яле їй подобається, з англійської взнала ще пару слів по роботі і все. Шось їй з американського побуту нічого не подобається, сказала дуже поганий клімат, дуже хоче додому в Україну, її будинок знищено.
Я сказав їй подавать по програмі компенсації втраченого житла, але вона не знає де й як, дочка шось теж не дуже в цьому плані допомагає.

1. Я когда-то тут на курсах познакомился с мужиком, он после немецкого учил Инглиш - дикий немецкий акцент получался, но это не помешало ему работать на инженерной позиции.
2. Вопрос - в США приехала по воссоединению или по турвизе?
насчет того, что все не нравится - это закономерно. Есть психологические периоды адаптации при эмиграции. Я не помню последовательности и сроков, но там есть и эйфория и депрессия. Считается, что психологическая адаптация занимает 1-2, реже 3 года. Знал несколько человек, которые не смогли психологически адаптироваться. Одни, очень пожилая пара, вернулись когда-то в Киев. Вторые, тоже пенсионного возраста, не вернулись, но все время жаловались.
Хотя, это скорее исключения из правил. Знаю очень много людей, приехавших в пенсионном и предпенсионном (не путать с моим "предпенсионным" ) возрастом, которые абсолютно нормально втянулись в новую жизнь.
Я больше скажу, мы были в США как туристы несколько раз до эмиграции. И в первый раз вообще не зашло. Но потом с каждым следующим разом понемногу привыкали. В первый раз, когда я был в США, знания Инглиша были НОЛЬ (абсолютный. Ни алфавита ни счета ни отдельных слов. Вообще ничего), и для туриста это нормально. Трудно выучить все языки мира. Но НЙ - город иммигрантов, и среди них вычислить туриста сложно. Естественно иммигрант с таким "уровнем" Инглища вызывал раздражение у окружающих. Ну и были ситуации неприятные. Когда ты ориентируещься уже в новой обстановке и можешь коммуницировать, то отношение совершенно другое - ты уже почти "свой". А когда втягиваешься - работа, жилье (пусть арендное), дети в школах и тд, то все вроде и норм. Человек ко всему привыкает. И к хорошему и к плохому. А потом уже старое забывается и трудно сказать где лучше, а где хуже. Остаются показатели уровня жизни, уровня обеспечения безопасности, медицины, образования и тд.

Главный уровень, сколько зарабатываешь а не сколько стоит жить, разница

Это важно, но не главное.
Хотя каждому свое.
Многие американцы имеют внушительные сбережения (в виде инвестиционных счетов или на банковских) и выбирают место где хотят жить.
У определенной категории людей есть принцип приоритетности комфорта и безстрессевости над уровнем доходов.
...Как-бы это объяснить? Ну вот, скажем, человек живет в НЙ и зарабатывает 120-150 куе в год, это для НЙ неплохо, но и не много. Предположим, что он один живет. И расходов у него, скажем 60 куе в год (включая уплату налогов).
Оставшейся суммы вполне достаточно для инвестирования и дальнейшего увеличения капитала. В какой-то момент он решает, что шум и суетливость НЙ ему надоели и покупает дом где-то в часе езды на машине от НЙ за 300-350 куе.
Но ездить в НЙ час утром и час вечером ему внапряг. А в городке есть работа за 40 куе в год. Но тихо, спокойно и никто не гонит его в спину за такие копейки.
И ему вполне хватает на жизнь, а на пенсию у него уже есть. А оставлять некому.
Зачем ему тот НЙ и те доходы?

Пан Андрій Сибіга є персоною неоднозначною. До МЗС він працював в Офісі Президента. В кінці березня минулого року його перевели першим замом міністра в МЗС. На третій день від свого призначення він підписав і розіслав по диппредставництвам незаконний лист з вимогою зупинити оформлення паспортів чоловікам ще до того, як відповідні норми закону вступили в силу.

Орґанізацією з позбавлення можливості українцям за кордоном отримати паспорт займався саме Сибіга. Відповідно саме він і винен в корупційних схемах які виникли з цих незаконних рішень.

Та там в нього батя великий прокурор, він Сибігу і його брата одразу запихнув на гарні посади в МЗС після універу.
Ну і рівень володіння англійською мовою тут може оцінити кожен (якщо що - то це він читає з бумажки). Я думаю про таких людей 40+ тут писали що необучаємі мовні інваліди. Просто позор українського народу.

я так понимаю это история с хеппиендом
те кто не дожил до хеппиенда - им рассказать уже нечего

Я не думаю, що історія з happy end.
За цей час два рази чоловік поривався купити квитки та тікати з Канади.
Обидва рази жінка відмовила - бо боялася залишитися в чужій країні одна з двома дітьми.
Тепер стала на ноги майже міцно і жалкує, що не відправила того телепня до мами та тата (пенсіонерів).
Сильно жалкує - реально перетворився на ледачій непотріб. Вже сини питають у тата, коли його відправлять додому…

Але позитив: ось ше декілька фраз, щоби зрозуміти:
«Тому повертатись додому і не хочеться. Ми тут на мою мінімалку і на половину мінімалки, що чоловік заробляє (таксує), живемо краще ніж жили вдома.
Єдине: відпочинок, послуги якісь, кудись сходити це дорого. З дітьми з дому вийшов у вихідний рахуй мінус 100 доларів.
Хочу старшого на курси програмування записати, надто він розумний, може почне гроші заробляти через пару років 😁 вся надія на нього…»

P.S. Моя думка: нехай живуть в Канаді - заради дітей. Де б вони ще знайшли чисту пристойну цікаву школу з безкоштовним навчанням?
Молодший син в школі вчить дві мови: англійську та французьку. Все це безкоштовно.
Попитайте приятелів чи учасників форуму, скільки вони платять за всіляких репетиторів та всілякі псевдо ліцеї по 5 000€ за рік.
Старшому 14, через три роки можливо вже буде вступати до університету. Ось вам і перспектива.
Ну а якщо ще й ожениться на канадській графині чи принцесі - та можна і не на принцесі - то взагалі «люкс».

відправити чоловіка і найняти бебі-сітера/сітершу, win-win стратегія

Просто позор українського народу.

Шкода, що Ви тільки один "позор українського народу" побачили.

Критерії того, хто позор, а хто ні - справа крихтка. Он одну людину, яку вбили в Іспанії тиждень тому, ніхто не вважав позором - а вважали реальним генієм. А геній був реальним позором України.
І всі про це знали, і всі про це мовчали.

Справа ж в тому: як у людини мозок працює. Я особисто зустрічався не один раз - там мозок працює добре.
Особливо запам"яталося таке: Анталія, парк Української культури, урочиста частина закінчилася.
Я підійшов до двох панів - один франт - одягнений з голочки, а другий - такий собі кремезний дядько. Першого я знав, але не зустрічався. А другого знав добре - бо разом каву пили не один раз.
Я спитав щодо одного дуже важливого для українців в Туреччині документа, який було підписано в Києві - типу от добре, нарешті, всі так довго його чекали.
Пан, який одягнений з гілочки, сказва: "Так, підписали, це добре!"
А пан, який кремезний, сказвав: "Не все так просто. І не все так швидко. Треба ще щоби ту Угоду ратифікувала Верховна рада України та Парламент Туреччини. І ось тоді - мабуть..."

Так і вийшло. Пан кремезний мав рацію. Пройшло 1,5 роки поки ратифікували... А коли ратифікували та нарешіт оприлюднили текст, то найважливіший розділ 2 виявився "порізаним", при чому тексти українською, турецькою та англійською якщо пробувати перекладати - відрізнялися за суттю, і якось зникло одне слово, і фактично Угода не працює і по це день.
Можливо у кремезного дядька батько і прокурор - я не знаю. У першого пана батько - Посол України. В багатьох країнах світу.
Так що хто кого і як пхав - справа цікава...
"Всякого человека должно судить по его делам..." (с)

P.S. Ви не в курсі того, які вимоги для вступників в - наприклад - юридичні університети, або на спеціальності типу "Міжнародні відносини" (Андрій Сибіга вступав в роках 1991/1992): потрібні реальні рекомендації від МВС або прокуратури. Так що для мене Ви ніяку новину не відкрили.

Більше того: батько тому і батько, що повинен давати поради/рекомендації сину.

В одному селі жив такий собі дядько на ім"я Леонід. Зірок з неба не хватав, відмінником не був - а просто торгував свининою на ринку. Торговець був чесний: кнурами принципово не торгував, для ресторанів м"ясо окремо відкладував, якщо підходив такий як я - дальній знайомий - то чесно говорив: "Ця свиня від діда Миколи - не купуйте - вирощена на хімії".
Та свинина допомогла йому у пораді сину: отримав рекомендацію від МВС однієї області для вступу в Харківську юридичну академію. Так хлопчик 17 років, який до цього буквально крутив коровам хвости, став студентом юридичної академії, а потім - прокурором. Реальним. Діючим. Активним.
Скажете, що то батько погано зробив? А я скажу, що ні.
Батько сину реально підклав свиню... Ось так буває...

Просто позор українського народу.

Шкода, що Ви тільки один "позор українського народу" побачили.

Критерії того, хто позор, а хто ні - справа крихтка. Он одну людину, яку вбили в Іспанії тиждень тому, ніхто не вважав позором - а вважали реальним генієм. А геній був реальним позором України.
І всі про це знали, і всі про це мовчали.

Сибіга = Портнов. У них навіть біографії схожі. Кожен з них все життя при владі, кожен з них працював о ОП, кожен з них причетний з муток з законами.

Просто позор українського народу.

Шкода, що Ви тільки один "позор українського народу" побачили.

Критерії того, хто позор, а хто ні - справа крихтка. Он одну людину, яку вбили в Іспанії тиждень тому, ніхто не вважав позором - а вважали реальним генієм. А геній був реальним позором України.
І всі про це знали, і всі про це мовчали.

Сибіга = Портнов. У них навіть біографії схожі. Кожен з них все життя при владі, кожен з них працював о ОП, кожен з них причетний з муток з законами.

«Маємо те що маємо»: написати листів по консульствах і посольствах та ДП Документ щоб не обслуговували чоловіків взагалі без законних підстав - це нонсенс для держави, яка робить вигляд що вона правова.
Зрозуміло, що певно що ідея належала «найвеличнішому лідеру сучасності», але підпис там стояв саме першого зам міністра.
А результати… немало людей залишились без роботи (бо працювати без діючого паспорту неможливо); в кого закінчились ВНЖ - подовжити їх не могли; проїзд без діючого паспорту став неможливим…
В моїх знайомих народилась дитина в Італії, так їй не оформили свідоцтво про народження тому, що батько дитини, який звернувся в консульство в Мілані, отримав відмову - мала після пологів звертатися породіль (у чоловіка був військовий квиток, але його не було в базі).
Навіщо це було все? Щоб потім отримати скарги вже від ЄС і «на коліні» створювати мін.єдності, бо МЗС в консульських питання дискредитує себе?

Кожен з них все життя при владі, кожен з них працював о ОП, кожен з них причетний з муток з законами.

Вот так и живём. Пребывание при власти считаем пороком и одновременно возмущаемся, когда выбирают людей без опыта пребывания при власти.
Л - логика.